44. Походження терміну «міжнародне гуманітарне право»

Появі поняття «МГП» слід зобовязуватися швейцарськ проф Ж.Пікте. З 1946р. він був директором Міжнародного комітету Червоного Хреста і відповідальним за підготовчу роботу з прийняття в 1949 4 Женевських кон-цій про захист жертв війни. У 50-х рр Ж.Пікте вперше ввів у вжиток поняття «МГП», а в 1966 опублікував працю «Принципи МГП». Співробітники МКЧХ застосували термін МГП до сфери виняткової діяльності свого комітету, тобто до захисту прав людини в період збройних конфліктів. Ж.Пікте розглядав гум-не право як складову 2 розділів – Женевського права і Гаазького права. При цьому Женевське право, або власне «гум-не право», охороняє інтереси військових, які вибули зі строю, і осіб, які не беруть участі в бойових діях. А Гаазьке право, або «право війни», обумовлює права та обовязки сторін, що воюють, припроведенні військових операцій, обмеуючи вибір засобів нанесення збитків. Водночас МГП взаємозалежне із законодавством про права людини.

Отже, МГП як триєдине ціле таких галузевих складових МГП , як «право Женеви», «право Гааги» і права людини слід трактувати як сукупність принципів і норм, що регулюють відносини між державами з приводу захисту прав людини й основних свобод для усіх, незалежно від раси, статі, мови і релігії як у мирний час, так і в період збройних конфліктів.

47. Принципи міжнародної законності

Міжнародна законність – це політико-правова реальність міжнародних відносин, яка характеризує міжнародно-правову дійсність під кутом зору правотворчої і правозастосовчої діяльності учасників міжнародного співробітництва, морально-політичні засади системи міжнародного права, оціночні критерії її зв’язків з міжнародними політичними інститутами, політичними режимами членів світового товариства.

Основними принципами міжнародної законності на сучасному етапі розвитку міжнародних відносин і міжнародного права є: 1 ) примат права в політиці; 2) Верховенство Статуту ООН перед всіма іншими міжнародними зобов’язаннями; 3) реальна можливість використання суб’єктивних прав і належне виконання юридичних обов’язків; 4) рівність всіх суб’єктів перед нормою міжнародного права і загальність вимоги дотримуватися її; 5) одноманітне розуміння і застосування міжнародно-правових актів всіма суб’єктами міжнародного права; 6) своєчасне попередження (запобігання) міжнародних правопорушень; 7) невідворотність відповідальності і санкцій за міжнародні правопорушення; 8)особлива роль ООН в підтримці міжнародного миру і безпеки; 9) принципи справедливості, гуманізму і демократії та ін.

46. Принципи міжнародного гуманітарного права

Принцип рівності і недискримінації в усіх формах і проявах справді, на нашу думку, є галузевим прин¬ципом міжнародного гуманітарного права. Його дія поширю¬ється на всі норми зазначеного права. Однак цей принцип, закріплений у п. 3. ст. 1 Статуту ООН почав діяти тільки в 1945 р. Розвиток дружніх стосунків між націями, відповідно до п. 2 ст. 1 Статуту ООН, є метою діяльності Організації Об'єднаних Націй, а не принципом, і тісно пов'язаний з принципом рівноправності і самовизначення народів і націй. Тому, вважаємо, зазначене положення не має норматив¬ного змісту і не може бути визнане спеціальним принципом міжнародного гуманітарного права. Принципи сприяння со¬ціальному й економічному прогресові та поліпшенню рівня життя за більшої свободи і єдності прав і відповідних обов'язків склалися у зв'язку зі становленням інституту, міжнародного захисту прав людини і можуть розвиватися у межах тільки цього інституту. Щодо принципів гуманіз¬му, обмеження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни, захисту цивільного населення, захисту жертв війни і захисту цивільних об'єктів, то вони виступають як спеціаль¬ні принципи інституту міжнародного захисту прав людини у збройних конфліктах. Вони є найбільш узагальнюючими нормами у зазначеному інституті і становлять його основу. Водночас вони конкретизують загальний принцип міжнарод¬ного права — принцип загального поважання прав і основ них свобод людини для умов збройних конфліктів і не поши рюються на інші інститути міжнародного гуманітарного пра-ва. Відзначимо, що зазначені принципи визнані й у вітчизня¬ній, і в закордонній літературі, і їхній нормативний зміст чіт¬ко зафіксований у чинних конвенціях.

