Зменшити фізичне навантаження на пацієнта. Забезпечити ліжковий режим.

Створити лагідний емоційно-психологічний клімат.

Проводити гемостатичну терапію, застосовувати місцеві та загальні засоби.

РОЗДІЛ

з

ПЛАНУВАННЯ СІМ'Ї

ІІіа грудній І амостійно. іорно-рухового

Класифікацію поведінки в шлюбі запропонував К. Са-гер (1976 р.):

• партнер, орієнтований на рівноправність (очікує рівних прав і обов'язків);

• романтичний партнер (очікує щиросердної згоди, хоче створити міцну сім'ю); важливе значення для нього мають сентиментальні символи. Почу­вається обманутим, коли партнер відмовляється "грати" з ним у ці романтичні ігри;

• "батьківський" партнер (із задоволенням піклується про іншого, виховуючи його, тоді як інший займає "дитячу" позицію);

• "дитячий" партнер (вносить у шлюб деяку спон­танність, безпосередність і радість, але водночас забирає владу над іншим партнером своєю "дитя­чою" безпорадністю);

• раціональний партнер (стежить за проявом емоцій, точно дотримується права й обов'язку). Відповідальний, тверезий в оцінках, добре присто­совується до життя, незважаючи на те, що парт­нер не поводиться так, як він);

• товариський партнер (хоче бути товаришем і шу­кає для себе такого самого супутника, з яким міг би розділити повсякденні турботи);

• незалежний партнер (зберігає в шлюбі визначену дистанцію стосовно свого партнера. Прагне уник­нути зайвої інтимності у стосунках і хоче, щоб партнер ставився з повагою до цих його вимог).

Соціологи поставили нареченим запитання: "Чому ви вирішили вступити в шлюб?" Була відповідь: "Тому, що ми любимо один одного". За даними соціологів, більшість наречених не погоджуються з коханням "палким і сліпим". Вони надають перевагу почуттям, які народжуються не тільки в серці, а й у голові, і поєднують ці почуття з вірністю подружжя. При цьо­му підкреслюється важливість таких рис у супутника життя: інтелекту­альність, працездатність, турботливість, відповідальність, почуття гумору. Якщо ці вимоги виконуються, шлюб повинен бути ідеальним. Але прогноз не завжди здійснюється.

Сьогодні соціологи світу говорять про типові моделі сім'ї.

Першою моделлю можна вважати "замкнуту сім'ю", яка будується на ідеалізованих ідеях подружжя. Ці ідеї називають малореальними. Обидва з подружжя переконані, що "належать тільки одне одному", що в сім'ї "особистість ніколи не буде почуватися одинокою", що "ревнивість — це гасло любові". Подружжя впевнені, що вони повинні завжди бути разом, а конфлікти — це ознака згасання любові. Серед таких сімей високий відсо­ток довгого подружнього життя, хоча згодом романтичні уявлення посту­пово минають, переважає відповідальність за сім'ю, дітей, працездатність, турботливість. Але добра половина таких шлюбів закінчується розривом через нескінченні конфлікти, оскільки не здійснюються мрії і приходить розчарування. Іноді в таких випадках ревнивість стає нестерпною, поряд з нею розвивається грубість, неповага і це призводить до розриву шлюбу.

Друга модель сім'ї порівнюється з дубом і плющем. Один із подруж­жя — "дуб" — владика над життям іншого, опорою якого він є. Другий з по­дружжя — "плющ". Він обвиває "дуб" і перекладає на його плечі всі пробле­ми, вирішення всіх питань. Не завжди "дубом" є чоловік, це може бути і дру­жина. Іноді ці ролі між подружжям можуть змінюватися. Такі родини жи­вуть добре, коли ролі в "сімейному театрі" розподіляються за спільним ба­жанням. Розпадаються такі шлюби, якщо присутні лише відповідальність, турботливість за дітей, а відсутні теплота, сердечність, взаємодопомога.

Третя модель сім'ї — це сім'я "борців". Ледь прозвучить шлюбний марш, як починається боротьба за право бути "володарем сім'ї", диктато­ром своєї волі. Кожна дрібничка — це привід для конфліктів, для прини­ження протилежної сторони. У цих конфліктах ніколи не зважають на по­чуття іншого. Такі шлюби можуть існувати довго, коли один із подружжя підкоряється і повністю виконує волю і бажання іншого. Буває, що шлюби не розпадаються, хоча триває нескінченна боротьба, радощів у такій ро­дині мало, подружжя зв'язані відповідальністю за дітей.

Четверта модель сім'ї — це сім'я "незалежних людей". Кожен із по­дружжя зберігає право на особисту свободу (іноді — до права на поза­шлюбні зв'язки). Буває, що подружжя живуть окремо, зустрічаються на спільній території однієї зі "сторін". Сім'я зберігається, обидва подружжя проявляють турботу про дітей. Кожен із подружжя перед іншими людьми хвалиться своєю прогресивністю, відсутністю закостенілої моралі пра­щурів, наявністю нової сучасної моралі. Але такий шлюб без справжньої любові, частіше будується на грошовій зацікавленості обох сторін або однієї сторони (шлюб за розрахунком). Кохання відсутнє з самого початку, іноді подружжя вступають у шлюб за домовленістю батьків і їм здається, що вони кохають одне одного. Обидва з подружжя за все життя можуть не зустріти справжнього кохання і тому такий шлюб триває. Живуть у шлюбі без конфліктів, без радощів, страждають на апатію, але переважає відповідальність за дітей, а іноді — почуття самозадоволеності, матеріаль­ного благополуччя, небажання щось змінювати.

П'ята модель сім'ї— це "шлюб соратників". Подружжя кохають од­не одного. Любов зряча, спокійна, ґрунтується на довірі одне до одного, взаєморозумінні. У таких шлюбах подружжя доповнюють одне одного, до­помагають одне одному у вдосконаленні особистості. Конфлікти в таких сім'ях перетворюються на розумні суперечки, коли народжується істина. Такі суперечки не є джерелом розчарування, навпаки, вони рухають ро­динний корабель. У таких сім'ях висока відповідальність, турботливість про дітей, яка є піклуванням не тільки про їх здоров'я, а й про виховання, формування особистості.

В абсолютно чистому вигляді класичні варіанти моделі сім'ї зустріча­ються рідко. Відбувається змішування типів сімей. Але така класифікація соціологів заставляє подумати, переглянути свої власні спостереження, почуття іншої людини і, можливо, щось змінити, щоб не довести свій шлюб до розлучення.

Сімейне життя — довга дорога, щоб іти по ній разом, треба над цим працювати, сенс і мету цієї праці повинні розуміти обоє з подружжя.

Для планування сім'ї працюють психологи. Психолог обов'язково проводить бесіду з людьми, які вступають у шлюб. У своїй бесіді він на­самперед пояснює, що є головним у шлюбі.

