20.1. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства

Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, у порядку якого розглядають цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ст. 234 ЦПК).

В основу порядку розгляду і вирішення справ окремого провадження покладено загальні правила позовного провадження. Оскільки справи ок­ремого провадження мають істотну специфіку, то провадження у кожній із них створює синтез загальних правил цивільного судочинства, правил, притаманних окремому провадженню загалом, правил, характерних суто для конкретної категорії справ. Специфіку провадження у кожній категорії справ регулюють через встановлення до загального порядку розгляду і вирішення справ процесуальних винятків чи доповнень.

У ЦПК України норми, які регулюють інститут окремого провадження, розділено на дві логічні частини: норми, які встановлюють загальні поло­ження окремого провадження (глава 1 Розділу IV), і норми, які визначають процесуальні особливості розгляду і вирішення окремих категорій справ окремого провадження (глави 2-12 Розділу IV).

Специфіка категорій справ, які є предметом розгляду в окремому про­вадженні, дозволяє виділити ряд особливостей, ш;о характеризують окреме провадження як вид цивільного судочинства.

I. В окремому провадженні об'єднано різні за правовою природою справи, порядок розгляду яких суттєво відрізняється один від одного. Ч. 2 ст. 234 ЦПК України визначає перелік категорій справ, які можуть бути предметом розгляду в окремому провадженні. Так, суд у порядку окремого провадження розглядає справи про:

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;

2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності;

3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою;

4) усиновлення;

5) встановлення фактів, що мають юридичне значення;

6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника;

7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність;

8) визнання спадщини відумерлою;

9) надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку;

10) обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу;

11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб.

Цей перелік не є вичерпним, оскільки ч. з цієї ж статті передбачає можливість розгляду й інших категорій справ, зокрема у випадках, вста­новлених законом.

Справи окремого провадження є виключною юрисдикцією суду, а тому не можуть бути передані на розгляд третейського суду (ч. 5 ст. 235 ЦПК України).

Отже, можна зробити висновок, що у справах окремого провадження об'єкт судового захисту неодноманітний. В окремому провадженні вирі­шують справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, від яких залежить виникнення, зміна чи припинення особистих або майнових прав заінтересованих осіб, справи про визначення правового стану фізич­ної особи, справи про встановлення наявності або відсутності безспірних суб'єктивних прав. Об'єктом заяви чи вимоги заявника у справах окремого провадження є охоронюваний законом інтерес чи неоспорюване суб'єктивне право.

ii. Формою звернення заінтересованої особи для відкриття провадження у справі окремого провадження є заява. Для кожної категорії справ спе­ціальними нормами ЦПК України визначено реквізити відповідної заяви. Недотримання передбачених реквізитів спричинює застосування загальних положень, передбачених у ст. 121 ЦПК України. Вбачається за потрібне застосовувати положення ч. З ст. 122 ЦПК України щодо відкриття провад­ження у справі, крім випадків, коли ЦПК України встановлені спеціальні строки розгляду та вирішення справ окремого провадження.

Оскільки звернення до суду для відкриття провадження у справі у по­рядку окремого провадження відбувається через подання заяви, то відсутні й окремі процесуальні інститути. Зокрема, в окремому провадженні не існує права на: відмову від позову, визнання позову, укладення мирової угоди, зміну предмета або підстави позову, збільшення чи зменшення розміру позовних вимог; виключається можливість здійснення процесуальних дій, пов'язаних із забезпеченням позову, пред'явленням зустрічного позову. Вважаємо, гцо зміну предмета чи підстави заяви, відмову від поданої заяви треба розглядати як розпорядження відповідним процесуальним правом.

Варто пам'ятати, ш,о заява, на відміну від позовної заяви, не спрямована проти конкретних осіб, оскільки захисту порушеного права не вимагається. Якщо рішення у справі може торкнутися прав інших осіб, то вони беруть участь у справі як заінтересовані особи.

