112. Еволюція “класичної системи” і реакція на неї (Сей, Бастіа, Кері).

Еволюція класичної політекономії у Франції найперше пов’язана з Жаном Сеєм. Його головна праця – “Трактат політичної економії, або простий виклад способу, яким формуються, розподіляються та споживаються багатства”. З позицій сьогодення Ж.Б.Сея, без усякого перебільшення, можна вважати засновником нового напряму в економічній науці, яка отримала назву “школа Сея”. Підхід Сея до “політичної економії”, як науки, чітко викладе­ний в обох його працях “Трактаті політичної економії” і “Повно­му курсі практичної політичної економії”. В них вка­зується, що це наука теоретична і описова, а той, хто займається цією наукою, має спостерігати і аналізувати економічні процеси і явища, але аж ніяк не повчати, як саме господарювати. Розглядаючи виробництво як “природний процес”, він стверджує, що у створенні вартості бере участь не тільки праця, але й засоби виробництва і земля. Капітал породжує прибуток і процент, праця - заробітну плату, земля -ренту. Оскільки ці фактори надають виробничі послуги, вони і фор­мують майбутню вартість товарів. Концепція “розподілу доходів” Ж.Б.Сея лягла в основу усіх по­дальших розробок в галузі макро- і мікроекономічної теорії, і, без­перечно, сприяла прогресу економічної науки. Теорія ринку, або “Закон Сея”. Змістовна частина “закону Сея” полягає у припущенні, що ціни на товари і послуги миттєво реагують на кон’юнктурні зміни. Виходячи з проголошеного “Закону”, Ж.Б.Сей зробив висновок про принципову неможливість криз у ринковій економіці.

Фредерік Бастіа був завзятим прибічником ідей Сея. Головна ідея його твору - пошуки “економічних гармоній”, точніше сказати “соціально-економічної гармонії” в суспільстві. “Гармонія” соціально-економічного світу позначається через “економічні гармонії” в процесах обміну, конкуренції, виробництві, розподілі і споживанні. Узгодження різноманітних інтересів може статися на основі обміну і споживання: кожна людина знаходить собі місце в суспільстві, задовольняючи потреби інших і перебува­ючи з ними в процесах обміну діяльністю. Йому належить цікава ідея про виз­начальну роль споживача щодо виробника. Логіка його міркувань така: виробник дбає лише про власні інтереси і намагається отри­мати якомога більший прибуток. Але усе, що він робить для до­сягнення цієї мети об’єктивно призводить до зниження цін, ство­рення корисних речей у достатній кількості, до збільшення суспіль­ного продукту і кінець-кінцем до задоволення потреб споживача.

Уся конструкція Генрі Чарлза Кері базується на ідеї, що соціально-економіч­ний устрій потребує якнайчіткішого єднання всіх членів суспіль­ства, провідним має бути загальносуспільний інтерес. Свою тео­рію “гармонії інтересів” Кері будує поєднанням двох провідних тез про “пріоритет суспільних інтересів” над приватними та “продуктивної сили єдності суспільства”. Він доводить, що навіть суспільство, засноване на принципах індивідуалізму і конкуренції, може забезпечити “гармонію інтересів”: виробництво розширюється, продуктивність праці і доходи зростають, багатство суспільства стає основою для зростання добробуту кожного його члена. Пра­ця та інтереси кожного мають бути підпорядковані загальній меті соціально-економічного устрою - розвитку суспільного виробниц­тва. З ім’ям Г.Кері пов’язують так званий “закон зростання частки робіт­ників” у національному продукті. Він доводить, що праця і капі­тал є однаковими претендентами на створюване ними багатство. Але дбаючи про власні інтереси, капіталісти змушені поліпшувати умови виробництва і становище робітничого класу.