16.2. Частини стадії судового розгляду

Судовий розгляд як стадія цивільного процесу складається із послідов­но змінних частин: підготовчої, розгляду справи по суті, судових дебатів, ухвалення та проголошення рішення суду. Кожна частина стадії судового розгляду має своє приватне завдання і відповідний зміст. Оскільки кожна з них має відбуватися послідовно, то повернення до вже пройденої частини можливе лише за ухвалою суду.

Підготовча частина стадії судового розгляду складається із процесу­альних дій, спрямованих на те, щоб з'ясувати можливість розгляду справи по суті. Зокрема, суд вирішує такі питання: можливість розгляду справи у цьому складі суду; можливість розгляду справи у випадку неявки осіб, які беруть участь у справі, а також свідка, експерта, перекладача, спе­ціаліста.

У призначений для розгляду справи час головуючий входить до зали судового засідання, просить усіх сідати, оголошує засідання суду відкритим і повідомляє, яку справу розглядатимуть.

Ще до відкриття судового засідання секретар судового засідання з'ясовує, хто з викликаних у справі осіб з'явився до суду. Після відкрит­тя судового засідання секретар судового засідання доповідає суду, хто з викликаних у справі осіб з'явився в судове засідання. Стосовно тих осіб, які не з'явилися, секретар судового засідання інформує суд про дотримання порядку їх повідомлення, передбаченого Главою 7 ЦПК України, і які є відомості про причини їх неявки.

Неявка викликаних у справі осіб зобов'язує головуючого вчинити від­повідні процесуальні дії.

Відповідно до ст. 169 ЦПК України, суд відкладає розгляд справи в межах строків розгляду цивільної справи у таких випадках:

I. 1) неявки в судове засідання однієї із сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких нема відомостей, що їм вручені судові повістки; 2) неявки в судове засідання сторони або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, оповіщених у встановленому порядку про час і місце судового розгляду, якщо вони повідомили про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) першої неявки без поважних причин належно повідомленого позивача в судове засідання або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності; 4) якщо суд визнає потрібним, щоб сторона, яка подала заяву про розгляд справи за її відсутності, дала особисті пояснення. Викликати позивача або відповідача для особистих пояснень можна і тоді, коли у справі беруть участь їхні представники. Усі зазначені випадки є підставами для обов'язкового відкладення розгляду справи.

II. За клопотанням сторони та з урахуванням обставин справи суд може відкласти розгляд справи у разі неявки представника (законного та договірного) у судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки.

про відкладення розгляду справи суд постановляє відповідну ухвалу, яка не підлягає оскарженню.

Якщо на судове засідання не з'явилися свідок, експерт, перекладач, спеціаліст головуючий виносить на обговорення питання за участі осіб, які беруть участь у справі, пов'язане із можливістю розгляду справи за відсутності свідка, експерта, перекладача, спеціаліста. У результаті обго­ворення цього питання суд постановляє ухвалу про продовження судового розгляду або про відкладення розгляду справи на певний строк (ст. 170 ЦПК України). Одночасно суд вирішує питання про відповідальність осіб, які не з'явилися (ст. 185-3 КпАП України).

Після з'ясування явки учасників цивільної справи головуючий встанов­лює особи тих, хто з'явився за допомогою перевірки даних із відповідними документами. Одночасно суд може з'ясовувати й інші відомості про особу, які мають значення для цивільної справи: місце проживання та місце ро­боти (для надсилання повісток), рік народження (для з'ясування обсягу цивільної процесуальної дієздатності) тощо.

Суд перевіряє об'єм повноважень судових представників у справі (ч. З ст. 163 ЦПК України). У журналі судового засідання фіксують: 1) інфор­мацію про відсутність (або наявність) обставин, які виключають можливість особи бути представником; 2) коли, ким і на який строк (якщо він зазна­чений) видана довіреність або інший уповноважуючий документ - якщо мова йде про договірного представника; 3) з'ясовуються повноваження представника.

Оскільки провадження у справі у цивільному судочинстві може бути відкрито за заявою осіб чи органів, яким законом надано право захищати

права, свободи та інтереси інших осіб, у відповідних випадках, суд пере­віряє наявність обставин, які виключають можливість їх участі у процесі, документи, які посвідчують особу-заявника та обсяг їхніх повноважень. Цю інформацію зазначають у журналі судового засідання.

