Тема 2. Регулювання фінансового ринку.

План

1. Загальна характеристика регулювання: поняття, види, еле­менти та органи.

2. Міжнародне співробітництво у сфері державного регулю­вання фінансового ринку:

а) регулювання ринку цінних паперів;

б) міжнародні норми банківського регулювання та нагляду.

3. Основи правового регулювання фінансового ринку в Україні:

а) система правових актів та органів, що забезпечують регу­лювання фінансового ринку в Україні;

б) регулювання ринку цінних паперів в Україні;

в) особливості банківського регулювання та нагляду;

г) основи валютного регулювання.

4. Саморегулювання па фінансовому ринку.

Слід зрозуміти, що економічні відносини, що виникають на фінансовому ринку, повинні регулюватися.

Регулювання фінансового ринку це використання певних методів і прийомів, які дозволяють упорядкувати діяльність учасників фінансового ринку та взаємовідносини між ними шляхом встановлення певних вимог і правил, а також здійснення контро­лю за їх виконанням.

Виокремлюють два основні види регулювання фінансового ринку:

• Державне - регулювання, що здійснюється державними органами;

• саморегулювання - з боку професійних учасників фінан­сового ринку.

Основними цілями регулювання є:

• створення рівних можливостей для всіх учасників ринку;

• попередження зловживань та правопорушень;

• забезпечення процесу ціноутворення, виходячи з попиту і пропозиції на фінансові ресурси;

• підтримка ефективного функціонування фінансового ринку;

• гарантування безпеки фінансової системи в цілому.

До елементів регулювання можна віднести:

• створення нормативної бази;

• встановлення певних вимог до професійних учасників фі­нансового ринку, сертифікація і ліцензування їхньої діяльності;

• контроль за дотриманням встановлених вимог та правил;

• інформаційне забезпечення ринку для його прозорості.

Склад державних органів, що регулюють відносини на фінан­совому ринку, а також їх повноваження залежать від:

1. моделі фінансового ринку;

2. державного устрою країни.

Закони, що регулюють фінансовий ринок, створювалися по­ступово, у міру розвитку ринкових відносин у цілому і фінансо­вих відносин зокрема. У країнах з ринковою економікою норми фінансового ринку створювалися протягом десятиріч. Знайомст­во з розвитком законодавства у країнах з ринковою економікою, по-перше, дозволяє падати критичну оцінку законодавству України з фінансового ринку; по-друге, допоможе зрозуміти, яким чином і в якому напрямі необхідно вдосконалювати вітчизняне законо­давство з урахуванням специфіки, економічного й соціального роз­витку України.

Інтеграція фінансових ринків змушує національні регулюваль­ні органи здійснювати діяльність зі встановлення зв'язків з орга­нами нагляду й контролю інших держав. Створюється система міжнародного співробітництва у сфері регулювання відносин па фінансовому ринку, яка спрямовується на уніфікацію та стандар­тизацію законодавства, форм і методів, регулювання.

Загальновизнаними орієнтирами для розвитку законодавства на ринку цінних паперів є:

• рекомендації «Групи 30-ти»;

• резолюції Міжнародної організації комісії з цінних па­перів;

• для членів ЄС — директиви ЄС з питань регулювання відносин на ринку цінних паперів.

Тож студентам слід ознайомитися з:

1. Рекомендаціями «Групи 30-ти» — Міжнародної орга­нізації незалежних експертів. Матеріали з цього питання можна прочитати у таких навчальних посібниках: Фондовий ринок України / За ред. В. В. Оскольського. — К.: УФБ «Скарбниця», 1994. — С. 117—125; Сутормина В. Н. Правовые основы функционирования финансового рынка в Украине. — К.: НАУ, 1999, —С. 19—21;

2. стандартами Міжнародної організації комісії з цінних паперів (Ю8СО): Сутормина В. Й. Правовые основы функ­ционирования финансового рынка в Украине. - К.: НАУ, 1999. — С. 21—25; Ромашко О. Ю. Регулювання міжнарод­них фондових ринків: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000