III. Коло осіб, які можуть бути заявниками у справах окремого про­вадження, здебільшого чітко визначене ЦПК України:

- заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть подати члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіат­ричний заклад;

- заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав­лення її цього права - батьки (усииовлювачі), піклувальники, орган опіки та піклування;

- заяву про визнання фізичної особи недієздатною - члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їхнього спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад;

- заяву про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, може подати сама фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, її піклувальник, член сім'ї, орган опіки та піклування;

- заяву про скасування рішення суду про визнання фізичної особи не­дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною - опікун, орган опіки та піклування;

- заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може подати тільки сама неповнолітня особа;

- заяву про усиновлення дитини або повнолітньої особи - особи, перелік яких передбачено у ст. 211 СК України;

- заяву про передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність - орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної гро­мади (орган місцевого самоврядування);

- заяву про визнання спадш,ини відумерлою - орган місцевого самов­рядування за місцем відкриття спадш,ини;

г

- заяву у справах про надання психіатричної допомоги у примусовому порядку, відповідно до ст. 279 ЦПК України, можуть подавати лікар- психіатр, представник психіатричного закладу, сама фізична особа, якій надають амбулаторну психіатричну допомогу у примусовому порядку, її законний представник.

У справах окремого провадження не виключено можливості спільного звернення до суду кількох осіб, пов'язаних спільними інтересами, із заявою, наприклад, про визнання фізичної особи недієздатною.

IV. Для окремого провадження характерним є такий суб'єктний склад: 1) суд; 2) особи, які беруть участь у справі - заявники, заінтересовані особи, представники заявників та заінтересованих осіб. У випадках, вста­новлених законом, у справах окремого провадження можуть брати участь Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи; 3) інші учасники процесу - секретар судового засідання, судовий розпорядник, свідок, експерт, перекладач, спеціаліст, особа, яка надає правову допомогу.

Заінтересовані особи у справах окремого провадження - це ті учасники процесу, на суб'єктивні права чи обов'язки яких потенційно можуть впли­нути межі законної сили рішення суду у конкретній справі; рішення суду може торкнутися права або охоронюваних законом інтересів цих осіб, що може спричинити виникнення обов'язку здійснення ними яких-небудь дій чи змінити їхній правовий статус. Ці учасники є особами, які заінтересовані у правильному вирішенні справи. Наприклад, заінтересованою особою може бути такий учасник процесу, як держатель цінного паперу на пред'явника; органи та організації, до яких може звернутися заявник після ухвалення рішення суду.

Заінтересовані особи користуються всіма правами, передбаченими у ст. 27 ЦПК України. їх залучення у цивільну справу окремого провадження відбувається на прохання заявника, за ініціативою суду або самої заінте­ресованої особи.

Існує специфіка регулювання інституту судового представництва в ок­ремому провадженні. Так, провадження у справі про усиновлення можуть відкрити лише за заявою, поданою безпосередньо особою, яка бажає бути усиновлювачем. Це правило випливає з імперативної норми закону, а саме ст. 223 СК України встановлює, ш;о подання заяви про усиновлення через представника не допускається. Разом із тим, після відкриття провадження у таких справах поряд із заявником може брати участь і його представник.

Під час розгляду справи про надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку законодавець передбачив обов'язкову участь проку­рора (ч. 2 ст. 281 ЦПК України). У зв'язку з цим виникає запитання: яку роль у цьому випадку виконуватиме прокурор? Виглядає так, що прокурор

виконуватиме функцію нагляду у суді. Передбачення обов'язкової участі прокурора у цих категоріях справ законодавцем, можливо, переслідує мету уникнення судової помилки, врівноваження односторонності процесу, на­гляд за додержанням прав і охоронюваних законом інтересів фізичної особи у справі, де існує значна вірогідність їх порушення. Водночас наголосимо, що участь прокурора у таких випадках не має призводити до вторгнення в автономію осіб, які беруть участь у справі, у діяльність суду, а може лише забезпечувати законність у розгляді і вирішенні цих справ.

У справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, про визнання фізичної особи недієздатною, про надання неповнолітній особі пов­ної цивільної дієздатності, про усиновлення є обов'язковою участь органу опіки та піклування. Особлива роль належить органові опіки та піклування у справах про усиновлення, де, по суті, підготовчу стадію провадить саме цей орган.

V. Відповідно до ч. 4 ст. 235 ЦПК України, справи окремого про­вадження суд розглядає за участі заявника та заінтересованих осіб. Таке формулювання правової норми має означати, що участь цих суб'єктів є обов'язковою. Проте сам законодавець щодо цього правила встановлює винятки:

1) згідно із ч. 1 ст. 240 ЦПК України, питання про виклик фізич­ної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішує у кожному випадку суд з урахуванням стану її здоров'я. Тобто суд може визнати явку такої особи необов'язковою і розглядати справу без її участі; 2) якщо фізична особа, стосовно якої розглядають справу про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування, становить загрозу розповсюдження хвороби, суд може постановити ухвалу про розгляд справи без її участі (ч. 1 ст. 285 ЦПК України); 3) ч. 2 ст. 289 ЦПК України передбачає, що неявка в су­дове засідання без поважних причин заявника та (або) особи, щодо якої вимагається розкриття банківської таємниці, чи їхніх представників або представника банку не перешкоджає розглядові справи, якщо суд не визнав їхню явку обов'язковою.

