Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

.pdf
Скачиваний:
8220
Добавлен:
05.02.2016
Размер:
2.13 Mб
Скачать

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ТЕХНОЛОГІЙ ТА

ДИЗАЙНУ

К.Л. ПАШКЕВИЧ

КОНСТРУЮВАННЯ ВИРОБІВ

Конспект лекцій з дисципліни

«Основи проектування виробів»

для студентів напряму

6.051602 – Технологія виробів легкої промисловості денної форми навчання

КИЇВ КНУТД 2013

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

Конструювання виробів: Конспект лекцій з дисципліни «Основи проектування виробів» для студентів напряму 6.051602 – Технологія виробів легкої промисловості денної форми навчання/ упор. К.Л. Пашкевич. – К.: КНУТД, 2013. – 71 с.

Упорядник Пашкевич К.Л., к.т.н., доцент

Рецензент Васильєва І.В., доцент

Відповідальний за випуск завідувач кафедри ергономіки і проектування одягу д.т.н., професор М.В. Колосніченко

Затверджено на засіданні кафедри ергономіки і проектування одягу Протокол №13 від 27 червня 2013 р.

Оригінал-макет даного видання є власністю автора. Використання матеріалів в такому вигляді, передрукування тільки за згодою автора.

20.01.2013.

2

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

ЛЕКЦІЯ 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ПРОЦЕСУ ПРОЕКТУВАННЯ ОДЯГУ

1.1.Структура існуючого процесу проектування одягу.

Структура розробки нових моделей одягу (НМО):

1.Завдання на розробку НМО.

2.Аналіз напряму моди, вимог до одягу, властивостей матеріалу, технології виготовлення.

3.Розробка і затвердження ескізів НМО.

4.Підбір з раніше розроблених або побудова базових конструкцій (БК) одягу, моделювання, розробка первинних лекал.

5.Виготовлення моделей, проведення примірок, внесення змін у конструкцію (за результатами примірок).

6.Виготовлення остаточних лекал, затвердження моделі.

7.Розробка проектно-конструкторської документації (ПКД).

8.Впровадження моделей у виробництво.

1.2.Визначення понять: конструкція, конструювання, модель, моделювання, макет, макетування, принцип, метод. Мета і завдання конструювання одягу.

Конструкція (лат. – «побудова») – устрій будь-чого, взаємне розташування частин об’єкту об’єднаних в одне ціле у просторі. Конструкція будь-якого об’єкту є рукотворною, а не природною.

Конструкція одягу – сукупність частин і деталей, виконаних з певних швейних матеріалів і з’єднаних між собою в єдине ціле, що має визначені форму, розміри, властивості.

Конструювання одягу – один з етапів промислового проектування, при якому визначається будова об’єкта проектування, структура і зовнішній вигляд. Конструювання – це процес (низка взаємопов’язаних послідовних операцій), спрямований на розробку конструкції нової моделі одягу відповідно до задуму.

Принцип конструювання одягу – отримане на площині розгортки деталей одягу, який має складну об’ємно-просторову форму. При цьому об’ємно-просторова форма для конструктора найчастіше існує лише в задумі, уяві або в ескізі. Розгортка деталей одягу має бути такою, щоб у згорнутому вигляді забезпечити відповідність моделі задуму за формою та конструкцією; відповідати фігурі людини за формою тіла та розмірами; враховувати властивості матеріалу і технологію виготовлення в умовах виробництва.

Принцип – це те, що покладене в основу, основне вихідне положення теорії, вчення, наука (правило).

Основна мета конструювання одягу – це одержання з плоского матеріалу об’ємної форми одягу відповідно до форми тіла людини.

Основне завдання конструювання – розробка нових зразків виробів, які за своїми якісними показниками будуть перевищувати раніше створені.

3

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

Модель (лат. – «міра, зразок») – еталон, первинний зразок, стандарт, який діє протягом певного часу.

Модель одягу – первинний зразок одягу.

Моделювання – процес розробки моделі, тобто процес формоутворення первинного зразка із наявного матеріалу. Процес базується на врахуванні форми та розмірів тіла людини, властивостей матеріалів із застосуванням методів формоутворення.

