Розділ і Правові основи охорони праці

Законодавча база України щодо охорони праці

Законодавство України про охорону праці визначає основні поло-ження щодо реалізації конституційного права працівників на охорону їх життя і здоров'я у процесі трудової діяльності, на належні, безпечні і здорові умови праці, регулює за участю відповідних органів державної влади відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні. Сфера дії законодавства поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використо-вують найману працю, та на всіх працюючих.

Основою законодавства України про охорону праці є Конституція України, яка гарантує громадянам держави право на працю і безпеку праці, та система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права. Законодавство про охорону праці складається з законів „Про охорону праці”, „Про загальнообов'язко­ве державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захво-рювання, які спричинили втрату працездатності”, „Про охорону здоров’я”, „Про пожежну безпеку”, „Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення”, „Про використання ядерної енергії та радіаційний захист”, „Про охорону навколишнього природного середовища”, „Про колективні договори і угоди”, „Про дорожній рух”, Кодексу законів про працю України, та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів.

З точки зору охорони праці основна роль в цій системі належить Закону “Про охорону праці”, прийнятому в жовтні 1992 року, та перегля-нутому Верховною Радою України в 2002 році, метою якого є регулювання відносин між роботодавцем і працівником з питань охорони праці. Посе-редником в регулюванні цих відносин виступають держава, профспілки, інші офіційні об’єднання громадян. Україна була першою серед країн СНД, яка прийняла такий закон і виконала вимоги Міжнародної організації праці щодо організації незалежного державного нагляду за охороною праці.

Нормативно-правова база охорони праці

До нормативно-правових актів з охорони праці відносяться: правила, норми, регламенти, положення, стандарти, інструкції та інші документи, обов'язкові для виконання. Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чин­них нормативно-правових актів з охорони праці провадять-ся спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці за участю професійних спілок і Фонду соціаль-ного страхування від нещасних випадків та за по­годженням з органами державного нагляду за охороною праці. Санітарні правила та норми за-тверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконав-чої влади у га­лузі охорони здоров'я. Нормативно-правові акти з охорони праці переглядаються в міру впровадження досягнень науки і техніки, що сприяють поліпшенню безпеки, гігієни праці та виробничого середови­ща, але не рідше одного разу на десять років. Стандарти, технічні умови та інші документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагля­ду за охороною праці. Нормативно-правові акти з охорони праці є обов’язковими для виконання у виробничих майстернях, лабораторіях, це­хах, на дільницях та в інших місцях трудового і професійного навчання, у навчальних закладах. До нормативно-технічних актів з охорони праці відносять міжгалузеві та галузеві державні нормативні акти про охо­рону праці (ДНАОП) та нормативні акти про охорону праці окремих підприємств. До цієї групи нормативних актів входять правила, „ГОСТы”, норми, положення, статути, інструкції, керівництва, вказівки, рекомендації, вимоги, технічні умови безпеки, переліки та інші, яким надано чинність правових норм, обов'язкових для виконання.

Державний міжгалузевий нормативний акт про охоро­ну праці - це акт загальнодержавного користуван­ня, дія якого поширюється на всі підприємства, установи, організації незалежно від їх відомчої (галузевої) належності та форм власності. Державний галузевий нормативний акт про охорону праці - це акт, дія якого поширюється на підприєм­ства, установи, організації незалежно від їх форм власності, що відносяться до певної галузі. Державні нормативні акти про охорону праці можуть затверджуватись Кабінетом Міністрів, спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці в Україні, відповідними мі­ністерствами та відомствами за погодженням з спе­ціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Ведеться Державний реєстр нормативних актів про охорону праці, в якому кожному нормативному акту присвоє­но відповідний код. Кодування міжгалузевих ДНАОП здійснюється відпо­відно до приведеної нижче схеми

ДНАОП Х.ХХ-Х.ХХ-ХХ,

де: ДНАОП - абревіатура виразу “державний норматив­ний акт про охорону праці”;

перше трицифрове число (Х.ХХ) - код групи, до якої на­лежить нормативний акт: 0.00-Держнаглядохоронпраці; 0.01-0.02-МВС (0.01-з пожежної безпеки, 0.02-безпеки руху); 0.03-Міністерства охорони здоров'я; 0.04-Держатомнагляду; 0.05-Міністерства праці та соціальної політики; 0.06-Держстандарту; 0.07-Мінбудархітектури;

друге трицифрове число (Х.ХХ) - перша цифра озна­чає вид нормативного акту (1-правила, 2-ОСТи, 3-норми, 4-положення і стандарти, 5-ін-струкції, 6-посібники, вказівки, рекомендації, вимоги, 7-технічні умо­ви безпеки, 8-переліки);

дві наступні - порядковий но­мер нормативного;

останнє двозначне число (XX) - вказує на рік затвердження нор­мативного акту.

Серед державних нормативно-технічних актів про охо­рону праці важливе місце посідають державні стандарти України з питань безпеки праці (ДСТУ). Державна система стандартів з питань охорони праці - це комплекс взає­мопов'язаних стандартів, спрямованих на забезпечення без-пеки праці, збереження здоров'я і працездатності лю­дини в процесі праці. До Державного реєстру міжгалузевих і галузевих норма­тивних актів вклю-чені нормативні акти колишнього Радянського Союзу які є чинними в Україні, нормативи цієї групи приводять­ся в такому вигляді:

ГОСТ 12.Х.ХХХ-ХХ.ССБТ (далі повна назва норматив­ного акту).

В приведеному вище-цифра 12 означає, що норматив від­носиться до системи стандартів “безопасности труда - ССБТ”. Перша цифра після 12 визначає групу даного норма­тиву в «ССБТ». Система передбачає 10 груп нормативів 0-9. Чинними на даний час є групи 0-5, групи 6-9 є ре­зервними. Стандарти групи 0-основоположні, вони встановлю­ють організаційно-ме-тодичні основи ССБТ, термінологію в області охорони праці, класифікацію безпечних та шкід­ливих виробничих факторів, вимоги до організації тру-до­вих процесів, навчання, атестації тощо. Стандарти групи 1 регламенту-ють загальні вимоги безпеки до окремих видів небезпечних і шкідливих виробни­чих факторів. Стандарти групи 2 встановлюють загальні вимоги без­пеки до виробничого устаткування. Стандарти групи 3 регламентують вимоги безпеки до технологічних процесів, робочих місць. Стандарти гру-пи 4-це стандарти вимог до засобів ко­лективного та індивідуального захис-ту. Стандарти групи 5 визначають загальні вимоги безпеки до виробничих будівель, приміщень і споруд. Подальші три цифри (XXX) визначають по-рядковий но­мер даного ГОСТу, а дві останні (XX) - рік видання.

Нормативні акти про охорону праці підприємства опрацьовуються та ді­ють лише на даному підприємстві, затверджуються його керівником і спрямовуються на побудову чіткої системи управління охоро­ною праці та створення безпечних і не­шкідливих умов праці. Компетенцією норматив-них актів підприємства можуть бути: організація управління охороною праці на підприємстві; визначення обов'язків, прав та відповідальності служб і посадових осіб за дотримання ними функцій щодо охоро­ни праці; атес­тація робочих місць на відповідність нормативам з охорони праці; організація проведення інструктажів, навчання і пе­ревірки знань працівни-ків з питань охорони праці; встановлення правил безпечного виконання ро-біт і по­ведінки працівників на ро­бочих місцях; організація забезпечення працюючих засобами інди­відуального захисту, миючими та знешкоджую-чими за­собами, лікувально-профілактичним харчуван­ням; організація про-ведення медичних оглядів праців­ників, тощо.

Визначений перелік не є повним, а роботодавець може за­тверджува-ти нормативні акти про охорону праці, що вини­кають із специфіки вироб-ництва та вимог законодавства. Розробляється план опрацювання норма-тивного акту, який затверджується роботодавцем. Про­ект нормативного акту підприємства про охорону праці узгоджується зі службою охорони праці цього підприємства та юрисконсультами, з іншими зацікавленими службами, профспілками. Реєстрація та облік нормативних актів про охорону праці, що діють у межах підприємства, здійсню­ються у порядку, встановленому роботодавцем, відповідно із законодавством.

