2. Завдання та функції нотаріату в Україні

Нотаріат поряд з іншими державними органами та судами України покликаний забезпечувати захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян та юридичних осіб, що є головною соціальною місією. Так, Указом Президента "Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні" віл 21 серпня 1998 року встановлено, що вчинення нотаріальних дій не є підприємницькою діяльністю і не має на меті одержання прибутку, а звідси реальна здійсненність і надійна захищеність прав людини. З цієї позиції необхідно й розглядати роль нотаріальних органів у суспільстві як спеціально визначеної державою структури, яка має попереджати правопорушення при здійсненні громадянами й організаціями їх цивільних прав, а в деяких випадках й усувати ці правопорушення.

Метою нотаріального процесу є правоохоронна та правозахисна державна функція осіб, що мають право вчиняти нотаріальні провадження у чітко визначених законодавством межах їх повноважень та відповідно до їх компетенції. Разом з тим, нотаріальний процес необхідно розглядати в більш широкому плані, як соціальне явище, яке пов'язане з потребою суспільства в забезпеченні охорони та захисту цивільних прав фізичних та юридичних осіб.

3. Принципи нотаріальної діяльності

Принцип» організації та діяльності нотаріату в Україні виражають найбільш суттєві риси правового регулювання суспільних відносин, які випливають з Конституції України та одержати своє закріплення в Законі України Про нотаріат", а також зумовлюються змістом діяльності нотаріальних органів. В систему принципів нотаріальної діяльності входять:

• принцип законності ( ст. 5, 7, 21, 39, 47, 49, 51 Закону);

• принцип обгру нтованості нотаріальних актів;

• принцип національної мови (ст. 15 Закону);

— принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям, в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст. 5 Закону):

— принцип, який відображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону):

• принцип диспозитивності;

• принцип незалежності нотаріусів;

• принцип неупередженості нотаріусів;

• принцип доступності і гарантованості охорони і за хисту безспірних прав;

• принцип безспірності нотаріального процесу;

• принцип рівності прав всіх у часників нотаріального процесу.

Принцип законності проявляється, перш за "все^ в тому, дцо державні нотаріуси, приватні нотаріуси та інші особи, які вчиняють нотаріальні дії, повинні керуватися в своїй діяльності Законом та іншими нормативними актами, які регулюють їх діяльність (ст. 7 Закону). Такими нормативними актами є Закон України "Про нотаріат'', Інструкція "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р., та інші. Суттєве значення для діяльності органів нотаріату має цілий ряд норм цивільного, цивільного процесуального, земельного, сімейного, трудового, адміністративного законодавства, оскільки нотаріуси та інші посадові особи, вчиняючи нотаріальні дії, повинні застосовувати ці норми до конкретних правовідносин. Принцип законності полягає і в тому, шо вищезазначені суб'єкти зобов'язані перевірити відповідність дій, які вони вчиняють, та наданих їм документів закону. Наприклад, нотаріус не може посвідчити договір позики, якщо позикодавець включив в умови договору сплату процентів позичальником. Такий договір є незаконним та суперечить вимогам ст. 374 ЦК України.

Принцип оберунтованості нотаріальних актів передбачає всесторонню перевірку: документів, які необхідні для вчинення нотаріальної дії, за призначенням, за змістом, за достовірністю; встановлення особи громадянина який звернувся за вчиненням нотаріальної дії; перевірку дієздатності громадянина та правоздатності юридичнігх осіб; у випадку звернення представника — його повноваження тошо.

Так. для видачі свідоцтва про право на спадщину повинні бути перевірені документи, які доказулоть факт смерті спадкодавця, час та місце відкриття спадщини, факт прийняття спадщини, якщо заяву з проханням про видачу свідоцтва про право на спадщину подано після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, склад ла місце знаходження спадкового майна коло осіб, які мають право на спадщину. Якщо в склад майна входить будівля, квартира, транспортний засіб тощо, що підлягає реєстрації, перевіряються докудіенти щодо належності цього майна спадкодавцю (довідка-характеристика бюро технічної інвентаризації, свідоцтво про реєстрацію, технічний паспорт тощо).

