3.Елементи комунікаційного процесу

Комунікаційний процес - це обмін інформацією між двома або більшим числом осіб. Основні функції комунікаційного процесу полягають у досягненні соціальної спільності при збереженні індивідуальності кожного з елементів. У процесі обміну інформацією виділяють вісім базових елемен­тів: 1.  Відправник - передавач, який генерує ідеї або збирає інфор­мацію й передає її. Обмін інформацією розпочинається з формулювання ідеї чи добо­ру інформації. Відправник по­винен знати свою аудиторію. Якщо у відправника помилкові по­гляди про одержувача, то його комунікаційні зусилля виявляться неефективними. 2.  Кодування - це процес перетворення ідей у символи, зобра­ження, малюнки, моделі, звуки, схеми, слова, мову і т. п. Кодуван­ня перетворює ідею у повідомлення. 3.  Повідомлення - сукупність символів, що відбивають зако­довану інформацію. Саме заради цього й здійснюється акт ко­мунікації. Найбільше повідомлень передається у формі символів мови. Проте символи можуть бути й невербальними, наприклад, графічні зображення, жести, міміка та інші рухи тіла. 4.  Канали передання - засоби, за допомогою яких сигнал спря­мовується від передавача до приймача (одержувача). Канали поділя­ються на засоби масової інформації й міжособові канали. Відправ­ник Ними можуть бути: електронні засоби зв'язку, включаючи комп'ютерні мережі, електронна пошта, відеострічки й відеокасети, розіслані пам'ятні записки, проведення попередніх зборів невеликих груп для забезпечення бажаного розуміння повідомлення й залучен­ня працівників до проблеми та ін. Відправник, як правило, не обме­жується одним каналом, а використовує декілька. 5.  Декодування - процес, за допомогою якого приймач повідомлення переводить одержані символи в конкретну інфор­мацію й інтерпретує її значення. 6.  Приймач - цільова аудиторія або особа, для якої призначе­на інформація і яка її інтерпретує. 7.  Відгук - сукупність реакції одержувача (приймача) повідо­млення після ознайомлення з його змістом. 8.  Зворотній зв'язок - частина відгуку одержувача, що надхо­дить передавачеві. Вона розглядається як сигнал, спрямований одержувачем інформації відправникові повідомлення, як підтверд­ження факту його отримання. Зворотній зв'язок визначає ступінь розуміння або нерозуміння інформації, що міститься у повідо­мленні. Зворотній зв'язок може набувати форми не лише слова, але й кивка головою, усмішки, потиснення руки або заперечливого же­сту рукою, певного виразу очей, інтонації голосу, зміни положення тіла тощо.

4.Функції спілкування за Ломовим

 Функції спілкування. Функціональні можливості спілкування реалізуються на різних рівнях, залежать від особливостей соціально-психологічного середовища, соціальної ситуації, змісту і мети взаємодії.Функції (лат. functio — виконання, здійснення) спілкування — зовнішній вияв властивостей спілкування, ролі і завдання, які воно виконує у процесі життєдіяльності індивіда в соціумі.

На думку Б. Ломова, існують такі функції спілкування: — інформаційно-комунікативна (обмін інформацією). Охоплює процеси формування, передавання та прийому інформації. Реалізація її має кілька рівнів. На першому здійснюється вирівнювання розбіжностей щодо інформованості людей. Другий рівень передбачає передавання інформації та прийняття рішень. Третій рівень пов'язаний із прагненням людини зрозуміти інших — регуляційно-комунікативна (регуляція своєї поведінки та інших, спільної діяльності у процесі взаємодії). — афективно-комунікативна (регуляція емоційної сфери людини), ставлення до навколишнього середовища, в тому числі й соціального.  З огляду на мету спілкування — контактна. Передбачає встановлення контакту як стану взаємної готовності до прийому і передавання повідомлення та підтримання взаємозв'язку під час взаємодії; — інформаційна. Полягає в обміні повідомленнями (інформацією, думками, рішеннями, задумами); — спонукальна. Суть її в стимулюванні активності партнера по спілкуванню, що спрямовує його на виконання дій; — координаційна. Передбачає взаємне орієнтування і узгодження дій для організації спільної діяльності; — розуміння. Виявляється в адекватному сприйманні і розумінні сутності повідомлення, а також партнерами один одного; — амотивна. Реалізується через стимулювання у партнера по спілкуванню потрібних емоційних переживань і станів, у зміні за його допомогою власних переживань і станів; — встановлення відносин. Полягає в усвідомленні і фіксуванні індивідом свого місця в системі рольових, статусних, ділових, міжособистісних та інших зв'язків; — здійснення впливу. Наслідками її дії є зміна стану, поведінки, особистісно-змістових утворень партнера. 5. Види спілкування

Види спілкування. Під час реалізації функцій спілкування виникає багато його видів, які класифікують за різними ознаками.    1. За результативністю спільної взаємодії та досягнутим ефектом виокремлюють такі види спілкування: — необхідне. Йдеться про міжособистісні контакти, без яких спільна діяльність стає неможливою; — бажане. Передбачає міжособистісні контакти, що сприяють успішному розв'язанню виробничих, виховних та інших завдань; — нейтральне. За таких обставин міжособистісні контакти не заважають, але й не сприяють розв'язанню завдань; — небажане. Міжособистісні контакти, які ускладнюють досягнення завдань спільної взаємодії.    2. За безпосередністю контактів розрізняють міжособистісне та масове спілкування. Йдеться про те, що учасниками спілкування можуть бути як конкретні індивіди, так і опосередковані групи людей.    Міжособистісне спілкування виявляється у безпосередніх контактах, які визначаються і регулюються усією системою суспільних відносин, умовами суспільного виробництва, інтересами людей і груп. Тому його ще називають прямим, безпосереднім спілкуванням на відміну від опосередкованого масового.    Масове спілкування є анонімним, спрямованим не на конкретного індивіда, а на маси людей, і здійснюється найчастіше за допомогою засобів масової комунікації. Одна з умов його — певна просторово-часова дистанція, одностороннє,