Соціальна повага

За даними спеціалістів, вирішальним у сімейному житті є соціальний вид поваги. У деяких сім'ях цінується тільки особиста повага, яка ґрунтується на любові й симпатії. Легко розуміти і поважати людину, яка тобі приємна, приносить радощі, задоволення, але важко, коли її погляди не збігаються з твоїми, коли її бажання і помисли не є подібними до твоїх. У таких випад­ках кожен намагається підігнати іншу людину під свій ідеал. Що сильніше люди кохають одне одного, то більше розчарувань принесе невідповідність ними ж створеного ідеалу з реальністю. У такому разі на допомогу прихо­дить соціальна повага до особистості. Л.М. Толстой писав: "Не легкое де-ло стать одною душою и одним телом... А средство я знаю одно главное: ни на минуту из-за любви супружеской не утрачивать любви и уважения как человека к человеку.Чтобы были отношения,как мужа с женой,-но в основе всего чтобы были отношения как к постороннему,к ближнему – эти-то отношения главные.В них держава.»Соціальна повага дозволяє рахуватися з індивідуальністю іншої людини, з її звичками, бажаннями, інтереса­ми, примирятися з її хобі. Ця повага примушує людину обмежувати свої інтереси, не перекладати їх на іншу людину, а також дозволяє вирішувати конфлікти і не доводити її до взаємної неповаги і розчарувань. Можна от­руїти життя людини своїм коханням, якщо кохати, але не поважати осо­бистість. Кохання без соціальної поваги душить, гнітить і принижує.

Невихованість, безкультур'я — загибель для кохання

Чому народжується антипатія? Антипатія не пов'язана ні з зовнішністю людини, ні з її характером. Найважливіша причина розвитку антипатії — непримиримість. Антипатія збуджується, коли нам заперечують. Антипа­тичною стає людина, коли вона сердиться, кричить, лається. Культура по­ведінки в шлюбі має велике значення. Подружжя не завжди можуть вбе­регти себе від неприємностей, турбот, а відсутність культури і нестри­маність перетворюють малі неприємності на великі.

Наша психіка має негативну властивість: більше реагувати на недоліки інших, ніж на свої. Коли ми критикуємо, ми виступаємо в ролі судді. Люди­на вихована, культурна недоліки в сім'ї намагатиметься не помічати, а допо­може їх уникнути, а людина груба, невихована перетворює їх на конфлікт.

Життя в сім'ї потребує відповідальності, взаємної допомоги, терпи­мості до помилок, вміння пристосовуватись одне до одного, дружелюбно­го бажання всі тяготи життя долати спільно.

Культура людини полягає у самовитримці. Людина, яка обмежує власні негативні емоції, виявляє характер.

"Я не знаю провини, — писав Гете, — в якій би я сам не міг провини­тися". Народне прислів'я стверджує: "Любити — це вміти прощати".

Кожен з подружжя

сприймає життєві фактори по-своєму

Жінка менше, ніж чоловік, цікавиться абстракцією. Чоловік приносить кон­кретну реальність у жертву своїм широким планам. Чоловік кохає абст­рактно. Для нього достатньо розуміння, що він кохає жінку. Найчастіше він мало говорить про кохання, хоча кохає по-справжньому. Жінка кохає кон­кретно, її почуття базуються на потребі ніжності, турботи про неї. Чоловік не турбується про те, яким чином виявляється його кохання. Жінка вима­гає, щоб кохання виявлялося конкретно в кожному слові, жесті, при кожній зустрічі. Чоловік надає більшого значення роботі, науковим дослідженням.

Жінка більше живе інтересами сім'ї, дітей. Інтереси сім'ї в цілому вище інтересів кожного з подружжя. Але це не обмежує індивідуальності, навпа­ки, сім'я збагачує, розширює індивідуальність. Подружжя, які поважають одне одного, знаходять шляхи спільного гармонійного існування.

Поведінка подружжя в суспільстві й у сім'ї

Серед близьких людей поводяться вільніше, спокійніше, безтурботніше, ніж поза родиною. І це зрозуміло, однак у сімейних стосунках завжди має зберігатися взаємоповага і почуття міри. Розумна жінка вдома намагати­меться бути привабливою, охайно вдягненою і зачісаною. У сімейній по­ведінці завжди слід бути тактовним, стриманим і зберігати почуття влас­ної гідності.

Суперечка і сварка в сімейному житті

Гете якось сказав: "Я помічаю, що в сімейному житті суперечки корисні, бо вони допомагають краще пізнати одне одного". Але не можна допуска­ти, щоб суперечка, дискусія перетворилася на сварку, коли дошукуються не істини, а причини, щоб звинуватити іншого. Щоб уникнути сварки, ду­же важливо бути самокритичним. Варто шукати провину не в іншому, а в собі, пам'ятаючи східну мудрість: "Той, хто дивиться на власні недоліки, не встигає побачити недоліки інших". Чуйність — запорука того, що в сім'ї буде взаємоповага, взаєморозуміння, делікатність — усе, що складає культуру поведінки подружжя.

Жити в сім'ї — це постійно бути цікавим

одне для одного, будувати такі відносини,

які не набридають, адже нудьга й одноманітність

роз'їдають сім'ю, як іржа

Ніяка краса не зможе замінити свіжість контактів і легкість спілкування. Езопу належать такі слова: "До краси звикаєш так само, як і до потвор­ності, їх перестаєш помічати". Якщо людям нічого сказати одне одному, їм нудно, нецікаво, краса не допоможе. Тоді починається охолодження, са­мотність у сім'ї. Подружжя перестають спілкуватися.

Ворогами кохання передусім є: 1) гонитва за грошима, матеріальними цінностями; 2) прямолінійність у відносинах; 3) звичка з'ясовувати відно­сини.

Чи важливо, щоб чоловік і дружина були друзями?

1. Любов розвивається за своїми законами, якщо з роками вона втрачає яс­кравість, на перший план виступає дружба.

2. Питання розподілу обов'язків у сім'ї вирішуються на засадах дружби.

3. У доброзичливій сім'ї діти засвоюють стиль поведінки батьків.

4. Дружба оберігає затишок сім'ї.

5. Організація здорового відпочинку в сім'ї— спорт, подорожі, музика то­що — найчастіше визначається дружніми стосунками чоловіка і дружини. У сім'ях друзів чоловік і дружина довіряють один одному. Там же, де сім'я тримається тільки на емоціях і фізичному контакті, часто виникають підо­зра, ревнощі, недовіра.

Перш ніж створювати сім'ю, варто подумати, чи надійного друга ви матимете на все життя.

У дружбі між чоловіками або між жінками прийнятними є критика і прямолінійність. У сім'ї такі характеристики дружби мають деяку обме­женість, аби вони не порушили сімейні взаємовідносини.

Ритми любові

Користуючися сучасними знаннями з психології, нейрофізіології, психо­логи намагаються пояснити, чому люди, які кохали одне одного, нерідко стають ворогами. Учені вказують на психофізіологічну установку, завдяки якій організм сприймає конкретну особу з певної позиції. Це уперед­женість сприйняття, що дає забарвленість образу, складаючи позитивне або негативне ставлення до нього. На установку можуть впливати різні чинники, слова. Така установка — умова формування і розвитку соціаль­ного способу життя. В емоційному ставленні людей одне до одного спос­терігається ритмічність. Кожен стан, стабільне переживання того чи того ставлення характеризується спеціальною установкою. У сім'ях можна спостерігати такі ритми:

1. Період палкого кохання. Позитивна установка не залишає подруж­жя ні на хвилину. Образ коханої людини постійно у свідомості.

2. Період охолодження. У разі відсутності партнера його образ зникає у свідомості. Коли партнер з'являється — почуття спалахують.