Якщо оригінал документа викликає сумнів, то він може бути направлений на експертизу.

Державною мовою нотаріального діловодства є українська мова (ст. 10 Конституції України). Нотаріальні провадження вчиняються українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості.

До норм чинного законодавства, що регулюють застосування української мови, відносяться Закон України "Про мови в Українській PCP'" від 28 жовтня 1989 року. Закон України "Про нотаріат".

Закон "Про нотаріат" (ст. 15) передбачає ведення нотаріального діловодства відповідно до статті 20 Закону "Про мови в Українській PCP", яка передбачає можливість застосування мови більшості населення для окремої місцевості. Отже, цей принцип відповідає вимогам ст. 10 Конституції України, яка передбачає всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України, що має забезпечувати держава. Це положення також цілком відповідає й ч. 2 ст. 10 Конституції України, яка гарантує вільний розвиток, використання і захист російської та інших мов національних меншин України, статті 23 Закону "Про мови в Українській PCP", якою визначається, що юридична допомога громадянам і організаціям подається українською мовою або мовою, прийнятною для сторін.

У відповідності з цим принципом, якщо особа, яка звернулась за вчиненням нотаріальних дій, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів та роз'яснення, які надає нотаріус при вчиненні нотаріального провадження, мають перекладатись цін особі нотаріусом або перекладачем.

Принцип сприяння громадянам, установам, підприємствам і організаціям в здійсненні їх прав і охоронюваних законом інтересів (ст 5 Закону) полягає в обов'язку нотаріусів та інших посадових осіб, які вчиняють нотаріальні дії. сприяти цим суб'єктам у здійсненні їх прав та законних інтересів, роз'яснювати їм права та обов'язки, попереджати про наслідки вчинюваних нотаріальних дій для того, щоб юридична необізнаність не могла бути використана їм на шкоду. Сприяння проявляється також і в толгу, що нотаріуси мають право і за заявою особи повинні витребувати від підприємств, установ та організацій відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій (ст. ст. 4, 46 Закону), забезпечу вати здійснення нотаріального провадження для осіб, які не володіють улераїнською мовою, з участю перекладачів. Цей принцип випливає з конституційної норми, якою передбачається, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 2 ст. З Конституції України). - '

Принцип, який відображає специфіку діяльності нотаріальних органів — додержання таємниці вчинюваних нотаріальних дій (ст. 8 Закону), проявляється в тому, що нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, зобов'язані додержулзатнсь таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за дорученням яких або щодо яких вчинювались нотаріальні дії. Законом передбачені деякі винятки з цього правила.

На письмову вимогу суду, прокуратури, органів дізнання та досудового слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв'язку з кримінальними, цивільними, господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. З приводу оголошення змісту вчинених нотаріальних дій при розгляді справ у судах є можливість ставити питання перед суддею про необхідність розгляду справи у закритому судовому засіданні.

На письмову вимогу державної податкової інспекції видаються довідки, документи і копії з них, необхідні для визначення правильності стягнення державного мита та цілей оподаткування. Це положення не досить чітко викладає направленість такої вимоги. Із змісту можна зробити висновок про тс, що перевірятись повинна лише діяльність нотаріусів щодо стягнення державного мита та цілей оподаткування, але нотаріальні провадження можуть бути підставою для виникнення у громадян неоподаткованих прибутків. Так, без реєстрації підприємницької діяльності можна купувати та продавати будинки тощо. Така діяльність може бути встановлена за допомогою довідок нотаріусів про вчинення нотаріального провадження.

Довідки про заповіти видаються тільки після смерті заповідача. Виділення цього положення у самостійну частину 5 статті 8 Закону надає можливість судити про те. що вищезазначені державні органи — суди, прокурори та інші не можуть бути ознайомлені нотаріусом із змістом заповіту. Так, при розгляді справи про визначення правильності оподаткування не може оголошуватись або витребову ватись зміст заповіту, складеного особою, що перебуває під слідством або судом.

