17.2. Поняття, значення та зміст рішення суду

Серед судових рішень особливе місце займає рішення суду. У процесу­альній літературі рішення суду розглядають як акт реалізації судової влади, як акт, яким вирішується справа по суті, і як процесуальний документ. Рішення суду - це акт правосуддя, який ухвалюється від імені держави у нарадчій кімнаті, де може перебувати лише суддя, який розглядав справу, або судді, які входять до складу суду у даній справі.

Рішенням суду завершується процес судового розгляду. Рішення суду містить конкретизацію права і обов'язків конкретних осіб, які беруть участь у справі.

Рішення суду ухвалює суд при завершенні судового розгляду у двох видах провадження: позовному та окремому. Під час ухвалення рішення у цих видах провадження суд керується загальними правилами, передбаче­ними в ЦПК України для ухвалення рішення. Однак можливі винятки чи додаткові положення відносно порядку ухвалення рішення з конкретних категорій справ, зумовлені специфікою матеріального права чи інтересу, які підлягають захисту.

Рішення суду має специфічні ознаки:

- закон передбачає форму рішення суду, чітко визначено його обов'язкові реквізити і питання, які становлять його зміст;

- рішення суд ухвалює в письмовій формі, воно складається з чотирьох частин: вступна, описова, мотивувальна, резолютивна;

- набирає законної сили з моменту, чітко визначеного законом;

- закон чітко встановлює порядок внесення виправлень описок та ариф­метичних помилок;

- для рішення суду визначений строк його видачі та направлення копій особам, які брали участь у справі.

Значення рішення суду передусім полягає в тому, що ним вирішують цивільну справу по суті. Потреба у рішенні суду, як акті правосуддя, ви­никає «у зв'язку з перешкодою у здійсненні права, внаслідок чого виникає невизначеність в наявності чи у змісті правовідпошення. Перед тим як при­мусово здійснити право, необхідно усунути цю невизначеність, що можливо тільки завдяки рішенню суду про те, існує чи ні правовідпошення (право, обов'язок), які є предметом вимоги, а якщо існує, то який його дійсний зміст. Суть рішення суду виявляється у впливі на матеріальні правовід­носини і виражається в тому, що рішення владно підтверджує взаємовід­носини суб'єктів матеріального права чи інші правові обставини в справа окремого провадження, усуває їх спірність, створює правову можливість безперешкодної реалізації права чи охоронюваного законом інтересу і тим

самим надає їм захист»'. Проте у деяких випадках рішення суду не має безпосереднього впливу на конкретні матеріальні правовідносини суб'єктів права, а обмежується лише констатацією фактів і правового стану. Такими здебільшого є рішення суду у справах окремого провадження.

Рішення суду відновлює порушені права, конкретизує права і обов'язки осіб, які беруть участь у справі.

Можна говорити про те, що у певних випадках рішення суду є юридич­ним фактом, із яким закон пов'язує виникнення, зміну, припинення пра­вовідносин. Це означає, що з моменту набрання ним законної сили цивільні права та обов'язки вважаються такими, що виникли, і не вимагається будь- які дії з примусового виконання рішення суду. Зокрема, згідно з ч. 2 ст. 220 ЦК України, якщо сторони домовилися щодо всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулось повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступ­не нотаріальне посвідчення договору не вимагається. Юридичним фактом є також рішення суду, яким неповнолітній особі надають повну цивільну дієздатність (ст. 35 ЦК України) тощо.

Рішення суду утверджує законність у державі, сприяє попередженню правопорушень, сприяє подоланню правового нігілізму. Сила рішення суду базується на авторитеті судової влади і нормах матеріального права, які застосовує суд під час вирішення цивільної справи.

Така роль рішення суду ґрунтується на тому, що воно демонструє право в дії. Нормативні акти будь-якого рівня мають виховний вплив тільки за умови, що вони реалізуються в правовій практиці. Проголошення тих чи інших прав ще не свідчить про їх реальне існування. Рішення суду впев­нено показує реальну дію правових норм, які розкривають багатство свого змісту в застосуванні до конкретних життєвих обставин^.

ЦПК України визначає не тільки процедуру ухвалення рішення суду, але і його зміст, який включає чотири частини: вступну, описову, мотиву­вальну і резолютивну (ст. 215 ЦПК України). Кожна з частин має своє призначення, а всі разом реалізують вимоги, які пред'являють до рішення суду. Кожна з частин рішення суду має містити інформацію, передбачену законом. Водночас ст. 215 ЦПК України не дає вичерпного переліку пи­тань, які відображають у змісті рішення. Наприклад, у вступній частині рішення суду обов'язково потрібно зазначати, у якому судовому засіданні (відкритому чи закритому) розглядали справу.

' Гуревич, М. А. Судебиое решение (теоретические ііроблемьі) / М. А. Гу- ревич. - М., 1976. - С.14-16.

^ Див.; Граждаїїское процессуальное право : учебіїик / С. А. Алехииа, В. В. Блажеев и др. ; под ред. М. С. Шакаряи. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 272.

Вступна частина рішення суду. Рішення суду починається з найме­нування схвалюваного акту - «Рішення». Суд ухвалює рішення іменем України, ш;о обов'язково зазначається у вступній частині.

Далі у вступній частині вказують:

- час та місце ухвалення рішення. Днем ухвалення рішення є день під­писання рішення суддею (суддями), який його ухвалив;

- найменування суду, що ухвалив рішення (повна назва суду без скорочень й абревіатур);

- прізвиш;е та ініціали судді (суддів - при колегіальному розгляді). Відомості про склад суду, відображені у рішенні, мають збігатися з відо­мостями в журналі судового засіданні, інакше порушується принцип без­посередності розгляду справи;

- прізвище та ініціали секретаря судового засідання, який веде жур­нал судового засідання;

- імена (найменування) сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Якщо заяву подано в чужих інтересах, зазначається, в чиїх саме і хто звернувся із заявою;

- предмет позовних чи заявлених вимог (наприклад, про витребу­вання майна з чужого незаконного володіння, про визнання фізичної особи недієздатною).

