70.Пропорційна варіація факторів виробництва: спадна і зростаюча віддача від масштабу

Розширюються обсяги виробництва для виготовлення більшої кількості продукції, виробники залучають все більшу кількість необхідних ресурсів, підприємство таким чином змінює масштаб виробництва. При цьому можливий різний ефект від масштабу виробництва.

Ефект від масштабу виробництва проявляється у наступному:

Якщо обсяги виробництва збільшується швидше за обсяги використання ресурсів, то ми маємо зростаючий ефект від масштабу виробництва.

Якщо приріст обсягів виробництва відповідає темпам зростання витрат ресурсів, то це – постійний масштаб виробництва.

Якщо темпи зростання випуску продукції менші за темпи зростання витрат виробництва, то спостерігається ефект спадної віддачі від масштабу виробництва.

На характер віддачі від масштабу виробництва впливає ряд факторів: 1) Поява і використання нових високопродуктивних технологій та техніки;

2) Розвиток спеціалізації та кооперація виробництва;

3) Можливість спрямування більших ресурсів на пошук нових форм та методів організації праці;

4) Економічна негнучкість, часто неефективність великих виробничих комплексів;

5) Організаційні проблеми великих підприємств пов’язані із збільшенням кількості рівнів управління, це в свою чергу веде до зниження капіталовіддачі та трудовіддачі внаслідок втрати безпосередньо контакту між робітниками і керівництвом;

6) Ризик переслідування індивідуальних, а не корпоративних цілей. Ефект масштабу відіграє важливу роль для всіх підприємств в усіх галузях. За інших рівних умов, чим більше віддачі від збільшення масштабу виробництва , тим більш великі фірми діють в тій чи іншій галузі.

За звичай виробничі галузі мають більший масштаб виробництва, ніж галузі сфери послуг. Через це підприємствам сфери матеріального виробництва потрібні значні капіталовкладення, щоб ці фірми змогли діяти достатньо ефективно. Галузі виробництва послуг в переважній більшості є трудомісткими, і звичайно забезпечують ефективну економічну віддачу як при великих так і при малих масштабах виробництва.

71. Поняття і теорії капіталу, його форми

Капітал як фактор виробництва являє собою майно (засоби виробництва), що належить підприємцям або іншим власникам і використовується в процесі створення товарів і послуг. Особливістю капіталу є те, що він має бути кимось нагромаджений, створений. Капітал існує лише у продуктивному використанні, саме тоді, коли його власники одержують доходи від користування та володіння своїм майном.

Матеріально-речова основа капіталу – засоби та предмети праці – перебуває в процесі постійних змін. Ті зміни, що започатковані в середині ХХ ст., називаються науково-технічною революцією. Вона має такі ознаки:

• Широке застосування автоматично діючих машин, роботів, створення гнучких виробничих систем, здатних до швидкої перебудови на нові виробничі програми;

• Масове застосування мікроелектроніки і нових засобів зберігання, опрацювання та передачі інформації, використання комп’ютерів у виробництві торгівлі, банківській сфері, освіті, побуті;

• Переворот в енергетиці – використання електричної енергії, добутої з атомної та ядерної;

• Застосування принципово нових предметів праці (полімерів, кераміки, напівфабрикатів, кераміки, напівпровідникових і надтвердих матеріалів);

• Широке застосування у виробництві біотехнології, зокрема генної і клітинної інженерії, що революціонує систему охорони здоров’я, сільське господарство та інші галузі.

Капітал – це виробниче відношення ( а не просто засоби виробництва, гроші), за якого знаряддя праці, певні матеріальні блага, мінові вартості служать знаряддям експлуатації, привласнення частини чужої неоплаченої праці.

Засоби виробництва, певні матеріальні блага не в усіх економічних системах були знаряддям експлуатації. Такої ролі вони не виконували за первіснообщинного ладу, оскільки вони були спільною власністю. Не могли вони бути засобом експлуатації й за часів рабовласницького ладу, бо раб належав до знарядь праці, не був вільним і не міг продавати свою робочу силу.

Загальне поняття “капітал” конкретизується у багатьох його формах: продуктивному, торговельному, грошовому, індивідуальному, акціонерному, основному, оборотному, міжнародному та ін. До цієї системи не належить дрібнотоварний сектор економіки (дрібні фермери, ремісники, торговці).

Витрати капіталіста на придбання засобів виробництва є незмінними, не створюють додаткової вартості й переносяться конкретною працею на новостворений продукт. К.Маркс назвав їх постійним капіталом.

Інша частина витрат капіталіста, яку він авансує на придбання робочої сили і яка змінює свою вартість процесі виробництва – це змінний капітал.

Аналогічну роль виконує і праця функціонуючого підприємця. Якщо він виступає одночасно і власником , то отримує за свою роботу працю підприємницький дохід. Якщо підприємець не є власником, він отримує платню.

Відношення додаткової вартості до змінного капіталу вимірюється нормою додаткової вартості:

M=m/v * 100,

Де: М – норма додаткової вартості, m - величина прибутку, v - вартість робочої сили. Цей показник характеризує зростання лише змінної частини капіталу.

Отже, капітал –це авансовані підприємцями у виробництво товарів засоби виробництва, грошові ресурси і засоби на оплату найманої праці, які в процесі своєї продуктивної взаємодії забезпечують зростання вартості та збагачення підприємців.