20.10. Розгляд судом справ про надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку

Відповідно до ст. 49 Конституції України, кожний має право на охорону здоров'я та медичну допомогу. Як правило, звернення за медичною допо­могою особа здійснює добровільно. Важливим є одержання згоди особи на застосування таких медичних мір, як ізоляція, госпіталізація, які по суті пов'язані з обмеженням невідчужуваних, гарантованих прав на свободу і особисту недоторканність. Проте, якщо особа страждає на хворобу, не­безпечну для інших, чи тялску психічну хворобу, або якщо особа вчинила суспільно небезпечне діяння, відмова від лікування може поставити під загрозу життя і здоров'я і самої хворої особи, і осіб, які її оточують.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 22.02.2000 «Про психіатричну допомогу» психіатрична допомога - це комплекс спеціальних заходів, спря­мованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та у порядку, передбачених цим Законом та іншими законами, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медико-со- ціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Наданням особі психіатричної допомоги у примусовому порядку є її поміщення без згоди у психіатричний заклад для стаціонарного чи амбула­торного лікування або проведення психіатричного огляду.

Психіатричний заклад - це психоневрологічний, наркологічний чи ін­ший спеціалізований заклад, центр, відділення тощо всіх форм власності, діяльність яких пов'язана з наданням психіатричної допомоги.

Стаціонарна психіатрична допомога - це психіатрична допомога, що передбачає обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та у порядку, передбачених законодавством, діагностику психічних роз­ладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, і надається у стаціонарних умовах понад двадцять 24 підряд.

Амбулаторна психіатрична допомога - це психіатрична допомога, що передбачає обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та у по­рядку, передбачених законодавством, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд, медико-соціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади, в амбулаторних умовах.

Довгий час питання про поміщення особи у психіатричний заклад для надання стаціонарної психіатричної допомоги вирішували в адміністратив­ному порядку. Така процедура госпіталізації часто відбувалася з порушен­нями та зловживаннями. Судовий порядок надання особі психіатричної

допомоги у примусовому порядку відповідає конституційним положенням, які допускають обмеження свободи особи тільки за рішенням суду. Саме судовий порядок надання особі психіатричної допомоги у примусовому по­рядку відображає загальновизнані норми міжнародного права, затверджені у Декларації ООН «Про права розумово відсталих осіб» (1971), «Принципи захисту осіб, які страждають психічними захворюваннями і покращення охорони здоров'я в області психіатрії» (1991).

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про психіатричну допомогу», рішення про проведення психіатричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймає лікар-психіатр за заявою, яка містить відомості, ш;о дають достатні підстави для такого огляду. Згода особи є усвідомленою, якщо її вільно висловила особа, здатна зро­зуміти інформацію, надану у доступний спосіб, про характер її психічного розладу та прогноз його можливого розвитку, мету, порядок та тривалість надання психіатричної допомоги, методи діагностики, лікування та лікарські засоби, що можуть застосовувати у процесі надання психіатричної допомоги, їх побічні ефекти та альтернативні методи лікування.

Психіатричний огляд особи, відповідно до положень Закону України «Про психіатричну допомогу», може бути проведено без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника у випадках, коли одержані відомості дають достатні підстави для обґрунтованого припущення про на­явність у особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи людей, які і"і оточують;

- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність;

- або завдасть значної шкоди своєму здоров'ю у зв'язку з погіршенням психічного стану у разі ненадання їй психіатричної допомоги.

Зі заявою можуть звернутися родичі особи, яка підлягає психіатричному огляду, лікар, який має будь-яку медичну спеціальність, інші особи.

Заяву про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника потрібно подати письмово, зазначивши відомості, що обґрунтовують потребу психіатричного огляду і вказують на відмову особи чи її законного представника від звернення до лікаря-психіат- ра. Лікар-психіатр має право робити запит щодо надання йому додаткових медичних та інших відомостей для прийняття відповідного рішення.

У невідкладних випадках, коли за одержаними відомостями, що дають достатньо підстав для обґрунтованого припущення про наявність в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона вчиняє чи виявляє реаль­ні наміри вчинити дії, що є безпосередньою небезпекою для неї чи інших, або неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність, заява про психіатричний огляд

особи може бути усною. У цих випадках рішення про проведення психіат­ричного огляду особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника приймає лікар-психіатр самостійно, а психіатричний огляд проводить негайно.

У випадках, коли відсутні відомості, що свідчать про наявність обста­вин, передбачених в абз. 2 та З ч. З ст. 11 Закону України «Про психіат­ричну допомогу», заяву треба подавати у письмовій формі, зазначивши відомості, що обґрунтовують потребу провести такий огляд.

У разі встановлення обґрунтованості заяви про психіатричний огляд особи без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника лікар-психіатр подає заяву про проведення психіатричного огляду особи у примусовому порядку, про надання особі амбулаторної психіатричної допомоги до суду за місцем проживання особи. До заяви додається висно­вок лікаря-психіатра, який містить обґрунтування потреби провести такий огляд, та інші матеріали.

Рішення суду потрібне і для госпіталізації фізичної особи до психіат­ричного закладу у примусовому порядку, для продовження надання ам­булаторної психіатричної допомоги та для продовження госпіталізації у примусовому порядку.

