Тема 6. Захворювання опорно-рухового апарату (захворювання м’язового та сухожильно-зв'язувального апарату) (самостійна робота студентів – 12 год)

Захворювання м’язового апарату: міофасціальний болючий синдром, фіброміалгія, м'язова перенапруга. Захворювання сухожильно-зв'язувального апарату: тендоперіостопатія, паратеноніт, тендовагініт, тендініт.

Література [1-3,7,8,13]

Міофасціальний болючий синдром досить точно вказує на локалізацію патологічного вогнища (м'яз або його фасція) і виявляє наявність у ньому трігерних крапок.

Міофасціальна трігерна крапка (ТК) являє собою гіперподразнену область в ущільненому або тугому тяжі кістякової мускулатури та локалізовану в м'язовій тканині й/або в її фасції. При натисканні ця крапка хвороблива й може відображати в певні ділянки тіла біль і вегетативні прояви. Розрізняють активні й латентні ТК:

• активні ТК викликають при пальпації або рухах болючі відчуття;

• латентні ТК не викликають біль, але можуть бути причиною обмеженості рухів і слабкості ураженого м'яза. Латентна ТК може зберігатися протягом багатьох років після травми, періодично викликаючи гострі напади болю при незначному перерозтягненні, перевантаженні або переохолодженні м'яза.

У нормі м'язи не містять ТК, у них немає ущільнених тяжів, вони не хворобливі при пальпації, не дають судорожних реакцій і не відображають біль при натисканні.

Для діагностування активної ТК необхідно з'ясувати наступне:

• історію виникнення болю - чи з'явився він раптово після надмірного фізичного навантаження або біль поступово посилювався при щоденному фізичному навантаженні;

• характер розподілу болю, відображеного від міофасціальних ТК;

• наявність слабкості ураженого м'яза й ступеня обмеженості руху, що вимагає його розтягання;

• наявність щільного тяжа при пальпації в ураженому м'язі;

• наявність гострої, локальної хворобливості при натисканні пальцем на ущільнені м'язові волокна;

• наявність локальної судорожної відповіді, викликаної «щипковою» пальпацією або проколюванням голкою хворобливої крапки;

• усування симптомів при спеціальному лікуванні уражених м'язів.

При диференціальній діагностиці виділяють три основні категорії захворювань кістякової мускулатури, які мають подібні прояви із синдромом міофасціальних ТК. До них відносяться міопатії, артрити та локальні запалення тканин кістякової мускулатури (тендиніт, бурсіт).

Для міопатій характерною є хвороблива слабкість проксимальних м'язів. При міофасціальних ТК пацієнти скаржаться в основному на біль. Біль, відображений від міофасціальних ТК у суглоби, може імітувати біль при остеоартриті.

Оскільки міофасціальні ТК відображають біль і хворобливість в області, де розташовані зв'язування й суглобні сумки, їх часто помилково відносять до проявів тендиніту або бурсіту. Відмітною ознакою останніх є локальні ознаки запалення.

Фіброміалгія. Синдром фіброміалгії - складний хронічний стан, що проявляється надзначним болем, утомою та іншими різноманітними клінічними ознаками. Оскільки фіброміалгія не характеризується зовні значимими ознаками, її іноді називають невидимою нездатністю або загальною дратівливістю.

Для діагностики фіброміалгії можна використовувати критерії, які розроблені Американською колегією ревматологів: 1) в анамнезі — біль і відчуття утоми в м'язах, що тривають більше 3 місяців; 2) біль у правій та лівій половинах тулуба; 3) біль при пальпації принаймні в 11 з наступних крапок (кожну сторону вважати окремо):

- у місці прикріплення потиличних м'язів;

- у місці прикріплення надостного м'яза вище ості лопатки;

- у середній частині верхнього краю трапецієподібного м'яза;

- у місці II реберно-хрящового зчленування;

- на 2 см дистальніше від латерального надмищелку плеча;

- у верхньому зовнішньому квадранті сідниці по передньому краю м'яза;

- кзаду від виступу великого вертіла;

- в області колінного суглоба, трохи проксимальніше від нього.

Додатковими симптомами й типовими ознаками можуть бути також залежність клінічних проявів від кліматичних умов, порушення сну, підвищена стомлюваність, головний біль, синдром роздратованої кишки та суб'єктивне відчуття набряклості, оніміння м'язів. Виразність симптоматики може змінюватися залежно від рівня психоемоційних ситуацій (передстартовий стан, стрес та ін.).

Лікування полягає в необхідності розробки індивідуальних програм тренувань; при болючих відчуттях — призначають медикаментозне лікування, елементи мануальної терапії (розтягання м'язів), фізичні вправи, спрямовані на релаксацію м'язів (у залі й у басейні), масаж (крапковий і сегментарно-рефлекторний).

М'язова перенапруга. Гострий м'язовий або нервово-м'язовий спазм виникає в момент швидкого різкого руху. Раптово виникає судорожне скорочення окремих м'язових пучків, що супроводжується гострим локальним болем. Скорочення поступово слабшає, біль з гострого переходить у тупий, знову загострюючись при спробах зробити рух (біг, стрибки та ін.). Розслаблення скороченого м'яза утруднене або неможливо. При систематичних перенапругах м'язовий спазм може повторюватися багаторазово.

