20.5. Розгляд судом справ про усиновлення

Відповідно до ст. 207 СК України, усиновленням є прийняття уси- новлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду. Усиновлення громадянином України дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України, відбувається у консульській установі або дипломатичному представництві України (ст. 282 СК України). Судовий порядок усиновлення введено Законом України від 30.01.1996 «Про внесення змін та доповнень до Кодексу про шлюб та сім'ю України». Введення судового порядку усиновлення, на відміну від чинного

' Шакарян, М. С. Учеиие о сторонах в советском граждаїїском процессе / М. С. Шакарян. - М., 1983. - С. 13-14.

раніше адміністративного, має за мету посилити гарантії захисту особи, яка усиновлюється, а також інших осіб, які беруть участь у справі.

Усиновленою може бути дитина, а також повнолітня особа, яка не має матері, батька або позбавлена їхнього піклування.

Вимоги до осіб, які бажають бути усиновлювачами, встановлено у ст. 211 СК України. Ст. 212 СК містить перелік категорій осіб, які не можуть бути усиновлювачами.

Територіальна підсудність у таких категоріях справ є виключною, ос­кільки заява про усиновлення подається до суду за місцем проживання дитини або повнолітньої особи, яка усиновлюється. Закріплення цього імперативного правила зумовлено тим, що поряд із судом важливу роль у вирішенні питання про усиновлення відіграють органи опіки та піклу­вання (державні адміністрації районів, районів міст Києва і Севастополя, виконавчі органи міських чи районних у містах, сільських, селищних рад) та служби у справах дітей. Статті 214 та 215 СК України передбачають обов'язковий облік дітей, які залишилися без батьківського піклування і можуть бути усиновлені, та облік осіб, які бажають усиновити дитину. Крім цього, на врегулювання цих питань Кабінетом Міністрів України при­йнято постанови від 24 вересня 2008 р. «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» та від 8 жовтня 2008 р. «Про затвердження Порядку провадження діяльності з усиновлення та здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей».

Відповідно до названих нормативних актів централізований облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, здійснюють у чіткій послідов­ності відповідні місцеві, регіональні та центральні органи виконавчої влади у галузі освіти. Ці органи проводять усю попередню роботу, пов'язану з усиновленням, результати якої кінцево формують у висновку про доціль­ність усиновлення, який подається до суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 СК України, заяву про усиновлення має по­дати безпосередньо особа, яка бажає бути усиновлювачем. Подання такої заяви через представника не допустили.

Заява про усиновлення має відповідати загальним вимогам (ст. 119 ЦПК України), а також містити спеціальні обов'язкові реквізити. Враховуючи специфіку справ про усиновлення, суди під час прийняття заяв зобов'язані перевіряти відповідність форми та змісту такого документа вимогам, визна­ченим у ст. 252 ЦПК України, та вимогам, що випливають із глави 18 СК України (н. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Так, відповідно до ст. 252 ЦПК України, заява про усиновлення дитини має містити:

1) найменування суду, до якого подають заяву;

2) ім'я, місце проживання заявника;

3) прізвище, ім'я, по батькові, вік усиновлюваної дитини, її місце про­живання, відомості про стан здоров'я.

Заява про усиновлення дитини може також містити клопотання про змі­ну прізвища, імені, по батькові, дати, місця народження дитини, про запис заявника матір'ю або батьком дитини. Цей реквізит заяви є факультатив­ним, оскільки у ст. 229, 230, 231 СК України прямо передбачено, що запис усиновлювачів батьками дитини, зміна відомостей про місце народження та дату народження дитини, зміна прізвища, імені та по батькові особи, яку усиновлюють можливі тільки на прохання усиновлювачів.

До заяви про усиновлення дитини за наявності мають бути додані такі документи:

1) копію свідоцтва про шлюб, а також письмову згоду на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - за усиновлення дитини одним із подружжя;

2) медичний висновок про стан здоров'я заявника;

3) довідку з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копію декларації про доходи;

4) документ, що підтвердлсує право власності або користування жит­ловим приміщенням;

5) інші документи, визначені законом.

До заяви про усиновлення дитини особи без громадянства, що постійно проживають за межами України, або іноземці, крім документів, зазначе­них у ч. 2 ст. 252 ЦПК України, додають дозвіл уповноваженого органу виконавчої влади, висновок компетентного органу відповідної держави про умови їхнього життя і можливість бути усиновлювачами, дозвіл ком­петентного органу відповідної держави на в'їзд усиновленої дитини та її постійне проживання на території цієї держави, зобов'язання усиновлювача, оформлене у нотаріальному порядку, про надання представникам диплома­тичної установи України за кордоном інформації про усиновлену дитину та можливості спілкування з дитиною.

