Вступ

Навчальний предмет «Латинська мова» вивчається студентами спеціальності «Мова і література».

Навчальна дисципліна має два аспекти: теоретичний – вивчення фонетики та морфології, та практичний – читання та переклад текстів з латинської мови та граматичний та морфологічний аналіз латинських речень, а також оволодіння найуживанішими крилатими латинськими висловами. Засвоєння латинської мови передбачає опанування студентами правил вимови та наголосу, знання основ граматики, а також засвоєння латинської фразеології.

Основними видами вивчення латинської мови є практичні заняття, самостійне вивчення окремих граматичних тем, самостійна робота зі словниками.

Специфікою курсу є використання оригінальних латинських текстів, що потребує від студентів знання латинської граматики та навичок самостійної роботи зі словником.

Мета вивчення дисципліни «Латинська мова» – підготовка майбутніх спеціалістів-філологів на основі знання латинської мови до глибшого розуміння граматичних та лексичних явищ сучасної англійської та німецької мови. Здійсненню цієї мети підпорядкований вибір усього навчального матеріалу.

Завдання дисципліни – отримання студентами знань з елементарного курсу граматики, читання, аналіз та розуміння латинських текстів, вироблення практичних навичок роботи зі словником, вивчення найуживаніших крилатих виразів.

Після вивчення дисципліни студенти повинні:

знати:

• Основи латинської граматики;

• Близько ста латинських крилатих виразів та афоризмів.

уміти:

• Читати латинською мовою;

• Перекладати, аналізувати та розуміти нескладні тексти;

• Працювати зі словником;

• Уміти правильно та доречно вживати латинські вирази та формули;

• Мати уяву про те, що латинська мова є основою для виникнення багатьох сучасних мов, у першу чергу романських та германських.

Методичні поради

Кожен студент повинен вести індивідуальний словник, дотримуючись загальноприйнятих правил запису слів.

1. Іменники записуються у двох формах: називному та родовому відмінках, оскільки за закінченням родового відмінка визначається відміна іменника. Родовий відмінок записується скорочено у вигляді закінчення, і лише у іменників ІІІ відміни він наводиться повністю або у вигляді кінцевої частини основи із закінченням. Біля кожного іменника вказується рід. Наприклад: barba, ae f – борода; colōnus, i m – землероб, селянин; casus, us f – випадок, відмінок; dies, ēi m – день; difficultas, ātis f – трудність.

2. Прикметники записуються у трьох родових формах, при цьому прикметник чоловічого роду записується повністю, а жіночого та середнього роду – скорочено, у вигляді закінчень, наприклад: cotidiānus, a, um – щоденний; або ж у вигляді кінцевої частини слова із закінченням, наприклад: equester, tris, tre – кінний; acer, cris, cre – гострий. У прикметників ІІІ відміни двох закінчень повністю записується спільна форма чоловічого та жіночого роду, а середнього – лише закінчення, наприклад: brevis, e – короткий. У прикметників ІІІ відміни одного закінчення разом зі спільною формою для всіх родів наводиться родовий відмінок, зазвичай у скороченому записі, наприклад: felix, īcis – плодоносний, щасливий, успішний.

3. Займенники записуються у трьох родових формах, за винятком присвійних займенників, наприклад: is, ea, id – цей, ця, це; але meus, a, um – мій.

4. Числівники, які відміняються за родами, записуються як прикметники, наприклад: primus, a, um – перший.

5. Дієслова записуються у чотирьох основних формах: 1) І особа однини теперішнього часу дійсного способу активного стану; 2) І особа однини минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану; 3) супін – віддієслівний іменник зі значенням мети; 4) неозначена форма дієслова, наприклад: lego, legi, lectum, legĕre – збирати, читати. Іноді є можливим скорочений запис, наприклад: loco, āvi, ātum, āre – розміщувати. У деяких словниках замість четвертої форми, тобто інфінітива, а іноді й поруч із нею наводиться цифрове позначення дієвідміни, наприклад: fabrǐco, āvi, ātum, āre І або fabrǐco, āvi, ātum, І – виробляти. Дієслова І та IV дієвідмін, які здебільшого є стандартними дієсловами, у деяких підручниках та словниках подаються у скороченому запису, а саме: наводиться перша основна форма і поруч – цифрове позначення дієвідміни, наприклад: audīo, 4 (= audīo, īvi, ītum, 4) - чути, слухати. У випадку, коли дієслово не має однієї з основних форм (частіше за все, супіна), тоді у словниковому запису робиться прочерк, наприклад: bibo, bibi, -, 3 – пити.

6. Прийменники слід записувати з позначенням відмінка, з яким вживається цей прийменник, наприклад: contra (Аcc.) – проти, всупереч; gratia (Gen.) ради, задля, заради. У індивідуальний словник необхідно виписувати всі вказані у словнику значення латинського слова, вибираючи одне з них, залежно від змісту всього речення.

Однією з форм засвоєння латинської лексики є запам’ятовування латинських крилатих виразів. Вони широко вживаються у політичній, науковій та художній літературі та стали міжнародним здобутком. Опанування частини цієї багатої скарбниці мудрості має велике загальноосвітнє значення.