При розвитку м'язового спазму тренування або участь у змаганнях варто припинити. Профілактика полягає в правильному проведенні тренувань, виключенні перевантажень, перевтоми, переохолодження окремих груп м'язів, використанні повноцінної розминки й терапевтичних заходів, що забезпечують прискорення відновлювальних процесів у м'язах після тренувань, повноцінному харчуванні та ін.

Міалгія - наслідок як однократних, так і систематичних перенапруг. Вона характеризується болями в окремих групах м'язів та локалізується в м'язах, що несуть основне навантаження при тому або іншому виді спорту. Сприяють розвитку міалгій стислість інтервалів між тренуваннями, відсутність засобів, що сприяють ліквідації стомлення, сполучення перенапруги з охолодженням.

Міофіброз — дегенеративний процес, що хронічно протікає, властивий м'язовій тканині, що характеризується переродженням окремих міофібріл. У м'язах при цьому знижується еластичність, утруднені активне розслаблення й обмеження рухів у суглобах кінцівок. Міофіброз нерідко ускладнюється надривами й розривами м'язів.

Невроміозити являють собою сполучені захворювання м'язів та периферичних нервів і характеризуються хронічним перебігом з періодичним загостренням. У м'язовій тканині розвиваються дистрофічні процеси. Найчастіше невроміозити у спортсменів розвиваються при сполученні тривалих фізичних перенапруг з охолодженням. Виділяють умовно три стадії захворювання. У першій стадії відзначається підвищена стомлюваність і важкість в кінцівках. У другій стадії з'являються мимовільні болі, біль при рухах і хворобливість м'язів при пальпації. У цей період у м'язах і періневрії починають розвиватися дистрофічні зміни. У третій стадії всі симптоми різко виражені, м'язи стають в'ялими, гіпотрофічними.

Оссіфікуючий міозит — часткове окостеніння м'яза на місці крововиливу, що розвився після ушкодження. Крововилив може бути обмежений невеликою ділянкою тканин, або кров, що вилилася, просочує м'язи травмованої області й сполучні прошарки між пучками м'язових волокон. Обмежена травматична оссіфікація м'язів виявляється не раніше 3-4 тиж. після ушкодження й може досягати свого повного розвитку протягом 2-х місяців або пізніше.

При перших ознаках або навіть припущеннях про розвиток цього захворювання тренування повинні бути негайно припинені. Необхідний спокій кінцівки протягом 2-3 тижнів, фізіотерапевтичні процедури й ЛФК.

Захворювання сухожильно-зв'язувального апарату. До основних захворювань сухожильно-зв'язувального апарату у спортсменів варто віднести наступні.

Тендоперіостеопатія. Виникає як результат перенапруги місць уплітання сухожильних волокон в окістя або кістку. У цьому випадку розвивається процес місцевого порушення мікроциркуляції і як наслідок - порушення окислювально-відновних реакцій, метаболізму тканин, утворення патологічних тканин зі зниженими функціональними можливостями. За локалізацією патологічного процесу виділяють: а) тендоперіостопатії верхнього і нижнього полюсів надколінка; б) п'яткового бугра; в) надмищелків плечової кістки; г) лонного зчленування; д) сідничного бугра; е) великого і малого вертілів стегнової кістки. Тендоперіостопатії можуть протікати з порушенням і без порушення функції суглоба.

Паратеноніт - захворювання сухожильної піхви, що розвивається в результаті незначних, але багаторазово повторюваних мікротравм або перенапруги паратенона. Найчастіше у спортсменів спостерігається поразка п'яткового сухожилля, сухожиль стопи, рідше - сухожилля довгої голівки двоголового м'яза плеча.

Тендовагініт - захворювання сухожильних піхв. При тривалих тренувальних навантаженнях відбувається травматизація синовіальних оболонок, що вистилають внутрішню поверхню сухожильних піхв, і поява в них мікрокрововиливів, а надалі - набряку й асептичного запалення. При цьому сухожилля здавлюється, різко утрудняється його переміщення стосовно піхви.

Гострий тендовагініт може протікати як крепитуючий, часто сполучається із крепитуючим паратенонітом. Хронічні тендовагініти можуть здобувати стенозуючий характер.

Тендиніт - захворювання сухожилля внаслідок тривалої хронічної перенапруги, що супроводжується розвитком дегенеративних змін і надривами в ньому. При тендиніті різко знижується міцність сухожилля й виникає небезпека його надривів та розривів.

Ефективними профілактичними заходами для попередження цих захворювань є спільний лікарсько-педагогічний контроль, регулярні огляди спортсменів до і після тренувальних занять або виступів на змаганнях, огляд місць тренувань, дотримання поступовості підвищення фізичних навантажень і регулярності тренувальних занять, звільнення від тренувань і змагань спортсменів, що перебувають у хворобливому стані.