3. Період посилення охолодження. У разі відсутності коханого прихо­дить почуття дискомфорту, а з його появою з'являється необхідність поси­лення почуттів, вимога знаків уваги, ніжних слів тощо. У цій стадії потрібно знизити інтенсивність почуттів — більше уваги приділяти ро-

боті, іншим справам. Якщо цього не зробити, то настане період дратли­вості.

4. Період дратливості. Усе сприймається, як недоліки. Людина перебу­ває під впливом негативної установки. Як тільки кохана людина відсутня, залишає дружину в самотності, спокій повертається.

5. Людина повністю під впливом негативної установки. Стан небез­печний, відносини між подружжям припиняються.

Фізіологи довели, що в корі великого мозку 60 % клітини є нейтраль­ними до емоційних станів, 35 % — відповідають за позитивні емоції, а 5 % — за негативні. Центри емоцій розкидані, вони розташовані на різних рівнях ЦНС. Періодична емоційна втома провокує негативні установки.

Далеко не кожна розумна людина може усвідомити нове почуття до рідної людини. Періодичність у відносинах у сім'ї — явище природне, це потрібно розуміти і своєчасно давати коханій людині можливість відпочи­ти від себе. Сигнал про необхідність відпочинку від близької людини по­силається на емоційному рівні у вигляді нудьги, дратливості, неприязні. Наші знання допомагають уникати емоційної втоми, яка призводить до конфліктів і розпадання шлюбів.

РОЗДІЛ

4

СТАРІННЯ ОРГАНІЗМУ І СТАРЕЧИЙ ВІК ЛЮДИНИ

Старіння — одна з найважливіших проблем, яка в сучасних умовах має надзвичайне значення для економічної та соціальної політики не тільки розвинутих країн, а й країн, що розвиваються. Останніми роками на земній кулі побільшало людей старечого віку (75 років і старше). В Україні, за статистичними даними, на кожні 4 людини молодого і середнього віку пригодиться 1 людина старечого віку.

Існує багато спільних проблем для кожної вікової групи, але деякі проблеми відображають специфічні особливості та потреби старечих лю­дей. Це питання медично-соціальної допомоги старим людям, питання продовження трудової діяльності, визначення раціонального способу жит­тя. Ці проблеми стали стимулом для розвитку науки про біологічне старіння організму — геронтології.

Геронтологія вивчає старіння організму на різних його рівнях: субклі­тинному, клітинному, тканинному, органному, системному. Дослідження в цій галузі об'єднує медиків і біологів-генетиків, екологів, соціологів, пси­хологів та ін.

Соціальна геронтологія виділяється в окрему галузь і вивчає вплив умов життя на старіння людини. Це вивчення умов працездатності, навко­лишнього середовища і зв'язку їх зі здоров'ям людини, що старіє. Соціаль­на геронтологія вивчає питання санітарної статистики, впливу чинників старіння населення на рівень розвитку держави, та навпаки, рівень розвит­ку держави і взаємозв'язок цього рівня із забезпеченням старих людей.

Соціальна геронтологія вивчає спосіб життя людини, що старіє: пра­ця, працездатність, режим харчування, активність, руховий режим, особи­ста гігієна тощо.

Геріатрія, або геріатрична медицина — це вчення про хвороби старе­чого віку, особливості клініки, лікування, профілактики та організації ме-

дичної і соціальної допомоги. Геріатрія займається вивченням хвороб, які супроводжують старість.

БІОЛОГІЧНИЙ ВІК

Старість формується в процесі життя, вона заперечує життя і призводить до загибелі організму. Існують поняття старіння і старості, тобто, причини та їх прояв.

Старість — закономірний період вікового розвитку.

Старіння — руйнівний процес, розвиток якого супроводжується з віковим ураженням різних органів та систем, що призводить до порушен­ня фізіологічних функцій організму.

Старіння призводить до обмеження пристосувань організму, знижен­ня його надійності, розвитку вікової патології. Участь чинників середови­ща в процесах старіння зумовлює пошук оптимального способу життя, екологічних умов, які затримують старіння.

У ході еволюції поряд зі старінням виник процес вітауку.

Вітаук — процес стабілізації життєдіяльності організму, що підвищує його надійність. Він спрямований на запобігання ураженню живих систем з віком і підвищує тривалість життя.

ЧАС, КОЛИ НАСТАЄ СТАРІСТЬ

Вікові періоди не мають різких меж. Так, середня тривалість життя в Ста­родавньому Римі становила 28—ЗО років, 40-річних вважали старими, а 60-річні готувалися до жертвоприношення.

За класифікацією ВООЗ, вік 45—59 років вважається середнім, 60— 74 роки — похилим, понад 75 років — старечим.

Розвиток організму поділяється на прогресивний, стабільний та де-градаційний. Розрізняють календарний вік і біологічний вік. Процеси старіння індивідуальні. Чим більше календарний вік випереджує біологічний, тим триваліший темп старіння організму.

ВІКОВІ ЗМІНИ ФІЗІОЛОГІЧНИХ СИСТЕМ

У людей зміни з боку різних систем розвиваються нерівномірно. Це ускладнює визначення біологічного віку. З одного боку, проводять оцінку функцій, які змінюються з віком: слух, зір, швидкість пульсу, м'язова си­ла, АТ, ЖЄЛ тощо. З іншого боку, використовують фізичні навантаження для вивчення адаптаційних реакцій організму.

ПРИРОДНЕ І ПЕРЕДЧАСНЕ СТАРІННЯ. ТЕРМІН ЖИТТЯ

Під час процесу старіння розрізняють такі види змін в організмі.

1. Хронобіологічні зміни — вікові зміни тканин. Що більший термін життя у тварин, то яскравішими є такі зміни.

2. Онтобіологічні зміни залежать від біологічного віку, наприклад, зміни нейрогуморальної регуляції.

3. Видоспецифічні зміни. Вони властиві кожному виду, наприклад, зміни ферментів.

4. Індивідуальні зміни — притаманні окремим людям.

Природне старіння визначається темпом і віковими змінами, які відповідають біологічним та адаптаційно-регуляторним можливостям лю­дини.

Передчасне старіння — ранній розвиток вікових змін, яскравість їх вираженості. Цьому сприяють перенесені захворювання, негативні чинни­ки середовища, стреси, недостатність відпочинку. Передчасне старіння проявляється втомою, зниженням працездатності, ранніми змінами пам'яті, емоційної сфери, зниженням адаптаційних можливостей різних систем та органів. Існує затримане старіння, коли вікові зміни настають значно пізніше.

Видова тривалість життя

За 100 останніх років тривалість життя людей збільшилася на 14 років. На земній кулі середній термін для жінок — 73 роки, для чоловіків — 64 ро­ки. Загальна середня тривалість життя — 69 років.

ЗАКОНОМІРНОСТІ В ТЕОРІЇ СТАРІННЯ

Гомеорез — траєкторія змін стану фізіологічних систем організму протя­гом життя. Визначення гомеорезу дозволяє прогнозувати віковий розви­ток, старіння. Для старіння характерна гетерохронність — різниця старіння в кожній системі організму, тобто вікові зміни розвиваються з різною швидкістю.

Гетеротропність — це різна вираженість старіння в різних системах. Секреція статевих гормонів з віком зменшується, а гонадотропних гор­монів гіпофіза — збільшується.

ГІПОТЕЗИ І ТЕОРІЯ СТАРІННЯ

Існує дві точки зору на старіння.

1. Старіння — генетично запрограмований процес. Чинники тільки впливають на цей процес.