До заяви громадян України про усиновлення дитини, яка є громадяни­ном іншої держави, крім документів, зазначених у ч. 2 ст. 252 ЦПК України, додають згоду законного представника дитини та згоду компетентного органу держави, громадянином якої є дитина.

Документи усиновлювачів, які є громадянами інших держав, мають бути у встановленому законодавством порядку легалізовані, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких на­дана Верховною Радою України. Такі документи мають бути перекладені українською мовою, а переклад має бути засвідчений нотаріально.

Суд визнає іноземні офіційні документи письмовими доказами без їхньої легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами України. її

не вимагають у відносинах між державами-учасницями Конвенції, що скасо­вує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 5.10.1961), до якої Україна приєдналася згідно із Законом України від 10.01.2002 «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів». Замість дипломатичної чи консульської легалізації офіційних документів у цих державах для посвідчення автен­тичності підпису, ролі, у якій виступала особа, що підписала документ, та у відповідному випадку автентичності відбитку печатки або штампу, якими він скріплений, компетентний орган держави, де видано документ, проставляє на ньому апостиль (ст. З, 5 Конвенції).

Верховний Суд України у п. З постанови Пленуму «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» наголосив, що у разі прийняття заяв про усиновлення суди мають перевіряти, чи наведено у заяві відомості про усиновителів, про дитину, яку бажають усиновити, про її батьків, братів та сестер; чи викладено мотиви, з яких особа хоче усиновити дитину; чи сформульовано прохання про внесення відповідних змін до актового запису про народження останньої (п. 2).

Заява про усиновлення повнолітньої особи має містити відомості, зазначені у ч. 1 ст. 252 ЦПК України, а також інформацію про відсутність матері, батька або позбавлення піклування. До заяви потрібно додати документи, зазначені у п. 1 ч. 2 ст. 252 ЦПК України, а також згоду особи на усиновлення.

Важливе значення у справах про усиновлення має стадія підготовки справи до судового розгляду, яку регулюють загальні норми та спеціальні правила, передбачені у ст. 253 ЦПК України. Так, залучаючи до участі у справі як заінтересованих осіб відповідний орган опіки та піклування або уповноважений орган виконавчої влади, суд зобов'язаний також вирішити питання про участь у справі інших заінтересованих осіб. Зокрема, судові варто вирішити питання про потребу залучити до участі у справі саму особу, яку усиновлюють, батьків та родичів усиновлюваної дитини, представників закладу, у якому перебуває особа, яку усиновлюють.

На цьому етапі орган опіки та піклування має подати судові висновок про доцільність усиновлення та його відповідність інтересам усиновлюваної особи. Висновок про доцільність готують за місцем проживання дитини. Обов'язок складати такі висновки і брати участь у судових засіданнях пок­ладено на відділи й управління освіти районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, виконавчих комітетів міських і районних у містах рад. Функції урядового органу державного управління з усиновлення та захисту прав дитини здійснює Державний департамент з усиновлення та захисту прав дитини, який діє у складі Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту.

До висновку органу опіки та піклування потрібно додати:

- акт обстеження умов життя заявника, складений за місцем його про­живання органом опіки та піклування. Якщо заяву подала особа, яка пос­тійно проживає за межами території України, то заявник зобов'язаний сам надати судові цей документ;

- свідоцтво про народження дитини;

- медичний висновок про стан здоров'я дитини, її фізичний і розумовий розвиток;

- у випадках, встановлених законом: а) згоду батьків, оформлену пись­мово і засвідчену нотаріально. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітні­ми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків (також письмово оформлена і нотаріально засвідчена) незалежно від часу, протягом якого неповнолітні батьки не проживали з дитиною.

Усиновлення без згоди повнолітніх батьків можливе у випадку, коли суд установить, що вони не проживаючи з дитиною понад шість місяців без поважних причин, не виявляють щодо неї батьківської турботи та піклу­вання, не виховують і не утримують її.

Факт ухилення батьками від виховання та утримання дітей можуть підтверджувати письмові докази (акти, листи тощо), а також показаннями свідків. Окремого рішення суду на підтвердження цього факту не потрібно. Водночас суди мають враховувати, що у випадках, коли батьки не беруть участі у вихованні своєї дитини з поважних причин (через хворобу, пере­бування у тривалому відрядження тощо), її усиновлення без їхньої згоди є неприпустимим.