VI. За подання заяви у справах окремого провадження сплачується судовий збір розміром 0,5 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 «Про державне мито»). Розмір витрат на інформаційно-технічне забезпечення у справах окремого провадження становить ЗО грн. (Постанова Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно-тех- нічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ»), Ч. 7 ст. 235 ЦПК України передбачає, що за ухвалення судом рішення судових витрат не відшкодовують, якщо інше не встановлено законом.

Варто пам'ятати, що: 1) згідно із ч. З ст. 240 ЦПК України, суд, ус­тановивши, що заявник діяв недобросовісно, без достатньої для цього під­стави, стягує із заявника всі судові витрати; 2) судові витрати на розгляд справи про усиновлення сплачує заявник (заявники) (ч. 4 ст. 255 ЦПК України); 3) публікація про виклик держателя втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ст. 263 ЦПК України), а також публікація рішен­ня суду про визнання недійсним втраченого цінного папера на пред'явника або векселя (ст. 267 ЦПК України) проводиться за рахунок заявника.

vii, Специфікою стадії провадження у справі до судового розгляду є те, що у справах окремого провадження не провадять попереднього судо­вого засідання, а лише здіііснюють відповідні процесуальні дії з підготовки справи до судового розгляду. Особливістю є також те, що, відповідно до ч. 2 ст. 235 ЦПК, України з метою з'ясування обставин справи суд може з власної ініціативи витребувати потрібні докази.

viii. Для окремих категорій справ окремого провадження встановлено скорочені строки їх розгляду:

1) про госпіталізацію особи до психіатричного закладу - протягом 24 годин від дня її надходження; 2) про психіатричний огляд - протягом трьох днів з дня і"і надходження; 3) про надання амбулаторної психіатрич­ної допомоги, її продовження та продовження госпіталізації - протягом десяти днів від дня її надходження; 4) про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу або про продовження лікування - не пізніше трьох днів після відкриття провадження у справі; 5) про розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю - у п'ятиденний строк від дня надходження заяви.

Вбачається, що строк розгляду інших категорій справ має відбува­тися за аналогією закону відповідно до положень ст. 157 ЦПК України.

ix. За загальним правилом, судовий розгляд справ окремого провад­ження відбувається відкрито.

Проте, згідно із ч. 2 ст. 6 ЦПК України, за клопотанням осіб, які бе­руть участь у справі, може бути проведено закритий судовий розгляд, щоб забезпечити таємницю усиновлення, запобігти розголошенню відомостей про інтимні чи інші особисті сторони життя осіб, які беруть участь у справі, або відомостей, що принижують їхню честь і гідність. Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 289 ЦПК України, справу про розкриття банком інформації завжди розглядають у закритому судовому засідання.

x, Цивільні справи у судах першої інстанції розглядає одноособово суддя, який є головуючим і діє від імені суду.

Однак розгляд цивільних справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи померлою; про усиновлення; про надання особі психіатрич­

ної допомоги у примусовому порядку; про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу - проводить суд у складі одного судді і двох народних засідателів.

XI. Оскільки окреме провадження за правовою природою є непозовним провадженням, то, якщо під час розгляду справи виникає спір про право, який вирішують у порядку позовного провадження, суд зобов'язаний пос­тановити ухвалу про залишення заяви без розгляду і роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їхнє право подати позов на загальних підставах.

XII. Закінчення судового розгляду справи окремого провадження може відбуватися через ухвалення рішення суду або постановленням ухвали. Судові рішення у справах окремого провадження мають відповідати вимо­гам, встановленим главою 7 ЦПК України. За загальним правилом, рішення суду, ухвалене у справі окремого провадження, набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.

Проте варто звернути увагу, що, відповідно до ч. З ст. 290 ЦПК України, ухвалене судом рішення у справі про розкриття банками інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб: 1) підля­гає негайному виконанню; 2) особа, щодо якої банк розкриває банківську таємницю, або заявник має право у п'ятиденний строк оскаржити ухвалене судом рішення.