Державна політика в галузі охорони праці

Державна політика в галузі охорони праці визначається відповідно до Конституції України Верховною Радою України і спрямована на ство-рення належних, безпечних і здорових умов праці, запобігання нещасним випадкам та професійним захворюванням. Державна політика в галузі охо-рони праці базується на принципах:

1. пріоритету життя і здоров’я працівників, повної відповідальності ро-ботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

1. підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суціль-ного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, сприяння підприємствам у створенні безпечних і нешкідливих умов праці;

1. комплексного розв’язання завдань охорони праці на осно­ві загально-державної програми з урахуванням інших напрямів економічної і со­ціль-ної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охоро­ни довкілля;

1. соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди осо-бам, які потерпіли від нещасних випадків на вироб­ництві та професійних захворювань;

1. встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри­ємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та ви-дів діяльності;

1. адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуван-ням його здоров'я та психологічного стану;

1. використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

1. інформування населення, проведення навчання, професій­ної підго-товки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

1. забезпечення координації діяльності органів державної влади, уста-нов, організацій, об'єднань громадян, що розв'язу­ють проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а та­кож співробітництва і проведення консультацій між роботодав­цями та працівниками, між усіма соціаль­ними групами під час прийняття рішень з охорони праці на міс­цевому та дер-жавному рівнях;

1. використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжна­родною співробітництва.

Державна система управління охороною праці

Концепція управління охороною праці спрямована на реалізацію по-ложень Конституції та Законів України щодо забезпечення охорони життя і здоров’я працівників у процесі трудової діяльності, створення безпечних і нешкідливих умов праці на робочих місцях, формування у працівників свідомого ставлення до особистої безпеки та безпеки оточуючих, запро-вадження нових і вдосконалення існуючих механізмів управління в галузі охорони праці. Державне управління охороною праці здійснюється шля-хом сукупності скоординованих дій органів державного управління охоро-ною праці, органів місцевого самоврядування за участю об’єднань робото-давців, професійних спілок та інших представницьких органів з реалізації основних напрямів соціальної політики в галузі охорони праці, спрямова-них на забезпечення безпечних і здорових умов праці, виховання у праців-ників свідомого ставлення до безпеки та обережності в процесі трудової діяльності. В Україні функціонує багаторівнева система управлін­ня охоро-ною праці (СУОП), функціональними ланками якої є відповідні структури державної законодавчої та виконав­чої влади різних рівнів, управлінські структури підпри­ємств, трудові колективи, професійні спілки, добровільні громадські об'єднання працівників і спеціалістів з охорони праці. Ефектив-не функціонування цієї системи можливе за наявності прямих і зворотних зв'язків між її окремими лан­ками та чіткого виконання повноважень щодо питань охо­рони праці в межах кожної окремої ланки системи. При цьому кожна ланка системи здійснює підготовку, прийнят­тя та реалізацію цих рі-шень відповідно до свого рівня та функціональних обов'язків у системі управління охороною праці. За спрямованістю комплексу вирішуваних пи-тань усі ланки системи управління охороною праці можна розді­лити на дві групи:

1. ланки, які забезпечують вирішення законодавчо-нор­мативних, на-уково-технічних, соціально-економічних та інших питань охорони праці;

1. ланки, в функціональні обов'язки яких входить забез­печення безпеки праці в умовах конкретних галузей і ви­робництв.

Слід відмітити деяку умовність такого поділу, оскіль­ки між ланка-ми існує прямий і зворотній зв'язок, а ланки дру­гої групи не позбавлені права ініціативної постановки і обґрунтування вирішення окремих питань з охорони праці, які входять до їх компетенції. До ланок системи управ-ління охороною праці входять органи державної законодавчої ініціативи і органи державного управління в галузі охорони праці, в тому числі:

1. Верховна Рада України;

2. Кабінет Міністрів України;

3. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Держнаглядохоронпраці);

4. міністерства та інші центральні органи виконавчої влади;

5. місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування.

Кінцевою метою функціонування системи управління охороною пра-ці є підготовка, прийняття та реалізація рі­шень щодо здійснення організа-ційних, технічних, санітар­но-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на забезпечення безпеки, збереження здо-ров’я та працездатності людини в процесі праці.

Компетенція та повноваження органів державного управління охороною праці

1. Верховна Рада України за своєї ініціативи і у взаємодії з відповідни-ми структурами державної виконавчої влади визначає державну політику в галузі охорони праці, вирі­шує питання удосконалення і розвитку законо-давчої бази охорони праці, соціальні питання, пов’язані зі станом умов та охороною праці;

2. Кабінет Міністрів України забезпечує реалізацію державної політики в галузі охоро­ни праці, подає для затвердження Верховною Радою України загаль­нодержавну програму поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, спрямовує та координує діяльність міністерств, інших цен­тральних органів виконавчої влади щодо створення безпечних і здорових умов праці та нагляду за охороною праці, встановлює єдину дер-жавну статистичну звітність з питань охорони праці. З метою координації діяльності органів державного управ­ління охороною праці створюється Національна рада з питань безпечної життєдіяльності населення;

3. Міністерства та інші цент­ральні органи виконавчої влади проводять єдину науково-технічну політику в галузі охоро­ни праці, розробляють і реалізують галузеві програми поліпшення охорони праці за участю проф-спілок, здійснюють методичне керівництво у галузі охорони праці, укла-дають з галузевими профспілками угоди з питань поліпшення умов і безпеки праці, беруть участь в опрацюванні та перегляді нормативно-пра­вових актів з охорони праці, організовують навчання і перевірку знань з питань охоро­ни праці, створюють у разі потреби аварійно-рятувальні слу-жби, здійснюють керівництво їх діяльністю, забезпечують виконання ви-мог законодавства, що регулює відносини у сфері ря­тувальної справи, здійснюють відомчий контроль за станом охорони праці на підприємствах галузі. Для координації, вдосконалення роботи з охорони праці і контролю за цією роботою в міністерствах, інших централь­них органах виконавчої влади створюються структурні підроз­діли з охорони праці;

4. Спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці здійснює комплексне управління охороною праці на дер­жавному рівні, реалізує державну політику в цій галузі та здій-снює контроль за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органа­ми виконавчої влади, місцевими державними адміністраціями та органами міс­цевого самовряду-вання, розробляє за участю міністерств, інших центральних орга­нів вико-навчої влади, Фонду соціального страхування від нещасних випадків, все-українських об'єднань роботодавців та профспілок загальнодержавну про-граму поліпшення стану без­пеки, гігієни праці та виробничого середовища і контролює її виконання, здійснює нормотворчу діяльність, розробляє та затверджує нормативно-пра­вові акти з охорони праці, координує роботу міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, місцевих дер-жавних адміністрацій, органів місцевого самовря­дування, підприємств, су-б'єктів підприємницької діяльнос­ті в галузі охорони праці, одержує від мі-ністерств, інших центральних ор­ганів виконавчої влади, місцевих держав-них адміністрацій, органів статистики, підприємств, інших суб'єктів під-приємницької діяльності відомос­ті та інформацію, необхідні для виконан-ня покладених на ньо­го завдань, бере участь у міжнародному співробіт-ництві та організа­ції виконання міжнародних договорів з питань безпеки, гі­гієни праці та виробничого середовища, вивчає, узагальнює і поширює світовий досвід з цих питань, опрацьовує у встановленому порядку пропо-зиції щодо удосконалення і пос­тупового наближення чинного законодавст-ва про охорону праці до відповідних міжнародних норм. Рішення, прийняті органом Держнаглядохоронпраці в ме­жах його компетенції, є обов'язкови-ми для виконання всіма мі­ністерствами, іншими центральними органами виконавчої вла­ди, місцевими державними адміністраціями, органами міс-цевого самовряду­вання, юридичними та фізичними особами, які відповід-но до законодавства використовують найману працю;

5. Місцеві дер­жавні адміністрації у межах відповідних територій забез-печують виконання законів та реалізацію державної політики в галузі охо-рони праці, забезпечують за участю профспілок та Фонду со­ціального страхування виконання цільових регіональних програм, а також за­ходів з охорони праці у складі програм соціально-економічного і культурного розвитку регіонів, забезпечують соціальний захист найманих працівників, зок­рема зайнятих на роботах з шкідливими та небезпечними умо­вами пра-ці, вживають заходів до проведення атестації робо­чих місць на відповід-ність нормативно-правовим актам з охо­рони праці, вносять пропозиції що-до створення регіональних і комунальних аварійно-рятувальних служб для обслуговування відповід­них територій та об'єктів комунальної власності, здійснюють контроль за додержанням суб’єктами підприєм­ницької діяль-ності нормативно-правових актів про охорону праці. Для виконання зазна-чених функцій у складі місцевих державних адміністра­цій створюються структурні підрозділи з охорони праці, а також на громадських засадах - ра­ди з питань безпечної життєдіяльності населення;

6. Органи місцевого самовря­дування у межах відповідних територій за-тверджують цільові регіональні програми поліпшення ста­ну безпеки, умов праці та виробничого середовища, а також заходи з охорони праці у складі програм соціально-економіч­ного і культурного розвитку регіонів, прийма-ють рішення щодо створення комунальних аварій­но-рятувальних служб для обслуговування територій та об'єктів комунальної власності. Виконав-чі органи сільських, селищних, міських рад забез­печують утримання, ефек-тивну і безпечну експлуата­цію об'єктів житлово-комунального господарст-ва, побутово-торговельного обслуговування, транспорту і зв'язку, що пере­бувають у комунальній власності територіальних громад, додержання вимог щодо охорони праці працівників, зайнятих на цих об'єктах. Для ви-конання цих функцій у складі виконавчого органу створюється відповід-ний підрозділ або призначається спе­ціаліст з охорони праці;

