113. Критика “класичної системи з дрібнобуржуазних позицій” (Сісмонді, Прудон)

Класична система політекономії підлягала критиці. Критиками виступами французькі економісти Сісмонді та Прудон.

Сісмонді піддає гострій критиці всю капіталістичну систему за злиденний стан робітників, за кризи надвиробництва, що їх несе кап­італізм, але найбільше за розорення й злидні дрібного товарови­робника, який, на його думку, і є опорою суспільства. Сісмонді друкує свою головну працю “Нові начала політичної економії, або про багатство в його відношенні до народонаселення”. В ній він одним з перших виступив з послідовною критикою капіталізму як ладу, що складається з двох абсолютно протилежних класів - працівників і власників, або, за його слова­ми, бідняків і багатіїв. Вільна капіталістична конкуренція, на його думку, призводить до руйнації дрібно­го виробництва, відокремлює власність від праці. В цих процесах він вбачає головну небезпеку для розвитку суспільства, оскільки протилежність інтересів багатих і бідних чим далі посилюється. Сісмонді не тільки критикує капіталізм, але й намагається його реформувати. Сісмонді твердив, що при капіталізмі виробництво постійно обганяє споживчий попит.

Платоспроможний попит трудящих вкрай низький. Звідси виникає й постійно відтворюється супе­речність між виробництвом, що постійно зростає, і споживанням, що постійно скорочується.

П.Ж. Прудон критикує капіталізм з дрібнобуржуазних позицій, вва­жаючи можливим знищення експлуатації праці капіталом шляхом “реформації” у сфері обігу - організацією “безгрошового обміну” товарів і “безпроцентного кредиту”. На думку Прудона, здійснен­ня цих реформ дасть можливість перетворити всіх трудящих на самостійних виробників, які обмінюються благами еквівалентно на засадах взаємодопомоги. З цієї “дрібнобуржуазної утопії” Прудон виводив можливість здійснення “соціальної революції” на основі співробітництва пролетаріату і буржуазії, але шляхом знищення держави, яку вважав головним знаряддям розколу суспільства. В основі усього вчення Прудона лежить “теорія цінності”. “Цінність” являє вічну абстрактну категорію, яка є носієм двох протилежних ідей – “споживної цінності” та “мінової вартості”. Між ними існує протилежність. Вона встановлюється в обмін. Прудон хоче зберегти товарне виробництво, в якому вбачає основу людської свободи і особистої незалежності. Він послідовно обстоює дрібну власність і передачу великих виробництв у власність їхніх колективів. Він співчутливо ставиться до станови­ща так званих “третіх осіб” - селян, ремісників, кустарів.

114. Зародження, ґенеза і розвиток соціалістичного вчення (від “соціалістів-утопістів” до “наукового соціалізму (комунізму)”)

Політична економія утопічного соціалізму обґ­рунтовувала необхідність ліквідації експлуатації, еко­номічної та соціальної нерівності, гноблення. Утопісти критикували основи капіталістичної системи, вважа­ли її минущою, сприяли розвитку класової боротьби, віщували риси нового суспільства.

Перші ідеї утопічного соціалізму з’явилися в період пізнього Середньовіччя ,але свого успіху досягли у період становлення капіталізму в Західній Європі.

Соціалісти-утопісти Франції Сен-Сімон і Фур’є та Англії - Оуен виступили з критикою капіталізму, вказавши на історично обмежений характер капіталістичних відносин. Критикуючи капіталістичний спосіб виробництва соціалісти-утопісти заявили, що на зміну цьому устрою повинен прийти такий суспільний устрій, який дасть задоволення потреб усьому суспільству. Вчені не обмежувалися вимогою раціонального споживання і розподілу, а виступають з ідеєю перебудови самого виробництва.

Суспільну систему, покликану змінити тогочасну, Клод-Анрі Сен-Сімон назвав індустріалізмом, в якій рушійними силами є розум і наука; Шарль Фур’є — гармонією; Роберт Оуен — комунізмом. Теоретики суспільства майбутнього вважали необхідніс­тю ліквідацію приватної власності, суперечностей між розумовою і фізичною працею, встановлення справедли­вої соціальної системи.

Соціалісти-утопісти не бачили радикальних шляхів переходу до суспільства соціальної справедливості, а своє завдання вбачали у розвитку свідомості і пропаганді своїх ідей.

Таким чином, утопічний соціалізм підкреслював протилежність соціальних класових інтересів, але заперечував політичну боротьбу і революцію, прагнучи при цьому перетворення суспільних відносин мирним еволюційним шляхом.

Ідеї Сен-Сімона, Фур’є та Оуена – економістів, філософів і соціальних реформаторів ХІХ ст. дістали широке розповсюдження і суттєво вплинули на подальший розвиток соціально-економічної думки багатьох країн, при цьому вони стали витоком маржиналізму, соціал-демократичного, соціал-інституціонального напряму, а також теорії індустріального суспільства.

В 40—60-ті роки XIX ст. виникла марксистська (пролетарська) політекономія. Її засади сформовані Карлом Марксом і Фрідріхом Енгельсом, а подальший розвиток вона знайшла у працях Володимира Леніна та ін.

Марксистська політекономія ґрунтується на теоретичних положеннях класичної буржуазної політекономії, є її розвитком з позицій робітничого класу. Використовуючи метод матеріалістичної діалекти­ки, спираючись на класовий підхід, представники марксистської теорії (як революційного вчення) зроби­ли аналіз капіталістичного ладу та дійшли висновку про його історичну обмеженість і закономірну зміну більш прогресивним суспільним ладом — комунізмом.

Вчення К. Маркса і Ф. Енгельса ґрунтувалося на тому, що продуктивні сили, які має суспільство, можуть використовуватися лише за колективних форм організації, праці і виробництва. З ім’ям Маркса пов’язана ідея побудови безкласового суспільства вільних і рівних громадян, в якому не буде експлуатації людини людиною, приватну власність буде знищено потреба в державі як органі насильства одного класу над іншим відімре, а розвиток суспільства з одного центру буде свідомо керованим.

Але теорія “наукового комунізму” Карла Маркса при перевірці її практикою виявилася ще більш “утопією” аніж усі практичні експерименти “соціалістів-утопістів”, які в свою чергу також зазнали провалу.