3. Підвідомчість (цивільна юрисдикція)

У законодавстві закріплено розмежування функцій державної влади на законодавчу, виконавчу та судову. Серед них є органи, які своїм призначенням мають розгляд певних правових спорів та вирішення правових питань (юрисдикційна діяльність). В силу особливого характеру деяких прав або особливого положення, яке займають суб’єкти права і т.д., держава залишає частину функцій по захисту права у віданні адміністративних органів або засновує для захисту окремих прав спеціальні органи. Розмежування компетенції щодо розгляду та вирішення спорів та інших правових питань складає зміст інституту юрисдикції (її ще називають підвідомчістю). Підвідомчість (юрисдикцію) ще можна розглядати як певну властивість конкретних правовідносин у разі виникнення спору підпадати під відання (входити до юрисдикції) того чи іншого органу. Або ж як коло справ, вирішення яких віднесено законом до компетенції певного державного або громадського органу. Зважаючи на положення ст. 124 Конституції України, відповідно до яких юрисдикція суду поширюється на усі правовідносини, які виникають у державі, постає питання про розмежування компетенції щодо вирішення цивільних справ, адже це безпосередньо пов’язано із правом на судовий захист. При цьому, зважаючи на конституційний принцип спеціалізації, слід вирізняти поняття цивільної юрисдикції, під якою слід розуміти нормативне визначення компетенції суду щодо вирішення справ у порядку цивільного судочинства, адже як вже згадувалось суд може захистити цивільні права у порядку різних процесів (кримінального, адміністративного, господарського). Відповідно до ст.15 ЦПК до справ цивільної юрисдикції відносяться: справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. При цьому законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства. Формою розгляду справ цивільної юрисдикції є провадження (позовне, наказне та окреме) (ч.3 ст.15 ЦПК). Справи, які окремо віднесені до юрисдикції суду вирішуються за правилами, визначеними законами України. При наявності трьох критеріїв (неналежність до інших видів судочинства, характер спірних правовідносин, необхідність захисту суб’єктивного права та інтересу) справу слід вважати такою, що належить до цивільної юрисдикції суду. Справи, де відсутній спір про право, законодавець виключає із судової підвідомчості чи встановлений спрощений порядок розгляду. Наприклад, усиновлення дітей.

Підвідомчість (цивільна юрисдикція) – це компетенція судових органів щодо розгляду і вирішення певного кола питань, це справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства (наприклад, господарського, адміністративного).

Не допускається об'єднання в одне провадження вимог , які підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства, якщо інше не встановлено законом.

Сторони мають передати спір на розгляд третейського суду, крім випадків, встановлених законом.

Підвідомчість розмежовує компетенцію між державними органами і особою та між державними органами і громадськими організаціями щодо вирішення цивільних справ.

Підвідомчі суду цивільні справи розглядаються у порядку цивільного судочинства районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами, апеляційними судами областей, апеляційними судами міст Києва та Севастополя, апеляційним судом Автономної Республіки Крим, а також Верховним Судом України Усі вони становлять систему загальних судів загальної юрисдикції, складають місцеві суди та апеляційні суди України, реалізують судову владу, здійснюють правосуддя у цивільних справах, але мають різну, встановлену законом компетенцію у розгляді і вирішенні справ.