Інші особи повинні додержу ватнея таємниці, якщо їм стало відомо про вчинені нотаріальні дії у зв'язку з ви конанням службових обов'язків. Це положення, безперечно, стосується посадових та службових осіб вище перерахованих державних установ, але в межах, які не суперечать їх службовому обов'язку. Так, якщо в справі є відомості, одержані від посадових осіб нотаріату, то по ширення й оголошення цих відомостей дозволяється лише для виконання службових обов'язків.

Нотаріуси та інші посадові особи, які вчиняють нотаріальні дії, а також особи, яким про вчинені нотаріальні дії стало відомо у зв'язку з виконанням ними службових обов'язків, винні в порушенні тгаємниці вчинюваних нотаріальних дій, несуть відповідальність у порядку, встановленому законодавством України. Відповідальність за розголошення змісту вчиненого нотаріального провадження повинна покладатись також на стажистів. Оскільки законодавством така відповідальність для стажистів не передбачається, то її необхідно ввести, а до відповідних змін у законі доречно це положення зазначати в контракті про прийняття такої особи на роботу

Принцип диспозитивності проявляється в тому, що для здійснення нотаріальних дій необхідна особиста ініціатива заінтересованої особи. Цей принцип випливає із ст. 19 Конституції України, яка проголошує, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити тс, що не передбачено законодавством. Тільки в окремих випадках нотаріальні дії в інтересах одних осіб можуть здійснюватись іншими: органами державного

Управління, організаціями та громадянами. До таких дій відносяться: засвідчення достовірності копії документів, виписок з них, вжиття заходів до охорони спадкового майна. Цей принцип проявляється також в праві заінтересованих осіб на оскарження неправильно вчиненої нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.

Досить контрастно цей принцип проявляється у ситуації, коли до нотаріуса звертаються особи за посвідченням утоди та надають для цього готовий проект договору. В деяких нотаріальних конторах, а також приватними нотаріусами ставиться під сумнів можливість посвідчення договору за наданим сторонами проектом через те, що в цьому випадку від нотаріуса вимагається детальний аналіз законності умов такого договору, оскільки нотаріус не брав участі у його складанні. Ця нотаріальна дія буде вимагали ви нотаріуса витрат значно більшого часу, в той час як в пам'яті персонального комп'ютера нотаріуса існують шаблони аналогічних документів Отже, ця правова ситуація може тлумачитись із двох позицій: нотаріусом — відповідно до його права складати проект договору та особами, які як суб'єкти нотаріального процесу також мають на це право. У цьому випадку необхідно апріорі виходи ти з принципу диспозитивності нотаріального процесу, тобто особи мають право самі складати проекти утод, але якщо нотаріусом буде доведено незаконність змісту такого договору, а особа буде наполягати на його посвідченні, він повинен відмовити у вчиненні нотаріальної дії. •.

Принцип незалежності нотаріусів базується на підкоренні їх-тільки закону і при здійсненні своєї діяльності вони нікому не підзвітні. Це означає, що вони повинні вчиняти нотаріальні дії на підставі законів України, відповідно до закону застосовувати норми іноземного права та міжнародних договорів.

Цеіі принцип грунтується на особистій відповідальності нотаріусів за вчинення нотаріальних дій. Навіть державні нотаріуси, хоча їх відповідальність, в першу чергу. стосується їх професійних та посадових обов'язків перед державною нотаріальною конторою, несуть особисту відповідальність за правомірність їх дій. Таке правове регулювання діяльності має визначати й особливий характер принципових питань щодо здійснення нотаріальних дій нотаріусами України. Не може і не повинен нотаріус, що правомірно здійснює свою діяльність на підставі закону, знаходитись в залежності від думки з цього приводу будь-яких інших посадових або службових осіб або органів. Інакше цю відповідальність необхідно розподіляти й на цих осіб та органи. З іншого боку, нотаріус, що не додержується вимог закону. має відповідати за наслідки своєї діяльності, і в цьому випадку законом передбачено, що органами, які наділені правом в тій чи іншій мірі здійснювати вплив на нотаріусів та посадових осіб, що вчиняють нотаріальні дії, є Міністерство юстиції України, суди загальної юрисдикції, а також органи прокуратури.