Макет – об’ємно-просторове зображення виробу виконане у масштабі 1:1 або зменшеному масштабі з неосновних матеріалів.

Макетування – процес створення макету як пошук форми та конструкції виробу.

Метод – це спосіб, сукупність прийомів, операцій, спрямованих на вирішення певної задачі.

Методика – це набір, сукупність методів, спрямованих на вирішення певного завдання.

1.3.Визначення понять: проект, проектування, деталь, кресленик, лекало, первинні лекала (кресленики), остаточні лекала (кресленики).

Проект – (від лат. «кинутий вперед») – сукупність документів, а саме розрахунків, креслеників, описів необхідних для виготовлення і тиражування зразка нової моделі одягу в умовах конкретного виробництва. Часто до проекту додається зразок НМО або макет в інших галузях.

Проектування – це процес розробки проекту НМО від її задуму, ідеї наданої в ескізі, до комплекту необхідних документів, креслеників, описів, розрахунків.

Кресленик – зображення деталей конструкції виробу на папері відповідно до правил технічного креслення.

Деталь – неподільна частина конструкції або виріб виготовлений без застосування складальних операцій.

Лекало – вирізана з паперу або картону деталь конструкції (шаблон). На лекала деталей одягу наносять всю необхідну інформацію про виріб або про модель, її лінійні виміри, розмір, місця зборки у вигляді монтажних позначок, місця посадки, відтягування зрізів, написи, підписи. На лекалах мають бути відмічені припуски на шви та підгини.

Первинний кресленик – кресленик деталей конструкції до її перевірки, уточнення в матеріалі.

Первинні лекала – це лекала будь-якого виробу, розроблені відповідно до ескізу, отримані будь-яким методом, при цьому завжди є потреба у перевірці якості посадки моделі на фігурі.

Остаточний (кінцевий) кресленик – кресленик деталей конструкції після внесення змін в первинний кресленик за результатами примірок.

Остаточні лекала – це лекала отримані уточненням первинних лекал в результаті примірок моделі на фігурі та внесення змін у модель, а потім у

4

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

первинні лекала. Остаточні лекала забезпечують відповідність виробу задуму автора (ескізу) за формою, силуетом, пропорціями, а також відповідність розміру.

ЛЕКЦІЯ 2. ХАРАКТЕРИСТИКА ВИМОГ ДО ОДЯГУ ПРОМИСЛОВОГО ВИРОБНИЦТВА

Сучасний одяг – це індивідуальний предмет споживання людини та продукт масового промислового виробництва водночас. Якість виробу складається з сукупності його властивостей, тому вимоги до нових моделей сучасного одягу умовно можна поділити на дві основні групи – споживчі та виробничі [1]. Кожна з груп має свою підгрупу показників, вагомість яких обґрунтовується видом, асортиментом та призначенням виробу (рис. 2.1).

 

 

 

 

 

 

Соціальні

 

 

 

 

 

 

СПОЖИВЧІ

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

В

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Функціональні

 

 

Антропометричні

И

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Гігієнічні

 

 

 

 

 

 

Ергономічні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

М

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Психофізіологічні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

О

 

 

 

Естетичні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Г

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Експлуатаційні

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

И

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИРОБНИЧІ Економічні

Конструкторськотехнологічні

Рис. 2.1. Вимоги до одягу

2.1. Характеристика споживчих вимог до одягу.

Вимоги – це інформація про те, яким властивостям одягу та їх ознакам надається перевага на цей час та у певній ситуації використання виробу.

Сучасний одяг – це індивідуальний предмет споживання людини та продукт масового промислового виробництва водночас. Якість виробу складається з сукупності його властивостей, тому вимоги до нових моделей

5

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

сучасного одягу умовно можна поділити на дві основні групи – споживчі та промислові (техніко-економічні). Кожна з груп має свою підгрупу показників, вагомість яких обґрунтовується видом, асортиментом та призначенням виробу.

До споживчих вимог належать: соціальні, функціональні, ергономічні, естетичні, експлуатаційні.

