18.1. Поняття і значення заочного розгляду справи

Інститут заочного розгляду справи спрямований на розширення судового захисту суб'єктивних прав, свобод та інтересів; на перешкоджання можли­вості зловживання відповідачем суб'єктивними процесуальними правами і встановлення невигідних наслідків за зловживання ними. «Заочний» означає «такий, ш;о відбувається за відсутності особи, якої стосується справа».

Заочним розглядом справи є порядок розгляду і вирішення цивільної справи у випадку неявки відповідача, якого належно повідомили про час і місце розгляду справи і від якого не надійшло повідомлення про причини неявки або зазначені ним причини визнані неповажними, якш,о на це є згода позивача з ухваленням рішення, яке називається заочним.

Варто пам'ятати, що заочний розгляд справи не є «спрош,еною про­цедурою». Заочний розгляд справи за спрош,еною схемою є характерною особливістю англійського і американського цивільного процесу, у якому не відбувається дослідження яких-небудь доказів, а судовий розгляд зводиться лише до оголошення рішення проти сторони, яка не з'явилася. Заочний розгляд цивільної справи за ЦПК України відбувається за загальними правилами цивільного судочинства.

У процесуальній літературі висловлено думку, ш;о заочний розгляд справи є процесуальною санкцією, яку застосовують ш;одо відповідача, що не з'явився в судове засідання. Проте санкції можна застосовувати лише за невиконання обов'язку. Відповідно до принципу диспозитивності, брати

участь у судовому засіданні чи ні - це право відповідача. Разом із тим, можна стверджувати, що заочний розгляд є несприятливим процесуальним наслідком для відповідача, який не з'являється в судове засідання і не ви­конує обов'язку щодо повідомлення судові про причини неявки.

Особливостями заочного розгляду справи є те, що:

1) виходячи із правової природи заочного розгляду, у такому порядку моле­на здійснювати розгляд і вирішення справ тільки позовного провадження;

2) заочний розгляд справи може відбуватися лише за наявності умов, передбачених ЦПК України;

3) про заочний розгляд справи суд постановляє ухвалу;

4) рішення суду, ухвалене у результаті заочного розгляду, називається заочним;

5) нормами ЦПК України встановлено особливий порядок перегляду заочного рішення суду.

Значення заочного розгляду цивільної справи як самостійної судової процедури у рамках цивільного судочинства полягає у потребі існування такого виду розгляду і вирішення справи у разі ухиляння відповідача від участі в н й. Оіадифка заочюго розглду голя'ає в о бмешіійді ї змагаль­них і диспозитивних начал цивільного судочинства. Проте таке обмеження не виключає обов'язкової наявності і чіткого підпорядкування діяльності учасників заочного розгляду справи принципам цивільного судочинства.

18.2. Умови і порядок проведення заочного розгляду справи

Розгляд і вирішення цивільної справи у заочному порядку можливий за конкретних умов. Відповідно до ст. 224 ЦПК України, ними є:

- неявка відповідача та відсутність прохання відповідача про слухання справи за його відсутності;

- належне повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи;

- відсутність поважних причин неявки відповідача;

- згода позивача.

Неявкою відповідача є фактична відсутність особи у залі судового засідання під час розгляду і вирішення справи. Мовчазна присутність від­повідача у судовому засіданні не вважається неявкою, а розцінюється як ухилення від участі у поданні і дослідженні доказів.

ЦПК України допускає заочний розгляд справи у разі першої неявки відповідача, належно повідомленого про час і місце розгляду справи.

Для заочного розгляду цивільної справи потрібна відсутність і відповіда­ча, і його представника. Судовий представник замінює відповідача за своїми функціональними повноваженнями, тому його неявка (за умови неявки і самого відповідача) унеможливлює заочний розгляд справи. Верховний Суд України в Узагальненнях практики ухвалення та перегляду судами заочних рішень у цивільних справах' наголосив, що у разі явки в судове засідання представника відповідача з належно оформленими повноваженнями суд не вправі ухвалювати заочне рішення. Це випливає зі змісту ст. 38 ЦПК України про те, що сторони можуть брати участь у цивільній справі особисто або через представника, і ст. 44 ЦПК України щодо можливості вчинення представником усіх процесуальних дій від імені особи, яку він представ­ляє, а також того, що інститут заочного розгляду призначений впливати на відповідачів, які не вчиняють дій щодо участі у розгляді справи.

