- •22.1. Поняття та завдання інституту перегляду судових рішень
- •24.3. Особливості розгляду заяви про перегляд судових рішень
- •1.3. Метод правового регулювання цивільних процесуальних відносин
- •1.5. Цивільне судочинство і його стадії
- •1.6. Наука цивільного процесуального права
- •2.1. Поняття та значення принципів цивільного процесуального права
- •2.2. Система принципів цивільного процесуального права
- •3.2. Підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- •3.3. Елементи цивільних процесуальних відносин
- •4.1. Поняття сторін у цивільному процесі
- •4.2. Процесуальні права та обов'язки сторін
- •4.3. Процесуальна співучасть
- •5.1. Поняття третіх осіб
- •5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
- •5.3, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
- •6.3. Завдання і форми участі прокурора в цивільному процесі
- •7.1. Поняття представництва в суді
- •7.2. Види судового представництва
- •7.3. Повноваження процесуального представника
- •8.1. Поняття, значення і види процесуальних строків
- •8.2. Обчислення процесуальних строків
- •9.1. Поняття і види підвідомчості
- •9.2. Загальні правила визначення цивільної юрисдикції
- •10.2. Функціональна підсудність
- •10.3. Територіальна підсудність
- •10.4. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності
- •11,1. Поняття та види судових витрат
- •11.2. Судовий збір
- •11.3. Витрати, що пов'язані з розглядом справи
- •11.4. Розподіл витрат між сторонами
- •12.1. Поняття і мета судового доказування
- •12.2. Поняття судових доказів
- •12.3. Предмет доказування
- •12.4. Підстави звільнення від доказування
- •12.5. Процес доказування
- •12.6. Забезпечення доказів
- •13.1. Поняття позову
- •13.2. Елементи позову
- •13.3. Види позовів
- •13.6. Забезпечення позову
- •14.1. Порядок звернення зацікавленої особи до суду з позовною заявою
- •14.2. Позовна заява та її реквізити
- •15.1. Провадження у справі до судового розгляду як стадія цивільного процесу
- •15.2. Попереднє судове засідання
- •15.3. Підготовка справи до судового розгляду
- •15.4. Судові виклики і повідомлення
- •16.1. Поняття і значення стадії судового розгляду
- •16.2. Частини стадії судового розгляду
- •16.5. Фіксування цивільного процесу
- •17.1. Поняття і види судових рішень
- •17.2. Поняття, значення та зміст рішення суду
- •17.3. Вимоги, які пред'являються до рішення суду
- •17.4, Законна сила рішення суду
- •17.5, Ухвала суду як вид судового рішення
- •18.1. Поняття і значення заочного розгляду справи
- •18.2. Умови і порядок проведення заочного розгляду справи
- •18.3. Перегляд та оскарження заочного рішення
- •19.1. Поняття та характерні ознаки наказного провадження
- •19.3. Порядок видачі та зміст судового наказу
- •19.4. Скасування судового наказу
- •20.1. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства
- •20.4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою
- •20.5. Розгляд судом справ про усиновлення
- •20.6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
- •20.9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою
- •20.10. Розгляд судом справ про надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
- •20,11. Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
- •21.3. Підготовка та призначення справи для перегляду судового рішення
- •21.4. Особливості розгляду цивільної справи апеляційним судом
- •22.3. Особливості підготовки та розгляду цивільної справи з перегляду судового рішення касаційним судом
3.2. Підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин
Виникнення, розвиток чи припинення цивільних процесуальних відносин залежить від умов, які цьому передують, у науковій літературі ці умови називають, або передумовами (В. В. Комаров; В. І. Тертишніков') або підставами^. Дехто з науковців визнає наявність і передумов, і підстав (Є. Г. Пушкар), а М. Й. Штефан вважає, що для виникнення процесуальних правовідносин потрібні підстави, передумови і приводи^.
На нашу думку, розмежовувати поняття «підстава» і «передумова» не доцільно. Якщо порівняти ці поняття за часовим критерієм, то різниці немає. І підстави, і передумови передують виникненню процесуальних відносин. Порівнюючи ці категорії за змістом, відмінність можна побачити, питання лише в тому, чи вона настільки суттєва, що потребує застосування двох термінів замість одного?
Стосовно терміна «привід», то ми вважаємо, що вживати це поняття недоречно. Запропоноване тлумачення збігається із завданнями цивільного судочинства. Завдання захистити порушене або оспорюване право чи охоро- нюваний законом інтерес - це те, до чого ми повинні прагнути, вступаючи у
' Див.: Цивільне процесуальне право / за ред. В. В. Комарова. - X. : Основа, 1992. - С. 52-58; Тертьішников, В. И. Гражданский процесе / В. И. Тертишников. - Харьков, 2002. - С. 36-43.
^ Див.: Советский гражданский процесе. - М., 1985. - С. 57. ^ Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України / М. Й. Штефан, . - 2005. - С. 84-85.
цивільні процесуальні відносиїи, це наша кінцева мета. Якщо ставити це за умову (передумову) до вступу в процесуальні відносини, виникає запитання - для чого розпочинати ці відносини, якщо їхньої мети досягнено?
Отже, ми залишаємося на позиції, що для виникнення, зміни чи припинення цивільних процесуальних відносин необхідна наявність підстав, визначених у законі.
До підстав виникнення процесуального правовідносин належать:
- норми цивільного процесуального права;
- процесуальна правоздатність;
- юридичні факти.
Норми цивільного процесуального права - це загальні правила поведінки, сформульовані як владні веління, спрямовані на врегулювання відносин, що склалися у зв'язку із здійсненням правосуддя у цивільних справах.