2. Старіння — результат руйнування організму, який виникає в про­цесі життя.

МЕХАНІЗМИ ВІТАУКУ

1. Генетичні:

• система антикоагулянтів, яка зв'язує вільні радикали;

• система мікросомального окислення печінки, яка знешкоджує ток­сичні речовини;

• система репарації ДНК, тобто ліквідація її ушкоджень;

• антигіпоксична система, запобігає порушенню окислення.

2. Фенотипічні (виникають протягом життя завдяки саморегуляції і збереженню адаптивних реакцій):

• поява багатоядерних клітин;

• збільшення розмірів мітохондрій на тлі зменшення кількості інших органоїдів;

• гіпертрофія і гіперфункція окремих клітин в умовах загибелі части­ни з них;

• підвищення чутливості до медіаторів в умовах послаблення нервово­го контролю.

Клітинні механізми старіння

ПОРУШЕННЯ ГЕНЕТИЧНОГО АПАРАТУ КЛІТИНИ

Доведено, що зміни настають у всіх ланцюжках передачі генетичної інформації — у ДНК, структурі хроматину, транскрипції, трансляції гене­тичної інформації, синтезі білка. Первинні механізми старіння пов'язані з порушеннями регуляції генома. Ушкоджена ДНК відновлюється завдяки системі репарації ДНК. З віком накопичуються фрагменти розірваної ДНК. Зміни відбуваються в синтезі білка. Порушується синтез білка. У старості зменшується діапазон стимуляції синтезу білка, активізуються ге­ни, які визначають утворення антигенів до змінених білків. Комплекси ан­тиген — антитіло руйнують тканини.

ПОРУШЕННЯ КЛІТИННОЇ БІОЕНЕРГЕТИКИ

Відбуваються зміни в енергетичному забезпеченні клітини. Зменшується активність дихальних ферментів. Адаптивне значення має реакція гліколізу в мітохондріях. Але з віком знижується синтез білків міто-хондріями, зменшується їх кількість, настає деградація мітохондрій. Наста­ють зміни в ліпідному обміні. Змінюється фосфоліпідний склад клітинної мембрани. У крові збільшується кількість холестерину атерогенних ліпо-протеїдів, знижується активність ліпаз. Це призводить до атеросклерозу.

ЗМЕНШЕННЯ КЛІТИННОЇ МАСИ

Число нейронів зменшується на 10—20 %, іноді на ЗО—50 %, число неф-ронів і альвеол — на 30—50 %. У 30-річних чоловіків маса всіх клітин тіла становить 47 %, у чоловіків 70 років — 35 %. Головна особливість ста­рості — атрофія органів і тканин. Інші клітини працюють із гіперфунк­цією і гіпертрофією.

ЦИТОМОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ

Під час старіння змінюються ядерно-цитоплазматичні взаємовідносини в клітинах. Адаптивно збільшується кількість ядер. Зменшення кількості мітохондрій призводить до появи гігантських форм. У старості в клітинах накопичується фермент ліпофусцин (продукт розпаду органоїдів клітини).

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ЗМІНИ:

• знижується здатність нейронів сприймати інформацію;

• секреторні клітини знижують синтез і секрецію речовин;

• скоротливі клітини зменшують здатність до скорочень (слабкість м'язів);

• лабільність клітин, тобто, вони здатні приймати ритми збудження без трансформації;

• у процесі старіння знижується активність водіїв ритму серця, мозку, кишок, сечових органів;

• знижується транспорт іонів кальцію, що знижує функцію клітин. Розрізняють три типи клітин з різними термінами старіння:

1) клітини первинного старіння — нервові, сполучної тканини;

2) клітини, які власне змінюються з віком і отримують регуляторний вплив — залозисті, м'язові;

3) клітини вторинного старіння — епідерміс, епітелій багатьох органів. Нейрогуморальні механізми старіння. Первинні зміни нейрогумо­ральної регуляції призводять до порушення обміну і функцій клітин.

Порушення нервової регуляції

У старості розвивається консерватизм у поглядах, заперечення нового, ствер­дження всього старого, переоцінка власної особистості. Знижується увага, пам'ять, психомоторна активність, з'являються дефекти поведінки, ретро­градна амнезія (відновлення старих подій і втрата пам'яті на нові події).

Вікові зміни вищої нервової діяльності пов'язані зі зменшенням рухо­мості нервових процесів. Основні електроенцефалографічні зміни — за­тримка альфа-ритму, посилення повільних коливань, зникнення різниці в збудливості різних відділів мозку, що призводить до неадекватних реакцій, неврозів.

Підвищується чутливість структур мозку до медичних препаратів. Такі ліки старим людям потрібно призначати у зменшених дозах.

У мозковій тканині відбуваються зрушення в обміні медіаторів моз­ку — норадреналіну, адреналіну, ацетилхоліну, серотоніну. Мають значен­ня розлади лімбічної системи, гіпоталамуса, які відповідають за гомео­стаз. Особливе значення має гіпоталамічна регуляція в розвитку клімаксу. З віком послаблюється контроль за діяльністю внутрішніх органів.

Порушення гормональної регуляції

Вміст гормонів у крові під час старіння змінюється неоднаково — одних — зменшується, інших — зростає. Головні зрушення при клімаксі виникають у системі гіпоталамус — гіпофіз — статеві залози. У чоловіків знижується концентрація тестостерону і зростає вміст естрадіолу і прогестерону. У жінок зменшується вміст естрадіолу і прогестерону, концентрація тестосте­рону збільшується. Виникає компенсаторний механізм — збільшення з віком синтезу фолікулостимулюючого і лютеїнізуючого гормонів гіпофіза.

Під час старіння зниження активності системи гіпоталамус — гіпофіз— щитоподібна залоза компенсується системою гіпоталамус — гіпофіз — кіркова речовина надниркових залоз. Розвивається інсулінова недостатність. ЦНС постійно отримує сигнали від серця, судин, легень, травного тракту. З віком послаблюються рефлекси, змінюється реакція нервових центрів на дію гормонів, що сприяє порушенням регуляції внутрішніх органів, змінюється психологія людей.

Психологія людей похилого віку

"Скільки б ми не скаржилися на природу, вона веде себе добре: життя, як­що ти вмієш ним користуватися, достатньо тривале" (Сенека).

Для початку намалюємо психологічний портрет людини похилого віку, використовуючи психологічну характеристику найбільш типових йо­го проявів. Ось якого вигляду набуває цей портрет в одній з робіт російського психолога Є. Авербуха:

"У людей похилого віку знижені самопочуття, самовідчуття, само­оцінка, посилюються почуття малоцінності, непевності в собі, невдоволеності собою. Настрій, здебільшого, знижений, переважають різні тривожні думки: самотності, беззахисності, збідніння, смерті. Старі люди стають по­хмурими, роздратованими, песимістами. Здатність радіти знижується, від життя вони нічого доброго вже не очікують. Інтерес до світу, до всього но­вого знижується. Усе їм не подобається, звідси — бурчання. Вони стають егоїстичними й егоцентричними, коло інтересів звужується, з'являється підвищений інтерес до переживань минулого, до переоцінки цього минуло­го. Поряд з цим підвищується інтерес до свого тіла і різноманітних не­приємних відчуттів, які часто трапляються в старості. Невпевненість у собі й у завтрашньому дні робить старих дріб'язковими, скупими, занадто обе­режними, педантичними, консервативними, малоініціативними. У людей похилого віку послаблюється контроль над своїми реакціями, вони недо­статньо добре володіють собою. Усі ці зміни у взаємодії зі зниженням гос­троти сприйняття, пам'яті, інтелектуальної діяльності створюють своєрідний образ людини похилого віку і роблять усіх цих людей до певної міри схожими". Однак було б неправильно думати, що всі перераховані зміни однаковою мірою мають місце в усіх людей похилого віку.