Не потрібна згода батьків або родичів за відсутності будь-яких відомос­тей про них або у разі усиновлення дітей, покинутих у пологових будинках, інших закладах охорони здоров'я.

Усиновлення без згоди батьків або родичів дітей, підкинутих чи знай­дених під час стихійного лиха та за інших надзвичайних обставин, що за­грожували цим особам смертю або давали підставу припускати їх загибель, можливе за відсутності у місці їхнього постійного проживання відомостей про їхнє місце перебування протягом трьох років. На період до закінчен­ня цього терміну над дитиною можна встановити опіку, піклування або застосувати щодо неї іншу форму влаштування дітей, позбавлених бать­ківського піклування (п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Згода батька на усиновлення дитини, народженої матір'ю, яка не пере­буває у шлюбі, не потрібна, якщо запис про батька дитини у Книзі реєст­рації народжень здійснено за прізвищем матері, а його ім'я та по батькові записано за її вказівкою;

б) згоду опікуна, піклувальника дитини. На усиновлення дитини, над якою встановлено опіку або піклування, а також на усиновлення дитини, над

г

батьками якої встановлено опіку або піклування, потрібна письмова згода опікуна або піклувальника, незалежно від згоди батьків. Якщо опікун або піклувальник не дав згоди на усиновлення дитини, таку згоду може дати орган опіки та піклування. Усиновлення можна провести без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки та піклування, якщо суд встановить, що усиновлення дитини відповідає її інтересам (ст. 221 СК України);

в) згоду закладу охорони здоров'я або навчального закладу. На усинов­лення дитини, яка не має батьків і перебуває у закладі охорони здоров'я або навчальному закладі, потрібна письмова згода цього закладу. Усиновлення можна провести без згоди цього закладу, якщо суд встановить, що усинов­лення дитини відповідає її інтересам (ст. 222 СК України);

г) згоду дитини. Згоду на її усиновлення дитина дає у формі, яка відповідає її вікові. З цього приводу 3. Ромовська зазначає: якщо дитині чотири роки, судові можна подати як доказ відеозапис розмови (спілку­вання) з дитиною особи, яка бажає її усиновити. Якщо дитині, скажімо, шість років, її може заслухати суд. Дитина, якій сім років, може власноруч написати до суду відповідну заяву. Вибір засобів, які засвідчили би згоду дитини на усиновлення, належить до компетенції суду'. Усиновлення дитини відбувається без її згоди, якщо вона у зв'язку з віком або станом здоров'я не усвідомлює факту усиновлення.

Суд за потреби може вимагати подання інших документів.

Щоб забезпечити таємницю усиновлення, у цих справах за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, допускається закритий судовий розгляд. Відповідно до ст. 228 СК України, особи, яким у зв'язку із виконанням службових обов'язків доступна інформація щодо усиновлення (перебування осіб, які бажають усиновити дитину, на обліку, пошук ними дитини для усиновлення, подання заяви про усиновлення, розгляд справи про усинов­лення, здійснення нагляду за дотриманням прав усиновленої дитини тощо), зобов'язані не розголошувати її, зокрема тоді, коли усиновлення для самої дитини не є таємним.

Особи, які розголосили таємницю усиновлення, несуть відповідальність, встановлену законом. Зокрема, відповідно до ст. 168 КК України, розго­лошення таємниці усиновлення (удочеріння) всупереч волі усиновлювача карають штрафом до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років. Те саме діяння, вчинене службовою особою або працівником медичного закладу, яким відомості про усиновлення (удочеріння) стали відомі на службі чи роботі, або якщо воно спричинило тяжкі наслідки, карається штрафом до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати

' Ромовська, 3. В. Сімейний кодекс України : науково-практичний коментар / 3. В. Ромовська. - К. : Вид. Дім «Іи Юре», 2003. - С. 423.

певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Справи про усиновлення розглядають за обов'язкової участі заявника (розгляд справи за відсутності заявника є підставою для скасування ух­валеного рішення), органу опіки та піклування чи уповноваженого органу виконавчої влади, дитини (якщо усиновлюють дитину), якщо вона за віком і станом здоров'я усвідомлює факт усиновлення, чи повнолітньої особи, яку усиновлюють. Крім цього, викликаються усі заінтересовані особи та особи, яких суд визнає за необхідне допитати. Слід зазначити, що наявність у за­явника представника, належним чином уповноваженого на ведення справи в суді, не звільняє особу, яка бажає бути усиновлювачем, від явки до суду.