20.2. Розгляд судом справ про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи

Здатність своїми діями набувати для себе цивільні права і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх не­виконання фізична особа набуває, за загальним правилом, із досягненням 18 років (повноліття).

Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи здійснюється у су­довому порядку в її інтересах, а також для захисту прав інших осіб, але тільки у випадках, прямо передбачених законом.

Так, відповідно до ст. 36 ЦК України: 1) суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та

(або) керувати ними; 2) суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне ма­теріальне становище.

Згідно із ч. 1 ст. 39 ЦК України, суд може визнати фізичну особу не­дієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

У ч. 4 ст. 32 ЦК України передбачено, що за наявності достатніх під­став суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опі­ки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її цього права.

Право на звернення зі заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною належить обмеже­ному колу осіб.

Так, відповідно до ст. 237 ЦПК України:

- заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи можуть подавати члени її сім'ї, орган опіки та піклування, наркологічний або психіатричний заклад;

- заяву про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпо­ряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбав­лення ґі цього права - батьки (усиновлювачі), піклувальники, орган опіки та піклування;

- заяву про визнання фізичної особи недієздатною - члени її сім'ї, близькі родичі, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, психіатричний заклад.

Якщо із заявою про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною звертається особа, яка не належить до зазначеного кола осіб, суд зобов'язаний відмовити у відкритті провад­ження у справі.

Заяву про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, зокрема неповнолітньої, про визнання фізичної особи недієздатною, подають за міс­цем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у нарколо­гічному або психіатричному закладі - за місцезнаходженням цього закладу. Правило виключної територіальної підсудності, яке застосовують до цих категорій справ, спрощує збір доказів і забезпечує можливість фактичної участі у процесі фізичної особи, правовий статус якої змінюється.

У заяві про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи потрібно зазначити обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на і"і здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка

зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речо­винами тощо, поставила себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

У заяві про обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряд­жатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення ІТ цього права потрібно зазначити обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.

У заяві про визнання фізичної особи недієздатною потрібно зазначити обста­вини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Заявник вправі використовувати будь-які докази. Наприклад, у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи це можуть бути пос­танови про притягнення до адміністративної відповідальності за розпиття спиртних напоїв, довідки з наркологічного диспансеру, акти адміністрації про відсторонення працівника від роботи у зв'язку з появою у нетверезому стані чи стані наркотичного, токсичного сп'яніння, документи про доходи сім'ї та кількість її членів тощо.

Наявність в особи психічного розладу, внаслідок чого вона не розуміє значення своїх дій та (або) не може ними керувати, можна обґрунтовувати у заяві посиланням на виписки з історії хвороби різних психіатричних та психоневрологічних закладів, у яких особа перебувала на спеціальному обліку, довідки про стан здоров'я чи травми, які могли порушити психіку, про вроджені розумові недоліки, а також обставини здійснення вчинків, які свідчать про неадекватну поведінку особи (протоколи органів внутрішніх справ, акти, складені за участі житлових органів, показання свідків тощо).

Доказами того, що неповнолітній розпоряджається своїми доходами явно на шкоду самому собі, можуть бути довідки з місця роботи про за­робітну плату, договори, чеки, квитанції, боргові розписки тощо.

У порядку проведення підготовчих дій суддя у справах про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, якщо вона страждає на психічний розлад, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану фізичної особи. Умовою призначення експертизи є наявність достатніх відомостей про психічний розлад здоров'я фізичної особи, але історія хвороби, перебу­вання фізичної особи на стаціонарному лікуванні, на обліку психіатричного закладу не можуть замінити висновку експерта.

В ухвалі про призначення судово-психіатричної експертизи вирішенню експерта доручають такі запитання: чи страждає фізична особа психічним розладом здоров'я? Чи здатна вона у зв'язку з цим усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними; чи може фізична особа внаслідок психіч­ного розладу особисто брати участь у розгляді справи? Суд не може ставити

г

перед експертом запитання про недієздатність фізичної особи, оскільки воно має правовий характер і належить безпосередньо вирішенню суду.

У випадках, коли фізична особа навмисно ухиляється від проходжен­ня експертизи, суд у судовому засіданні за участі лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово- психіатричну експертизу.

Розгляд справи відбувається за правилами, встановленими главою 4 розділу III ЦПК України. Слід пам'ятати, що розгляд справи про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи проводиться за участі заявника. Крім того, з урахуванням важливості питань, які вирішують, а також посиленням процесуальних гарантій захисту прав та інтересів фізичної особи у ч. 1 ст. 240 ЦПК України передбачено обов'язкову участь у розгляді таких категорій справ представника органу опіки та піклування.