Уточнюючи змальовану вище картину зміни особистості в старості, потрібно зауважити, що вона занадто насичена набором різноманітних яко­стей, які рідко зустрічаються в одній людині. Тому сама типологія має бути суттєво уточнена. Так, у типології Ф. Гізе, яку він запропонував на X пси­хологічному конгресі в Бонні, виділяють три типи людей похилого віку:

• людина похилого віку — негативіст, який заперечує у себе будь-які ознаки старості;

• людина похилого віку — екстравертована (використовуючи терміно­логію К. Юнга), яка визнає настання старості, але до цього визнання при­ходить через зовнішні впливи і шляхом спостереження навколишньої дійсності, особливо у зв'язку з виходом на пенсію (спостереження за мо­лоддю, різні з нею погляди й інтереси, смерть близьких друзів, зміна по­ложення в сім'ї);

• інтравертований тип, який гостро переживає процес старіння. З'яв­ляється тупість щодо нових інтересів, оживають спогади про минуле — інтерес до питань метафізики, малорухливість, послаблення емоцій, по­слаблення сексуальних моментів, бажання спокою.

Оцінюючи дані типології Ф. Гізе, слід відзначити, що вона набагато ближча до реального феномену старості.

Народна мудрість стверджує: "Старість — не радість". Категоричність афоризму робить його вразливим, тому що він не враховує всієї складності й багатогранності явища. Це думка, якій може бути протиставлена інша думка, а саме: старість тільки починає осмислюватися людством як вік, що таїть у собі великі резерви і можливості.

Статеве виховання

Статеве виховання — процес засвоєння підростаючим поколінням знань про взаємини статей, формування культури поведінки і потреб керуватися у стосунках з особами протилежної статі нормами моралі.

Воно полягає у формуванні духовності, високих моральних якостей в юнаків і дівчат, норм поведінки, відповідальності за свої вчинки, культури дружби, кохання, інтимних почуттів.

Статеве виховання слід гармонійно пов'язувати із загальним психологічним розвитком дитини з раннього віку. Однак більшість батьків, вихователів або ігнорують цей аспект виховання, або навмисне намагаються уникати розмов на інтимні теми з дітьми.

Особливо інтенсивно виховну роботу потрібно проводити в підлітковому віці, коли дівчата статево дозрівають скоріше, що породжує розрив у взаєминах хлопців і дівчат, який може позначитись на їх подальшому ставленні до протилежної статі. Акселерація прискорила психосоціальний розвиток, а раннє формування статевої зрілості означає і раннє пробудження сексуальних інтересів, еротичних переживань. Підліткова сексуальність має свої особливості: інтенсивність статевого потягу; ранній початок статевого життя; сексуальна активність має характер експериментування, відрізняється ігноруванням небезпеки; невідповідність необмеженої еротичної фантазії та обмежених можливостей її реалізації; сексуальність ізольована від почуття любові.

Великий вплив на статеву поведінку підлітків здійснюють соціокультурні чинники. Переорієнтація в останні роки громадської думки щодо норм сексуальної поведінки свідчить про лібералізацію статевої моралі, певною мірою моральну легалізацію невпорядкованих статевих зв'язків, проституції (звичайними і доступними стали еротичні шоу, порнографія, еротичні фільми тощо). За низької статевої культури, сексуальної грамотності це, призводить до духовної деградації молоді, поширення венеричних захворювань, ВІЛ-інфекції, зростання кількості абортів, що загрожує здоров'ю, а іноді життю людини.

Запобігти цьому може формування наукових знань про біологічні та соціальні проблеми розвитку хлопчиків і дівчаток; ознайомлення з особливостями їх конституції та анатомо-фізіологічного розвитку, питаннями продовження роду; формування моральності та почуття дружби, поваги у стосунках між чоловіком і жінкою, ідеалу кохання, моральних «гальм», які сприяли б попередженню статевої розпусти; виховання відповідальності за створення сім'ї, продовження роду.

У процесі статевого виховання педагоги повинні цілеспрямовано впливати на виховання в учнів поваги до себе, чоловічої та жіночої гідності, формування правильних взаємовідносин між статями. Суттєве значення має формування таких почуттів, як сором, совість, скромність, відповідальність за свої дії у статевих стосунках, усвідомлення того, що вони без справжнього почуття позбавляють людину можливості відчути високе і прекрасне, зіштовхують зі шляху нормального розвитку.

Маючи за мету підготовку учнівської молоді до майбутнього сімейного життя, у неї виховують уміння обирати собі друга (супутника) життя, налагоджувати взаємні стосунки у подружньому житті, уникати конфліктів, вести домашнє господарство, розподіляти між собою обов'язки і розпоряджатися бюджетом, виховувати дітей тощо.

Статеве виховання передбачає вивчення етики і психології сімейного життя, використання різноманітних форм і методів позакласної роботи. Його слід розпочинати якомога раніше, коли в дітей пробуджується інтерес до цих питань. З надто делікатних тем доцільно проводити розмови, бесіди (статева гігієна, профілактика веннеричних захворювань, запобігання вагітності). Важливо налагодити в класі здорові стосунки між дівчатами і хлопцями.

Гігієна статевого життя. Правила особистої гігієни

Для збереження і зміцнення здоров’я необхідно дотримуватися особистої гігієни. Організм являє собою єдине ціле, і всі його органи і системи, в тому числі і статева, тісно пов’язані між собою. Тому крім спеціальних правил гігієни слід дотримуватися загальних її правил. Разом з тим не можна забувати, що здоров’я жінки значною мірою залежить від неї самої, від членів її сім’ї, від близьких людей, вміння створювати найбільш сприятливі умови життя. А для цього потрібно знати основи правильного гігієнічного режиму. Кожен віковий період життя людини (дитинство, період статевого дозрівання, статевої зрілості та перехідний) має свої особливості. Правила особистої гігієни повинні дотримуватися буквально з дня народження протягом усього життя.

Початок статевого життя жінки збігається з періодом, коли її організм вже готовий до дітородіння. Тому гігієна статевого життя для жінки особливо важлива.

Прагнення стати матір’ю притаманне кожній жінці. Сама природа наділила її цією властивістю. А з віком материнство стає для жінки необхідністю, бо в його основі лежить прагнення до продовження людського роду.

Перед вступом у шлюб майбутньому подружжю необхідно поцікавитися станом здоров’я один одного. Адже хороше здоров’я подружжя – також запорука щасливого сімейного життя. Нерідко буває, що чоловік, які переніс, наприклад, гонорею і самостійно лікувався від неї, абсолютно щиро переконаний в тому, що здоровий, а між тим, одружившись, інфікує молоду дружину, іноді назавжди позбавляючи її можливості стати матір’ю.