Якщо відповідач подасть до суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, то його де-юре вважають присутнім у залі судового засідання, а розгляд справи у такому разі не можна проводить за правилами заочного розгляду. Таке прохання відповідач, на думку науковців, може висловити у запереченнях проти позову і в будь-якому іншому клопотанні, адресова­ному судові, якому відповідач висловлює своє небажання бути присутнім в судовому засіданні і просить суд ухвалити рішення без заслуховування його усних пояснень, а також навіть простий надпис відповідача на корінці повістки з висловленням подібного бажання.

Верховний Суд України в Узагальненнях зазначає, що цієї умови не передбачено у ст. 224 ЦПК України, однак вона випливає зі змісту ст. 169 ЦПК України, відповідно до якої неявка відповідача в судове засідання, якщо від нього надійшло клопотання про розгляд справи у його відсутності, не є перешкодою для розгляду справи у загальному порядку. Тому підстав для заочного розгляду справи немає. Причини неявки у цьому випадку суд не з'ясовує.

Якщо відповідач під час розгляду справи залишив залу судового за­сідання або його вивели звідти, заочний розгляд справи не допускається, а тому рішення суду, яке буде в майбутньому ухвалено, не заочне. Крім того, відповідно до правових позицій Верховного Суду України, неявка відповідача в судове засідання після оголошеної перерви, зупинення про­вадження у справі та поновлення її слухання не дає підстав для ухвалення заочного рішення, оскільки відповідач брав участь у попередніх засіданнях, йому роз'яснювали його права та обов'язки, він висловлював свою думку і ставлення до позовних вимог.

Розгляд справи у заочному порядку може ускладнити участь на стороні відповідача кількох осіб, тобто у разі виникнення співучасті. У ч. 2 ст. 224

http: //www.scourt.gov.ua

ЦПК України передбачено, що за участі у справі кількох відповідачів за­очний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів. Отже, якщо з'явиться хоча б один із відповідачів, розгляд справи має відбуватись у звичайному порядку.

Слушним є зауваження, висловлене Ю. Навроцькою про те, що ЦПК України не вирішує питання, як діяти судові у випадку неявки когось із співвід­повідачів: чи розгляд справи відкладати, аж поки з'являться або не з'являться всі, чи справу розглядати, а рішення просто не вважати заочним?

На думку науковця, наслідки неявки в судове засідання співвідпові­дачів потрібно розмежовувати залежно від виду процесуальної співучасті. За обов'язкової процесуальної співучасті у разі неявки когось зі співвід­повідачів вирішувати справу на підставі наявних у ній доказів, ухвалене при цьому рішення не вважати заочним щодо тих відповідачів, хто був присутнім під час розгляду справи. За факультативної співучасті, коли не­явка когось із співвідповідачів ускладнює вирішення справи, постановляти ухвалу про роз'єднання вимог до кожного із співучасників у самостійні провадження.'

Друга умова заочного розгляду справи - належне повідомлення від­повідачеві про час і місце розгляду справи. У разі відсутності відповідача потрібно з'ясувати причини його неявки (перш за все, чи його належно повідомлено), оскільки неявка через поважні причини має наслідком від­кладення розгляду справи. Належним повідомленням відповідача про час і місце розгляду справи є повідомлення, здійснене у порядку, передбаченому главою 7 розділу І ЦПК України.

Варто звернути увагу, що трапляються випадки, коли місце прожи­вання відповідача невідоме. У цьому разі потрібно керуватися ч. 2 ст. 74 ЦПК України: відповідача, місце проживання (перебування, роботи) або місцезнаходження якого позивачеві невідоме, навіть після його звернення до адресного бюро і органів внутрішніх справ, викликають до суду через оголошення у пресі, з опублікуванням оголошення про виклик відповідача вважають повідомленим про час і місце розгляду справи.