Так, згідно зі ст. 14 Закону, особа, яка страждає на психічний розлад, може бути госпіталізована до психіатричного закладу без її усвідомленої згоди або без згоди її законного представника, якщо її обстеження або лікування можливі лише у стаціонарних умовах, та у разі встановлення в особи тяжкого психічного розладу, внаслідок чого вона:

- вчиняє чи виявляє реальні наміри вчинити дії, що являють собою безпосередню небезпеку для неї чи інших осіб;

- неспроможна самостійно задовольняти свої основні життєві потреби на рівні, який забезпечує її життєдіяльність.

Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, за потреби продовження на­дання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку понад шість місяців до суду за місцем проживання особи треба подати заяву про продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку. До заяви, у якій потрібно назвати підстави надання особі амбулаторної психіатричної допомоги без її усвідомленої згоди та без згоди її законного представника, передбачені у ч. 2 ст.12 цього Закону, додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування такої потреби. Продовження надання особі амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку відбувається щоразу на строк, який не може перевищувати 6 місяців.

У випадках, коли госпіталізація особи до психіатричного закладу у примусовому порядку або продовження такої госпіталізації визнано до­цільним, представник психіатричного закладу, в якому перебуває особа.

протягом 24 годин скеровує до суду за місцем знаходження психіатрич­ного закладу заяву про госпіталізацію особи до психіатричного закладу у примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації. До заяви, у якій потрібно зазначити підстави госпіталізації особи до психіатричного закладу у примусовому порядку або про продовження такої госпіталізації, додають висновок комісії лікарів-психіатрів, який містить обґрунтування про потребу такої госпіталізації.

До ухвалення рішення суду лікування може тривати за рішенням ліка- ря-психіатра (комісії лікарів-психіатрів).

Заяву особи, якій за рішенням суду надають амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку, або її законного представника про припи­нення цієї допомоги подають до суду за місцем проживання особи, а заяву про припинення госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку - до суду за місцезнаходженням психіатричного закладу.

У заяві фізичної особи або її законного представника про припинення амбулаторної психіатричної допомоги чи госпіталізації до психіатричного закладу у примусовому порядку треба зазначити обставини і докази, на яких Грунтуються ці вимоги. У випадках, коли, відповідно до закону, гос­піталізація у примусовому порядку проведено за рішенням лікаря-психіатра і визнано доцільною комісією лікарів-психіатрів, психіатричний заклад, у якому перебуває особа, скеровує до суду заяву про її госпіталізацію у примусовому порядку протягом 24 годин.

Заяву про припинення надання особі психіатричної допомоги у приму­совому порядку фізична особа або її законний представник може подати через три місяці від дня ухвалення рішення суду про надання амбулаторної психіатричної допомоги у примусовому порядку або її продовження, госпі­талізацію у примусовому порядку, її продовження.

Справу про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку розглядають за загальними правилами цивільного судочинства з особли­востями, передбаченими главою 10 розділу 4 ЦПК України.

У ст. 281 ЦПК України передбачено скорочені строки розгляду справ про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку:

- заява про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин від дня її надходження;

- заява про психіатричний огляд особи - протягом трьох днів від дня її надходження;

- заява про надання амбулаторної психіатричної допомоги, її продов­ження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів від дня її надходження.

Такі справи розглядають у присутності особи, якої стосується пи­тання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, з

обов'язковою участю прокурора, лікаря-психіатра, представника психіат­ричного закладу, що подав заяву, та законного представника особи, щодо якої розглядають питання надання психіатричної допомоги. Особа, щодо якої вирішують питання про надання їй психіатричної допомоги у приму­совому порядку, має право особисто брати участь у судовому засіданні у такій справі. Водночас забезпечити її участь у судовому засіданні не завжди можливо, а у деяких випадках може бути і небезпечно для неї самої та для інших. Тому у кожному конкретному випадку суд, здійснюючи підготовку справи до судового розгляду, має вирішувати питання про потребу участі цієї особи у судовому засіданні.

У судовому засіданні можуть бути досліджені будь-які докази, на ос­нові яких суд може встановити наявність підстав для надання примусової психіатричної допомоги. ЦПК України не вимагає у цих категоріях справ проведення судово-психіатричної експертизи, оскільки справи про при­мусове надання психіатричної допомоги особі не пов'язане з обмеженням її правового статусу. Встановлення правильності психіатричного діагнозу обов'язкове, оскільки за його відсутності відпадають підстави для надання психіатричної допомоги у примусовому порядку. Якщо під час розгляду справи у суду виникнуть сумніви щодо достовірності зробленого діагнозу, суддя має призначити судово-психіатричну експертизу.

Залежно від встановлених обставин суд:

1. ухвалює рішення про задоволення заяви. Таке рішення є підставою для надання відповідної психіатричної допомоги у примусовому порядку;

2. ухвалює рішення про відмову в її задоволенні. Наприклад, якщо під час розгляду справи особа, щодо якої вирішують питання про надання їй психіатричної допомоги у примусовому порядку, або її представник за­явить про згоду на надання психіатричної допомоги, суд може відмовити в задоволенні заяви, оскільки відпадає одна з підстав примусового надання психіатричної допомоги;

3. ухвалює рішення про відмову задовольнити заяву про продовження амбулаторної психіатричної допомоги або про продовження госпіталіза­ції. Рішення є підставою для припинення надання зазначеної примусової психіатричної допомоги;

4. ухвалює рішення про задоволення заяви про припинення надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, яке є підставою для при­пинення зазначеної психіатричної допомоги.