7. Управлінські структури підприємств забезпечують в умовах кон-кретних виробництв реалізацію вимог законо­давчих і нормативних актів про охорону праці з метою ство­рення безпечних і нешкідливих умов праці, попереджен­ня виробничого травматизму та професійних захворювань, ви-рішують весь комплекс питань з охорони праці. У своїй діяльності управ-лінські структури підприємств взаємоді­ють з комісією з питань охорони праці підприємства, з профспілками підприємства та уповно­важеними тру-дових колективів. До основних напрямів діяльності управлінських струк-тур підприємств щодо управління охороною праці відносяться: навчання та підготовка працівників, забезпечення безпеки експлуатації виробничо-го устаткування і виробничих процесів, нормалізація санітарно-гігієніч-них умов праці, забезпечення працюючих засобами індивідуального захис-ту, забезпечення оптимальних режимів праці та відпочин­ку, організація лі-кувально-профілактичного обслугову­вання працівників, санітарно-побуто-ве обслуговування, професійний добір.

Державний нагляд і контроль за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших нор­мативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

1. спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці;

1. спеціально уповноважений державний орган з питань ра­діаційної безпеки;

1. спеціально уповноважений державний орган з питань по­жежної безпеки;

1. спеціально уповноважений державний орган з питань гігі­єни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не зале­жать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприєм­ництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місце-вого самоврядування, їм не підзвітні і не підконтрольні. Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України „Про охорону праці”, „Про використан­ня ядерної енергії і радіаційну без-пеку”, „Про пожежну безпе­ку”, „Про забезпечення санітарного та епіде-мічного благопо­луччя населення”, іншими нормативно-правовими актами та положеннями. Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці мають право:

1. безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництво фізичних осіб, які відповідно до законо­давства використову-ють найману працю, та здійснювати в при­сутності роботодавця або його представника перевірку додер­жання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

2. одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояс-нення, висновки експертних обстежень, аудитів, мате­ріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профілактичної роботи, при-чини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

3. видавати в установленому порядку роботодавцям, керівни­кам та іншим посадовим особам юридичних і фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману пра­цю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, місцевим державним адміністра-ціям та органам місцевого самовряду­вання обов'язкові для виконання при-писи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охоро­ни надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

4. забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуата­цію підпри-ємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, спо-руд, приміщень, випуск та експлуатацію ма­шин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосуван-ня нових небезпеч­них речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення пору-шень, які створюють загрозу життю працюючих;

5. притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

6. надсилати роботодавцям подання про невідповідність ок­ремих поса-дових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам прокуратури для притягнення цих осіб до відповідаль­ності згідно із законом.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу ви-конавчої влади з нагляду за охороною праці є дер­жавними службовцями, і на них поширюється дія Закону Укра­їни „Про державну службу”. Вони не-суть відповідальність згід­но із законом за виконання покладених на них обов'язків, мають пра­во носити формений одяг, держава гарантує їм соці-альний захист. Працівники правоохоронних органів надають допомогу по­садовим особам органів державного нагляду у виконанні ни­ми службових обов'язків та вживають заходів щодо припинен­ня незаконних дій осіб, які перешкоджають виконувати ці обов'язки, вдаються до погроз, шантажу, нанесення тілесних ушкоджень посадовим особам органів державного нагляду або членам їх сімей, завдають шкоди їх майну. За особами, які звільнені з посад в органах державного нагляду за віком або через хворобу чи каліцтво, а також за членами сім'ї або утриманцями загиблої під час виконання службових обов'язків посадової особи зберігається право на пільги згідно з законодавством.

Громадський контроль з питань охорони праці

Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснюють: трудові колективи через обраних ними уповноваже-них; професійні спілки - в особі своїх виборчих органів і представників.

Професійні спілки здійснюють громадський контроль за до­держан-ням законодавства про охорону праці, створенням без­печних і нешкідли-вих умов праці, належних виробничих та са­нітарно-побутових умов, забезпеченням працівників спецодя­гом, спецвзуттям, іншими засобами індивідуального то колективного захисту. У разі загрози життю або здо-ров'ю праців­ників професійні спілки мають право вимагати від робото-давця негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих діль-ницях, у цехах та інших структурних підрозділах або на під­приємствах чи виробництвах фізичних осіб, які відповідно до законодавства вико-ристовують найману працю, в цілому на період, необхідний для усунення загрози життю або здоров'ю працівників. Професійні спілки мають право на проведення не­залежної експертизи умов праці, а також об'єктів вироб-ничо­го призначення, що проектуються, будуються чи експлуатуються, на відповідність їх нормативно-правовим актам про охоро­ну праці, брати участь у розслідуванні причин нещасних ви­падків і професійних захво-рювань на виробництві та надава­ти свої висновки про них, вносити робо-тодавцям, державним органам управління і нагляду подання з питань охорони пра­ці та одержувати від них аргументовану відповідь. У разі відсутності професійної спілки на підприємстві гро­мадський контроль за додержанням законодавство про охоро­ну праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа. Інститут уповноважених трудових ко-лективів з питань охорони праці створюється на підприємствах, в уста-новах та організаціях незалежно від форм власності, видів їх діяльності та чисельності працюючих для здійснення громадського контролю за до-держанням законодавства про охорону праці. Уповноважені з питань охорони праці обираються на загальних зборах (конференції) колективу підприємства або цеху, дільниці з числа досвідчених та ініціативних пра-цівників на строк дії повноважень органу самоврядування трудового ко-лективу. Уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці мають право безперешкодно перевіряти на під­приємствах виконан-ня вимог щодо охорони праці і вносити обов'язкові для розгляду робото-давцем пропозиції про усунен­ня виявлених порушень нормативно-право-вих актів з безпеки і гігієни праці. Для виконання цих обов'язків робото-давець за свій раху­нок організовує навчання, забезпечує необхідними за-собами і звільняє уповноважених найманими працівниками осіб з пи­тань охорони праці від роботи на передбачений колективним договором строк із збереженням за ними середнього заро­бітку. Не можуть бути ущемлені будь-які законні інтереси праців­ників у зв'язку з виконанням ними обо-в'язків уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці, їх звіль­нення або притягнення до дисциплінарної чи матеріальної від­повідальності здійснюється лише за згодою найманих працівників у порядку, визначеному колективним договором. Якщо уповноважені най-маними працівниками особи з пи­тань охорони праці вважають, що про-філактичні заходи, вжиті роботодавцем, є недостатніми, вони можуть звернути­ся за допомогою до органу державного нагляду за охоро­ною праці. Вони також мають право брати участь і вносити відповідні про-позиції під час інспекційних перевірок підпри­ємств чи виробництв фізичних осіб, які відповідно до законо­давства використовують найману працю, цими органами. Громадський контроль здійснюють також комісії охорони праці трудового колективу.

Управління охороною праці на підприємстві

Роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нор­мативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавство щодо прав працівників у галузі охорони праці. Для вирішення усіх проблем у сфері охорони праці потрібний системний підхід. З цією метою роботодавець на кожному підприємстві, установі, організації незалежно від форм власності та виду діяльності забезпечує функціонування системи управління охоро-ною праці (СУОП). Система управління охороною праці на підприємстві - це сукупність взаємопов’язаних органів управління підприємством (під-розділом), які на підставі комплексу нормативно-правової документації ве-дуть цілеспрямовану, планомірну діяльність з метою виконання поставле-них завдань з охорони праці, а саме;

1. створює відповідні служби і призначає посадових осіб, які забезпечу-ють вирішення конкретних питань охорони праці, затверджує інструкції про їх обов'язки, права та відповідаль­ність за виконання покладених на них функцій, а також кон­тролює їх додержання;

2. розробляє за участю сторін колективного договору і реа­лізує ком-плексні заходи для досягнення встановлених нормати­вів та підвищення існуючого рівня охорони праці;

3. забезпечує виконання необхідних профілактичних заходів відповідно до обставин, що змінюються;

4. впроваджує прогресивні технології, досягнення науки і тех­ніки, засо-би механізації та автоматизації виробництва, вимо­ги ергономіки, позитив-ний досвід з охорони праці тощо;

5. забезпечує належне утримання будівель і споруд, вироб­ничого об-ладнання та устаткування, моніторинг за їх технічним станом;