Якщо суд встановить відсутність відомостей про належне повідомлення відповідача, він зобов'язаний постановити ухвалу про відкладення роз­гляду справи і повідомити відповідача про час і місце розгляду цивільної справи.

Третя умова - коли суд не має відомостей про поважність причин неяв­ки відповідача або зазначені відповідачем причини неявки, визнані судом неповажними.

Категорія «поважність» причин неявки відповідача є оціночною, оскіль­ки вичерпного переліку поважних причин неявки цивільне процесуальне

' Навроцька, Ю. В. Заочний розгляд справи в цивільному процесі України : дис. ... каид. іорид. наук /Ю. В. Навроцька. - Львів, 2008.

законодавство не містить, а тому питання про визнання причини неявки поважною у кожному залежить від розсуду суду. Найчастіше поважними вважають причини, пов'язані з хворобою, перебуванням у відрядженні, відпусткою.

Ініціатива заочного розгляду справи має виходити від позивача, тому згода позивача є ще однією обов'язковою умовою заочного розгляду цивіль­ної справи. У разі неявки відповідача, суд має роз'яснити позивачеві його право ініціювати заочний розгляд справи та попередити про всі правові наслідки такого розгляду.

ЦПК України не встановлює способів висловлення згоди позивача на заочний розгляд справи. Верховний Суд України з цього приводу зазна­чив, що вона може бути й усною, якщо її зафіксовано у журналі судового засідання.

Звернемо увагу, що ЦПК України не регламентує процесуальних дій суду у разі, якщо позивач не дає згоди на заочний розгляд справи. Згідно із правовими позиціями Верховного Суду України, якщо позивач не по- годлсується на заочний розгляд справи, то суд відкладає розгляд справи та надсилає відповідачеві, який не з'явився, повідомлення про час і місце нового судового розгляду. Щодо таких випадків слушною є пропозиція Ю. Навроцької: щоб це не призводило до затягування процесу, можна надати судові право самостійно визначати доцільність заочного розгляду у разі неявки відповідача після повторного виклику.

Наявність усіх зазначених вище умов у сукупності є підставою для заочного розгляду цивільної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦПК України, суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи. Законом не визначено виду ухвали про заочний розгляд справи. На практиці одні суди постановляють такі ухвали у вигляді окремого процесуального документа у нарадчій кімнаті, інші заносять її до журналу судового засідання. Верховний Суд України з цього приводу вка­зує, що таку ухвалу можиа оформити як окремий процесуальний документ відповідно до вимог ч. 1 ст. 210 ЦПК України, так і протокольно, відповідно до вимог ч. 2 ст. 210 ЦПК України. На нашу думку, для процесуальної економії доцільнішим є постановлення такої ухвали без виходу до нарадчої кімнати і фіксація цієї процесуальної дії у журналі судового засідання.

У цьому контексті Д. Лусненик зазначає, що у судовій практиці є си­туації, коли суд постановляє ухвалу про заочний розгляд справи, однак не в змозі в тому ж судовому засіданні ухвалити заочне рішення. Тому суд проводить ще декілька судових засідань, однак відповідача більше не викликає до суду, вважаючи, що постановив ухвалу про заочний розгляд справи і пізніше надішле відповідачеві копію заочного рішення. Це непра­вильно, оскільки у такому разі діють положення ст. 169 ЦПК України нро

наслідки неявки в судове засідання, тобто у зазначеному випадку відповідача потрібно повторно викликати на кожне судове засідання'.

За загальним правилом, суддя який постановив ухвалу, не може сам її скасувати. Проте, на нашу думку, якщо відповідач з'явиться, наприклад, на друге судове засідання, суддя зобов'язаний скасувати постановлену ухвалу про заочний розгляд справи і продовлсувати розгляд справи у звичайному судовому засіданні.

