93. Національне рахівництво. Система національних рахунків та її показники

Міжнародна статистика використовує стандартну систему рахунків ООН. Вона допомагає вивченню економіки через систему взаємопов’язаних показників з використанням балансового методу та застосуванням подвійного запису.

Система національних рахунків (далі – СНР) – це узгоджена система збору, опису та ув’язування основних потоків статистичної інформації. Вона дає поетапну характеристику економічних процесів для всіх секторів економіки (підприємств, фінансових установ, домашнього господарства, органів державного управління). Взаємозв’язки між секторами охоплюють усі види операцій з товарами та послугами, доходами та витратами. Результатом є створення взаємопов’язаної системи рахунків. Основні рахунки наступні: рахунок виробництва; рахунок утворення доходів; рахунок розподілу доходів; рахунок використання доходів; рахунок капіталу; фінансовий рахунок.

СНР заснована на розмежуванні внутрішньої, зовнішньої та національної економіки. СНР передбачає:

• відокремлений облік фінансових і перерозподільчих потоків;

• вартісну оцінку;

• реєстрацію доходів та витрат за методом подвійного запису;

• замкненість системи.

За допомогою СНР можна виміряти обсяг виробництва і фактори, які впливають на економіку, такі, як: ВВП, ВНП, ЧНП, національний дохід, особистий дохід.

Сектор економіки – це сукупність економічних агентів, які діють в одному виді діяльності.

Підприємства – це установи, які займаються виробництвом товарів та послуг для ринку з метою одержання прибутку.

Фінансові установи – це організації, що здійснюють посередництво, перерозподіляють фінанси між секторами економіки (банки, страхові компанії, пенсійні фонди).

Домашнє господарство – це фізичні особи, які споживають товари та послуги, забезпечують усі сектори факторами виробництва.

Уряд країни – виконує економічні функції, здійснює управління, надає послуги у сфері освіти, охорони здоров’я, неринкові послуги та функціонує за рахунок державного бюджету.

94. Проблеми циклічності і економічного зростання в макроекономіці

Функціонування ринкової економіки, як будь-якої економічної системи, не є рівномірним і безперервним. Економічне зростання час від часу чергується з процесами застою та спаду обсягів виробництва, тобто зниженням усієї економічної (ділової активності). Такі періодичні коливання свідчать про циклічний характер економічного розвитку.

Циклічність – це об’єктивна форма розвитку національної економіки і світового господарства як єдиного цілого. Характерна риса циклічності – рух економіки не по колу, а по спіралі.

Цикл – це період розвитку економіки від початку однієї кризи до наступної. Економічний цикл включає такі фази: кризу, депресію, пожвавлення та піднесення.

Криза – це різке порушення існуючої економічної рівноваги внаслідок диспропорції у процесі відтворення, що різко зростають. Відбувається зниження попиту на товари і виникнення надлишку їх пропонування. Труднощі зі збутом призводять до скорочення виробництва та зростання безробіття.

Депресія – це фаза циклу, яка виявляється у застої виробництва. На цій фазі відбувається проте відтворення ,виробництво не збільшується, проте, і не зменшується.

Пожвавлення – це фаза відновлення, яка розпочинається з незначного зростання обсягу виробництва (у відповідь на зростання попиту) і помітного скорочення безробіття.

Піднесення (зростання) – це така фаза циклу, коли обсяг виробництва перевищує обсяг попереднього циклу і зростає великими темпами.

Причини економічних циклів такі:

• циклічні коливання зумовлені специфікою сфери обігу – розбіжністю у часі актів продажу товарів, послуг і оплати за них;

• головна причина спаду – це суперечність між суспільним характером виробництва і приватною формою привласнення його результатів;

• цикл зумовлюється співвідношенням оптимізму і песимізму в економічній діяльності людей;

• цикл – результат технічних нововведень, що вимагає зростання інвестицій, а останні й спричиняють піднесення виробництва;

• циклічність зумовлюється надлишком заощаджень і нестачею інвестицій у виробництво;

• причиною циклів є невідповідність між наявним грошовим капіталом і його пропонуванням.

Економічне зростання – це збільшення обсягів реального ВВП в одному періоді порівняно з іншим. Економічне зростання являє собою зростаючу здатність економіки до реалізації своїх виробничих можливостей. Сукупність економічного зростання полягає у розширеному відтворенні тих самих товарів і послуг з використанням незмінної технології.

На відміну від економічного зростання, економічний розвиток можна визначити як перехід від одного стану економіки до іншого, коли в новому періоді не тільки збільшується виробництво тих самих товарів і послуг, що вже вироблялися раніше, а й виробництво нових товарів і послуг з використанням нових технологій порівняно з минулим періодом.

Економічне зростання і економічний розвиток тісно взаємопов’язані. Але економічне зростання може відбуватися і за умов відсутності економічного розвитку, в той час як економічний розвиток без економічного зростання неможливий. Економічне зростання становить зміст розвитку, є його складовою частиною.

Основним показником, що вимірює економічне зростання і економічний розвиток, є реальний ВВП, та реальний ВВП на душу населення.

За типами розрізняють:

- екстенсивний тип економічного зростання (збільшення обсягів виробництва досягається за рахунок використання більшої кількості виробничих ресурсів, тобто середня продуктивність праці в суспільстві не змінюється);

- інтенсивний тип економічного зростання (характеризується тим, що приріст виробництва забезпечується за рахунок застосування більш досконалих факторів виробництва, тобто за рахунок підвищення їхньої продуктивності).

У здійсненні важко розмежувати один тип економічного зростання від іншого. В реальному процесі розширеного відтворення вони співіснують, поєднуються. Тому можна говорити про переважно інтенсивний або екстенсивний тип. Під час переходу від одного типу до іншого відбувається уповільнення темпів економічного зростання, але при цьому активізуються структурні зрушення. Негативним слід вважати таке падіння темпів економічного зростання, яке супроводжується консервацією структури відтворення в умовах незбалансованої економіки і тому обумовлює уповільнення динаміки суспільного виробництва.

Основними джерелами інтенсивного економічного зростання є підвищення ефективності живої праці, її продуктивності; підвищення ефективності уречевленої праці на основі зростання віддачі функціонуючої техніки, технології, засобів праці в цілому, їх принципового оновлення та зниження витрат предметів праці на одиницю виробленого продукту.