- •Методичні поради
- •Робота з латинським текстом та його перекладом на українську мову
- •Розділ і
- •§ 1. Латинський алфавіт
- •§ 2. Вимова голосних звуків
- •§ 3. Вимова приголосних звуків
- •§ 4. Сполучення приголосних
- •§ 5. Поділ на склади
- •§ 6. Правила наголосу. Довгота та короткість складів
- •§ 7. Частини мови
- •§ 8. Іменник
- •§ 9. Перша відміна
- •§ 10. Друга відміна
- •§ 11. Прикметники і та іі відміни
- •Відмінювання прикметників на –us, -a, um
- •Відмінювання прикметників на –er, -a, um
- •§ 12. Займенники Присвійні займенники
- •Відмінювання присвійних займенників
- •Займенникові прикметники
- •Особові займенники
- •Відмінювання особових займенників
- •Зворотний займменник
- •§ 13. Третя відміна
- •Приголосна група іменників ііі відміни
- •Голосна група іменників ііі відміни (основа закінчується на голосний –і)
- •Мішана група іменників ііі відміни
- •§ 14. Прикметники ііі відміни
- •Відмінювання прикметників ііі відміни
- •§ 15. Четверта відміна
- •Відмінювання іменників іv відміни
- •Відмінювання іменників п’ятої відміни
- •§ 17. Дієслово, дієвідміни
- •§ 18. Imperativus (Наказовий спосіб)
- •Відмінювання допоміжного дієслова esse (бути) в теперішньому часі
- •Відмінювання дієслів у Praesens indicativi passivi:
- •Заміна активної конструкції на пасивну
- •Imperfectum indicativi від дієслова sum, esse – бути
- •Furutum I (primum) indicativi допоміжного дієслова sum, esse - бути
- •§ 23. Основні форми дієслова
- •(Минулий час доконаного виду дійсного способу активного стану)
- •Минулий час доконаного виду дійсного способу (Perfectum indicativi) допоміжного дієслова sum, esse, fui:
- •§ 25. Основні види перфекта:
- •(Давноминулий час дійсного способу активного стану)
- •Pluquamperfectum indicativi допоміжного дієслова sum, esse, fui:
- •Майбутній час іі (доконаного виду) дійсного способу активного стану
- •Futurum II (exactum) допоміжного дієслова sum, esse, fui
- •§ 28. Числівники (numeralia)
- •Кількісні числівники (Numeralia cardinalia)
- •Відміна числівників
- •Узгодження числівників з іменниками
- •§ 29. Будова простих речень
- •Розділ іі вправи
- •Розділ ііі крилаті латинські вислови:
- •Латинсько-український словник
- •Список використаної літератури
Вступ
Навчальний предмет «Латинська мова» вивчається студентами спеціальності «Мова і література».
Навчальна дисципліна має два аспекти: теоретичний – вивчення фонетики та морфології, та практичний – читання та переклад текстів з латинської мови та граматичний та морфологічний аналіз латинських речень, а також оволодіння найуживанішими крилатими латинськими висловами. Засвоєння латинської мови передбачає опанування студентами правил вимови та наголосу, знання основ граматики, а також засвоєння латинської фразеології.
Основними видами вивчення латинської мови є практичні заняття, самостійне вивчення окремих граматичних тем, самостійна робота зі словниками.
Специфікою курсу є використання оригінальних латинських текстів, що потребує від студентів знання латинської граматики та навичок самостійної роботи зі словником.
Мета вивчення дисципліни «Латинська мова» – підготовка майбутніх спеціалістів-філологів на основі знання латинської мови до глибшого розуміння граматичних та лексичних явищ сучасної англійської та німецької мови. Здійсненню цієї мети підпорядкований вибір усього навчального матеріалу.
Завдання дисципліни – отримання студентами знань з елементарного курсу граматики, читання, аналіз та розуміння латинських текстів, вироблення практичних навичок роботи зі словником, вивчення найуживаніших крилатих виразів.