спеціальні принципи інституту міжнародного захисту прав людини в збройних конфліктах: принцип гуманізму; неприпустимості дискримінації; обме¬ження воюючих у виборі засобів збройної боротьби; розме¬жування військових і цивільних об'єктів; захисту невід'єм¬них прав цивільних осіб. У цьому розділі класифікації принципів міжнародного гу-манітарного права, що належать до інституту захисту прав людини, ми підтримуємо точку зору І. П. Блищенка, який вважає заборону конкретних видів зброї нормами, що вхо¬дять до принципу обмеження воюючих у виборі засобів і ме¬тодів ведення війни [48]. Принцип захисту прав комбатантів, як видно з аналізу змісту, проведеного І. Н. Арцибасовим, відноситься до режиму військового полону. Тому і входить до більш загального принципу захисту жертв війни. Тим па¬че, що не можна не брати до уваги захист поранених і хво- рих у сухопутній війні, а також поранених, хворих і потерпі¬лих у корабельній аварії у морській війні.

На підставі проведеного дослідження можна виділити та¬кі спеціальні принципи інституту міжнародного захисту прав людини у збройних конфліктах, як: 1) гуманності; 2) обме¬ження воюючих у виборі засобів і методів ведення війни; 3) захисту цивільного населення; 4) захисту жертв війни; 5) захисту цивільних об'єктів. Тим самим ділком використано Декларацію Мартенса, яку за його наполяганням включено до Гаазьких конвенцій 1889 і 1907 р. Положення гуманності про те, що необхідно здійснювати правове регулювання збройної боротьби таким чином, щоб цей вплив слугував "справі людяності і узгоджувався з вимогами цивілізації, які розвиваються постійно", Відповідно у ст. 35 І Додаткового протоколу до Женевських конвенцій прямо зазначено, що "у разі збройного конфлікту право сторін, які перебувають у конфлікті, вибирати методи або засоби ведення війни не є необмеженим", а також, що "забороняється застосовувати зброю, снаряди, речовини і методи ведення воєнних дій, здатні завдати надмірних страждань". Отже, галузь міжнародного гуманітарного права є систем¬ним цілим тільки в сукупності його інститутів: "права Гаа¬ги", "права Женеви" і прав людини

Принципи "права Гааги" виходять з основного поло¬ження про те, що воюючі сторони у ході збройних конфлік¬тів не повинні мати необмеженого вибору в засобах заподі¬яння шкоди супротивнику.

Такі обмеження закріплені конвенційно на основі трьох взаємозалежних груп принципів міжнародного гуманітарно¬го права:

• принцип ratione personae стосовно учасників бойових

• принцип ratione loci — обмеження щодо об'єктів бойо¬

вих дій;

• принцип ratione conditiones — обмеження щодо засобів

бойових дій.

Принципи "права Женеви" містять у собі основні гу¬маністичні погляди на особистість, яка має право на повагу, захист і гуманне ставлення незалежно від того, бере вона участь у воєнних діях чи ні.

При цьому принципи, властиві ставленню до жертв збройних конфліктів, містять у собі:

1. Нейтралітет, який полягає в тому, що гуманітарне сприяння (допомога) ніколи не повинно втручатися власне у збройний конфлікт. При цьому використовуються такі прин-ципи:

• медичний персонал повинен утримуватися від будь-

яких ворожих дій у відповідь на імунітет, що йому на¬дається;

• медичному персоналові надається захист як зцілителям

від ран і хвороб;

• ніхто не може піддаватися переслідуванням чи бути за¬

судженим за надання допомоги пораненим або хворим.

І, нарешті, побудова принципів прав людини вихо¬дить з того, що за всіх часів особистість повинна бачити га¬рантоване додержання її основних прав і свобод, так само як і умов існування, які відповідають її гармонійному розвиткові.

Принципи, властиві правам людини, містять у собі:

1. Свободу, тобто право кожного на повагу його особис¬тої свободи. Складовими принципу свободи є:

• свобода думки і висловлювань, спілкування і релігії,

що гарантуються кожному;

• право кожного розмовляти рідною мовою;

• виключення необгрунтованого арешту, тримання під

слідством або можливості бути висланим зі своєї кра¬їни;

• ніхто не може бути принижений до становища раба;

• кожна людина має право вільно пересуватися, залиша¬

ти свою країну і повертатися, а також шукати країну притулку;

• кожна людина має право вільно реалізовувати свої по¬

літичні права.