3. принципами регулювання ринку капіталу в країнах — учасницях Європейського Союзу: Сутормина В. Н. Правовые основы функционирования финансового рьінка в Укра­ине. — К.: НАУ, 1999. — С. 25—28; Чухно А. А., Семенов С. Л. Фондові ринки країн — членів Європейського союзу 11 Фінанси України. — 1999. — № 2,— С. 3; Ромашко О. Ю. Регулювання міжнародних фондових ринків: Навч. посіб, — К.: КНЕУ, 2000;

4. міжнародними нормами банківського регулювання та нагляду: Селбі Дж. Національний банк України і банківсь­кий нагляд // Вісник Н8У. — 1998. — № 12. - С. 50—53; Горячек 3. ІО. Базельський комітет з питань банківського нагляду як координатор діяльності фінансово-кредитних установ// Вісник НБУ. - 1998. — № П. — С. 55 58.; Сутормина В. Н. Правовые основы функционирования фи­нансового рынка в Украине. — К.: НАУ, 1999.

Далі студент повинен засвоїти правові основи регулювання фінансового ринку в Україні.

В Україні відповідно до ст. 8 Конституції діє принцип верхо­венства права. Усі закони та нормативно-право в і акти, що стосу­ються регулювання та нагляду за фінансовим ринком, повинні відповідати певним розділам і статтям Конституції. Відповідно до ст. 92 виключно законами України встановлюються основи створення та функціонування фінансового, грошового, кредитно­го й інвестиційного ринків, порядок створення і погашення дер­жавного внутрішнього та зовнішнього бор 17, порядок випуску та обігу державних цінних паперів. Необхідно також знати основні положення законів України, постанов Верховної Ради та Указів Президента України щодо фінансового ринку.

Відповідно до Закону України «Про фінансові послуги та дер­жавне регулювання ринків фінансових послуг» державне регу­лювання ринків фінансових послуг здійснюється:

1. щодо ринку банківських послуг — Національним банком України;

2. щодо ринків цінних паперів та похідних цінних паперів - Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку;

3. щодо інших ринків фінансових послуг — спеціально упов­новаженим органом виконавчої влади у сфері регулювання рин­ків фінансових послуг — Державною комісією з регулювання ринків фінансових послуг України.

Національний банк України, Державна комісія з цінних папе­рів та фондового ринку і Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг з метою співпраці та координації своєї діяль­ності зобов'язані проводити оперативні наради не рідше одного разу на квартал або частіше на вимогу одного з керівників цих органів. За результатами зазначених нарад складаються відповід­ні протоколи та/або укладаються міжвідомчі угоди. Рішення, що містяться у зазначених протоколах та угодах, обов'язкові для розгляду та впровадження кожним з державних органів, що ре­гулюють ринки фінансових послуг, Антимонопольний комітет України та інші державні органи здійснюють контроль за діяль­ністю учасників ринків фінансових послуг та отримують від них інформацію у межах повноважень, визначених законом.

Державна комісія і регулювання ринків фінансових послуг України — центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом. Комісія є спеціально уповноваженим органом виконав­чої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг.

Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг складається з Голови, заступників Голови та не менш як трьох членів - директорів департаментів, яких призначає на посади та припиняє їх повноваження па цих посадах І [резидент України.

Правові засади державного регулювання на ринку цінних паперів, державного контролю за випуском і обігом цінних паперів та їх похідних визначає Закон України «Про державне регулю­вання ринку цінних паперів в Україні» від ЗО жовтня 1996 р. У законі наведено мету та форми державного регулювання, що їх необхідно знати студенту.

Основним органом регулювання на ринку цінних паперів є Державна комісія з цінних паперів і фондового ринку (ДКЦПФР), інші органи здійснюють це регулювання в межа* своїх повно­важень.

ДКЦПФР є центральним органом виконавчої влади, який під­порядкований Президенту і підзвітний Верховній Раді України. До системи цього органу входять: Державна комісія з цінних па­перів та фондового ринку, її центральний апарат, територіальні органи, які реалізують державну політику у сфері регулювання ринку цінних паперів у регіонах України.

