5. Страждання.
Страждання – явище, при якому об’єкт відчуває негативний (неприємний) досвід, а також супроводжуючий його негативний емоційний або фізичний стан. Неодноразово страждання супроводжується фізичним болем або дискомфортом.
У буддизмі існує два різновиди страждань – це страждання змін та всепроникне страждання. Страждання змін з’являються через мінливість світу, його непостійність. Всепроникне страждання виникає через незнання природи реальності.
Поняття страждання (скорбота, хворобливість, пристрасть) є дуже важливим у християнському (православному) вченні про спасіння. Через страждання Господь карає віруючого і очищає його душу і тіло від гріхів для того, щоби зробити усю людину праведною.
Злостраждання у чернецтві. Монахи для досягнення більшої міри християнської досконалості накладають на себе умисні скорботи. Серед цих скорбот: хворобливий піст, пильнування, молитва, смирення, дівоцтво і т. п. богословська основа такої поведінки – протиставлення хиткої, плотської, людини – духовній. Відповідно, через умертвіння плоті і закріпачення її духу можна досягти духовних станів, що і є метою чернецтва.
Страждання в Кабалі – це сила, яка штовхає людину на вищий ступінь розвитку. Кого любить Творець, тому він не дає вдовольнитися малим, спокійним життям і веде його вперед. Страждання – це небажані відчуття в очах Творця, які існують лише для того, щоби підштовхнути нас до виправлення.
Згідно з А. Шопенгауером, людське життя – це цілковиті турботи і страждання, і в кінці – смерть як обов’язок тієї ж волі д життя. Страждання – наслідок відчуження нашого тимчасового буття від волі до життя, який має позачасовий характер. Природний стан кожної істоти – це відчуття якоїсь потреби, необхідності, нестачі, відчуття болю. Завдяки цьому людина постійно перебуває у саморусі і розвитку. А насолода, як щось приємне, тимчасово припиняє страждання, а разом з тим і саморозвиток індивіда. Ось чому, як вказує Шопенгауер, страждання – позитивне, а отже, природна насолода є негативною і неприродною для людини.
Зрозуміло, що наше життя складається не лише з одних страждань: скорботи і радості, насолоди і печалі, дивовижно переплітаються в існуванні кожної людини. Тільки так їх можна переносити і в будь-якому стражданні слід сподіватися, що воно пройде або біль зменшиться. Навпаки, у радості та успіху людина повинна зміцнювати свій дух, щоби з готовністю зустріти трагічні повороти у своєму житті.
Як би там не було, страждання змушує нас жити у постійній напрузі самовизначення. Воно дає нам можливість проявити багатство потенційних можливостей, що дрімають у нашій психіці; воно вивільнює могутню приховану енергію, котра без нього залишилася б бездіяльною. Витривалість, постійність, терпіння, жертовність, подолання, безкорислива любов, зверненість до Бога і багато інших людських потенцій так і залишилися б нездійсненними або реалізувалися б меншою мірою, якщо б не було страждань і життя в цілому протікало б у постійному і надійному благополуччі. Кращі з людей – святі мученики, справжні герої людства мали мужність приймати страждання, іноді дуже важкі, в ім’я вірності своїм принципам та любові.
Леон Блуа говорить у «Пілігримі Абсолютного»: «Страждання проходить, але не проходить досвід страждання». Коли людина мужньо страждає, страждання надає особистості психологічної зрілості, цілісності, висоти, здатності розуміння, яких без нього не було б».