Якщо до розгляду справи залучений перекладач, зокрема особа, яка володіє навиками сурдоперекладу, головуючий роз'яснює йому його проце­суальні права та обов'язки (передбачені ст. 55 ЦПК України), попереджає під розписку про кримінальну відповідальність за завідомо неправильний переклад і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків. Закон закріплює за перекладачем права, реалізація яких дозволяє належним чином виконати покладену на нього функцію. Роз'яснення перекладачеві його обов'язків безпосередньо перед початком розгляду справи по суті пояснюється тим, що особа, яка не володіє мовою, якою ведеться судочинство, мусить від самого початку мати можливість активно брати участь у процесі. Розгляд справи за відсутності перекладача, незалежно від того, був він повідомлений про час і місце розгляду справи чи ні, є порушенням цивільних процесуальних норм і слугує безумовною підставою для скасування рішення суду.

Головуючий з'ясовує у перекладача обставини, які належать до можли­вості здійснення ним відповідної функції: освіта, рівень володіння мовою, якою ведеться судочинство та переклад із якої потрібно здійснювати на мову судочинства тощо. Перекладача у судовому засіданні приводять до присяги, текст якої викладено у ч. 2 ст. 164 ЦПК України. Перекладач підписує текст присяги і разом із розпискою долучають її до справи.

Наступна процесуальна дія - видалення свідків із зали судового засідан­ня. Це потрібно для забезпечення допиту свідків у відсутності інших свідків, які з'явилися, усунення взаємного впливу у показах цих суб'єктів, а також виключення впливу на формування показань свідків інших доказів. Свідки видаляються із зали судового засідання у відведені для цього приміщення. На жаль, нині у судах майже немає таких приміщень, тому, як правило, свідки видаляються у коридор. Заходи щодо того, щоб свідки, яких суд допитав, не спілкувалися із свідками, яких суд ще не допитав, відповідно до положень ЦПК України, повинен вживати судовий розпорядник. Проте слушною є думка, що «реально такий його обов'язок виконати неможливо. Це зумовлено тим, що він повинен одночасно знаходитись і у залі судового засідання»'.

Після видалення свідків головуючий оголошує склад суду, а також прізвища секретаря судового засідання, перекладача, експерта, спеціаліста та роз'яснює особам, які беруть участь у справі, право заявляти відводи.

' Цивільний процесуальний кодекс Україїш: иауково-ирактичпий коментар : у 2 т. / за заг. ред. С. Я. Фурси. - К. : Видавець Фурса С. Я., КНТ, 2006. - С. 486.

Так, суддя не може брати участі в розгляді справи і підлягає відводу (самовідводу), якщо: 1) під час попереднього вирішення цієї справи він брав участь у процесі як свідок, експерт, спеціаліст, перекладач, представ­ник, секретар судового засідання; 2) він прямо чи побічно заінтересований у результаті розгляду справи; 3) він є членом сім'ї або близьким родичем (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич) сторони або інших осіб, які беруть участь у справі; 4) якщо є інші обставини, які викликають сумнів в об'єктивності та неупередженості судді; 5) до складу суду входять особи, які є членами сім'ї або близькими родичами між собою.

Спеціальні підстави для відводу судді (складу суду) пов'язані із недопус­тимістю його повторної участі у розгляді справи (ст. 21 ЦПК України):

1) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді першої інстанції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в судах апеляційної і ка­саційної інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді її судом першої інстанції після скасування попереднього рішення або ухвали про закриття провадження у справі. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першій інстанції» вказано, що можлива повторна участь судді в розгляді справи у першій інстанції у разі скасування постановленої за його участі ухвали, якою не закінчувалося провадження у справі (п. 19);

2) суддя, який брав участь у вирішенні справи в суді апеляційної інстан­ції, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в судах касаційної і першої інстанцій, у перегляді справи у зв'язку з винятковими обставинами, а так само у новому розгляді справи після скасування ухвали чи нового рішення апеляційного суду;

3) суддя, який брав участь у перегляді справи в суді касаційної інс­танції, не може брати участі в розгляді цієї самої справи в суді першої чи апеляційної інстанцій;

4) суддя, який брав участь у перегляді справи у зв'язку з виняткови­ми обставинами, не може брати участі у розгляді цієї самої справи в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанцій.

Підставами для відводу судді, зазначені у ст. 20 ЦПК України, діють і щодо секретаря судового засідання, спеціаліста, перекладача, експерта. Експерт або спеціаліст не може брати участі у розгляді цивільної справи, якщо: 1) він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від осіб, які беруть участь у справі; 2) з'ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.

За наявності підстав для відводу суддя, секретар судового засідання, експерт, перекладач, спеціаліст зобов'язані заявити самовідвід.

Відвід (самовідвід) має бути мотивованим і заявленим до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами. Заявляти відвід (самовідвід) після цього дозволено лише у випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) стало відомо після початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами (ч. З ст. 23 ЦПК України). У разі заявлення відводу суд заслуховує думку всіх осіб, які беруть участь у справі, а також заслуховує особу, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення.