Норми цивільного процесуального права мають загальний характер. Цивільно-процесуальна норма як загальне правило поведінки звернена до суду й учасників процесу. Вона дозволяє окреслити межі поведінки не одного конкретного суб'єкта, а всіх, хто звертається до суду і стає учасником процесу. За допомогою норми забезпечується цілеспрямований правовий вплив на поведінку суду й учасників процесу в одному загальному для всіх напрямку.
Положення про те, що норми цивільного процесуального права є підставою виникнення цивільних процесуальних відносин, має глибокий практичний зміст. Для виникнення будь-якого цивільного процесуального правовідношення потрібна норма права, яка передбачала б це правовідношення. Воно випливає із затвердженого цивільним процесуальним правом дозвільного способу правового регулювання цивільних процесуальних правовідносин і для законності судової діяльності має принципове значення.
Наступною підставою виникнення цивільних процесуальних відносин прийнято вважати процесуальну правоздатність.
У цивільному праві правоздатність визначається як молсливість володіти всіма допустимими цивільними правами та обов'язками. Таке трактування правоздатності, як і визнання її підставою виникнення усіх без винятку правовідносин, не відповідає нормам ЦПК України. Визначення правоздатності у ст. 28 ЦПК України дає змогу зробити висновок, що правоздатності, єдиної за змістом для всіх суб'єктів цивільного процесуального права, немає. У цивільному процесі не може бути правоздатності, яка була б єдиною для всіх (сторін, представників, експертів, свідків). Адже, наприклад, стороною може бути будь-яка фізична особа, а свідком - лише особа, якій відомо про обставини, що мають значення для справи. Експертизу призначають у випадках, коли треба застосувати спеціальні знання в галузі науки, мистецтва, техніки чи ремесла, тому цими знаннями має на професійному рівні володіти експерт.
Отже, можна зробити висновок, що цивільну процесуальну правоздатність мають тільки фізичні та юридичні особи, яким надано однакові можливості стати суб'єктами цивільних процесуальних правовідносин, а це - сторони та треті особи.
Правоздатність у цивільному процесі виникає від моменту вступу у процесуальні відносини. Особа не володіє процесуальною правоздатністю за межами цивільного судочинства, адже немає потреби володіти правом змінювати підстави чи предмет позову, якщо особа не подала позову до суду і не стала позивачем у справі.
Для суб'єктів процесуальних відносин ЦПК України передбачає також процесуальну дієздатність -здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (ст. 29 ЦПК України). Такою можливістю наділені повнолітні фізичні особи, юридичні особи. Фізичні особи, що мають неповну цивільну дієздатність (від 14 до 18 років), а також особи, цивільна дієздатність яких обмежена, наділяються процесуальною дієздатністю у справах, що виникають із відносин, в яких вони особисто беруть участь (ч. 2 ст. 29 ЦПК України). У інших справах процесуальні права від їх імені і в інтересах здійснюють законні представники. Набуття повної цивільної дієздатності до досягнення 18-річного віку (реєстрація шлюбу, надання повної цивільної дієздатності за рішенням суду) дає право такій особі здійснювати усі цивільні процесуальні права та виконувати обов'язки в суді.
Особа, наділена процесуальною дієздатністю, стає учасником процесуальних відносин, здійснюючи свої права і обов'язки самостійно. Якщо, відповідно до ст. 29 ЦПК України, особа процесуальною дієздатністю не наділена, то і"і права й обов'язки від її імені і в її інтересах будуть здійснювати законні представники. Здебільшого така особа залишає за собою статус суб'єкта процесуальних відносин (позивача, відповідача, третьої особи). Тому для виникнення процесуальних відносин особі достатньо володіти процесуальною правоздатністю.
Юридичний факт - названі в гіпотезах процесуальних норм життєві обставини, з якими законодавець пов'язує виникнення, зміну чи припинення правовідносин.
Процесуальними юридичними фактами, що породжують правові наслідки, є, в основному, дії суду, а також осіб, які беруть участь у справі. Усі ці дії здійснюють у послідовності, визначеній ЦПК.
Дії суб'єктів процесуальних відносин різноманітні і вчиняються в межах розгляду справи, забезпечуючи динаміку (рух) цивільних процесуальних відносин (подання заяви стороною, прийняття заяви судом, залучення до справи третіх осіб, призначення експертизи тощо).
Юридичними процесуальними фактами можуть бути і обставини, що виникають (змінюються, припиняються) у зв'язку з бездіяльністю учасників
процесу. Такою процесуальною бездіяльністю є, як правило, невиконання процесуальних обов'язків суб'єктами цивільного процесу. Наприклад, якщо відповідач не з'явився в судове засідання, суд, керуючись положеннями ст. 224 ЦПК України, може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
У процесуальнііі бездіяльності мова може йти лише про невиконання обов'язку, а не права. Адже принцип диспозитивності не може зобов'язувати особу здійснювати свої права в обов'язковому порядку.
У цивільних відносинах юридичними фактами, як передумовою виникнення (зміни, припинення) правовідносин можуть бути події. У процесуальних відносинах сам факт події не тягне за собою процесуальних наслідків, а лише спонукає суб'єктів процесу до вчинення дій. Наприклад, смерть сторони у справі не припиняє провадження у справі. У разі смерті сторони, якщо спірні правовідносини не допускають правонаступництва, суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.
Юридичні факти залежно від кількості умов, що є причиною їх виникнення (зміни чи припинення), можна класифікувати на прості (допит свідка) і складні (подання позовної заяви позивачем і прийняття її судом).
Для юридичних фактів у процесі характерно, що закон регулює процедуру і форму вчинення дій учасниками відносин. Наприклад, подання позовної заяви буде фактом, якщо вона відповідає визначеним у ст. 119 ЦПК України формі та змісту.