6. забезпечує усунення причин, що призводять до нещасних випадків, професійних захворювань, та здійснення профілак­тичних заходів, визначе-них комісіями за підсумками розсліду­вання цих причин;

7. організовує проведення аудиту охорони праці, лаборатор­них дослід-жень умов праці, оцінку технічного стану виробни­чого обладнання та ус-таткування, атестацій робочих місць на відповідність нормативно-право-вим актам з охорони праці в порядку і строки, що визначаються законодав-ством, та за їх підсумками вживає заходів до усунення небезпечних і шкідли­вих для здоров'я виробничих факторів;

8. розробляє і затверджує положення, інструкції, акти з охорони праці, що діють у межах підприємства, та встановлюють правила виконання робіт і по­ведінки працівників на території підприємства, у виробничих примі-щеннях, робочих місцях від­повідно до нормативно-правових актів з охо-рони праці, забез­печує безоплатно працівників нормативно-правовими ак-тами та актами підприємства з охорони праці;

9. здійснює контроль за додержанням працівником техноло­гічний про-цесів, правил поводження з механізма­ми, устаткуванням та іншими засо-бами виробництва, викорис­танням засобів колективного та індивідуаль-ного захисту, вико­нанням робіт відповідно до вимог з охорони праці;

10. організовує пропаганду безпечних методів праці та співро­бітництво з працівниками у галузі охорони праці;

11. вживає термінових заходів для допомоги потерпілим, залучає за не-обхідності професійні аварійно-рятувальні формування у разі виникнення на підприємстві аварій та нещасних випадків.

Роботодавець несе безпосередню відповідальність за по­рушення за-значених вимог. До обов'язків працівника щодо додержання ви­мог норма-тивно-правових актів з охорони праці належить:

1. дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про без­пеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебу-вання на території підприємства;

2. знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізма­ми, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користу­ватися засобами колективного то індивідуального захисту;

3. проходити у встановленому законодавством порядку попе­редні та періодичні медичні огляди.

Працівник несе безпосередню відповідальність за пору­шення зазна-чених вимог.

Служба охорони праці на підприємстві

Згідно з Законом України „Про охорону праці” роботодавець зо-бов’язаний забезпечити ефективне функціонування СУОП. З метою органі-зації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасних випадків, професійних захворювань і аварій в процесі праці на підприємствах, у виробничих і науково-виробничих об'єд-наннях, корпоративних, колективних та інших організаціях виробничої сфери з числом працюючих 50 і більше осіб створюється служба охорони праці. На підприємстві з числом працюючих менше 50 осіб фун­кції служби охорони праці можуть виконувати в порядку суміс­ництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сто-ронні спеціалісти на договірних засадах, які мають відпо­відну підготовку. В установах, організаціях невиробничої сфери та навчальних закладах роботодавцями також створюються служби охорони праці. Служба охоро-ни праці в залежності від чисельності працюючих може функціонувати як самостійний структурний підрозділ або у вигляді групи спеціалістів чи од-ного спеціаліста, у тому числі за сумісництвом. Служба охорони праці формується із спеціалістів, які мають вищу освіту та стаж роботи за профі-лем виробництва не менше 3 років. Спеціалісти з середньою спеціальною освітою приймаються в службу охорони праці у виняткових випадках. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю, ліквідація її допускається у ра­зі ліквідації підприємства чи припинення ви-користання найма­ної праці фізичною особою. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадою і заробітною платою прирівню-ються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Працівники служби охорони праці мають право видавати керівникам уста-нов, підприємств, організацій та їх структурних підрозділів обов'язкові для виконання приписи щодо усунення наявних недоліків. Припис спеціаліста з охорони праці, в тому числі про зупинення робіт, може скасувати у пись-мовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці. Основні завдання, що виконує служба охорони праці:

1. забезпечення безпеки виробничих процесів, устаткування і споруд;

2. забезпечення працівників засобами індивідуального та колективного захисту;

3. професійна підготовка і підвищення кваліфікації працівників з пи-тань охорони праці, пропаганда безпечних методів праці;

4. вибір оптимальних режимів праці і відпочинку працівників;

5. професійний добір виконавців для визначених видів робіт.

Основні функції, що виконує служба охорони праці:

1. опрацьовує ефективну цілісну систему управління охороною праці, сприяє удосконаленню діяльності у цьому напрямку кожного структурного підрозділу і кожної посадової особи;

2. керує оперативно-методичною роботою з охорони праці;

3. складає разом зі структурними підрозділами підприємства комплекс-ні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, а також розділ „Охорона праці” у колективно-му договорі;

4. проводить вступний інструктаж з питань охорони праці;

5. сприяє впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, у тому числі ергономіки і прогресивних технологій, сучасних засобів колек-тивного та індивідуального захисту працюючих, захисту населення і нав-колишнього середовища;

6. розглядає листи, заяви та скарги працюючих з питань охорони праці;

7. надає методичну допомогу керівникам структурних підрозділів під-приємства у розроблянні заходів з питань охорони праці;

8. готує проекти наказів та розпоряджень з питань охорони праці, за-гальних для всього підприємства;

9. розглядає факти наявності виробничих ситуацій, небезпечних для життя чи здоров'я працівників або людей, які їх оточують, і навколишньо-го природного середовища, у випадку відмови з цих причин працівників від виконання дорученої їм роботи;

10. здійснює зв'язок з медичними закладами, з науковими та іншими організаціями з питань охорони праці, організовує впровадження їх реко-мендацій.

11. організовує:

- забезпечення працюючих правилами, стандартами, нормами, поло-женнями, інструкціями та іншими нормативними актами з охорони праці;

- паспортизацію цехів, дільниць робочих місць щодо відповідності їх до вимог охорони праці;

- облік аналізів нещасних випадків, професійних захворювань і ава-рій, а також шкоди від цих подій;

- статистичну звітність підприємства з питань охорони праці;

- розроблення перспективних та поточних планів роботи підприємст-ва щодо створення безпечних та нешкідливих умов праці;

- роботу методичного кабінету охорони праці, пропаганду безпечних та нешкідливих умов праці шляхом проведення консультацій, оглядів, кон-курсів, бесід, лекцій, розповсюдження засобів наочної агітації, оформлення інформаційних стендів;

- допомогу комісії з питань охорони праці підприємства в опрацю-ванні необхідних матеріалів та реалізації її рекомендацій;

- підвищення кваліфікації і перевірку знань посадових осіб з питань охорони праці;

1. приймає участь у:

- розслідуванні нещасних випадків та аварій;

- формуванні фонду охорони праці підприємства і розподілі коштів;

- роботі комісії з питань охорони праці підприємства;

- роботі комісії з введення в дію закінчених будівництвом, реконст-рукцією або технічним переоснащенням об'єктів виробничого та соціаль-ного призначення, відремонтованого або модернізованого устаткування;

- розробці положень, інструкцій, інших нормативних актів з охорони праці, що діють у межах підприємства;

- роботі постійно діючої комісії з питань атестації робочих місць за умовами праці;

2. контролює:

- дотримання чинного законодавства, міжгалузевих, галузевих та ін-ших нормативних актів, виконання працівниками інструкцій з охорони праці;

- відповідність робіт до нормативних актів з охорони праці;

- виконання приписів органів державного нагляду, пропозицій та по-дань уповноважених трудових колективів і профспілок з питань охорони праці, використання за призначенням коштів фонду охорони праці;

- відповідність до нормативних актів з охорони праці машин, меха-нізмів, устаткування, транспортних засобів, технологічних процесів, засо-бів протиаварійного, колективного та індивідуального захисту працюючих;

- наявність технологічної документації на робочих місцях;

- своєчасне проведення навчання та Інструктажів працюючих, атес-тації та переатестації з питань безпеки праці посадових осіб та осіб, які ви-конують роботи підвищеної небезпеки, а також дотримання вимог безпеки при виконанні цих робіт;

- забезпечення працюючих засобами індивідуального захисту, ліку-вально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчови-ми продуктами, мийними засобами, санітарно-побутовими приміщеннями;

- організацію питного режиму, надання працівникам передбачених законодавством пільг і компенсацій, пов'язаних з важкими та шкідливими умовами праці;

- використання праці неповнолітніх, жінок та інвалідів згідно з діючим законодавством; проходження попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах та роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є необхідність у професійному доборі;

- проходження щорічних обов'язкових медичних оглядів осіб віком до 21 року;

- виконання заходів, наказів, розпоряджень з питань охорони праці, а також заходів щодо усунення причин нещасних випадків і аварій, які ви-значені в актах розслідування.