1.1Соціальні вимоги визначають потребу суспільства у виробах, відповідність прогнозу споживчого попиту у найближчому майбутньому, конкурентоспроможність виробів на внутрішньому та зовнішньому ринках, відповідність розмірів виробів дійсним розмірам споживачів.

1.2Функціональні – відповідність одягу основній цільовій функції, тобто призначенню, а саме умовам використання, укладу життя, побуту, традиціям (умовам життя, засобам переміщення, роду діяльності людей), а також відповідність образу і психологічним особливостям споживачів.

1.3Естетичні – спрямовані на задоволення естетичних потреб людей, тому що одяг проектується з врахуванням існуючого стилю і моди, оскільки він втілює естетичні ідеали того періоду часу, коли він проектується.

Відповідність моді – новизна моделі, конструкції, матеріалу, досконалість композиції, товарний вигляд моделі.

Конкретне вираження відповідності моди – це об’ємність форми, силует,

конструкція, сировинний склад матеріалу, фактура, колір, форма і розташування дрібних елементів.

Естетичні вимоги визначаються композиційним та колірним вирішенням моделі одягу, співрозмірністю частин одягу, його тектонікою тощо.

1.4.Ергономічні вимоги забезпечують «роботу одягу» в системі людина – одяг – середовище. Отже, забезпечують зручність і комфорт людини в одязі в різних умовах його експлуатації залежно від призначення.

Ергономічні вимоги містять комплекс антропометричних, гігієнічних та психофізіологічних вимог.

1.4.1.Антропометричні – забезпечують статичну та динамічну відповідність одягу. Статична відповідність забезпечується відповідністю формі та розмірам тіла людини. Динамічна відповідність забезпечує свободу руху в одязі.

1.4.2.Гігієнічні – забезпечують комфортний стан людини в одязі, вимагають створення навколо організму людини оптимального мікроклімату й захисту від кліматичних впливів, забруднень та ушкоджень. Це теплозахисні показники, гігроскопічність, повітропроникність пакету матеріалу для одягу, а також сировинний склад матеріалів, раціональність конструкції тощо.

1.4.3.Психофізіологічні вимоги реалізуються у властивостях одягу, які сприймаються людиною у відчуттях. Психофізіологічні вимоги – це комфортність одягання і зняття одягу, а також зручність користування його окремими елементами, тобто застібками, кишенями та одягом в цілому та вагою одягу. Їх враховують при виборі матеріалів, у тому числі і у пакет, їх кольору, визначенні конструкцій деталей, методів обробки країв деталей і швів, при виборі раціональних конструкцій функціональних елементів (кишень, застібки тощо).

6

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

До експлуатаційних вимог належать: довговічність, ремонтопридатність, моральний і фізичний знос.

Надійність одягу забезпечують показники:

зносостійкість матеріалів і деталей;

стійкість матеріалів і місць з’єднання елементів до розривних навантажень;

формостійкість деталей і країв одягу (досягається дублюванням деталей, оздоблювальними стрічками, прокладання пружків);

зручність догляду за одягом (прання, прасування, хімчистка).

2.2. Характеристика виробничих вимог до одягу.

Виробничі вимоги визначають витрати на проектування, виготовлення і експлуатацію виробів.

Виробничі вимоги до одягу, можна розділити на конструкторськотехнологічні та економічні.

Конструкторсько-технологічні вимоги визначають технологічність конструкції швейного виробу, витрати праці і терміни виготовлення моделі. Стандартизація та уніфікація конструкцій є однією з умов промислового виготовлення одягу.

Уніфікація деталей одягу – це розробка системи моделей на одній конструктивній основі. Уніфікація елементів конструкцій може бути фіксуюча (фактична) і випереджаюча.

Вимоги технологічності забезпечують можливість виготовлення виробів в умовах конкретного підприємства, тобто забезпечують відповідність проектної технології виготовлення виробу технологічному процесу підприємства. Технологічність виготовлення одягу визначається можливістю використання у процесі виробництва оптимальних режимів і економічних технологічних процесів, найбільш зручних прийомів і способів обробки виробів.