Описова частина рішення суду є досить об'ємною, що залежить від конкретних обставин справи. Вона включає:

- узагальнений виклад позиції відповідача. Тобто чи визнає він позов повністю або частково; які обґрунтовані заперечення подав. Позицію від­повідача описують так, як він її викладав сам. Якщо відповідач пред'являв зустрічний позов, то в описовій частині викладається його суть, а також заперечення позивача проти зустрічного позову;

- пояснення осіб, які беруть участь у справі;

- докази, досліджені судом.

Зазначимо, що у ЦПК України дещо звужено зміст описової частини рішення суду. В цій частині треба фіксувати обставини справи так, як це подають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Обов'язково мають бути зафіксовані вимоги позивача і їх обґрунтування. Потрібно відоб­разити зміни позивачем своїх вимог (якщо це мало місце): зміну предмета або підстави позову, повну чи часткову відмову від позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог. Ця інформація потрібна для того, щоб чітко визначити предмет вимоги.

У цій частині треба також вказати про заяви осіб, які беруть участь у справі, з питань процесуального характеру.

У мотивувальній частині рішення суду обставини викладають так, як їх встановив суд; аналізують докази у справі, визначають норми матеріаль­ного права, які підлягають застосуванню, тлумачать їх.

Фактично ця частина рішення суду складається з трьох елементів: 1) викладу фактичних обставин справи, встановлених судом; 2) аналізу доказів, на основі яких суд вважає факти встановленими, аналізу доведень, виходячи з яких подані докази суд не приймає; 3) юридичну кваліфікацію, яка складається із визначення нравовідношення, яке існує між сторонами, і посилання на норми матеріального права, якими регулюють ці правовід­носини.

Мотивувальна частина рішення суду починається висновком суду стосов­но того, чи підлягає заявлена вимога задоволенню (повністю чи частково). Якш:о позов відповідач визнав повністю, у мотивувальній частині молсе бути вказано лише на визнання позову і прийняття його судом.

Суд зазначає, які факти він вважає встановленими і чому; аналізує доказову базу з позиції її належності, допустимості, достовірності, до­статності; вказує, які обставини якими доказами підтверджено; чому суд відхиляє ті чи інші докази; чи було порушено, не визнано або оспорено права, свободи чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду, а якщо були, то ким.

У мотивувальній частині рішення суду обов'язково відобразити вказівку на застосування закону і на його конкретну норму - назви, статті, її частини, абзацу, пункту, підпункту матеріального і процесуального закону.

Із мотивувальної частини має бути видно і повинен бути очевидним кінцевий висновок суду щодо вирішення справи.

Резолютивна частина рішення суду повинна містити вичерпні вис­новки, у зв'язку з чим у ній треба чітко і зрозуміло сформулювати: що саме ухвалив суд щодо заявлених вимог; хто, які конкретно дії і на чию користь має вчинити; як суд розподіляє судові витрати; визначити строк і порядок оскарження рішення, а також вирішити решту питань, зазначених у законі, для того, щоб рішення не викликало сумнівів, було зрозумілим під час виконання. Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 215 ЦПК України, у резолютивній частині потрібно зазначити:

- висновок суду про задоволення позову або відмову у позові повністю чи частково {задоволення заяви або відмова у задоволенні заяви - у спра­вах окремого провадження)]

- висновок суду по суті позовних вимог {висновок суду по суті заяв­лених вимог - у справах окремого провадження)]

- розподіл судових витрат;

- вказівка на негайне виконання рішення суду;

- строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Суд має дати вичерпну відповідь відносно заявлених вимог і заперечень.

За позовами про визнання суд вирішує питання про наявність або відсут­ність того чи іншого права, тому під час задоволення позову суд в окремих випадках повинен вказати в резолютивній частині на ті правові наслідки,

які призводять до такого визнання (наприклад, про анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу у випадках визнання шлюбу недійсним).

Розподіл судових витрат здійснюють відповідно до ст. 88 ЦПК України. Рішення має містити вказівку на строки і порядок його оскарження. Щодо заочного рішення, то його резолютивна частина додатково повинна включати вказівку на строк та порядок подання заяви про його перегляд.

ЦПК України (ст. 216) конкретизує зміст резолютивної частини рішення у випадках, коли рішення суду ухвалюють на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів. Так, суд, ухвалюючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, має зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарними. Крім того, наприклад, у позовах про захист прав споживачів, коли відповідач має вчинити які-небудь дії, суд в резолютивній частині рішення вказує, які саме дії мають бути вчинені. У справах про визнання батьківства, материнства резолютивна частина повин­на містити відомості, потрібні для реєстрації батька, матері дитини.

Предмет судового розгляду формують вимоги, заявлені для розгляду і вирішення судом. Суд, керуючись принципом диспозитивності, як правило, не може вийти за межі заявлених вимог. Проте у деяких випадках закон допускає таку можливість. Так, відповідно до ч. 5 ст. 216 ЦК України, суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Резолютивну частину формулюють в імперативній формі без будь-якої аргументації, оскільки остання міститься в мотивувальній частині.

Будучи актом застосування права, рішення суду повинно мати спеціальні зовнішні атрибути, які свідчать про те, хто і коли його прийняв. Рішення суду має зовнішні формальні реквізити - печатки, штампи, підписи, що підтверджує його юридичне значення й офіційний характер, прийняття його відповідно до компетенції суду загальної юрисдикції.