Як відомо, період статевого дозрівання у дівчаток починається в 13 – 15 років, іноді дещо раніше або пізніше. Уже в цьому віці може наступити вагітність, хоча організм дівчини ще не можна вважати цілком дозрілим для дітородної функції. Крім того, щоб стати матір’ю, вона повинна дозріти не тільки фізично, але й розумово і духовно. Ріст і розвиток всього організму у дівчини триває і після статевого дозрівання і закінчуються лише до 20 років. Тому період шлюбної зрілості дівчини повинен визначатися в залежності від загального стану її організму і його готовності до дітородіння.

Поширена думка, що жінка, яка живе статевим життям, повинна в гігієнічних цілях спринцюватися. Насправді здоровій жінці робити цього не варто, так як спринцювання порушує захисні властивості піхви. Для дотримання гігієни цілком достатньо щоденно підмиватися водою з милом, або спеціальними засобами для інтимної гігієни.

Нормальні статеві відносини є однією з умов щасливого родинного життя. Чистота відносин між подружжям, дружба, спільність їхніх інтересів зміцнюють сім’ю.

Слід знати також, що статеве життя під час менструації, до повного її припинення, небажане. У цей період захисні властивості слизової оболонки піхви ослаблені, слизова пробка каналу шийки матки відсутня і вона відкрита. Все це полегшує проникнення в порожнину матки хвороботворних мікробів, що сприяють розвитку запального процесу у внутрішніх статевих органах.

У дні менструації жінка повинна суворо стежити за чистотою тіла, ретельно підмиватися 2 рази на день, користуватися душем, а не ванною.

Психофізіологія статевого життя

    У психології статевий потяг людини одержав назву лібідо. У процесі розвитку лібідо проходить ряд етапів. У віці 7-10 років виникає платонічний статевий потяг - з'являється інтерес до осіб протилежної статі, що часто не носить усвідомлюваного сексуального характеру (дитяча закоханість), бажання бути з ними разом, духовно спілкуватися, бажання привернути їх увагу, що переростає в бажання подобатися і кокетливу поведінку. 

Звичайно в юнацькому віці пробуджується еротични статевий потяг - бажання не тільки духовного, але і тілесного контакту, ніжності, ласки і лише пізніше виникає сексуальний потяг - потяг до статевого акту. Еротичний потяг достатньо виражено в більшості чоловіків і жінок, потяг же до статевого акту більш виражено в чоловіків. У більшості жінок потяг до статевого акту з'являється лише після того, як вони випробували статеве задоволення (оргазм), однак у 20% дівчин воно відзначається вже у віці 16-18 років, до початку статевого життя. Для більшості ж дівчин 16-18 років характерне почуття закоханості, прагнення до пошуку друга-шанувальника, мрії про зустрічі, прогулянки, платонічне залицяння, а не про статеву близькість.

    Фізіологічно в багатьох дівчин статевий потяг досягає свого повного розвитку лише до 26-28 років, максимум - 28-30 рокам і тримається на цьому рівні приблизно до 60 років. Рівень статевих гормонів (естрогенів) значною мірою визначає рівень збудливості статевих центрів і силу статевого потягу.

    На відміну від тварин у людини формується високе почуття любові. У його виникненні, крім статевого потягу, беруть участь і вищі емоції, зв'язані з відношенням до людини як до особистості (наприклад, до чоловіка - як друга, можливого батька дітей), з оцінкою не тільки фізичних, але і моральних якостей.

    Що ж є збудниками статевого потягу? Одним із джерел виникнення сексуального почуття в маленьких дітей є дотик до оголеного тіла, до своїх статевих органів (випадково чи навмисно), до тіла батьків. З віком тяга до оголеного тіла стає усе більш усвідомленою, і зовнішніми збудниками тепер уже можуть стати запах, рухи, вираз очей, одяг, предмети, що належать сексуально привабливому об'єкту, а також герої книг і творів образотворчого мистецтва, кінофільми, телепередачі і багато чого іншого. Під їх впливом виникає емоційний стан гострої статевої потреби - статевий тонус, або так звана статева домінанта. Статевий потяг визначається багатьма зовнішніми і внутрішніми причинами. Якщо внутрішні подразники, наприклад статеві гормони, підготовлюють статевий акт тим, що викликають неконтрольований свідомістю статевий потяг, то зовнішні фактори (предмети, еротичні образи, переживання, присутність статевого партнера і т.д.) викликають або підсилюють статеве збудження. Психоеротична настроєність є могутнім фактором виникнення статевого потягу та його регуляції.

    Прекрасним почуттям, що піднімає чоловіка і жінку над тваринним статевим інстинктом, є любов. Зовнішній вигляд коханої людини, її рухи, міміка, одяг, інтонація голосу, поступ, жести - буквально усе може стати збудником статевого потягу.

    Джерела еротичного почуття дуже індивідуальні. Якщо розташувати ерогенність відчуттів у певній послідовності, то на першому місці у жінки буде слух. Дотикальний контакт між чоловіком і жінкою у певних умовах стає сильним збудником статевого почуття. Дотик до коханої людини звичайно має визначене еротичне фарбування.

    Які частини людського тіла реагують на дотик, породжуючи статевий потяг? Це ерогенні зони, при роздратуванні яких можна не тільки викликати сильний статевий потяг, але і регулювати його інтенсивність. У жінки досить багато ерогенних зон - це губи, кінчик язика, потилиця, соски, область пупка, нижня частина живота, внутрішня поверхня стегон, сідниці, область заднього проходу, область шиї за вухами, віка, пахвові западини. Найбільш ерогенно-збудної є область статевих органів: переддвер'я піхви з малими статевими губами, стінки піхви, піхвова частина матки. Але основним сексуальним збудником є клітор. Це унікальний чуттєвий орган, найсильніший трансформатор статевого збудження.

    Майже кожна жінка має свій ерогенну "схованку", свою ерогенну зону, про існування якої вона часом і сама не підозрює. Наприклад, у деяких жінок найсильніше статеве збудження викликає навіть роздратування ступні. Є й інші ділянки, часом дуже маленькі, буквально крапки, що можуть розташовуватися в будь-якій частині тіла.

    Джерела статевого збудження справно "виконують" свою функцію лише тоді, коли в чоловіка і жінки склався відповідний психоерогенний настрой, вищою формою якого є взаємна любов.

    Між чоловіком і жінкою повинна існувати "німа" мова, щоб вони могли виразити один одному своє бажання. Це потрібно робити тактично, красиво, емоційно і, головне, не образливо для сексуально-еротичних почуттів і людського достоїнства партнера. Не має ніякого значення, хто перший "заговорить" на цій мові про своє бажання.

    Любовні ігри і ласки сприяють розвитку і дозріванню сексуально-еротичного збудження, достатнього для статевої близькості. До любовних ігор відносяться погладжуючи та вібруючи дотики до тіла, особливо до ерогенних зон, обійми, поцілунки, слова любові. Для жінки характерні висока чутливість і вишуканість ласк. Більшість жінок бажають, щоб обійми партнерів були ніжними і ласкавими. Але є жінки, яким подобаються сильні, до болю, поцілунки й обійми. Деякі жінки зі спокійним темпераментом надають перевагу сильним обіймам, але ніжнім поцілункам, і навпаки. Ці "капризи" закладені в жінці природою у виді темпераменту і неповторної біологічної індивідуальності, на них відклали відбиток виховання і середовище, у якій жінка сексуально і морально формувалася.