До показників технологічності належать:

працемісткість виробів;

рівень продуктивності праці;

матеріалоємність;

рівень застосування механізованих операцій, процесів тощо.

Економічні вимоги враховують показники виробничої економічності (витрати на виготовлення моделі одягу) і споживчі витрати на експлуатацію виробу (витрати на хімчистку, прання і відновлення).

ЛЕКЦІЯ 3. ХАРАКТЕРИСТИКА СПОСОБІВ ФОРМОУТВОРЕННЯ ОДЯГУ

При виготовленні швейних виробів використовують два основні способи створення об’ємної форми: конструктивний та технологічний.

7

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

3.1КОНСТРУКТИВНИЙ спосіб формоутворення здійснюється за рахунок членування поверхні одягу на основні деталі та шляхом введення додаткових ліній членування (рельєфів, кокеток, підрізів), а також за допомогою виточок, зборок, складок тощо.

3.2Створення об’ємної форми виробу ТЕХНОЛОГІЧНИМ способом може бути досягнуто впливом на «грубу» або «тонку» структуру матеріалу.

3.2.1 Дія на «грубу» структуру матеріалу передбачає дію на його рухому структуру на рівні переплетення утвореного системою ниток основи та утоку, які у тканині утворюють кут 90°. Відомо, що найменша рухомість будь-яких тканин вздовж нитки основи, а найбільша під кутом 45°, тому часто застосовують крій по косій. Даний спосіб формоутворення часто комбінують з конструктивним.

Зміна кута між нитками основи і утоку

Здатність тканин до формоутворення під дією на «грубу» структуру залежить від:

виду переплетення;

сировинного складу;

щільності тканини.

Для тканин пальтово-костюмної групи допускається зміна сітьового кута φ до 10 º(≈ 80º), при цьому зберігається бажана форма поверхні деталі. Якщо зміна кута φ більша 10º, то необхідне додаткове закріплення форми за допомогою швів, волого-теплової обробки, прокладок [2].

За даним способом формують коміри, рукава, деталі штанів.

Використання здатності матеріалу до драпірування Драпірування – це здатність матеріалу під власною вагою утворювати м’які

рухомі складки. Ця властивість залежить від:

щільності переплетення;

сировинного складу;

властивостей волокон, ниток;

структури матеріалу (виду переплетення) тощо.

Використання розтяжності трикотажу. Цей спосіб у поєднанні з конструктивним способом застосовують при виготовлені швейних виробів з трикотажних полотен. Можливе поєднання в одному виробі деталей різного переплетення і розтяжності або поєднання в одній деталі ділянок різного переплетення і розтяжності. Також використовують звуження виробів по ширині відносно розмірів фігури. В цьому випадку використовують від’ємні прибавки на вільне облягання, в результаті чого ширина виробу без фігури менша від розмірних ознак фігури. Засобом фіксації форми виробу є тіло людини.

3.2.2 Дія на «тонку» структуру матеріалу. В даному випадку дія відбувається на рівні мікроструктури матеріалу, тобто на молекулярному рівні за допомогою температури, тиску, часу, вологи, з додаванням хімічних засобів або без них.

8

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

Суха теплова обробка здійснюється за допомогою температури та тиску. Використовується для формотворення елементів одягу з синтетичних матеріалів за допомогою прес-форм (наприклад, чашки корсетних виробів, купальників).

Процес формоутворення складають операції:

розм’якшення (порушення молекулярної структури волокна);

формування під тиском;

охолодження, як засіб фіксації форми.

Різновидом сухої теплової обробки виробів є видавлювання. Волого-теплова обробка (ВТО) здійснюється за допомогою температури,

тиску, вологи, часу. В цьому способі поєднується дія як на грубу, так і на тонку структуру матеріалу: на грубу – відбувається зміна сітьового кута між нитками основи та утоку; на тонку – відбувається порушення молекулярної структури волокна. Засобами фіксації форми при ВТО є: висушування після ВТО, закріплення швом (строчкою), прокладання пружків по контуру деталі. Вологотеплову обробку використовують для спрасування, відтягування деталей виробів, запрасовування, розпрасовування швів, пресування деталей.

