110. Д. Рікардо – “завершувач системи англійської класичної політекономії”

Давид Рікардо (1772-1823) - представник класичної політичної економії. Основна праця “Начало політичної економії і оподаткування”. У ній він визначає основні завдання політичної економії що полягає у відкритті законів розподілу. Якщо Сміт досліджує природу зростання багатства (економічного зростання), Рікардо розглядає розподіл, як фактор зростання.

Вартість він визначає як первинну величину утворену працею, що розпадається на доходи, але Рікардо наголошує не лише праця, а й капітал приймає участь у створенні вартості. Важливо не те, як праця і капітал створюють вартість, а те як вартість перерозподіляється між працею і капіталом. Найголовнішим чинником економічного зростання Рікардо вважає основним капіталом, тобто витрати на засоби виробництва. Коли зростає кількість засобів виробництва зростає кількість тих, хто їх обслуговує. Це означає, що зростають доходи. Розміри зарплати впливають лише на прибуток, тому вона повинна бути оптимальною такою, що не перешкоджала б інвестуванню коштів у засоби виробництва, але забезпечувала мінімум, для існування. Велике значення надає проблемі розподілу з точки зору грошових доходів, він вважав, що грошовий обіг має контролюватись державою і пропонував створити національний державний банк, основною функцією якого є контроль грошової маси. Кількість грошей у обігу має - сумі цін товарів.

Рікардо вперше обґрунтував проблему криз яка на його думку може постати у зв’язку з розвитком машинного виробництва. Він зазначав, що Смітова теорія про продуктивне населення має бути переглянутою, бо зростання продуктивності праці призводить до витіснення робітників із виробництва, це надлишкове населення стає тягарем для суспільства. Він відкрив закон “спадаючої плодючості землі”. Вказав на те, що інтенсивний обробіток землі і вкладання додаткових коштів призводить до зменшення норми прибутку з одиниці вкладених коштів. Рікардо обґрунтував теорію відносних переваг у міжнародному поділі праці.

Економічною метою суспільства у Рікардо виступають не народногосподарські проблеми, як у Сміта (зростання зайнятості), збільшення прибутків капіталістів. Посилаючись на Сея, Рікардо твердить, що попит обмежується лише виробництвом. Кожна людина виготовляє продукцію або для власного споживання, або на продаж з метою купівлі. Отже, продукти завжди купуються за продукти або послуги. Гроші слугують лише мірилом, за допомогою якого відбувається обмін. Єдину причину застою в торгівлі в окремі періоди він пов’язував з прорахунками підприємців у виробництві товарів. Це ускладнення, на думку Рікардо, вирішувалося швидко і ефективно шляхом перенесення на виробництво інших товарів.

Велика заслуга Рікардо полягає в розробці теорії порівняльних витрат як основи спеціалізації країн у зовнішній торгівлі.

111. Дж.Ст. Мілль – ортодокс “класичної школи” і порядок “соціальної реформації”

Одним з перших представників нової течії політекономії в Англії був Джеймс Мілль.

Основними науковими творами Мілля були “Нариси з деяких нерозв’язних питань політичної економії” і “Основи політичної економії і деякі аспекти її застосування в соціальній філософії”.

Мілль задума свої “Основи” як синтез усіх економічних знань. Він поставив перед собою нелегке завдання поєднати з “системою Сміта” “Закон ринків Сея”, “Закон народонаселення Мальтуса”, а також “теорію трудової цінності”, вчення про ренту і теорії зовнішньої торгівля Рікардо. Мілль проголосив, що за будь-яких ідей та умов “загальним практичним принципом повинен залишатися економічний лібералізм і будь-який відхід від нього є безумовним злом”. Це зауваження і самий текст його твору переконують, що він дійсно був ортодоксальним, тобто послідовним прибічником “класичної школи буржуазної політичної економії”.

Важливим внеском в методологію економічних досліджень слід вважати підхід до економічних процесів з точки зору “статики” й “динаміки”.

Теорії вартості Мілль не надавав особливого значення, вважаючи цю проблему економічною наукою “вже вичерпаною”. Усі проблеми політекономії він пов’язує з рухом цін. Тому саме цим предметом займається докладно. Мілль стверджує, що ціна може означати як корисність, так і купівельну спроможність, тобто ціну користування й ціну обміну. Його ціна завжди пов’язана з обміном. За Міллем цінність, або обмінна ціна речі, - це її властивість задовольняти потреби й бути рідкісною. Мінова вартість, яку Мілль ототожнює з ціною товару, визначається в точці врівноваження попиту і пропозиції, а витрати є тим фактором, що регулює пропозицію. Для ціноутворення має значення й конкурентна боротьба, яка впливає на пропозицію та ступінь покриття витрат виробництва.

Досить вагомим є внесок Мілля в теорію міжнародної торгівлі. У своїх висновках, він заперечує тезу про одноманітність діяння законів обміну та грошей у внутрішніх та міжнародних стосунках. Однак погоджується з думкою, що наслідки дії економічних законів можуть поширюватися і на сферу міжнародних відносин. Головна теза Мілля стосовно міжнародної торгівлі полягає в тому, що не можна орієнтуватися на показник обсягу експорту-імпорту, а треба порівнювати віддачу, тобто брати до уваги, наскільки експорт чи імпорт сприяє економії витрат праці та капіталу для того, щоб ця економія була реалізована в галузях, які забезпечують переваги в продуктивності праці порівняно з іншими країнами. Мілль виходив з того, що головним законом міжнародної торгівлі є бартер.

Мілль вивчав проблеми ролі держави. Він вважав, що основним економічним важелем впливу держави на економічні процеси є податки. Використовуючи їх, держава повинна провадити політику, яка б не перешкоджала підприємництву, сприяла б прогресу нових галузей, забезпечувала конкурентоспроможність національних товарів на зовнішніх ринках. Мілль рішуче заперечує необхідність будь-якого державного втручання, якщо це не доведено у кожному окремому випадку. Хоча він добре розумів, що існують сфери діяльності, де ринковий механізм безсилий. Держава потрібна для того, щоб без руйнації системи приватної власності забезпечити її поліпшення, надати повне право кожному членові суспільства користуватися її вигодами. Соціальні реформи, яким Мілль приділив стільки уваги в своїх творах повинні проводитися за активної участі держави.

Проблемі суспільного розвитку присвячено багато місця у всіх творах Дж. Мілля. Проблема ця формується Міллем як проблема більш справедливого і досконалого соціально-економічного устрою. Його називають одним з перших економістів, хто відкрито поставив ідею соціалізму і соціалістичного устрою суспільства. Він заявив, що головною метою прагнень є не знищення системи приватної власності, а її поліпшення й надання повного права кожному члену суспільства брати участь у наданих нею вигодах. Нерівність в суспільстві може бути зменшена завдяки прогресивній шкалі оподаткування доходів.

Отже, фігура цього видатного економіста, філософа, соціолога, і соціаліста зовсім неоднозначна. Віднесений до найвидатніших та найбільш послідовних, ортодоксальних представників “класичної школи політичної економії” Мілль починає руйнацію фундаментальних основ цієї школи, і виступає пророком принципово нових соціально-економічних відносин.