Консервативний лібералізм

Консервативний лібералізм є різновидом лібералізму, який об'єднує підтримку ліберальних цінностей та політики із певним нахилом до консерватизму, тобто складає праве крило ліберального руху. Корені консервативного лібералізму ведуть початок ще з часів зародження лібералізму. До світових воєн політичний клас у більшості європейських країн складався із консеративних лібералів. Консервативний лібералізм більш позитивний і менш радикальний варіант класичного лібералізму. Події Першої світової війни призвели радикальніші кола класичного лібералізму до поміркованіших, тобто консервативніших, поглядів.

Культурний консерватизм

Культурний консерватизм є світоглядом, який надає великого значення збереженню культурної спадщини нації чи сукупності народів, як наприклад у випадку західної культури чи китайської цивілізації. Культурні консерватори намагаються пристосувати до сучасного життя норми минулого. Ідеали можуть бути романтичні, як наприклад у антиметричного руху, який протестує проти запровадження метричної системи мір. Вони можуть бути також інституційними, як наприклад відстоювання капіталізму, відомкремлення церкви від держави чи влада закону.

Сюди належить також соціальний консерватизм, який виступає за збереження деяких моральних норм та звичаїв. Подекуди у світі вважається аморальним для жінки показувати надто багато оголеного тіла чи обличчя, і так далі.

Культурні консерватори зазвичай твердять, що старі інституції й старі порядки пристосувалися з часом до відповідного місця й увійшли у відповідну культуру, а тому повинні бути збереженими. Стверджується також, що люди мають право на власні культурні норми, власну мову й традиції.

Релігійний консерватизм

Релігійні консерватори намагаються застосувати у політиці ідеологічні вчення, а часом і вплинути на закони. Релігійний консерватизм часто перебуває в конфлікті із тим сучасним культурним середовищем, в якому живуть віруючі. Нерідко релігійні консерватори закликають до повернення до першооснов і засуджують реалії сучасного життя, вбачаючи в ньому корупцію, гріховність та єресь. Як приклад можна навести радикальних реформаторів часів протестантської Реформації, реставраціоналізм 19-го століття й чимало сучасних релігійних течій.

Інші типи консерватизму

Фіскальний консерватизм виступає за обережність у питаннях державних витрат та державного боргу. Зеленим консерватизмом називають консервативні течії, які включили в свою політичну палітру питання збереження навколишнього середовища.

Консервативні рухи у світі

Сполучене королівство

Едмунд Берк вважається батьком консерватизму в англомовному світі, однак він був вігом, в той час як представників Консервативної партії називають торі. Партія торі була партією великих землевласників, які відстоювали інституцію монархії, англіканську церкву, родину й приватну власність. На початку промислової революції торі опиралися змінам, які, здавалося підривали основи вигідного для них ладу. У новій індустріальній еліті вбачали ворогів громадського порядку. У 1846 році Роберт Піл зумів примирити новий індустріальний клас із землевласниками-торі, схиливши останніх до підтримки відкликання зернового закону. Він створив нову політичну групу, яка ставила собі за мету збереження старого порядку, водночас приймаючи основи політики laissez-faire та вільної торгівлі. Ця нова коаліція стала Консервативною партією.

Бенджамін Дізраелі сформулював ідеологію нової партії. Як людина молода, він захоплювався романтизмом і медіавістикою й нещадно критикував індустріалізм. У своїх романах він змальовував Англію розділеною на дві нації, кожна з яких живе, не звертаючи увагу на іншу. Як і Карл Маркс він передбачав виникнення ворожого інституціям промислового пролетаріату. Вихід він бачив у поверненні до ідеалізованого в його творах корпоративного або органічного суспільства, в якому кожен мав би обов'язки стосовно інших людей чи груп. Консерватизм «єдиної нації» досі залишається сильною традицією в британській політиці. Чимало соціальних реформ, які проводили консервативні уряди, мали на меті такий ідеал.

Хоча Дізраелі номінально належав до Консервативної партії, він симпатизував деяким вимогам чартистів й ратував за союз між великими землевласниками та робітниками у боротьбі проти зростання впливу середнього класу. Він брав участь у заснуванні групи «Молода Англія», яка пропагувала ідею використання багатими своєї влади для захисту бідних від експлуатації. Перетворення Консервативної партії в сучасну масову організацію прискорилося із прийняттям коцепції демократії торі, яку приписують Рендольфу Черчиллю.

Коаліція між лібералами й консерваторами під час Першої світової війни й ріст популярності Лейбористської партії призвели до розвалу лібералів у 20-х роках 20-го століття. В повоєнну епоху консервативна партія часто йшла на поступки щодо соціальних вимог лівих сил. Почасти ці поступки робилися заради прагматичної мети — здобуття й збереження влади, почасти поступки були зумовлені початковими успіхами центрального планування й державної форми власності, що призвело до утворення певного консенсусу між політичними партіями. Така політика отримала назву батскелізму, оскільки кейнсіанські програми консерватора Раба Батлера й лейбориста Х'ю Ґейтскела були майже аналогічними.

Проте в 80-х, коли консерваторів очолювала Маргарет Тетчер, під впливом Кейта Джозефа ідеологія британських консерваторів сильно змінилася, й вони стали проводити політику більше орієнтовану на вільний ринок — проводилася приватизація державних підприємств. У критиків навіть виникало питання про те, чи політика Тетчер сумісна з традиційними консервативними поглядами, чи не схиляється вона більше до радикального класичного лібералізму. Тетчер називали радикалом у консервативній партії, її ідеологія ввжалася викликом усталеним інституціям і поглядам еліти.