Спеціалісти служби охорони праці мають право:

1. представляти підприємство в державних та громадських установах при розгляді питань охорони праці;

2. безперешкодно в будь-який час відвідувати виробничі об'єкти, струк-турні підрозділи підприємства, зупиняти роботу виробництв, дільниць, ма-шин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва у разі пору-шень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працюючих;

3. одержувати від посадових осіб необхідні відомості, документи і по-яснення (письмово чи усно) з питань охорони праці;

4. перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища на об'єктах підприємства, видавати керівникам перевіреного об'єкта, цеху, ви-робництва обов'язковий для виконання припис;

5. вимагати від посадових осіб відсторонення від роботи працівників, які не пройшли медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з охорони праці, не мають допуску до відповідних робіт або порушують нормативні акти з охорони праці;

6. надсилати керівникові підприємства подання про притягнення до від-повідальності працівників, які порушують вимоги щодо охорони праці;

7. порушувати клопотання про заохочення працівників, котрі беруть ак-тивну участь у підвищенні безпеки та покращенні умов праці.

На підприємстві з метою забезпечення пропорційної учас­ті працівни-ків у вирішенні питань безпеки, гігієни пра­ці та виробничого середовища за рішенням трудового колек­тиву може створюватися комісія з питань охо-рони праці, що складається з представників роботодавця, про­фспілки, упо-вноваженої найманими працівни­ками особи, та спеціалістів служби охоро-ни праці підприємства. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.

Права на охорону праці при працевлаштуванні

Під час укладання трудового договору, згідно Закону „Про охорону праці”, роботодавець по­винен проінформувати громадянина під розписку про умови пра­ці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкід­ливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслід­ки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за робо-ту в таких умовах відповідно до законо­давства і колективного договору. Наказ про прийняття на роботу є основним документом, що визначає пра-вовий статус громадянина в структурі трудового колективу і являється юридичною підставою для нарахування заробітної плати, надання відпуст-ки, зарахування трудового стажу тощо. Зміст наказу повідомляється пра-цівникові під розписку. В окремих випадках, громадянин може приступити до роботи і на підставі усного розпорядження роботодавця. Фактичним допущенням працівника до роботи вважається укладення трудового дого-вору. Трудовий договір укладається письмово і може мати форму:

1. безстрокового, укладеного на невизначений строк;

2. строкового, термін дії якого встановлений за погодженням сторін;

3. такого, що укладається на час виконання певної роботи.

Під час укладання трудового договору (угоди) роботодавець має пра-во встановити випробування з метою перевірки відповідності працівника, про що відмічається в наказі про прийняття на роботу. Термін випробуван-ня працівника не може перевищувати трьох місяців, а за погодженням з комітетом профспілки шести місяців. Термін випробування при прийнятті на роботу робітників не може перевищувати 1 місяць. В період випробу-вання на працівників поширюється законодавство про працю. Випробуван-ня не встановлюється для осіб: віком до 18 років; які закінчили ПТУ; які закінчили вищі навчальні заклади; звільнених в запас із Збройних Сил України; інвалідів та при переведенні на роботу в іншу місцевість, на інше підприємство. Якщо протягом терміну випробування встановлена невідпо-відність працівника посаді, на яку його прийнято, роботодавець має право розірвати трудовий договір. Трудовий договір вважається укладеним, якщо сторони домовилися, щодо всіх обов’язкових умов.

Однією з форм трудового договору є укладання трудового контракту, що сприяє створенню умов для виявлення ініціативності та самостійності працівника, враховуючи його індивідуальні здібності та професійні навич-ки, забезпечує передбачену законодавством його правову та соціальну за-хищеність. Умови контракту, що погіршують становище працівника порів-няно з чинним законодавством, угодами і колективним договором, вважа-ються недійсними. Суттєвою відмінністю між трудовим договором і трудо-вим контрактом є те, що:

1. трудовий договір може бути укладеним, як на певний термін чи се-зон, так і на невизначений термін. Контракт укладається лише на визначе-ний термін;

2. при трудовому договорі права і обов'язки сторін визначаються чин-ним законодавством України;

3. при трудовому контракті права і обов'язки сторін зазначаються у тек-сті контракту;

4. трудовий договір може бути укладений усно, а контракт лише в пи-сьмовій формі.

Під час прийняття на роботу громадянин зобов’язаний подати робо-тодавцю паспорт, документ про відповідну кваліфікацію або освіту, та тру-дову книжку. Особи, які вперше влаштовуються на роботу подають довід-ку про останній рік занять, і їм протягом 5 днів виписується трудова книж-ка, яка в подальшому зберігається у відділі кадрів підприємства. Трудова книжка видається працівникові на письмову вимогу та в разі звільнення. Всі робітники і службовці повинні бути ознайомлені з правилами внутріш-нього трудового розпорядку, в яких конкретизуються обов'язки адміністра-ції, робітників і службовців, питання прийому на роботу і звільнення, ви-користання робочого часу, порядок застосування заходів заохочення за сумлінну працю та заходів впливу на порушників трудової дисципліни, а також з Інструкціями з охорони праці, в разі їх порушення роботодавець має право накласти на винного дисциплінарне стягнення. Це ознайомлення оформлюється розпискою.

Права на охорону праці в процесі праці

Умови трудового договору не можуть містити положень, що супере-чать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Пра-цівнику не може пропонуватися робота, яка за медич­ним висновком проти-показана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небез-пеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності вис­новку психофізіологічної експертизи. Умови праці на робочо-му місці, безпека технологічних про­цесів, механізмів, устаткування, засо-бів ви­робництва, стан засобів колективного та індивідуального за­хисту, та санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законодавства. У разі неможливості повного усунення небезпечних і шкід­ливих для здоров'я умов праці роботодавець зобов'язаний по­відомити про це територіальний орган Держнаглядохо­ронпраці з клопотанням про встановлення необхідно-го строку для вико­нання заходів щодо приведення умов праці на конкрет-ному ви­робництві чи робочому місці до нормативних вимог. Орган Держ-наглядохо­ронпраці розглядає клопотання роботодавця, проводить у разі потреби експертизу запланованих заходів, визначає їх достатність і за наявності підстав може, прийняти рішення про вста­новлення іншого стро-ку застосування вимог нормативних ак­тів з охорони праці. Роботодавець зобов'язаний невідкладно повідомити заінте­ресованих працівників про рішення зазначеного органу дер­жавного нагляду за охороною праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, як­що ство-рилася виробнича ситуація, небезпечна для його жит­тя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для ви­робничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтвер­джується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представ-ника профспілки або уповнова­женої працівниками особи з питань охорони праці, а також страхового експерта з охорони праці. За період простою з цих причин, що виникли не з вини працівника, за ним зберігається серед-ній заробіток. Працівник має право розірвати трудовий договір за влас­ним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного дого­вору з цих питань. У цьому разі працівникові виплачується ви­хідна допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного заробітку. Працівни-ка, який за станом здоров'я відповідно до медич­ного висновку потребує надання легшої роботи, роботодавець повинен перевести за згодою праців-ника на таку роботу на термін, зазначений у медичному висновку, і у разі потреби, встановити скорочений робочий день та організувати навчання працівника з набуття іншої професії. На час зупинення експлуатації під-приємства, дільни­ці, окремого виробництво або устаткування органом дер-жавного нагляду за охороною праці чи службою охорони праці за пра-цівником зберігаються місце роботи і середній заробіток.

Усі працівники підлягають загально­обов'язковому державному соці-альному страхуванню від нещас­ного випадку на виробництві та професій-ного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими, умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профі­лактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скоро-чення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі, тощо. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлюва­ти за колективним договором пра­цівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії укладеного з працівником трудового догово­ру роботодавець повинен, не пізніш як за два місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмі­рів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що надаються йому додатково.

На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятли­вими метеорологічни-ми умовами, працівникам видаються без­оплатно за встановленими норма-ми спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального за-хисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. Працівники, які залуча-ють­ся до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихій-ного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів інди­відуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охоро-ни праці то колективного договору. У разі передчасного зношення цих за-собів не з вини пра­цівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій раху­нок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивіду-ального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти робо-тодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з колективним договором роботодавець може до­датково, понад встановлені норми, видавати працівникові пев­ні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього праців-ника вимагають їх застосування.