Відпарювання – здійснюється на пароповітряних манекенах одночасно по всій поверхні одягу. Відбувається дія гарячої пари – повітряної суміші, яка напускається всередину виробу під тиском. Це одночасна дія на грубу і тонку структуру матеріалу. Фіксація форми виробу відбувається в результаті висушування виробу.

Фальцювання – це загинання і фіксація країв деталі під час ВТО на фальцпресах за допомогою металевих шаблонів певної форми. В результаті отримують точні розміри і потрібну форму деталей (клапани, накладні кишені, коміри).

Волого-теплова обробка з додаванням хімічних речовин. Різновидом цього способу формоутворення є форніз. Форніз – це просочування тканини або деталей спеціальними хімічними розчинами з наступним формуванням та термофіксацією форми. Цим способом утворюють складки, «плісе», «гофре» тощо. Складки формують на деталях спідниці, рукава, вставок, басок, тощо.

Фронтальне дублювання деталей – це пресування з одночасним дублюванням деталей. Це високопродуктивний спосіб формоутворення, який дозволяє одночасно отримати форму виробу, виконати фіксацію країв деталей, з’єднати дублюючі прокладки з деталями верху, що забезпечує формостійкість елементів одягу: пілочки, деталей комірів, клапанів, підборту тощо.

3.3 КОМБІНОВАНИЙ спосіб. Як правило, в одному швейному виробі використовується два або більше способів формоутворення.

ПРИКЛАДИ

Переваги і недоліки способів формоутворення одягу

Конструктивний спосіб:

Переваги:

-необхідність застосування;

-можливість створення будь-якої форми швейного виробу;

9

Пашкевич К.Л. Основи проектування виробів. Конспект лекцій

-висока точність відтворення форми одягу;

-стійкість форми при експлуатації;

-можливість використання розрахунків. Недоліки:

-збільшення кількості членувань, що збільшують площу лекал і витрати матеріалів;

-збільшення працевитрат на виготовлення;

-обмежена можливість використання сипких матеріалів.

Технологічний спосіб:

Переваги:

-одержання об’ємної форми без додаткових швів;

-збереження працевитрат, площі лекал, витрат матеріалів;

-можливість автоматичних виробничих процесів. Недоліки:

-обмеження використання через різні властивості матеріалу;

-необхідні додаткові витрати на фіксацію форми;

-складність догляду за виробом і збереження його форми;

-недоступність якісних вітчизняних хімічних засобів стабілізації форми;

-погіршення умов праці робітників;

-необхідність використання спец обладнання;

-вимоги до кваліфікації робітника.

ЛЕКЦІЯ 4. ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИБАВОК І ПРИПУСКІВ, ЯКІ ЗАСТОСОВУЮТЬ ПРИ КОНСТРУЮВАННІ ВИРОБІВ

На ділянках одягу, які розташовані нижче опорних поверхонь, між внутрішніми поверхнями одягу та тілом утворюються повітряні прошарки, необхідні для забезпечення свободи рухів, нормального самопочуття і певної об’ємної форми одягу.

Прибавка конструктивна (Пк) – це величина в сантиметрах, яка додається до розмірної ознаки і входить до складу лінійних вимірів готового виробу.

Види прибавок і припусків

До конструктивних прибавок належить прибавки на вільне облягання (Пв.о.). Прибавку на вільне облягання враховують при розрахунку лінійних вимірів конструкції в готовому вигляді, наприклад, Шл.г. = СгІІІ + Пг.

Прибавка на вільне облягання складається з двох складових, які мають різне призначення: прибавка мінімально необхідна (Пмін) і прибавка конструктивно-декоративна (Пкд).

Пв.о = Пмін + Пкд Прибавка мінімально необхідна призначена для забезпечення вільного

дихання людини в одязі, вільних рухів, повітряного прошарку для регулювання теплообміну і дихання шкіри.

Розраховують мінімально необхідну прибавку залежно від прибавки на дихання (Пдих), з урахуванням інтервалу байдужості (Δх), який складає 2,0 см. Пдих – це зміна обхвату

10