Розглядаючи справу про усиновлення, суд, відповідно до ч. 4 ст. 254 ЦПК України, перевіряє законність підстав для усиновлення, в тому числі наявність згоди усиновлюєваної дитини, якщо така згода є необхідною, або наявність згоди усиновлюваної повнолітньої особи. Крім того, суд має перевірити, чи може заявник бути усиновлювачем; чи є дитина, відповідно до законодавства, суб'єктом усиновлення; чи відповідають висновки органу опіки та піклування і дозвіл на усиновлення уповноваженого органу вико­навчої влади обов'язковим вимогам; чи дали батьки згоду на усиновлення (якщо вона потрібна).

Відповідно до ст. 224 СК України, суд, ухвалюючи рішення про усинов­лення дитини, враховує обставини, що мають істотне значення, зокрема:

1. стан здоров'я та матеріальне становище особи, яка бажає усиновити ди­тину, її сімейний стан та умови проживання, ставлення до виховання дитини;

2. мотиви, на підставі яких особа бажає усиновити дитину;

3. мотиви того, чому другий із подружжя не бажає бути усиновлювачем, якщо лише один із подружжя подав заяву про усиновлення;

4. взаємовідповідність особи, яка бажає усиновити дитину, та дитини, а також те, як довго ця особа опікується дитиною;

5. особу дитини та стан і"ї здоров'я;

6. ставлення дитини до особи, яка бажає її усиновити.

Суд, ухвалюючи рішення про усиновлення повнолітньої особи, враховує мотиви, на підставі яких особи бажають усиновлення, можливість їхнього спільного проживання, їхній сімейний стан та стан здоров'я, а також інші обставини, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 224 СК України). У п. З постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбав­лення та поновлення батьківських прав» зазначено, що під час усинов­лення повнолітньої особи потрібно брати до уваги, що таку особу можна усиновити лише у виняткових випадках, зокрема, якщо вона є сиротою або була позбавлена батьківського піклування до досягнення повноліття. Враховуючи винятковий характер права на усиновлення повнолітньої осо­

би, суди мають установлювати у розгляді справ цієї категорії додаткові обставини, зокрема, потребу усиновлення і неможливість оформлення ін­шого правового зв'язку між особою, яку бажають усиновити, та особою, яка хоче це зробити (складення заповіту тощо). При цьому звернення до суду із заявою про усиновлення не має бути зумовлене бажанням досягти іншого правового наслідку, ніж юридичне оформлення родинного зв'язку (можливо, наявного фактично). Варто також з'ясовувати наявність чи відсутність в усиновлювача своїх дітей. Закон не встановлює заборони на усиновлення повнолітньої особи тією, яка має власних дітей, проте на цей факт потрібно зважати, виходячи з обставин, що визначають можливість рідних дітей бути спадкоємцями. У кожному конкретному випадку суд під час вирішення питання про усиновлення повнолітньої особи може врахувати й інші обставини.

У п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам рекомендовано у розгляді справи про усиновлення дитини, яка є громадянином України, іноземцями мати на увазі, що:

а) таку дитину може усиновити іноземець, якщо вона не менше, ніж один рік перебуває на обліку у Державному департаменті з усиновлення та захис­ту прав дитини і при цьому не виявилося громадянина України, який бажав би її усиновити або взяти під опіку чи піклування до себе у сім'ю. Якщо усиновлювач є родичем дитини або вона страждає на хворобу, що внесена до спеціального переліку, затвердженого Міністерством охорони здоров'я України, усиновлення можна здійснити до закінчення цього стоку;

б) на усиновлення дитини іноземцем потрібна згода уповноваженого органу виконавчої влади, зокрема у разі, коли усиновлювач є чоловіком матері, дружиною батька цієї дитини;

в) усиновлення іноземцями здійснюють за умови забезпечення дитині прав в обсязі, не меншому від установленого законами України.

Щоб визначити зміст норм сімейного права країни усиновлювача суд може звернутися в установленому порядку за роз'ясненнями до Міністерства юстиції України та інших компетентних органів або залучити експерта у галузі іноземного права.

Суд також має право запропонувати заявникам надати легалізовані в установленому порядку витяги з нормативних актів, що забезпечують права дитини за кордоном (на житло, освіту, охорону здоров'я, утримання тощо) у тому обсязі, у якому вона має їх в Україні.