Регулювання охорони праці у колективно­му договорі, угоді

Колективний договір (угода) укладається на основі чинного законо-давства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробни-чих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників, робітників або уповноважених ними сторін. Колективний до-говір є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових питань соціального характеру, в тому числі з питань охорони праці. Сторонами у колективних договорах виступають з боку трудящих профспілки або інші органи, що мають повноваження трудових колективів, і роботодавці або уповноважені ними органи. Колективні договори розпочинаються сторона-ми за три місяці до закінчення строку дії попереднього договору. Після схвалення та підписання документу зобов’язання сторін, учасників колек-тивного договору, стають обов’язковою для виконання нормою, що діє в межах підприємства. У колективному договорі (угоді) сторони передбача-ють за­безпечення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а та-кож комплексні заходи щодо досягнення вста­новлених нормативів безпе-ки, гігієни праці та виробничого се­редовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобі­гання випадкам виробничого травматизму, професій-ного за­хворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джере­ло фі-нансування зазначених заходів. Гарантії, пільги та компенсації, передбаче-ні для працюючих чинним законодавством, повинні вважатись мінімальни-ми, обов'язковими для виконання. При наявності, на підприємстві економ-мічних можливостей встановлені пільги і компенсації можуть перевищу-ватись і застосовуватись у більш значних розмірах на підставі додаткових зобов'язань згідно з колективним договором (угодою). Наприклад, відпо-відно до Закону України „Про охорону праці” може бути передбачено: на-дання працівникам додаткової відпустки за несприятливі умови праці (по-над розміри, визначені чинними нормативними актами), додаткового ком-плекту спецодягу (понад встановлені норми), обладнання додаткових сані-тарно-побутових приміщень (саун, душових, ванн) у тих виробництвах, де нормами це не передбачено, встановлення залежно від конкретних умов праці додаткових оплачуваних перерв санітарно-оздоровчого призначення або скорочення тривалості робочого часу. Колективним договором пови-нен встановлюватись розмір зазначеної допомоги, включаючи й осіб, які одержали легкі травми з тимчасовою непрацездатністю. Законом забезпеч-чується особливий захист інтересів важко травмованих працівників, а та-кож інтересів утриманців та членів сімей загиблих. Перевірка виконання колективного договору проводиться не рідше двох разів на рік. Підсумки перевірки розглядаються на зборах або конференції працюючих. За неви-конання зобов'язань по колективному договору службові особи притяга-ються до адміністративної, дисциплінарної відповідальності.

Економічне стимулювання та фінансування охорони праці

До працівників можуть застосовуватися заохочен­ня за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо під­вищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохо­чень визначаються колективним дого-вором. При розрахунку розміру страхового внеску для кожного підприєм-ства Фондом соціального страхування від нещасних випад­ків, за умови досягнення належного стану охорони праці і знижен­ня рівня або відсут-ності травматизму і професійної захворюванос­ті внаслідок здійснення ро-ботодавцем відповідних профілактичних заходів, може бути встановлено знижку або надбавку до розміру страхового внеску за високий рівень трав-матизму і про­фесійної захворюваності та неналежний стан охорони праці. Роботодавець зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані по­рушенням ви-мог з охорони праці іншим юридичним, фізичним особам і державі. Робо-тодавець відшкодовує витрати на проведення робіт з рятування потерпілих під час аварії та ліквідації її наслідків, на розслідування причин аварії, не-щас­ного випадку або професійного захворювання, на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці. Фінансування охорони праці здій-снюється роботодавцем. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізич­них осіб, які використовують найману працю, витрати на охо­рону праці становлять не менше 0,5 відсотка від суми реалі­зованої продукції. На підприємствах, що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевих бюджетах і становлять не менше 0,2 відсотка від фон­ду оплати праці.

Медичні огляди та навчання з охорони праці на підприємстві

Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фі­нансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяль­ності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких робо­тах, роботах із шкідливими чи небезпечними умо-вами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обо-в'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. Роботодавець має пра-во притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду до дисциплінарної відпові­дальності, та зобов'язаний від-сторонити його від роботи без збереження заробітної плати. За час проход-ження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (поса-да) і середній заробіток. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій ра-хунок позачерговий медичний огляд працівників:

1. за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

2. за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йо-му виконувати свої трудові обов'язки.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі робо­ти повинні проходити за рахунок роботодавця інструктажі, на­вчання з питань охорони праці, надання першої медичної до­помоги потерпілим від нещасних випад-ків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щоро­ку проходити за рахунок роботодавця спеціальне нав-чання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охо­рони праці. Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і пері­одично, один раз на три роки, проходять навчання, та пе­ревірку знань з питань охорони праці за участю профспілок. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі поса­дові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці. У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань.

Аналіз причин, умов аварій та нещасних випадків показує, що най-більш часто вони виникають в наслідок невірної дії людей (помилок або умисних порушень). Помилки викликаються головним чином незнанням або забудькуватістю безпечних прийомів праці та норм і вимог з техніки безпеки, а також невмінням прогнозувати хід технологічних процесів, ро-боту обладнання та результати своїх дій. Порушення допускають недисци-пліновані люди, які халатно відносяться до вимог охорони праці. Тому, ке-рування охороною праці повинно включати процес підготовки людей до праці, який складається із професійної орієнтації, професійного відбору або підбору, навчання з професії, оперативних інструктажів, виховання правильного відношення до вимог охорони праці, дисциплінованості та здійснення заходів із підтримання на належному рівні уваги та пильності.

Професійна орієнтація – система заходів із попереднього ознайом-лення з професіями осіб, що бажають вибрати професію вперше, перемі-нити її. Ціль професійного підбору – надання допомоги тим, хто вперше влаштовується на роботу у виборі професії, яка б максимально відповідала психофізичним властивостям та можливостям кожного із них. При профе-сійному відборі, навпаки, для певної професії відбирають осіб, які макси-мально підходять для роботи по ній, а тих, що не підходять – “відсіюють”. До підготовки працівників за професіями, пов’язаними з безпекою праці груп людей допускаються особи, що мають досвід робіт не менше року (включаючи виробничі практики при навчанні за професією або спеціаль-ністю). Особи, які вибрали ту чи іншу професію або міняють її, повинні проходити медичну комісію та попереднє навчання з техніки безпеки. Піс-ля закінчення навчання, здачі іспитів працівнику видається посвідчення та Типова інструкція з охорони праці з даної професії. Робітники зобов’язані пройти перепідготовку при зміні технології або організації робіт і при пе-реході на обслуговування нової техніки. При укладанні трудової угоди з робітниками за професіями з підвищеною небезпекою праці, або тими, що обслуговують об’єкти життєдіяльності підприємства, повинно бути обу-мовлено їх випробування з метою перевірки відповідності робітника тій роботі, що йому доручається.

Усі працівники, які приймаються на роботу та в процесі роботи на підприємстві повинні пройти інструктажі:

1. з питань охорони праці;

2. із надання першої допомоги потерпілому від нещасних випадків;

3. про правила поведінки під час аварій.

Допуск до роботи осіб, які не пройшли навчання та перевірки знань з питань охорони праці, забороняється. Працівники допускаються до само-стійної роботи лише після вступного інструктажу, навчання, перевірки тео-ретичних знань, первинного інструктажу на робочому місці, стажування та набуття навичок безпечних методів праці. За характером і часом проведен-ня інструктажі з питань охорони праці підрозділяються на:

1. вступний;

2. первинний;

3. позаплановий;

4. цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, щойно прийнятими на роботу незалежно від освіти, стажу та посади, а також студентами, які прибули для проходження виробничої практики. Вступний інструктаж проводить спеціаліст з охорони праці підприємства в кабінеті охорони праці з використанням технічних, наочних засобів за програмою, розробленою службою охорони праці. Запис про проведення вступного інструктажу робиться у спеціальному журналі, а також у документі про прийняття працівника на роботу.

Первинний інструктаж проводиться на робочому місці до початку роботи з новоприйнятим працівником, працівником, який переводиться з одного цеху виробництва до іншого, працівником, який буде виконувати нову для нього роботу, студентом, який прибув на практику. Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб спільного фаху за програмою розробленою керівником дільниці та погодженою зі службою охорони праці, затвердженою керівником підприємства. Усі робітники, ви-пускники навчальних закладів після первинного інструктажу на робочому місці повинні протягом 2–15 змін (залежно від характеру роботи та квалі-фікації працівника) пройти стажування під керівництвом досвідчених, ква-ліфікованих фахівців, призначених наказом по підприємству. Керівник має право наказом звільнити від проходження стажування робітника, який має стаж роботи за своєю професією не менше 5 років.

Повторний інструктаж проводиться з усіма працівниками на робо-чому місці за програмою первинного інструктажу: на роботах з підвище-ною небезпекою раз на квартал, на інших роботах раз на півроку.

Позаплановий інструктаж - обсяг і зміст якого визначається у кож-ному конкретному випадку залежно від причин і обставин і проводиться з працівниками на робочому місці або в кабінеті з охорони праці за умов:

1. введеня в дію нових, переглянутих нормативних актів про охорону праці, внесення змін і доповнень до них;

2. зміни технологічного процесу, заміни або модернізації устаткування, приладів, інструментів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

3. порушення працівником, студентом нормативних актів про охорону праці;

4. на вимогу працівників органу Держнаглядохоронпраці, вищестоящої господарської організації або державної виконавчої влади у випадку, якщо виявлено незнання працівником методів, прийомів праці чи нормативних актів щодо охорони праці;

5. перерви в роботі виконавця робіт, більше ніж на 30 діб - для робіт із підвищеною небезпекою, для решти робіт - більше 60 діб.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками при виконанні ра-зових робіт, не пов’язаних із безпосередніми обов’язками за фахом; лікві-дації аварії, стихійного лиха; проведенні робіт, на які оформлюється наряд-допуск, дозвіл та інші документи; екскурсіях на підприємстві. Цільовий інструктаж фіксується нарядом-допуском або іншими документами, що дозволяють проведення цих робіт.

