Порушення крово і лімфообігу
В здоровому організмі нормальний крово- та лімфообіг тісно пов’язані між собою та обумовлені діяльністю серця, як джерела кровотоку, судин - джерела кроворозподілу і лімфозбору; мікроциркуляторного русла — плацдарма транскапілярного обміну і тканинного метаболізму.
Функція кровоносної та лімфатичної системи забезпечується механізмами нейрогуморальної регуляції, які направлені та підтримку гомеостазу – відносної динамічної постійності внутрішнього середовища.
Розлади крово- і лімфообігу та їх нейрогуморальної регуляції призводять до порушення тканинного метаболізму, яке веде до пошкодження структури тканини (альтерації) розвитку того чи іншого виду дистрофії або некрозу
При пошкодженнях на рівні серця виникають загальні, на рівні судин - місцеві порушення крово- і лімфообігу. Місцеві порушення кровообігу (напр., інфаркт міокарда) можуть стати причиною загальних порушень.
ПОРУШЕННЯ КРОВООБІГУ
Розлад кровообігу можна розподілити на 3 групи:
порушення кровонаповнення: повнокрів'я (артеріальне або венозне) і недокрів'я;
порушення проникності стінки судин: кровотеча (крововилив) і плазморагія;
порушення кровотоку і реологічного стану крові: стаз, сладж-феномен, тромбоз та емболія.
У плода, новонародженого і дитини перших 3-х років життя загальне і місцеве повнокрів'я, недокрів'я, крововиливи, стаз виникають легше і частіше, ніж у дорослих, що залежить від незрілості регуляторних механізмів кровообігу. Тромбоз та інфаркт у дітей зустрічаються рідше, ніж у дорослих. Виникають ці порушення кровообігу переважно в'зв'язку з пороками розвитку серцево-судинної системи, приєднанням до них вторинної септичної інфекції або при деяких гострих інфекційних хворобах (дифтерія, вірусний міокардит та ін.).
Повнокрів'я
Повнокрів'я (гіперемія) в залежності від розповсюдження процесу може бути артеріальним і венозним.
Артеріальне повнокрів'я
Артеріальне повнокрів'я — підвищене кровонаповнення органу, тканини внаслідок збільшеного притоку артеріальної крові.
Воно може бути фізіологічним та патологічним, загальним та місцевим. Фізіологічне виникає при дії адекватних доз фізичних і хімічних факторів, почуття гніву, соромливості (рефлекторна гіперемія), при посиленні функції органів (робоча гіперемія), при підйомі на висоту (альпіністи).
Прикладом патологічнлї загальної артеріальної гіперемії є еритремія-різновид хронічного лейкозу для якої характерна справжня плетора (від грец.-переповнення)-збільшення загальної маси крові переважно за рахунок еритроцитів. В таких випадках спостерігається червоний колір шкірного покрову й слизових оболонок, підвищення артеріального тиску. Є ще гідремічна плетора(заг m крові переважно за рахунок плвазми-С-С та зах-я нирок).
Частіше артеріальна гіперемія має місцевий характер і виникає за різноманітних причин.
За етіологією та механізмом розвитку, виділяють наступні види патологічної місцевої артеріальної гіперемії:
1)ангіоневротичну (нейропаралітичну);
2)колатеральну;
3)гіперемію після анемії (постанемічну);
4)вакатну;
5)запальну;
6)гіперемію на підставі артеріовенозної нориці.
Ангіоневротична (нейропаралітична) гіперемія виникає внаслідок подразнення судиннорозширювальних нервів або паралічу судиннозвужуючих нервів. Шкіра, слизові оболонки стають червоними, трохи припухлими, при дотику — теплими або навіть гарячими. Виникає в деяких ділянках тіла при порушенні іннервації; на шкірі та слизових оболонках обличчя при інфекційних хворобах (грип, висипний тиф), при яких можливе ураження вузлів симпатичної нервової системи; невралгіях цей вид гіперемії проходить швидко, без наслідків.
Колатеральна гіперемія виникає в зв'язку з утрудненням кровотоку по магістральному артеріальному стовбуру, закритому тромбом, емболом, лігатурою. В таких випадках кров спрямовується по колатеральних судинах. Просвіт їх рефлекторно розширюється, приплив артеріальної крові посилюється і тканина одержує підвищену кількість крові.
Гіперемія після анемії (постанемічна) розвивається тоді, коли фактор, який викликав стиснення артерії (пухлина, накопичення рідини в порожнинах, лігатура та.ін.) і недокрів'я тканин, швидко усувається. В таких випадках судини раніше знекровленої тканини різко розширюються і переповнюються кров'ю, що може призвести не тільки до їх розриву і крововиливу, але й до недокрів'я інших органів, напр., головного мозку, в зв'язку з різким перерозподілом крові. Тому такі маніпуляції, як видалення рідини з порожнин тіла, великих пухлин, зняття еластичного джгута, слід проводити повільно.
Вакатна гіперемія (від лат. vacuus - пустий) розвивається в зв'язку із зниженням барометричного тиску. Вона може бути загальною, напр., у водолазів при швидкому підйомі з місця підвищеного тиску. Гіперемія, що при цьому виникає, сполучається з газовою емболією, тромбозом судин і крововиливами.
Місцева вакатна гіперемія з'являється на шкірі під впливом медичних банок, які утворюють над її певними дільницями розріджений простір (вакуум).
Запальна гіперемія- постійний супутник запалення в основі її лежить неадекватна продукція біологічно активних речовин.
Гіперемія на підставі артеріовенозної нориці виникає при вогнестрільному ураженні або іншій травмі внаслідок чого відбувається сполучення між артерією і веною, тоді артеріальна кров спрямовує у вену.
Значення патологічної артеріальної гіперемії визначається її видом. Колатеральна гіперемія за своєю суттю є компенсаторною і забезпечує кровообіг при закритому артеріальному стовбурі, це необхідно враховувати в хірургічний практиці: так перев’язка ar. femoralis нижче відгалуження ar profunda femoris (глибокої ар. стегна) компенсується, а якщо перев’язати вище може виникнути гангрена кінцівки.. Запальна гіперемія - обов'язковий компонент захисно-пристосувальної реакції. При патологічно змінених судинах (особливо у людей похилого віку) гіперемія може стати причиною розриву стінки. Вакатна гіперемія є однією із складових частин кесонної хвороби.