Після вивчення дисципліни студенти повинні:
знати:
Основи латинської граматики;
Близько ста латинських крилатих виразів та афоризмів.
уміти:
Читати латинською мовою;
Перекладати, аналізувати та розуміти нескладні тексти;
Працювати зі словником;
Уміти правильно та доречно вживати латинські вирази та формули;
Мати уяву про те, що латинська мова є основою для виникнення багатьох сучасних мов, у першу чергу романських та германських.
Методичні поради
Кожен студент повинен вести індивідуальний словник, дотримуючись загальноприйнятих правил запису слів.
1. Іменники записуються у двох формах: називному та родовому відмінках, оскільки за закінченням родового відмінка визначається відміна іменника. Родовий відмінок записується скорочено у вигляді закінчення, і лише у іменників ІІІ відміни він наводиться повністю або у вигляді кінцевої частини основи із закінченням. Біля кожного іменника вказується рід. Наприклад: barba, ae f – борода; colōnus, i m – землероб, селянин; casus, us f – випадок, відмінок; dies, ēi m – день; difficultas, ātis f – трудність.
2. Прикметники записуються у трьох родових формах, при цьому прикметник чоловічого роду записується повністю, а жіночого та середнього роду – скорочено, у вигляді закінчень, наприклад: cotidiānus, a, um – щоденний; або ж у вигляді кінцевої частини слова із закінченням, наприклад: equester, tris, tre – кінний; acer, cris, cre – гострий. У прикметників ІІІ відміни двох закінчень повністю записується спільна форма чоловічого та жіночого роду, а середнього – лише закінчення, наприклад: brevis, e – короткий. У прикметників ІІІ відміни одного закінчення разом зі спільною формою для всіх родів наводиться родовий відмінок, зазвичай у скороченому записі, наприклад: felix, īcis – плодоносний, щасливий, успішний.
3. Займенники записуються у трьох родових формах, за винятком присвійних займенників, наприклад: is, ea, id – цей, ця, це; але meus, a, um – мій.
4. Числівники, які відміняються за родами, записуються як прикметники, наприклад: primus, a, um – перший.
5. Дієслова записуються у чотирьох основних формах: 1) І особа однини теперішнього часу дійсного способу активного стану; 2) І особа однини минулого часу доконаного виду дійсного способу активного стану; 3) супін – віддієслівний іменник зі значенням мети; 4) неозначена форма дієслова, наприклад: lego, legi, lectum, legĕre – збирати, читати. Іноді є можливим скорочений запис, наприклад: loco, āvi, ātum, āre – розміщувати. У деяких словниках замість четвертої форми, тобто інфінітива, а іноді й поруч із нею наводиться цифрове позначення дієвідміни, наприклад: fabrǐco, āvi, ātum, āre І або fabrǐco, āvi, ātum, І – виробляти. Дієслова І та IV дієвідмін, які здебільшого є стандартними дієсловами, у деяких підручниках та словниках подаються у скороченому запису, а саме: наводиться перша основна форма і поруч – цифрове позначення дієвідміни, наприклад: audīo, 4 (= audīo, īvi, ītum, 4) - чути, слухати. У випадку, коли дієслово не має однієї з основних форм (частіше за все, супіна), тоді у словниковому запису робиться прочерк, наприклад: bibo, bibi, -, 3 – пити.
6. Прийменники слід записувати з позначенням відмінка, з яким вживається цей прийменник, наприклад: contra (Аcc.) – проти, всупереч; gratia (Gen.) ради, задля, заради. У індивідуальний словник необхідно виписувати всі вказані у словнику значення латинського слова, вибираючи одне з них, залежно від змісту всього речення.
Однією з форм засвоєння латинської лексики є запам’ятовування латинських крилатих виразів. Вони широко вживаються у політичній, науковій та художній літературі та стали міжнародним здобутком. Опанування частини цієї багатої скарбниці мудрості має велике загальноосвітнє значення.