104. Економічна наука як така: історія виникнення і поняття

Економічна наука є системою наукових поглядів на госпо­дарське життя суспільства, які дають всебічне уявлення про закономірності його розвитку. Вона не лише пояснює, як від­творюється суспільство, а й сприяє запобіганню повторен­ня деяких негативних економічних явищ, дає можливість прогнозувати майбутній розвиток. Економічна теорія може здійснювати аналіз на двох рівнях: макро- і мікроекономічному. Рівень макроекономічного аналізу стосується в основному показників економіки країни в цілому, а також агрегованих показників, таких як державний сектор, приватний сектор або сектор домогосподарств. Мікроекономічний аналіз має справу з конкретними показниками окремих підприємств. Образно кажучи, в мікроекономіці вивчають уже не ліс, а окремі дерева.

Практичні потреби регулювання економічного життя й зумовили виникнення економічної науки яке такої.

Економічна думка зародилася ще в стародавньому світі. Це була певна сума поглядів на господарські явища, на рушійні сили економічної діяльності людей. Істотного розвитку вона досягла в епоху рабовласництва. В працях Ксенофонта (430 - 355 рр. до н. е.). Платона (427 – 347 рр. до н. е.). Аристотеля (384 – 322 рр. до н. е. ), а також мислителів стародавнього Риму, Індії, Китаю міститься спроба з позицій свого часу з’ясувати загальні принципи економічного розвитку. “Економікс” ( домашнє господарство) – так називалася праця видатного мислителя Стародавньої Греції Ксенофонта, в якій зроблена спроба обґрунтувати мотиви господарської діяльності людей, висловлено ряд цікавих економічних думок.

Могутнім поштовхом до формування економічної науки стало становлення в усіх структурах суспільного життя капіталістичних відносин, коли бурхливими темпами почали розвиватися продуктивні сили, стали формуватися ринок, обмін, торгівля. З’явилася потреба в дослідженні всіх цих явищ, вивченні закономірностей функціонування економіки в цілому.

Відбувається і становлення економічної теорії як науки під назвою політична економія. Цей термін був уперше застосований французьким економістом Антуаном Монкретьє у праці “Трактат політичної економіки” (1615). Тривалий час саме під цією назвою розвивалася економічна теорія.

Визначне місце в історії політичної економії зайняло вчення меркантилістів (XV – XVIII). Воно зародилося в країнах Західної Європи. У меркантилістів об’єктом досліджень був обіг, зокрема багато уваги приділялося зовнішній торгівлі. Саме обіг вважався тією сферою, де створюється багатство. К. Маркс зазначив, що справжня наука сучасної економічної теорії починається лише з того часу, коли теоретичне дослідження переходить від процесу обігу до виробництва.

Перенесення аналізу із сфери обігу у виробництво стало початком економічної науки, що пов’язано зі становленням капіталістичного ладу. Саме його розвиток зумовив занепад меркантилізму і виникнення класичної буржуазної економічної науки.

Історично першими на шлях капіталізму стали Англія і Франція, де й зародилася класична буржуазна політекономія. Її засновниками були Вільям Петті (1623 – 1687 рр., Англії) і фізіократи на чолі з Франсуа Кене ( 1694 – 1774 рр., Франція). Питання про походження багатства переноситься ними зі сфери обігу в сферу виробництва. На їхню думку, саме тут і створюється багатство у вигляді матеріальних цінностей, а його джерелом є природа й праця. Ф. Кене в своїй праці “Економічна таблиця” (1758) уперше в економічній літературі процес суспільного відтворення розглядав як цілісну систему виробництва, обміну, споживання.

Найвищим досягненням буржуазної політичної економії є праці представників англійської класичної школи Адама Сміта ( 1772 – 1823). У них досліджувалися виробництво й обіг, зроблено спробу розкрити суть товарно-грошових відносин, науково обґрунтувати походження прибутку.

На початку XIX ст. на суспільній арені з’явилася така революційна сила, як пролетаріат. Виражаючи інтереси робітничого класу, К. Маркс і Ф. Енгельс поставили на науковий грунт соціалістичну ідею, звільнили її від утопічних ілюзій, з одного боку, й відокремили від грубого, зрівняльного комунізму, з іншого. Сформувався так званий марксистський напрям у політичній економії.

Маркс і Енгельс уперше для пізнання економічних процесів застосували метод матеріалістичної діалектики. Становлення нового суспільства вони пов’язували з найвищим розвитком матеріального виробництва, демократії та особистості. Заслугою Маркса є також створення стрункої наукової теорії вартості й додаткової вартості. Цим визначається особливе місце марксистської політекономії в історії економічного вчення.

Наша країна розпочала сьогодні важкий шлях до ринку. Йдеться про перехід суспільно – економічного укладу до якісно нового стану, до формування нового економічного простору, головними дійовими особами якого мають стати акціонерні компанії, комерційні підприємства. Теоретикам належить складна робота щодо оновлення теоретичного арсеналу, вивчення досягнень економічної теорії зарубіжних країн, особливо розвинутих.