Первинний, повторний, позаплановий та цільовий інструктажі про-водить безпосередньо керівник робіт, після чого усним опитуванням пере-віряються отриманні знання. Про проведення первинного, повторного, по-запланового інструктажів, стажування та допуск до самостійної роботи працівника, особа, яка проводить інструктаж робить запис до журналу, при цьому необхідні підписи, як того кого інструктують, так і того хто інструк-тує. Керівники та спеціалісти підприємства не рідше одного разу на 5 років (від часу останнього навчання) повинні пройти підвищення кваліфікації з охорони праці. Усі працівники, що обслуговують машини, механізми та електроустаткування повинні мати право на керування ними та бути навче-ні правилам і умовам їх експлуатації, знати технічні характеристики, мож-ливі небезпеки та шкідливість.

Охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів

Особлива увага в законодавстві приділяється охороні праці жінок. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами пра-ці, на яких забороняється застосування праці жінок, а також граничні нор-ми підіймання і переміщення важких речей жінками затверджується Міні-стерством охорони здоров’я України за погодженням з Держнаглядохорон-праці. Забороняється застосування праці жінок на важких робо­тах і на роботах із шкідливими або небезпечними умовами праці, на підземних ро-ботах. Як виняток, допускаються до роботи в підземних умовах жінки, які:

1. займають керівні пости і не виконують фізичної роботи;

2. зайняті пов'язаних санітарним та побуто­вим обслуговуванням;

3. проходять курс навчання та допущені до проходження практики;

4. час від часу спускаться під землю для виконання нефізичних робіт.

Забороняється також залучення жінок до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Гранич-но допустимі навантаження для жінок при переміщенні вантажів почерго-во з іншою роботою (до 2 разів на годину) складає 10 кг, а переміщення вантажів постійно протягом робочої зміни - 7 кг. Загальна маса вантажу, який переміщується протягом кожної години робочої зміни, не повинна перевищувати: з робочої поверхні - 350 кг, а з підлоги - 175 кг. При перемі-щенні вантажу на візках або у контейнерах докладене зусилля не повинно перевищувати 10 кг. Не допускається залучати до робіт у нічний час (з 22.00 до 06.00 год.), надурочних робіт, робіт у вихідні дні та направляти у відрядження вагітних жінок і матерів, що годують грудьми, а також жінок, які мають дітей віком до трьох років. Жінки, які мають дітей у віці від 3 до 14 років або дітей-інвалідів, не можуть залучатися до надурочних робіт або направлятися у відрядження без їх згоди. Вагітні жінки, відповідно до ме-дичного висновку, переводяться на період вагітності на іншу, легшу робо-ту зі збереженням середнього заробітку з попереднього місця. Жінки, які мають дітей віком до трьох років, у разі неможливості виконання поперед-ньої роботи, переводяться на іншу роботу зі збереженням середнього заро-бітку за місцем попередньої роботи до досягнення дитиною віку трьох ро-ків. Перед відпусткою по вагітності і пологами або безпосередньо після неї жінці, за її заявою, надається щорічна відпустка залежно від стажу роботи на даному підприємстві. Крім відпустки по вагітності і пологах тривалістю 70 днів до пологів і 56 після, жінці, за її заявою, надається частково опла-чувана відпустка до досягнення дитиною віку трьох років. За час відпустки зберігається місце роботи (посада) і виплачується допомога по держстраху. Жінкам, що мають дітей віком до півтора року, надаються, крім загальної перерви для відпочинку, додаткові перерви для годування дитини не рідше ніж через три години, тривалістю не менше 30 хвилин кожна. Ці перерви включаються в робочий час і оплачуються за середнім заробітком. Не до-пускаються звільнення з ініціативи підприємства вагітних жінок, жінок що мають дітей віком до трьох років, одиноких матерів при наявності дитини до 14 років або дитини-інваліда, крім випадків повної ліквідації підприємс-тва, коли допускається звільнення з обов'язковим працевлаштуванням.

Забороняється застосування праці неповнолітніх, (вік до 18 років) на важких роботах і на роботах зі шкідливими або небезпечними умовами пра-ці, а також на підземних роботах. Забороняється залучати осіб, молодших 18 років, до нічних і надурочних робіт і до робіт у вихідні дні. Не допус-кається прийняття на роботу осіб, які не мають шістнадцяти років. Однак, як виняток, можуть прийматися на роботу особи, які досягнули п'ятнадцяти років за згодою одного з батьків або особи, що його замінює. Забороняється залучати неповнолітніх до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні. Усі особи, які не досягнули вісімнадцять років приймаються на роботу ли-ше після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному огляду. Для неповно-літніх, у віці від 16 до 18 років, встановлено скорочений 36-годинний робо-чий тиждень, а для п'ятнадцятирічних - 24-годинний. Щорічна відпустка підліткам надається тривалістю один календарний місяць у літній час або на їх бажання в будь-яку іншу пору року. Забороняється залучати осіб, мо-лодших 18 років, на роботи, які полягають виключно у перенесенні або пе-ресуванні важких речей, якщо їх вага перевищує 4,1 кг. Перенесення і пере-сування важких речей неповнолітніми як чоловічої так і жіночої статі в ме-жах нижчезазначених норм допускається лише у випадках, коли це пов’яза-но з виконанням ними постійної роботи та займає не більше 1/3 їх робо-чого часу. Для неповнолітніх віком від 16 до 18 років установлено наступні граничні норми перенесення та пересування важких речей на кожного окре-мого працівника:

1. перенесення важких речей: для неповнолітніх чоловічої статі - 16,4 кг, жіночої статі - 10,25 кг;

2. пересування важких речей у вагонетках по рейках для неповнолітніх чоловічої статі - 492 кг, жіночої - 328 кг;

3. пересування важких речей на одноколісних тачках: для неповнолітніх чоловічої статі - 49,2 кг. Неповнолітні жіночої статі віком до 18 років до пересування важких речей на тачках зовсім не допускаються;

4. пересування важких речей на двоколісних ручних візках: для непов-нолітніх чоловічої статі - 114,8 кг по рівній підлозі та 57,4 кг по нерівному ґрунті. Неповнолітні жіночої статі віком до 18 років до пересування важких речей на двоколісних ручних візках зовсім не допускаються;

5. пересування важких речей на три і чотириколісних візках: для непов-нолітніх чоловічої статі - 82 кг, жіночої - 57,4 кг.

Для інвалідів створюються умови праці згідно рекомендацій МСЕК. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зо­бов'язані створювати для них умови праці з урахуванням ре­комендацій медико-соціальної екс-пертної комісії та індивіду­альних програм реабілітації, вживати додаткових заходів без­пеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї ка­тегорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботода-вець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлашту-вання інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час не допускається.

Інформація та звітність про стан охорони праці

Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників або осіб, упов-новажених на здійснення громадського контролю за дотриманням вимог нормативно-правових актів з охорони пра­ці, та Фонд соціального страху-вання від нещасних випадків про стан охорони праці, причину аварій, не-щасних випадків і професійних захворювань і про заходи, яких вжито для їх усу­нення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки пра­ці на рівні нормативних вимог. Працівникам або їхнім представникам забезпе-чується доступ до інформації та документів, що містять результати атеста-ції робочих місць, заплановані роботодавцем профілактичні заходи, ре-зультати розслідування, обліку то аналізу не­щасних випадків і професій-них захворювань і звіти з цих пи­тань, а також до повідомлень, подань та приписів органів дер­жавного управління і державного нагляду за охоро-ною праці. Органи державного управління охороною праці у встанов­лено-му порядку інформують населення України, працівників про реалізацію державної політики з охорони праці, виконан­ня загальнодержавної, галузе-вих чи регіональних програм з цих питань, рівень і причини аварійності, виробничого травматизму і професійних захворювань, про виконання своїх рішень щодо охорони життя та здоров'я працівників. На державному рівні ведеться єдина державна статистич­на звітність з питань охорони праці.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці

За порушення законів та інших нормативно-правових ак­тів про охо-рону праці, створення перешкод у діяльності поса­дових осіб органів дер-жавного нагляду за охороною праці, а також представників профспілок, їх організацій та об'єднань винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із за-коном. Дисциплінарну відповідальність накладають вищі по­садові керівни-ки, коли з вини посадової особи, адміністра­тивно-технічних, адміністра-тивно-господарських праців­ників допускається порушення вимог охорони праці, що призвели чи можуть призвести до тяжких наслідків. Дисциплі-нарна відповідальність включає такі покарання, як догана та звільнення з роботи. Основним документом, що регулює дисципліну праці, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємства та службові інструкції. На підставі типових правил адміні-страція розробляє правила внутрішнього розпоряд­ку, інструкції, положен-ня, недотримання котрих є дисцип­лінарно неприпустимим. Якщо з часу виявлення порушення дисципліни праців­ником минув місяць, адміністра-ція втрачає право стави­ти питання про дисциплінарне стягнення.

Порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці є підставою для притягнення працівни­ка до адміністративної відпові-дальності (ст. 41 Кодексу Ук­раїни про адміністративні правопорушення) у вигляді на­кладення штрафу на працівників і на службо­вих осіб підпри-ємств, установ, організацій, а також грома­дян - роботодавців чи уповно-важених ними осіб. За порушення законодавства про охорону праці, неви-ко­нання розпоряджень посадових осіб органів державного наг­ляду за охороною праці юридичні та фізичні особи, які відпо­відно до законодавс-тва використовують найману працю, при­тягаються органами державного нагляду за охороною праці до сплати штрафу у порядку, встановленому законом. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п'яти від-сотків місячного фонду заробітної плати юридичної чи фі­зичної особи, яка відповідно до законодавства використовує найману працю. Несплата юри-дичними чи фізичними особами, які відповід­но до законодавства викорис-товують найману працю, штра­фу тягне за собою нарахування на суму штрафу пені у розмі­рі двох відсотків за кожний день прострочення. Засто-сування штрафних санкцій до посадових осіб і пра­цівників за порушення законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці здійснюється відповідно до Кодексу Ук­раїни про адміністративні правопорушення. Осо-би, на яких накладено штраф, вносять його в касу підприємства за місцем роботи. Рішення про стягнення штрафу може бути оскаржено в мі­сячний строк у судовому порядку. Кошти від застосування штрафних санкцій до юридичних чи фізичних осіб, які відповідно до законодавства використо-ують найману працю, посадових осіб і працівників, визначених цією стат-тею, зараховуються до Державного бюджету України. Адміністративній відповідальності підлягають осо­би, які на момент вчинення адміністратив-ного правопорушення досягли 16 річного віку. Закон України “Про охоро-ну праці” встанов­лює адміністративну відповідальність за:

1. порушення законодавчих та нормативних ак­тів про охорону праці;

2. створення перешкод у діяльності посадових осіб орга­нів державного нагляду та представників професійних спілок;

3. будь-які посягання на загальні умови праці.

До матеріальної відповідальності притягуються особи винні в пору-шенні норматив­них актів про охорону праці, а також у створенні перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду чи представників професійних спілок. Загальними підста­вами притягнення до матеріальної відповідальності працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина пра-цівни­ка (у формі навмисної дії або дії з необережності), проти­правні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв'язку між ви-ною і протиправними діями (без­діяльністю) працівника та завданою шко-дою. Законодавством передбачено повну і обмежену мате­ріальну відпові-дальність, незалежно від того, чи є в діях працівника на­явність чи відсут-ність кримінального злочину. За наявності в діях (бездіяльності) працівни-ка ознак злочину, на нього покладається повна матеріальна відповідаль-ність (ст.134 КЗпП України), а за відсутності таких ознак - обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку пра-цівника. Особливі правила покладання матеріальної відпові­дальності пе-редбачає ст. 450 Цивільного кодексу України, коли шкоду завдано джере-лом підвищеної небезпеки - транспортними засобами, механізмами, про-мисловими під­приємствами тощо. Суттєве значення має загальний обсяг і розмір збитків у зв'язку з порушенням вимог охорони праці. Ці збитки складаються із суми, виплаченої потерпілому на відшко­дування втрачено-го заробітку, одноразової допомоги, до­даткових витрат на лікування, а та-кож суми одноразової допомоги на сім'ю та утриманців у випадку смерті потерпілого, на поховання, а також сум, сплачених добровільно чи стягну-тих судовим рішенням у порядку відшкодування матеріальної шкоди. Повна матеріальна відповідальність передбачена (ст.134 КЗпП України) за заподіяну шкоду в нетверезо­му стані, за навмисне знищення, псування ма-теріалів, інструменту, приладів, спецодягу тощо. Збитки відшкодовуються добровільно чи шляхом подання роботодавцем (потерпілою особою) по-зову до суду про­тягом одного року з часу виявлення заподіяної шкоди. У разі, коли сума за заподіяну шкоду не перевищує середнього місячного за-робітку працівника, вона відрахову­ється з його заробітної плати за розпо-рядженням роботодавця і видається потерпілій стороні не пізніше, ніж за два тижні з часу, коли заподіяна шкода. Якщо відрахування суми із заро-бітної плати працівни­ка проводиться без його згоди, останній має право у тримі­сячний строк звернутися в комісію з трудових спорів (КТС) чи в де-сятиденний строк із позовом до суду (ст. 228 КЗпП). Притягнення праців-ника до кримінальної, адміністра­тивної чи дисциплінарної відповідальнос-ті за дії, якими заподіяно шкоду, не звільняє його від матеріальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена статтями 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Кримінальна відповідальність настає за порушення ви­мог законодавства та інших нормативних актів про охоро­ну праці, якщо це порушення створю-вало небезпеку для життя або здоров'я громадян. Поняття “порушення пра-вил охорони праці” включає недотримання міжгалузевих, галузевих та чинних тіль­ки на даному підприємстві правил, інструкцій, положень та ін-ших підзаконних актів, розроблених або прийнятих відповідно до Закону “Про охорону праці”. За порушення правил охорони праці передбачені ви-правні роботи або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 135 КК України). Винні в порушенні правил безпеки гірничих робіт, якщо ці порушення заподіяли шкоду здоров'ю людей або завідомо могли спри-чинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років (ст. 218 КК України). Ті самі діяння, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк до восьми років. В усіх випадках притягнення до кримінальної відпові­даль-ності осіб за статтями 135, 218-220 КК України, слід вста­новлювати коло службових обов'язків кожної з них, чи дійс­но нею не виконувалися ці обов'язки, чи є її вина діями (бездіяльністю) в негативних наслідках.

Питання для самоконтролю

1. Які основні законодавчі акти формують Законодавство України про охорону праці.

2. На яких принципах базується державна політика в галузі охорони праці.

3. Які основні документи формують нормативно-технічну базу охорони праці, їх значення та суть.

4. Що визначає та регламентує державна система стандартів з питань охорони пра-ці.

5. Для чого створюються нормативні акти про охорону праці підприємства, що вони забезпечують.

6. Дати коментар щодо прав громадян на охорону праці при влаштуванні їх на роботу.

7. Дати коментар щодо прав працівників на охорону праці під час роботи на під-приємстві.

8. Дати коментар щодо прав працівників на соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, пільги та компенсації за важкі та шкідливі умови праці.

9. Дати коментар щодо прав працівників на спецодяг, засоби індивідуального ко-ристування та захисту.

10. Дати коментар щодо прав працівників на отримання компенсацій у разі ушкод-ження їх здоров’я.

11. Дати коментар щодо прав працівників на охорону праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

12. Які основні функції належать до компетенції Держнаглядохоронпраці України.

13. Як забезпечується державна політика в галузі охорони праці місцевими держав-ними адміністраціями.

14. У чому суть і мета функціонування державної системи управління охороною праці.

15. Що відноситься до функцій керівних органів підприємств щодо охорони праці.

16. Як забезпечується функціонування системи управління охороною праці на підприємстві.

17. Які обов’язки працівника та роботодавеця щодо проходження медичних оглядів, навчання та інструктажів з охорони праці.

18. Які є види попереднього начання з охорони праці.

19. Які інструктажі повинен отримати працівник при працевлаштуванні.

20. Для чого створюється служба охорони праці на підприємстві, її основні функції.

21. За яких умов на підприємстві створюється служба охорони праці, що входить до її компетенції.

22. Який порядок надання інформації та звітності про охорону праці, їх мета.

23. Які державні органи влади здійснюють нагляд за охороною праці в Україні.

24. Якими правами наділені посадові особи державного нагляду за охороною праці в Україні.

25. Хто здійснює громадський контроль за дотриманням вимог законодавства України про охорону праці, їх повноваження та права.

26. Які встановлені види відповідальності посадових осіб за порушення вимог щодо охорони праці, у чому між ними різниця.

27. Що собою являють трудовий договір та колективний договір (угода), їх значен-ня у взаємовідносинах між роботодавецьом і працівником.