Передісторія

З початку визвольної війни 1648 р. російський уряд надавав широку економічну і фінансову допомогу Україні. Поступово розширювалася дипломатична підтримка України зі сторони Росії, а також допомогу людьми, зброєю, боєприпасами. На початку 1649 р. російський уряд визнав гетьмана Хмельницького і з цього часу регулярно обмінювався з ним послами. Тоді ж уряд повідомив гетьману про готовність прийняти Україну в російське підданство, але вважав за необхідне поки уникати війни з Польщею ^[1].

Зміст статей

• Збір податків на користь царської скарбниці доручалося вести українським урядовцям.

• Установлювалася платня у розмірі:

  • військовому писарю та підпискам — 1000 польських злотих;

  • військовим суддям — 300 польських злотих;

  • судовим писарям — 100 польських злотих;

  • польським писарям та хорунжим — 50 польських злотих;

  • сотенним хорунжим — 30 польських злотих;

  • гетьманському бунчужному — 50 злотих.

• козацькій старшині, писарю, двом військовим суддям, усім полковникам і військовим та полковим осавулам надавалися у володіння млини;

• Установлювалася платня генеральному обозному у розмірі 400 злотих і генеральному хорунжому — 50 злотих;

• Заборонялися дипломатичні відносини гетьмана з турецьким султаном та польським королем;

• Підтверджувалося право київського митрополита й усього духовенства на маєтності, якими вони володіли;

• Московський уряд зобов'язувався вступити у війну з Польщею навесні 1654 року;

• Передбачалося утримання російських військ на кордонах України з Річчю Посполитою;

• Гетьманський уряд просив установити платню:

  • полковим у розмірі 100 єфимків талерів;

  • полковим осавулам — 200 польських злотих;

  • військовим осавулам — 300 польських злотих;

  • сотникам — 100 польських злотих;

  • кожному козакові у розмірі 30 польських злотих.

однак це прохання було відкладене до перепису всіх прибутків, які мали надходити до царської скарбниці з України, а також до укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків;

• у випадку татарських нападів на Україну передбачалося організовувати проти них спільні походи як з боку України, так і Московської держави;

• Гетьманський уряд просив установити утримання для козацької залоги кількістю 400 осіб у фортеці Кодак та для запорожців, виконання цього прохання також було відкладене до окремого рішення. Тут же містилася вимога до гетьмана негайно почати укладення реєстру, що мав охопити 60 тисяч козаків, і після завершення роботи треба було надіслати його до Москви.

Віленське перемир'я 1656 — перемир'я, укладене 24 жовтня 1656 у м. Вільно (тепер Вільнюс, Литва) між Річчю Посполитою і Московською державою.

Переговори у Вільно тривали протягом серпня-жовтня 1656. Українська делегація, на вимогу польської сторони, не була допущена до участі у виробленні умов Віленського перемир'я, а висунуті гетьманом Богданом Хмельницьким пропозиції були відкинуті. За угодою припинялися воєнні дії між Польщею і Московією та обидві країни зобов'язувалися не розпочинати переговорів про мир із Швецією. Обговорювалося питання про встановлення державних кордонів і обрання Олексія Михайловича польським королем після смерті Яна II Казимира, які, однак, не дали конкретних результатів.

Московсько-польський мир порушував Переяславську угоду. Москва ставала союзницею Польщі. Крім того московсько-польський союз був спрямований проти нового союзника України — Короля шведського Карла Густава.

Віленський мир викликав обурення Б. Хмельницького та козацької старшини. На Раді, скликаній у Чигирині козацькій Раді, всі присутні полковники, осавули, сотники присягли гетьману, що будуть спільно боротися за Україну: «присягали собі, а не чужим монархам».

Сам Б. Хмельницький розгорнув активну діяльність по створенню коаліції з ряду європейських країн, що мала вирішити «польське питання». До неї входили Швеція, Бранденбург, Трансільванія, Молдавія, Валахія і Литва. Згідно з планами учасників коаліції Польща мала бути розділена між її членами, причому Україна повинна була отримати всі землі, заселені українцями, а також, разом із Швецією, протекторат над Литвою, що повинна була перетворитись на Литовське королівство. Сам Б. Хмельницький мав отримати титул «дідичного князя». Проте смерть гетьмана не дозволила реалізуватися цим планам.

Після укладення Гадяцького договору 1658 року, та встановлення союзницьких відносин між Україною і Польщею, ці держави продовжували війну проти Московського царства.