Порядок розгляду і вирішення справи заочно загалом підпорядковується загальним правилам судового розгляду цивільних справ з особливостями, встановленими у главі 8 розділу ПІ ЦПК України:

- доказова діяльність є обов'язковою, але має односторонній характер, оскільки, враховуючи те, шо під час заочного розгляду справи відсут­ній відповідач, усне протистояння позивача і відповідача не відбувається. Дослідження письмових, речових доказів, донит свідків, дослідження вис­новку експерта відбуваються за загальними правилами цивільного судочинс­тва. Вимоги позивача можуть бути задоволені у частині, яку він доказав;

- якщо позивач зменшує або збільшує позовні вимоги, змінює предмет або підставу позову, суд має постановити ухвалу про відкладення розгляду справи і повідомити відповідача про вчинені позивачем процесуальні дії;

- під час заочного розгляду справи, за загальним правилом, неможливим є визнання позову, оскільки відсутній суб'єкт такого волевиявлення;

- розгляд цивільної справи у заочному порядку зумовлює специфіку процесуальних дій, пов'язаних із укладенням мирової угоди. Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України, мирова угода або повідомлення про неї можуть бути викладені в адресованій судові письмовій заяві сторін, яка приєднується до справи. Укладення мирової угоди має процесуальним на­слідком закриття провадження у справі. У цьому аспекті погоджуємося з позицією Ю. Навроцької, що, зважаючи на такі правові наслідки, суд має докладно перевіряти дійсність волевиявлення сторін на укладення мирової угоди. Такої вимоги прямо не передбачено у процесуальному законодавстві. Однак, якщо відповідач відсутній в судовому засіданні, а мирову угоду подає позивач, то можуть виникнути сумніви у дійсності підпису відпові­дача на такій мировій угоді. Тому, виходячи із наведених вище міркувань, слушною є пропозиція науковця про доповнення ст. 175 ЦПК України час­тиною 7 такого змісту; «Якщо мирову угоду викладено в адресованій суду письмовій заяві сторін, а одна зі сторін не з'явилася в судове засідання, у якому вирішується питання нро закриття провадження у справі та визнання мирової угоди, суд вправі закрити провадження у справі та визнати мирову угоду лише тоді, коли умови мирової угоди посвідчені нотаріально».

' Луспеник, Д. Заочне рішення у цивільному судочинстві: перші узагальнення судової практики / Д. Луспеник // Юридичишї журнал. - 2006. - № 11. - С. 128.

Відповідно до ст. 226 ЦПК України, за формою і змістом рішення, ухвалене за результатами заочного розгляду справи, повинно відповідати вимогам, встановленим у ст. 213 і 215 ЦПК України.

В Узагальненнях Верховного Суду України наголошується, ш;о у зв'язку з особливостями процедури ухвалення таких рішень та з огляду на потребу чіткого визначення кола осіб, які беруть участь у справі, а також для належ­ного порядку оскарження чи перегляду рішення у найменуванні потрібно робити позначку «Заочне рішення».

В описовій частині заочного рішення треба вказувати, що справу розгля­дали за відсутності відповідача у порядку заочного розгляду з дотриманням вимог, встановлених законом.

У резолютивній частині заочного рішення має бути зазначено строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження, строк і порядок подання відповідачем заяви про його перегляд. У резолютивній частині заочного рішення суди зобов'язані вказувати, що заочне рішення може переглянути суд, який його ухвалив, за письмової заяви відповідача, поданої протягом десяти днів від дня отримання його копії. Також потріб­но зазначати, що у разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення можна оскаржити до апеляційного суду з визначенням порядку апеляційного оскарження. Також позивач має право оскаржити заочне рішення до апеляційного суду у загальному порядку.

Згідно Узагальнень Верховного Суду України, виклад резолютивної час­тини заочного рішення у цьому аспекті може мати таке формулювання:

«Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів від дня от­римання його копії.

Рішення може оскаржити позивач в апеляційному порядку до апеля­ційного суду області через _суд шляхом подання у

десятиденний строк від дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може оскаржити відповідач в апеляційному порядку».

Згідно зі ст. 227 ЦПК України, відповідачам, які не з'явилися в судо­ве засідання, надсилають рекомендованим листом із повідомленням копію заочного рішення не пізніше п'яти днів від дня його проголошення. Видача або направлення копій заочного рішення іншим особам, які брали участь у справі, здійснюється відповідно до ст. 222 ЦПК України.

Розділ /S. Заочний розгляд справи 277