Студентам необхідно звернути увагу на те, що Державна ко­місія з цінних паперів та фондового ринку утворюється у складі Голови Комісії та шести членів Комісії, які призначаються та звіль­няються Президентом України за погодженням з Верховною Ра­дою України. Термін повноважень Голови Комісії та членів Ко­місії — сім років. Одна й та сама особа не може бути членом Ко­місії більше двох термінів поспіль. Звільнення Голови Комісії та членів Комісії протягом терміну повноважень може мати місце лише за власним бажанням, а також у разі вчинення злочину та у зв'язку з неможливістю виконання обов'язків за станом здоров'я.

З метою координації діяльності державних органів з питань функціонування ринку цінних паперів створюється Координа­ційна рада.

Очолює Координаційну раду Голова Державної комісії з цін­них паперів та фондового ринку. Склад та Положення про Коор­динаційну раду затверджує Президент України за поданням Го­лови Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку. Координаційна рада створена як консультативно-дорадчий орган при Президентові України.

Рішення Координаційної ради, прийняті у межах її компетен­ції;, мають рекомендаційний характер і є обов'язковими до роз­гляду органами виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями.

Закон встановлює також функції і повноваження ДКЦПФР, відповідальність за порушення законодавства, з якими студентам доцільно ознайомитися.

Державне регулювання банківської системи здійснюється від­повідно до Законів України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р. та «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 р. Метою регулювання банківської системи і ді­яльності банків є стабільність банківської системи та кредиторів банку.

Основним органом, що здійснює регулювання у цій сфері, є Національний банк України (НБУ). НБУ — центральний банк і особливий центральний орган державного управління (Закон «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 р.). Ре­гулювання банківської діяльності НБУ здійснює у формах ад­міністративного та індикативного регулювання, характеристи­ку яких надано в Законі України «Про банки і банківську ді­яльність».

Основним документом, що визначає основи валютного регу­лювання, залишається Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. Відповідно до нього основним органом валют­ного контролю визначено НБУ. Повноваження у сфері регулю­вання та контролю на валютному ринку мають також Кабінет Міністрів, Державна податкова адміністрація, Міністерство зв'язку, Державна митна служба.

Студентам необхідно знати повноваження органів, що здійс­нюють валютне регулювання і валютний контроль в Україні.

Поліпшенню регулювання та нагляду за функціонуванням фі­нансового ринку сприяє самоорганізація його учасників.

Виокремлюють дві форми самоорганізації учасників фінансо­вого ринку:

1. самоврядні організації — створюються у вигляді об'єд­нань, які здійснюють координацію діяльності учасників без права втручання в їх діяльність та без реальних повноважень щодо ре­гулювання, нагляду та контролю (наприклад, Асоціація українсь­ких банків);

2. саморегулівні організації (СРО) — об'єднання професій­них учасників ринку, яким держава передає частину своїх повно­важень з регулювання і які мають право на здійснення контролю за діяльністю професійних учасників.

У світовій практиці СРО вважаються некомерційні недержавні організації, що створюються професійними учасниками фінансо­вого ринку на добровільній основі з метою регулювання певних питань функціонування ринку на підставі державних гарантій, які виражаються у паданні їм державного статусу саморегулівних організацій. СРО можуть створюватися на національному й між­народному рівнях.

До традиційних функцій СРО належать:

1. розроблення обов'язкових правил і стандартів професійної діяльності;

2. здійснення професійної підготовки кадрів;

3. контроль за дотриманням учасниками СРО встановлених правил;

4. вирішення спірних питань між професійними учасниками, між професійними учасниками та їх клієнтами;

5. здійснення аналітичної та інформаційної діяльності;

6. представництво інтересів членів СРО у державних законо­давчих та виконавчих органах.

В Україні СРО, які об'єднують професійних учасників за ви­дами діяльності, є лише на ринку цінних паперів. Новим Законом «Про цінні папери та фондовий ринок» встановлено перелік пов­новажень, що можуть бути передані СРО. Порядок й умови про­ведення реєстрації та анулювання реєстрації СРО встановлюють­ся Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Необхідно звернути увагу на те, що згідно з ліцензійними умовами провадження професійної діяльності на ринку цінних паперів, в Україні юридична особа може здійснювати професійну діяльність тільки за умови вступу до щонайменше однієї СРО, До того ж, новий Закон «Про цінні папери та фондовий ринок» за­проваджує принцип: одна СРО з кожного виду професійної діяль­ності на ринку цінних паперів.