4.2. Процесуальні права та обов'язки сторін

Як й інші суб'єкти процесуальних відносин, сторони наділені проце­суальними правами, що передбачені ст. 27 ЦПК України.. Вони вправі знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, давати пояснення, заявляти клопотання та відводи, тощо. Всі ці права є загальними, оскільки належать усім особам, які беруть участь у справі, та сторони зокрема.

Права, що належать лише позивачу і відповідачу, так звані спеціальні права сторін, передбачені у ст. 31 ЦПК. Позивач має право впродовж усьо­го часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову. Потрібно наголосити, що позивач може змінити предмет або підставу позову. Якщо у процесі розгляду справи позивач змінює предмет і підставу позову, то це слід трактувати як нові самостійні вимоги, а отже, позивач повинен оформи­ти їх самостійною позовною заявою. Законодавець не регулює чисельність застосування права зміни підстави або предмета позову позивачем, тому це право можна застосовувати необмежену кількість разів.

Зміна розміру позовних вимог тягне за собою і зміну розміру судового збору. Якщо позивач зменшив розмір позовних вимог, за ухвалою суду, переплачену суму судового збору повертають позивачеві (п. 1 ч. 1 ст. 83 ЦПК України). У разі збільшення розміру позовних вимог законодавець не покладає на позивача обов'язку сплатити судовий збір, що відповідає зміненій ціні позову. Але така прогалина може слугувати предметом зло­вживань з боку недобросовісних учасників процесу. Щоб уникнути цього, суд, на нашу думку, повинен застосовувати правило п. 8 ч. 1 ст. 207 ЦПК України і залишати заяву без розгляду у випадку, якщо позивач, реалізу­вав право на збільшення розміру позовних вимог, не сплативши при цьому судового збору.

право відмови позивача від позову - це одностороннє волевиявлення позивача, що тягне за собою припинення процесуальних відносин. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття прова­дження у справі (ч. З ст. 174 ЦПК України). Така відмова позбавляє права позивача звертатися в майбутньому до суду з тотожними вимогами (п. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Суд попереджає про наслідки такої відмови. А якщо відмову було заявлено законним представником, і вона суперечить інтересам особи, яку він представляє, то суд такої відмови не приймає.

Дотримуючись галузевого принципу рівноправності сторін законодавець наділяє відповідача правом визнати позов повністю або частково, пред'явити зустрічний позов. Визнання позову відповідачем у повному обсязі тягне за собою ухвалення рішення на користь позивача (ч. 4 ст. 174 ЦПК України). Суд вправі постановити ухвалу про відмову у прийнятті визнання відпові­дачем позову і продовжити судовий розгляд, якщо це визнання суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

До або під час попереднього судового засідання відповідач може пред'явити зустрічний позов (ст. 123 ЦПК України). Вимоги до змісту і фор­ми зустрічної позовної заяви такі ж, як і до первісного позову. Недотримання цих вимог дає право суду, керуючись ст. 121 ЦПК України, залишити заяву без руху або повернути її позивачу (ст. 124 ЦПК України).

Сторони також наділені правом укладати мирову угоду на будь-якій

стадії цивільного процесу. Це право сторони застосовують для врегулювання спору на основі взаємних поступок. Зміст мирової угоди може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову (ст. 175 ЦПК України). Якщо сторони розв'язали спір укладенням мирової угоди, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі, попередньо роз'яснивши, ш,о в майбутньому сторони не вправі звертатися до суду з тотожними вимогами (н. 2 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Мирова угода у справі, в якій одну із сторін представляє законний представник, дії якого суперечать інтересам особи, яку він представляє, судом не визнається.

Кожна із сторін має право вимагати виконання судового рішення в частині, ш;о її стосується.

Обсяг спеціальних прав сторін, ш:о визначені у ст. 31 ЦПК України не вичерпний. Сторони, наприклад, мають право на відстрочення, розстро­чення судових витрат, зменшення їх розміру або звільнення від оплати судового збору та витрат на інформаційно-технічне забезпечення (ст. 82 ЦПК України). Сторони також мають право домовитися між собою про залучення експертами певних осіб. Якщо такої згоди досягнено, суд по­винен призначити експертом особу, на яку вкажуть сторони (ч. 2 ст. 143 ЦПК України).

Спеціальними правами законодавець наділяє малолітніх та неповноліт­ніх осіб. Відповідно до ст. 27-1 ЦПК України, вони вправі безпосередньо або через представника чи законного представника висловлювати свою думку та отримувати його допомогу у висловленні такої думки; отримувати через представника чи законного представника інформацію про судовий розгляд; здійснювати інші процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, передбачені міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Що стосується обов'язків, то для сторін, як і для інших учасників процесу, у ст. 27 ЦПК України встановлюється обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки, а також обов'язок подати усі наявні докази чи повідомити про них суд до або під час попереднього судового засідання. Докази не приймаються, якщо сторони без поважних причин подали їх несвоєчасно (ст. 131 ЦПК України).

Всупереч задекларованій назві ст. 31 ЦПК України, спеціальних обов'язків для сторін у цій статті не визначено. Тому спеціальні обов'язки, встановлені для сторін, треба шукати у змісті ЦПК України. Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона покликається, як на підставу своїх вимог і заперечень. У разі невиконання цього обов'язку, суд ухвалює рішення на підставі доказів, а це означає, що обставини справи не з'ясовані повно і всебічно, що суперечить інтересам сторін.

Сторони, як й інші особи, які беруть участь у справі, зобов'язані пові­домляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) (ст. 77 ЦПК України). У разі невиконання цього обов'язку сторона обмежує себе інформацією про час і місце судового засідання, оскільки відсутність заяви про зміну місця проживання (перебування, знаходження) дає право суду надсилати судові повістки на останню відому адресу.

Також сторони та інші учасники справи зобов'язані повідомляти суд про причини неявки на судове засідання (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Неповідомлення причин неявки зберігає за судом право вважати, шо сторони не з'явилися в засідання без повалених причин. Це, своєю чергою, може стати підставою для заочного розгляду справи (ст. 224 ЦЦК України) або постановлення ухвали про залишення заяви без розгляду (п. З ч. 1 ст. 207 ЦПК України).

Ще три обов'язки випливають опосередковано з положень ч. 1 ст. 121 ЦПК України. Суд залишить позовну заяву без руху, якш;о: майбутній позивач подасть позовну заяву до суду, порушивши вимоги щодо форми і змісту, які передбачені у ст. 119 ЦПК України; до заяви позивач не додасть її копії та копії всіх документів у кількості, що відповідає числу відповіда­чів та третіх осіб у справі; позивач не сплатить судового збору чи витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. Постановляючи ухвалу про залишення позовної заяви без руху, суд надає позивачеві строк для виконання процесуальних обов'язків. Якщо позивач не виконає вимоги суду у визначений строк, позовну заяву вважають неподаною і повертають позивачеві.