    Слідом за поцілунками й обіймами в "сценарії" любовних ігор іде збудження ерогенних зон (звичайно зверху вниз): голови і шиї, верхньої частини тулуба - пліч і пахвових западин, грудних залоз. Грудні залози - важлива ерогенна зона. Ступінь її збудливості не залежить від розмірів грудей, оскільки найбільшої чутливістю володіє сосок. Збудження його відбувається при доторканні, легкому вібруючому пощипуванні, а особливо, при поцілунках.

    Найбільш ерогенними є в жінки статеві органи: клітор, малі статеві губи й область навколо них, вхід у піхву. Дотик до клітора може не тільки збудити у жінки бажання, але і викликати в неї оргазм. Це основний "важіль" керування статевою поведінкою жінки, хоча в частини жінок основною ерогенною зоною може бути внутрішня поверхня піхви, включаючи шейку матки і зводи. Велика частина клітора в спокої розташована під поверхнею зовнішніх статевих органів і тільки невелика його частина у виді малюсінького горбка виступає у верхній частині малих статевих губ. Коли жінка не збуджена, цей орган не помітний під шкірою. Якщо ж вона відчуває сильний статевий потяг, клітор приходить у стан ерекції. При цьому майже весь орган видний над поверхнею статевих губ. Клітор можна визначити тільки при натисненні на певну область. Незважаючи на велику чутливість, клітор вимагає постійного або хоча б короткочасного масування. Якщо чоловіку не вдалося відразу викликати збудження в жінки, це не означає, що вона не чуттєва. Від партнера потрібно такт, терпіння і мистецтво статевої любові, щоб очікуваний результат був досягнутий.

    Любовні ігри в цілому й особливе збудження клітора підготовляють жінку до безпосередньої статевої близькості. Зрозуміло, вона теж повинна бути їх активною учасницею. І не тільки підтримувати ініціативу чоловіка, але і самій на якийсь час ставати ведучої любовних ігор.

    Щоб бути мистецькою коханкою, жінці не потрібно ховати та соромитися своєї чуттєвості. З властивим їй тактом і ніжністю жінці варто стримувати бажання чоловіка й у той же час підготувати себе до рівня його збудження. Саме під час любовних ігор і завдяки їм чоловік і жінка в однаковій мірі готовності повинні вступати в статеві зносини. Тому прелюдію в сексології називають підготовчим періодом до статевих зносин, або фазою збудження.

     Фаза збудження може продовжуватися від кількох секунд до декількох годин. Якщо збудження підсилюється, настає наступна фаза - плато. Ця фаза також може бути різною по тривалості. Вона завершується оргазмом. Слідом за оргазмом настає фаза розв'язання.

    У жінки у фазі збудження підсилюється приплив крові до статевих органів, у зв'язку з цим малі губи збільшуються в поперечнику в 2-3 рази і колір їх з наростанням статевого збудження переходить від блідо-рожевого в яскраво-червоний або темно-червоний. У 50% жінок збільшується і клітор (іноді в 2 рази), стає більш щільним. Через 10-20 секунд від початку статевого збудження статеві органи жінки стають вологими, піхва покривається змащенням, що полегшує ковзання статевого члена. Це змащення утвориться не тільки за рахунок виділення слизу великими і малими залозами переддвірря, але і за рахунок випотівання рідини з венозних судин, що оточують стінки піхви.

    В нормі у жінки в стані спокою стінки піхви майже щільно прилягають друг до друга, залишаючи лише невелику щілину. У фазі статевого збудження дві внутрішні третини піхви подовжуються і розширюються. Шийка і тіло матки трохи витягаються нагору і назад. Діаметр піхви біля шийки матки збільшується, створюючи вмістище для сперми. Довжина піхви збільшується на 2-3 см.

    Далі, під впливом фрікцій, що викликають ритмічне роздратування нервових закінчень, розташованих у статевих органах, відбувається сумація роздратувань і усе більш наростає статеве збудження. Досягши досить високого рівня, воно тримається на цьому рівні протягом деякого часу. У цій фазі настає пристосування піхви до розмірів чоловічого статевого органу. Партнери починають добре відчувати один одного. У зовнішній третині піхви виникає виражена місцева застійна гіперемія. Зовнішня третина піхви наповняється венозною кров'ю і помітно набухає, викликаючи місцеве звуження піхви на 50% у порівнянні з розмірами у фазі збудження, тобто зовнішня частина піхви стає порівняно вузькою трубкою, що охороняє статевий член. Завдяки цьому утрудняється витікання сперми з піхви, а також забезпечується більш сильна еротична стимуляція нервових закінчень у зовнішній третині піхви та малих губ, що збільшилися в розмірах.

    У плато-фазі відбувається збільшення в обсязі молочних залоз і "ерекція" соска - подовження його на 1 см і збільшення діаметра на 0,25-0,5 см. У 75% жінок спостерігається почервоніння шкіри, що поширюється на груди та обличчя. Підвищується тонус мускулатури, з'являються періодично повторювані м'язові скорочення, іноді судорожні стиски м'язів чи кистей пальців ніг. Різко учащається подих, пульс, підвищується артеріальний тиск. Подальше наростання статевого збудження приводить до оргазму. Його наступу також сприяє довільна напруга м'язів живота і сідниць.

    Максимальне підвищення артеріального тиску, частішання подиху і серцевих скорочень настає під час оргазму. З'являються ритмічні скорочення мускулатури піхви і матки (скорочення піхви з інтервалом 0,8 сек. починається в момент оргазму, матки - через 2-4 секунди від його початку).

    Слідом за оргазмом починається період зворотного розвитку, відбувається зменшення кровонаповнення статевих органів. Цей процес відбувається в жінок звичайно за 10-20 хвилин, а якщо оргазм не наступив, то за 30-60 хвилин.

    Після оргазму деякі жінки з однократним типом оргазму виявляються в статевому відношенні незбудливими. У них виникає рефракторний період, що може тривати досить довго, іноді кілька годин, добу і довше. У жінок, здатних до повторних оргазмів, рефракторний період може бути дуже короткочасним - одна хвилина чи трохи довше. Жінки, здатні до багаторазових повторних оргазмів, нерідко після оргазму, якщо статевий акт продовжується, залишаються в стані збудження на рівні плато-фази, і на цій фазі в них знову і знову повторно виникають оргазми, причому щораз збудження падає лише до рівня плато-фази.

    Явище зворотного розвитку не обов'язково настає лише після оргазму. Воно може початися на будь-якій фазі статевого акту при його раптовій зупинці у випадку виникнення яких-небудь перешкод для його нормального плину.

    Об'єктивними ознаками настання оргазму в жінки служать ритмічні скорочення зовнішньої третини піхви. У деяких жінок в момент оргазму скорочуються соски, шкіра навколо них стає зморшкуватою.

    Цикл статевого збудження, що закінчується оргазмом, вважається завершеним. При незавершеному циклі може спостерігатися лише невелике статеве збудження без виникнення скорочень стінок піхви, оргазму. У цих випадках жінки відзначають, що статева близькість була їм байдужа або приємна, однак яскравих відчуттів не викликала. Деякі жінки випробують глибоке почуття задоволення навіть і в цих випадках. Але якщо під час статевої близькості в жінки виник високий ступінь статевого збудження, а розрядка не наступила, то виникає становище фрустрації. Це тяжка нервова напруга з почуттям незадоволеності, іноді афектними розрядками, сльозами, істеричною поведінкою. По закінченню статевого акту припливи крові до статевих органів може триматися до години, виникає почуття тяжкості внизу живота, біль у попереку. Часті тривалі застої крові і лімфи в органах малого таза можуть, можливо, сприяти виникненню в них неспецифічних запальних процесів, хворобливих менструацій.