Під час дослідження судом висновку іноземної організації з усиновлення дітей про умови життя іноземців та про наявність у них можливості бути уси- новлювачами потрібно перевіряти, чи надано цій організації повноваження складати такі висновки від імені компетентного органу відповідної держави.

За результатами розгляду заяви про усиновлення суд може: 1) ухвали­ти рішення про задоволення заяви про усиновлення; 2) ухвалити рішення про відмову у задоволенні заяви про усиновлення. Якщо розгляд справи відбувався у закритому порядку, то і рішення потрібно оголошувати у за­критому судовому засіданні.

Ухвалюючи рішення, суд має обґрунтувати задоволення чи відхилення заяви про усиновлення.

У разі задоволення заяви суд зазначає у резолютивній частині рішення про усиновлення дитини або повнолітньої особи і оголошує особу-заявника усиновлювачем. У резолютивній частині рішення потрібно навести відомості про заявника (заявників), повністю зазначивши його прізвище, ім'я, по батькові, день, місяць і рік народження, а таколс про його громадянство. За клопотанням заявника (заявників) суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини, про зміну імені, прізвища, по батькові усиновленої повнолітньої особи, про запис усиновлювачів батьками, про що також зазначають у резолютивній частині рішення суду.

Верховний Суд України наголосив на неприпустимості зазначення іно­земною мовою прізвища та імені дитини після усиновлення у резолютивній частині рішення суду (п. 10 постанови).

Судові витрати, пов'язані з розглядом справи про усиновлення, відно­сяться на рахунок заявника.

Відповідно до ч. 6 ст. 217 СК України, мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішен­ням суду про усиновлення. Заяву подають до суду, у провадженні якого перебуває справа про усиновлення. У такому разі, керуючись ч. 5 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і поновлює розгляд справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 223 СК України, заяву про усиновлення можуть відкликати до набрання чинності рішенням суду про усиновлення. У таких випадках, керуючись ч. 6 ст. 255 ЦПК України, суд скасовує своє рішення і залишає заяву без розгляду.

Усиновлення вважають здійсненим від дня набрання законної сили рішенням суду. У разі оголошення заявника усиновлювачем, з моменту набрання рішенням законної сили між ним та усиновленою особою винріка- ють взаємні права та обов'язки і припиняються особисті та майнові права і обов'язки між особою, яка усиновлена, та її батьками, а також між нею та іншими її родичами за походженням. Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 232 СК України, у разі усиновлення дитини однією особою ці права та обов'язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка.

На підставі рішення суду про усиновлення в актовий запис про на­родження дитини або повнолітньої особи орган державної реєстрації актів

цивільного стану вносить відповідні зміни і видає нове Свідоцтво про народження з урахуванням цих змін. Зміни до актового запису про народ­ження дитини або повнолітньої особи вносяться, якщо: 1) змінено дату і (або) місце народження усиновленого; 2) усиновлювачів записують матір'ю, батьком дитини; 3) змінюється прізвище і (або) ім'я чи по батькові дитини. У зв'язку з цим, до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення надсилається копія рішення суду.

У справах про усиновлення дітей іноземними громадянами копія рі­шення суду надсилається до уповноваженого органу виконавчої влади. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.08.2003 «Про затвердження порядку ведення обліку дітей, які можуть бути усиновлені, осіб, які бажають усиновити дитину, та здійснення нагляду за дотриманням прав дітей після усиновлення» суд, що ухвалив рішення про усиновлення дитини іноземцем, у десятиденний строк після набрання рішенням суду законної сили подає Державному департаментові з усиновлення та захисту прав дитини засвідчену в установленому порядку копію рішення суду.

Якщо фактичне місце проживання особи, щодо якої подано заяву про усиновлення, не збігається з місцем її народження, копія рішення суду над­силається органові державної реєстрації актів цивільного стану за місцем народження такої особи (п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав»).

Крім того, вважаємо, що копію рішення суду про усиновлення потрібно надсилати до відповідного органу опіки та піклування, оскільки, згідно зі ст. 235 СК України, орган опіки та піклування здійснює нагляд за дотриманням прав дітей, які усиновлені і проживають в Україні. Нагляд за дотриманням прав усиновленої дитини здійснюють до досягнення нею повноліття.

Ст. 236 та 238 СК України передбачають можливість визнання уси­новлення недійсним та скасування усиновлення, яке провадять у судовому порядку. Такі справи належать до позовного провадження.