3. За типом зв'язків між учасниками взаємодії виокремлюють монологічне і діалогічне спілкування.    Монологічне спілкування передбачає одностороннє спрямування інформації, коли один з учасників взаємодії викладає свої думки, ідеї, почуття, не відчуваючи при цьому необхідності в зворотному зв'язку з партнером. Найчастіше це відбувається за позиційної нерівноправності партнерів по спілкуванню.    Діалогічне спілкування передбачає ставлення до іншої людини як до цінності, неповторної індивідуальності. Діалогічний вид спілкування допомагає людині відкрити відмінну від власної реальність, тобто реальність іншої людини, її почуттів, уявлень, думок, реальність навколишнього світу. Тому його часто називають гуманістичним спілкуванням, яке характеризують такі принципи (К. Роджерс): — конгруентність (лат. congruentia — відповідність, узгодженість) партнерів по спілкуванню. Йдеться про відповідність соціального досвіду, його усвідомлення і засобів спілкування учасників взаємодії; — довірливе сприймання особистості партнера.

— сприймання іншого учасника взаємодії як рівного, який має право на власну точку зору і рішення.

— проблемний, дискусійний характер спілкування. Це означає, що розмова має розгортатися на рівні позицій, а не на рівні догм; — персоніфікований характер спілкування. Це розмова від імені власного “Я”: “Я так думаю”, “Я переконаний” та ін. 4. За тривалістю взаємодії розрізняють довготривале і короткочасне спілкування. Одні люди заздалегідь налаштовані на певну тривалість взаємодії, намагаючись не допустити того, щоб спілкування їх поглинуло. Інші — в кожному акті комунікації шукають можливості для розширення сфери контакту, продовжуючи спілкування. До особливої категорії належить конфліктне спілкування, яке характеризується зіткненням різних поглядів, інтересів і дій людей та груп. Спричинює його суперечність, що представляє найсуттєвіші потреби, прагнення, інтереси, цілі, статусно-рольові параметри учасників взаємодії. Небезпека такого спілкування полягає у наповненості негативними емоціями, стресами, переживаннями, розчаруваннями тощо. Реальне і уявне спілкування. Реальне спілкування відбувається між реальними партнерами. Уявне - спілкування з літературними (театральними,кіно-) героями, з фетишами, фотографіями людей (відсутніх або померлих).

6. Маніпулятивне спілкування. Типи маніпуляторів за Е.Шостромом.

Маніпулятивне спілкування передбачає вплив на партнера зі взаємодії з метою досягнення своїх прихованих намірів і цілей, досягнення контролю над поведінкою й думками іншої людини. Основна особливість: партнер не інформує свого співбесідника про істинні цілі їхньої розмови, вони їм приховуються або підміняються іншими. Отож, маніпуляція – це приховане управління людьми та їхньою поведінкою.

Шостром змалювала вісім маніпулятивних типів, що об'єднуються у чотири полярні пари.

Диктатор – перебільшує свою силу, домінує, наказує, посилається на авторитети, прагне керувати своїми жертвами (Начальник, Бос); Ганчірка – жертва диктатора, перебільшує чутливість. Користується прийомами: забувати, пасивно мовчати, уникати (Підозрілий, Хамелеон);

Калькулятор – перебільшує необхідність всіх контролювати; говорить неправду, намагається перехитрити й вивести на чисту воду (Аферист, Ділок); Прилипала – перебільшує свою залежність, прагне дбання, дозволяє і спонукає інших виконувати за нього його роботу (Паразит, Скиглій);

Хуліган – перебільшує свою агресивність і ворожість. Контролює людей за допомогою погроз (Кривдник, Ненависник. Гангстер); Гарний хлопець – перебільшує свою дбайливість, любов, вбиває неприродною добротою (Підлесливий, Доброчесний, Мораліст);

Суддя – перебільшує свою критичність, нікому не вірить, сповнений обурення, звинувачень, важко прощає (Звинувачувач, Всезнайка, Паплюжник); Захисник – надмірно підкреслює свою підтримку і поблажливість до помилок; псує інших, співчуваючи надмірно і не дозволяючи тим, кого захищає, стати на власні ноги і зростати самостійно (Утішник)

Аналіз всіх типів маніпуляції показав, що кожній особистості відповідають декілька маніпуляторів, які проявляються при різних життєвих ситуаціях.

виокремила 4 основні стратегії інтересів:

Активний маніпулятор - намагається керувати іншими за допомогою активних методів, не демонструватиме свою слабкість у стосунках, а гратиме роль людини повної сил. При цьому він використовує своє соціальне становище, а також застосовує систему прав і обов'язків, наказів і прохань.

Пасивний маніпулятор - являє собою протилежність активному. Цей тип людини вирішує, що оскільки він не може контролювати життя, то відмовиться від зусиль і дозволить розпоряджатися собою активному маніпуляторові. Прикидається безпомічним і грає роль «пригнобленого». Він перемагає своєю млявістю і пасивністю.

Маніпулятор, який змагається - ставиться до життя як до стану, що потребує постійної пильності, оскільки тут можна виграти або програти: третього не дано, життя – це битва, де всі інші люди – то суперники чи вороги. Ця людина хитається між методами «пригноблювача» і «пригнобленого», тому є середньою між активним і пасивним.

Байдужий маніпулятор - намагається відійти від контактів. Однак насправді його поведінка пов'язана з можливістю обіграти партнера.