    Статевий акт переживається багатьма жінками як кульмінаційний момент у складних міжособистісних відносинах з чоловіком, як фізичне і духовне злиття з ним. Жінки звичайно мають потребу в завершальних ласках, проявах ніжності, уваги, подяки і лише тоді почувають себе задоволеними.

    Чоловік при статевої близькості звичайно завжди досягає оргазму, жінка ж - не завжди, нерідко не в повну силу, а часом взагалі ніколи. Це залежить від багатьох причин, поганий стан здоров'я, антипатія до статевого партнера, страх вагітності, несприятливі для статевої близькості умови і т.д. Однак самою головною причиною є сексуальна невихованість статевих партнерів і в першу чергу - чоловіка, що не тільки не вміє підготувати жінку до оргазму, але часто і не знає, що це необхідно. Послаблення оргазму чи його відсутність може спостерігатися як у чоловіка, так і жінки в результаті розумової чи фізичної перенапруги. Необхідно знати про це, щоб не пред'являти один одному необґрунтованих претензій.

    P.S. Обов'язковий етап підготовки до статевих зносин - це гігієнічні процедури, обов'язкові і для чоловіка, і для жінки. Кращий загальний теплий душ з обмиванням статевих органів. Необхідно також почистити зуби.

Статеве життя та контрацепція після пологів

Без сумніву, у Вас, у вашого чоловіка, виникає природне запитання: "Як швидко після пологів можна розпочинати статеве життя?" Лікарі не радять із цим поспішати - краще зачекати, доки мине хоча б 6 тижнів після народження дитини, адже надто високим є ризик кровотечі та інфекційних ускладнень. Проте в цій ситуації не все так просто й однозначно. Після пологів у жінки спостерігається природний фізіологічний спад сексуальності. В більшості випадків їй "не до сексу" після щоденної метушні біля немовляти, недосипання, перевтоми. Окрім цього, за день кожна мама отримує достатньо дотиків, пестощів, поглядів, поцілунків, спілкуючись із малюком, і тому не відчуває жодного сексуального потягу. Але чоловік позбавлений усього цього... Якщо він чуйний та мудрий, вміє чекати, - конфліктів, пов'язаних з інтимним життям, не буде. Тільки намагайтеся приділяти чоловіку увагу - обійняти, поцілувати, скуйовдити волосся, пригорнутися. Це не вимагає багато сил та часу, але ефект буде досить значним, оскільки ви обоє відчуєте розуміння, тепло, увагу і... потребу в інтимному житті.

Проте, будьте готовими до того, що відновлення інтимних стосунків принесе не лише нові відчуття, емоції, але й проблеми. Вчені рекомендують дотримуватись інтервалів між пологами. Оптимальною, на їх думку, є перерва в 3-4 роки. Саме такий час необхідний жіночому організму для відновлення сил та поповнення запасів заліза, кальцію, вітамінів. Лише за таких умов наступна вагітність буде мати нормальний перебіг, а наступна дитина народиться здоровою.

Зрозуміло, що на період, поки один малюк росте, а народжувати іншого ви ще не плануєте, доведеться подумати про ефективний засіб контрацепції - запобігання небажаній вагітності. Особливо ретельно варто підійти до цієї проблеми, коли ви годуєте немовля груддю, адже для матерів-годувальниць вибір методу контрацепції дещо обмежений. Це й зрозуміло, - останній не повинен шкідливо впливати на дитину через материнське молоко. Але, з іншого боку, природа сама, передбачивши годування грудьми, потурбувалася про захист жінки від незапланованої вагітності в цей час.

Всесвітня організація охорони здоров'я назвала грудне вигодовування фактором, який безпосередньо визначає фертильність, іншими словами, дітородність. За скорочення грудного вигодовування, яке має місце в багатьох країнах, у тому числі й в Україні, використання протизаплідних засобів треба збільшити в кілька разів, аби компенсувати втрату лактаційного контрацептивного ефекту. Грудне вигодовування здатне затримувати початок овуляції (виходу яйцеклітини) та менструації. Якщо ви вирішили використовувати грудне вигодовування з метою попередження вагітності, пам'ятайте, що цей метод ефективний лише доти, поки у вас не відновилася менструація або ви не розпочали вводити в меню дитини пригодовування. Коли ж з'явилися "місячні" чи раціон малюка ви поповнили за рахунок нових страв, рекомендовано використовувати додаткові методи контрацепції. Ось їх короткий огляд для тих, хто годує груддю.

Презервативи та місцеві сперміциди не лише не мають протипоказань під час лактації, але й попереджують захворювання, що передаються статевим шляхом. Зрозуміло, що доведеться чітко дотримуватися інструкції та правил використання.

Внутрішньоматкові протизаплідні засоби (ВМЗ), їх називають просто "спіралі", - досить ефективні та надійні. Введення можливе не раніше шести тижнів після пологів в умовах жіночої консультації. Лікар на попередньому огляді визначить, чи немає протипоказів до застосування ВМЗ.

Гормональні контрацептиви деяких видів не протипоказані при лактації, але без консультації гінеколога ви не можете розпочати їх застосовування.

Добровільна хірургічна стерилізація - метод контрацепції, що підходить жінкам, які не бажають більше мати дітей або не можуть вагітніти та народжувати за станом здоров'я - через важкі захворювання серцево-судинної, нервової, ендокринної систем, органів дихання та нирок тощо. Метод має стовідсотковий ефект, але він необоротний.

Пам'ятайте, небажана вагітність і аборт невдовзі після пологів досить небезпечні та завдають травмуючої дії на організм. Отож, не будьте легковажними, не покладайтеся на малоефективні методи запобігання вагітності типу перерваного статевого акту чи спринцювань. Порадьтеся із лікарем, прочитайте відповідну літературу та оберіть свій метод контрацепції, який збереже здоров'я, дасть відчуття впевненості, подарує сексуальну гармонію.

Борис Венцківський, професор, лікар-гінеколог.

Корисно знати: Ідеального методу запобігання вагітності не існує, кожен із відомих насьогодні має свої "за" та "проти". Найкращий метод саме для вас підібрати реально. Для цього потрібна співпраця вашого чоловіка, вас і, звичайно, лікаря. У жінок, які застосовують гормональну контрацепцію, перебіг наступних вагітностей суттєво не відрізняється, порівняно з тими, хто користувався іншими методами контрацепції. Проте новонароджені діти мають більшу масу тіла, частіше бувають двійнята. Із застосуванням внутрішньоматкового засобу ("спіралі") з метою контрацепції частота появи позаматкової вагітності збільшується в 7-9 разів. Після видалення "спіралі" 40 відсотків жінок вагітніють протягом першого місяця, 75 відсотків - через чотири місяці, 90 відсотків - до кінця першого року. Експерти Всесвітньої організації охорони здоров'я вважають недоцільним використання внутрішньоматкових засобів жінкам, які мають двох і більше статевих партнерів, через високий ризик запальних захворювань. Лише високоякісний презерватив захищає від вагітності та захворювань, що передаються статевим шляхом.