Виклик фізичної особи, піодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, залежить від стану і"і здоров'я, а тому це питання вирішує суд у кожному конкретному випадку з урахуванням доказів, які є у справі, зокрема висновку судово-психіатричної експертизи. Хоча видається, що наявність психічної хвороби чи слабоумство не виключає явки фізичної особи в судове засідання, якщо суддя прийде до висновку про те, що на конкретний період психічний стан є задовільним.

Суд, ухвалюючи рішення про визнання фізичної особи недієздатною чи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, встановлює над нею опіку чи піклування; за поданням органу опіки та піклування призначає фізичній особі опікуна чи піклувальника.

Варто пам'ятати, що законодавство встановлює вимоги до особи-опікуна та до особи-піклувальника. Так, відповідно до ст. 63 ЦК України, опікуном або піклувальником може бути лише фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Фізичну особу можуть призначити опікуном або піклувальни­ком лише за її письмової заяви. Згідно зі ст. 64 ЦК України, опікуном або піклувальником не можуть бути такі фізичні особи: позбавлені батьківських прав, якщо ці права не поновлено; поведінка та інтереси яких суперечать інтересам фізичної особи, яка потребує опіки або піклування.

Особа, яку призначено опікуном або піклувальником, має право подати заяву про звільнення і"і від виконуваних нею повноважень. Орган опіки та піклування також має право подати до суду заяву про звільнення особи, призначеної опікуном або піклувальником, від наданих їй повноважень. Крім того, керуючись ч. 2 ст. 241 ЦПК України, заяву про звільнення піклувальника від його повноважень може подати сама особа, над якою встановлено піклування.

У таких випадках суд у місячний строк у судовому засіданні з пові­домленням заінтересованих осіб розглядає питання про звільнення опі­

куна або піклувальника від наданих їм повноважень. Явка цих осіб не є обов'язковою.

За наслідками розгляду заяви суд звільняє опікуна або піклувальни­ка від наданих їм повноважень, за поданням органу опіки та піклування призначає іншу особу опікуном або піклувальником, про що постановляє відповідну ухвалу.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 75 ЦК України особа виконує повнова­ження опікуна або піклувальника до ухвалення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку.

Судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною, про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, відносять на рахунок держави. Проте, якщо під час розгляду буде встанов­лено, що заявник діяв недобросовісно без достатньої для цього підстави, суд стягує із заявника всі судові витрати.

Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту набрання законної сили рішенням суду про це (ч. 4 ст. 36 ЦК України). Фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, може самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини. Правочини, що виходять за межі дрібних по­бутових, така особа вчиняє за згодою піклувальника. Особа, цивільну дієздатність якої обмежено, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, завдану нею іншій особі (ст. 37 ЦК України).

Фізичну особу визнають недієздатною з моменту набрання законної сили рішенням суду про це. Якщо від часу виникнення недієздатності залел<ить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з ураху­ванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого її визнає недієздатною (ст. 40 ЦК України). Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-який правочин. Правочини від ЇТ імені та в її інте­ресах вчиняє ЇТ опікун. Відповідальність за шкбду, завдану недієздатною фізичною особою, несе її опікун (ст. 41 ЦК України).

Якщо відпадуть обставини, які були підставою для визнання фізичної особи недієздатною або для обмеження цивільної дієздатності фізичної осо­би, можливим є звернення до суду із заявою про скасування відповідного рішення суду та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

Скасування рішення суду та поновлення цивільної дієздатності фі­зичної особи відбувається шляхом відкриття самостійного провадження у цивільній справі.

Заяву про скасування рішення суду про обмеження цивільної дієздат­ності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

цивільну дієздатність якої обмежено, може подати сама фізична особа, цивільну дієздатність якої обмежено, її піклувальник, член сім'ї, орган опіки та піклування.

Заяву про скасування рішення суду про визнання фізичної особи не­дієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, визнаної недієздатною, може подати опікун, орган опіки та піклування.

Підсудність у таких випадках визначають за правилами ст. 236 ЦПК України.

У порядку проведення підготовчих дій суддя у справах про понов­лення цивільної дієздатності фізичної особи, визнаної недієздатною, або особи, цивільну дієздатність якої обмежено внаслідок психічного розладу, зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу для встановлення психічного стану фізичної особи.