105. Фази розвитку економічної науки: критерії періодизації

У розвитку економічної науки розрізняють такі фази:

І. Донаукова фаза: від зародження економічних знань до середини XVIII сторіччя – 1. Економічні уявлення стародавніх часів (економічні пам’ятки Давньої Азії; погляди в стародавньому Китаї – ІІІ ст. до н.е.; погляди Західного Світу – Ксенофонт Аквінський, Платон, Аристотель);

2. Епоха Середньовіччя (економічна думка Середньовічного Сходу; Фома Аквінський; економічні погляди середньовічної України);

3. “Меркантилізм” - перша школа економічних знань (ранній і пізній меркантилізм).

ІІ. Народження і юність економічної науки: середина XVIII – остання третина XІХ століття – 1. Зародження “класичної традиції” в економічній науці (“класична школа”);

2. “Фізіократія” - наукова школа французької класики;

3. Система англійської “класичної політекономії” (Адам Сміт, Роберт Мальту, Давід Рікардо, Стюарт Міль);

4. Еволюція та критика “класичної системи”;

5. Зародження та розвиток соціалістичного вчення (зародження соціалістичного вчення; “соціалістична утопія”);

6. “Науковий соціалізм (комунізм)” К. Маркса. Ф. Енгельса. Марксизм-Ленінізм.

7. “Історична школа” як напрям економічної науки (стара, нова і найновіша історичні школи).

ІІІ. Економічна наука: вироблення основоположних принципів: остання третина ХІХ – перша третина ХХ століття – 1. Маржиналізм. “Маржиналістська революція”.

2. Утворення шкіл ( Австрійська (Віденська) – теорії “граничної корисності; Лозаннська (Швейцарія) – теорія “загальної рівноваги”; Англо-американська (Кембріджська) – теорії “часткової рівноваги”; Шведська (Стокгольмська)).

ІV. Економічна наука: традиції, школи, парадигми: початок 30-х – 2000р. – 1.Кейнсіанська традиція: кейнсіанство, неокенсіанство, посткейнсіанство;

2. “Класична традиція”: неокласицизм, неокласичний синтез (від “недосконалої конкуренції” Дж.Робінсон до “неокласичного синтезу” П. Самуельсона);

3. Лібералізм, неолібералізм: центр (Чиказька школа), “праве крило” (Мізес, Хайек), “ліве крило” (Фрайбурзька школа);

4. “Інституціоналізм” (старий і новий);

4. “Конституційна економіка” як основа соціальної ринкової економіки.

106. Донаукова фаза. Меркантилізм - перша школа економічних знань

Донаукова фаза сягає від зародження економічних знань до XVIII сторіччя. Економічні знання беруть свій початок у Стародавньому світі. Перші спроби усвідомити, обґрунтувати і осмислити своє економічне життя було зроблене на Сході ще в ІІІ тисячолітті до н.е., а на Заході (в Давній Греції і Давньому Римі) – в І тисячолітті до н.е. Найдавніші джерела економічних знань – давньоєгипетські папіруси, кам’яний клинопис законів царя Хамурапі, Біблія, давньоіндійські “Веди”, Індійська Артхашастра – вони являють собою перші пам’ятки економічної думки.

Як наука, еконо­мічна теорія під назвою політична економія з’являється лише у XVII ст., у період, коли започаткувався капіталістичний спосіб виробництва. Нові економічні погляди вже відображали економічні інтереси нового суспільного класу — класу буржуазії. Спершу ці погля­ди були не стільки істинами науки, скільки порадами щодо нагромадження грошей, не стільки аналізом проб­лем, скільки певними повчаннями. Невдовзі до осмислення проблем економічного бут­тя долучилася могутня плеяда вчених, науковими працями яких було сформовано основні школи та нап­рями в економічному вченні капіталізму: меркантилізм, фізіократизм, класична школа політичної еконо­мії, утопічний соціалізм, марксизм та маржиналізм.

Меркантилізм - перша наукова школа буржуазної політичної економії, її представники Вільям Стаффорд, Томас Мен, Антуан де Монкретьєн та ін. вважали, що джерелом багатства є праця у сфері торгівлі, а багатс­тво ототожнювали з грішми, золотом. У Росії цю течію економічної думки представляв Іван Посошков, який у книзі “Про убогість багатства” доводив, що багатство країни визначається добробутом народу, “домашнім своїм багатством” і вимагав обме­ження споживання іноземних товарів.

Меркантилізм емпірично встановив ряд закономірностей епохи первісного накопичення капіталу, а саме визначив сферу обігу грошей як вирішальну для накопичення багатства.

Меркантилізм сприяв первинному накопиченню капіталу, допомагав розвитку товарно-грошових відносин, а відповідно і продуктивних сил.

Меркантилізм може бути охарактеризований наступними рисами:

• Предметом дослідження виступає виключно сфера обігу;

• Гроші розглядаються як найвища і абсолютна форма багатства;

• Накопичення багатства у грошовій формі можливе лише за умови прибутковості зовнішньої торгівлі, або безпосередньо в процесі видобутку дорогоцінних металів.

За своїм змістом меркантилізм відображав закономірності встановлення нового капіталістичного способу виробництва і був першим буржуазним економічним вченням. В своєму еволюційному розвитку меркантилізм пройшов кілька етапів: ранній меркантилізм або монетаризм, зрілий меркантилізм або розгорнута меркантилістська система, криза меркантилізму та зародження ідей класичної школи.