При цьому принцип диспозитивності безпосередньо пов'язаний з принципом незалежності нотаріусів, оскільки саме особи, які звернулись до нотаріального провадження, мають право на оскарження нотаріальних дій або відмови у їх вчиненні. Навіть можливість звернення прокурора до суду з заявою на неправильно вчинену нотаріальну дію або відмову у її вчиненні в більшості зумовлюється диспозитивністю права такої особи.

Принцип неупередженості нотаріусів — це логічне продовження принципу незалежності нотаріуса, який крім впливу з боку державних органів має бути звільнений від впливу на його діяльність інших можливих інтересів, що можуть випливати із родинних і шлюбних відносин. Так. ст. 9 Закону передбачається обмеження у праві вчинення нотаріальних дій на своє ім'я і від свого імені, на ім'я і від імені свого чоловіка чи своєї дружини, його (її) та своїх родичів (батьків, дітей, онуків, діда, баби, братів, сестер), а також на ім'я і від імені працівників даної нотаріальної контори, працівників, що перебувають у трудових відносинах з приватним нотаріусом або працівниками даного виконавчого комітету. Отже, в цьому випадку держава гарантує особам, що звертаються за вчиненням нотаріального провадження, що їх інтереси не можуть входити в протиріччя з особистими інтересами нотаріуса. Цей принцип має сприяти об'єктивності нотаріальної діяльності.

Принцип доступності і гарантованості охорони і захисту безспірних прав характеризується тим. що діяльність нотаріальних органів спрямована на охорону і захист безспірних прав фізичних та юридичних осіб, де б вони не знаходились. Тут мається на увазі, що організаційною структурою нотаріальних органів охоплюється вся територія України, надається юридична допомога громадянам України в іноземних країнах, навіть передбачено вчинення значимих нотаріальних дій на суднах, що плавають під прапором України тощо.

Принцип безспірності нотаріаіьного процесу може бути визначений, виходячи з аналізу розділу VIII Конституції. Так, Констилуцією передбачається, що право судити про права та обов'язки осіб у тих чи інших правовідносинах належить до виключної компетенції судів (за аналогією із ст. 124 Конституції). Отже, на нотаріуса покладається не вирішення спірних правовідносин, а лише посвідчення безспірних прав та обов'язків осіб у правовідносинах тощо. Нотаріус не може і не повинен аналізувати права осіб, він також має отримувати від осіб безспірні докази про існування юридичних обставин, з якими норма права пов'язує виникнення, зміну або припинення прав осіб у визначених законом правовідносинах. Законом надане право нотаріусу самому в необхідних випадках, але за ініціативою осіб, витребовувати від відповідних установ або організацій потрібні для вчинення нотаріального провадження документи.

Отже, якщо правовідносини не визначені законом, то нотаріус не може вчиняти нотаріальні дії. У будь-яких випадках спірності прав осіб, що звернулись за вчиненням нотаріального провадження, нотаріус має відкладати вчинення нотаріальної дії та роз'яснювати цим особам їх право — звернутись до суду за вирішенням спірних правовідносин.

Таким чином, нотаріус має виходити з конституційного принципу, що усі люди вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є нсвідчужуваними та непорушними (ст. 21 Конституції України).

Отже, положення про рівність прав всіх учасників нотаріального процесу є ще одним принципом, властивим нотаріальним провадженням. Правовідносини, що складаються при вчиненні нотаріального провадження, мають забезпечувати захист та охорону не лише всіх осіб, що беруть участь в нотаріальному провадженні, а й тих осіб, права яких можуть зачіпатись нотаріальним про­цесом. Саме на вирішення цієї задачі і має бути спрямована діяльність нотаріальних органів і посадових осіб, яким законом надане право вчиняти нотаріальні провадження.