За результатами судового розгляду справи суд може: 1) ухвалити рі­шення, яким скасувати рішення суду про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи та поновити цивільну дієздатність фізичної особи; 2) ухва­лити рішення, яким скасувати рішення суду про визнання фізичної особи недієздатною та поновити цивільну дієздатність фізичної особи; 3) ухвалити рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про скасування відповідного рішення суду та поновленні цивільної дієздатності фізичної особи.

20.3. Розгляд судом справ про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності

За загальним правилом повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла 18 років (повноліття).

Проте, крім вікового критерію, закон передбачає інші підстави, за яких фізичній особі можуть надати повну цивільну дієздатність.

Так, відповідно до положень ЦК України, повну цивільну дієздатність можуть надати:

- фізичній особі, яка досягла 16 років і працює за трудовим договором (ч. 1 ст. 35);

- неповнолітній особі (14-18 років), яка записана матір'ю або батьком дитини (ч. 1 ст. 35);

- фізичній особі, яка досягла 16 років і бажає займатися підприємни­цькою діяльністю (ч. З ст. 35).

Однак у судовому порядку повна цивільна дієздатність можуть надати фізичній особі лише у першому і другому вказаних випадках. Реєстрація

фізичної особи суб'єктом підприємницької діяльності не потребує надання їй повної цивільної дієздатності у судовому порядку, оскільки у цьому разі фізична особа набуває повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як підприємця.

Повну цивільну дієздатність з підстав, передбачених у ч. 1 ст. 35 ЦК України, можуть надати і в адміністративному, й у судовому порядку.

1. Для того, щоб неповнолітній особі надали повну цивільну дієздат­ність, потрібно звернутись із відповідною заявою до органу опіки та піклу­вання. Таку заяву подає сама неповнолітня особа. До заяви про надання повної цивільної дієздатності потрібно додати письмову згоду батьків (уси- новлювачів) або піклувальника неповнолітньої особи.

2. У разі відсутності письмової згоди батьків (хоча б одного з них), усиновлювачів або піклувальника повну цивільну дієздатність можуть на­дати неповнолітній особі за рішенням суду.

Заяву про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності може подати тільки сама неповнолітня особа. Звернемо увагу на невід­повідність вікового критерію фізичної особи, передбаченого у ст. 242 ЦКП України. Повна цивільна дієздатність може бути надана неповнолітній особі, а неповнолітніми особами є фізичні особи, віком від 14 до 18 років. Тому зі змісту ст. 242 ЦПК України потрібно виключити слова «лка досягла шістнадцятирічного віку^.

Заяву подають до суду за місцем проживання неповнолітньої особи.

У змісті заяви, крім загальних реквізитів, потрібно зазначити відомості про те, що неповнолітня особа працює за трудовим договором або записана матір'ю чи батьком дитини. Крім того, спеціально зазначити, що законні представники не дають письмової згоди на надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності.

Наголосимо, що невирішеним наразі є запитання, чи зобов'язаний суд розглядати в окремому провадженні заяву неповнолітньої особи, якщо у наданні повної цивільної дієздатності відмовив орган опіки та піклування. На нашу думку, у разі відмови органу опіки та піклування надати повну цивільну дієздатність (як і у разі відсутності згоди законних представників) неповнолітній особі потрібно використовувати право на звернення до суду зі заявою про вирішення цього питання в окремому провадженні.

Розгляд справи здійснюється за загальними правилами, встановленими у главі 4 розділу ПІ ЦПК України. Крім того, ст. 244 ЦПК України пе­редбачає участь у таких справах самого заявника, одного або обох батьків (усиновлювачів) або піклувальника. Участь представників органу опіки та піклування у розгляді справи про надання повної цивільної дієздатності неповнолітній особі є обов'язковою.

Відповідно до ч. 1 ст. 245 ЦПК України, за результатами розгляду справи суд ухвалює рішення, яким або задовольняє вимогу заявника і надає йому

повну цивільну дієздатність; або відмовляє у задоволенні вимоги заявника про надання йому повної цивільної дієздатності.

У разі задоволення заявленої вимоги неповнолітній особі надають повну цивільну дієздатність з моменту набрання рішенням суду законної сили. Рішення суду про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності після набрання ним законної сили надсилають органові опіки та піклування. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі, поширюється на всі цивільні права та обов'язки (ч. 4 ст. 35 ЦК України).