2. Основні етапи розвитку охорони праці.
Питання щодо забезпечення безпечних умов праці завжди супроводжували розвиток цивілізації людства.
Умови праці розглядалися в працях Арістотеля (387–322 рр. до н. е.), Гіпократа (400–377 рр. до н. е.). Ще за 379 років до н.е. Гіпократ звернув увагу на шкідливий вплив пилу на організм рудокопів, який утворюється при видобуванні руди.
Лікарі епохи Відродження (Агрікола, Парацельс) докладно описали важкі умови праці, якими вирізнялися гірничорудні та металургійні підприємства того часу.
У 1700 р. вийшла книга Бернардино Рамацині «Роздуми про хвороби ремісників», в котрій були детально розглянуті питання гігієни праці і патологічних змін, що виникають в осіб різних професій.
М. В. Ломоносов (1711–1765 рр.) написав основоположні праці про безпеку в гірництві.
Питання гігієни праці були висвітлені Ф. Ф. Ерисманом (1842–1915 рр.) в його книзі «Професійна гігієна фізичної та розумової праці» (1877 р.).
Значний вклад у розвиток гігієни праці вніс І. М. Сеченов (1829–1905 рр.), який у своїй праці «Нарис робочих рухів людини» (1907 р.) науково обгрунтував цілу низку питань щодо ролі центральної нервової системи та органів чуття людини в процесі праці.
Багато зробили для наукового вивчення і вдосконалення гігієни та безпеки праці в умовах інтенсивного розвитку промисловості вчені Д.П. Нікольський (1855–1918 рр.), О.О. Прес (1857–1930 рр.), В.О. Левицький (1867–1943 рр.), М.О. Вигдорчик (1875–1955 рр.) та ін.
Науково–технічний прогрес вносить принципові нововведення у всі сфери сучасного матеріального виробництва, при цьому докорінним чином змінюються знаряддя та предмети праці, методи обробки інформації, що в свою чергу змінює умови праці.
В Україні питаннями подальшого вдосконалення охорони праці в сучасних умовах, проведенням фундаментальних та прикладних наукових досліджень з вищеназваних питань займаються: Національний науково–дослідний інститут (НДІ) охорони праці, Державний НДІ техніки безпеки хімічних виробництв, Інститут медицини праці, Український НДІ пожежної безпеки, галузеві НДІ, проектно–конструкторські установи, навчальні заклади.
3. Стан охорони праці в Україні та інших країнах.
За статистичними даними Міжнародної організації праці (МОП) кількість нещасних випадків на виробництві останнім часом зросла і становить 125 млн. чол. щорічно, з них близько 220 тис. гине.
Рівень травматизму і профзахворюваності значно вищий у країнах, що розвиваються, ніж у промислово розвинених державах. Так, в країнах Європейського Союзу щорічно жертвами нещасних випадків і профзахворювань стають близько 10 млн. чол., з них майже 8 тис. гине. В Україні за останні роки на виробництві травмовано 47 тис. чол. (з них 3551– смертельно), отримали професійні захворювання 4,7 тис. чол.
Статистичні дані свідчать, що:
кожні 3 хвилини внаслідок виробничої травми чи професійного захворювання в світі помирає одна людина;
в Україні внаслідок травм кожні 5 годин помирає одна людина;
кожної секунди в світі на виробництві травмується 4 особи;
в Україні кожні 8 хвилин травмується одна людина;
кожного місяця в світі на роботі травмується така кількість людей, яка дорівнює населенню Парижа.
Міжнародне бюро праці встановило, що в середньому на 100 тис. працюючих щорічно припадає приблизно 6 нещасних випадків зі смертельними наслідками. В Україні цей показник майже вдвічі більший (11 загиблих на 100 тис. працюючих) і найвищий серед країн СНД. В рівновеликій, але високорозвиненій Франції рівень виробничого травматизму у 10 разів нижчий ніж у нас. Однак, слід зазначити, що показники стану охорони праці суттєво відрізняються по окремих галузях промисловості. Найбільш травмонебезпечною в нашій країні є вугільна промисловість. Так, на кожний мільйон тон видобутого вугілля гине 5 шахтарів. У США цей показник у 100 разів нижчий.
На думку іноземних фахівців, які за програмою МОП працювали в Україні, велика кількість нещасних випадків зі смертельними наслідками пояснюється п’ятьма основними причинами: незадовільною підготовкою робітників і роботодавців з питань охорони праці; відсутністю належного контролю за станом безпеки на робочих місцях та виконанням встановлених норм; недостатнім забезпеченням працюючих засобами індивідуального захисту; повільним впровадженням засобів та приладів колективної безпеки на підприємствах.
Збереження життя і здоров’я людини не тільки на виробництві, але й за його межами набуває особливого значення з огляду на соціально–економічні та демографічні аспекти сучасного розвитку нашої держави. Найбільше смертельних випадків на 1000 жителів зареєстровано в Дніпропетровській (1,69), Донецькій (1,67), Запорізькій (1,66), Херсонській (1,64), Кіровоградській (1,61), Чернігівській (1,60), Луганський і Харківській (1,57), Одеській (1,53) областях. У цих регіонах загинуло понад 37,2 тис. чол., що становить більше половини (54,5%) загальної кількості травмованих зі смертельними наслідками в Україні.