Окремо варто зазначити про те, що питання про відвід суду вирішує суд, якому заявлено відвід. Відвід судді, який розглядає справу одноо­собово, вирішує той суддя. Відвід, заявлений кільком суддям чи усьому складу суду, вирішує той самий суд у повному складі більшістю голосів. Така ситуація, на нашу думку, суперечить правилу, сформульованому ще давньоримськими юристами, про те, що ніхто не може бути суддею у власній справі. Адже, фактично, скерування скарги для вирішення по суті тій особі, дії якої оскаржуються, позбавляє скаргу сенсу. Справедливою є думка науковців про те, що механізм відводу суддів, визначений у ЦПК України, має декларативний характер і не є ефективним. Вважаємо, що вирішувати питання про відвід судді міг б голова суду першої інстанції, що створило б ефективний механізм реалізації цього інституту (як, наприклад, це вирішує господарське судочинство).

Заяву про відвід вирішують у нарадчій кімнаті. За результатами роз­гляду заяви постановляють ухвалу про задоволення заяви про відвід або про відмову у задоволенні заяви про відвід. Така ухвала оскарженню не підлягає. Правові наслідки відводу суду (судді) передбачено у ст. 25 ЦПК України. Якщо здійснено відвід секретареві судового засідання, експертові, перекладачеві, спеціалістові, суддя має постановити ухвалу про відкладення розгляду справи для залучення інших секретаря судового засідання, екс­перта, перекладача, спеціаліста.

Після вирішення питання про відводи (самовідводи) головуючий роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, за­тверджені у ст. 27, 31 ЦПК України. Цю процесуальну дію фіксують у журналі судового засідання.

Далі головуючий з'ясовує в осіб, які беруть участь у справі, чи мають вони заяви і / або клопотання з питань, пов'язаних із розглядом та вирішен­ням цивільної справи. За змістом заяви та клопотання можуть бути різними, що зумовлено характером конкретного процесуального права (обов'язку). Кожну заяву та клопотання потрібно обговорити і вирішити негайно після їх подання. Суд не вправі відкладати їх вирішення. З питання про обґрун­тованість заяви чи клопотання, його відношення до розглядуваної справи за­слуховують думку осіб, які беруть участь у справі. За результатами розгляду поданих заяв і/або клопотань суд постановляє відповідну ухвалу (це може бути журнальна ухвала або ухвала, яку постановляють у нарадчій кімнаті.

- залежно від питання, яке порушувалось у заяві чи клопотанні; вид ухвали і суть порушуваного питання впливає і на можливість реалізації права на оскарження постановленої ухвали) про задоволення заяви чи клопотання або про відмову у їх задоволенні. Ухвала суду про відмову в задоволенні заяви чи клопотання не перешкоджає повторному їх заявленню.

Завершальною процесуальною дією головуючого у підготовчій частині судового розгляду є роз'яснення прав та обов'язків експертові та спеціаліс­тові, якщо їх залучено до розгляду цивільної справи.

Головуючиіі має роз'яснити експертові його права та обов'язки, передба­чені у ст. 53 ЦПК України, попередити під розписку про кримінальну від­повідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, привести експерта до присяги (текст наведено у ч. 2 ст. 171 ЦПК України). Експерт підписує текст присяги, який разом із розпискою долучають до справи.

Згідно з ч. 5 ст. 171 ЦПК України, експертам, які працюють у держав­них експертних установах, роз'яснення їхніх прав і обов'язків та приведення до присяги здійснює керівник експертної установи під час призначення особи на посаду та присвоєння кваліфікації судового експерта. Підписаний текст та розписку про ознайомлення з правами й обов'язками експерта та про кримінальну відповідальність за відмову без поважних причин від ви­конання покладених на нього обов'язків, за завідомо неправдивий висновок приєднують до особової справи. Засвідчені печаткою експертної установи копії цих документів подають на вимогу суду.

Спеціалістові роз'яснюють його права й обов'язки, визначені ст. 54 ЦПК України.

Розгляд справи по суті - чи не найважливіша частина стадії судового розгляду. Саме тут у змагальній формі відбувається дослідження обставин справи і наявних доказів з метою розв'язання суті самої цивільної справи. Обставини справи розглядають у межах заявлених позивачем вимог, до­слідження доказів у судовому засіданні здійснюють на основі правил на­лежності та допустимості, в умовах дії принципів безпосередності, усності й безперервності.

Згідно зі ст. 173 ЦПК України, розгляд справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст заявлених вимог та про визнання сторо­нами певних обставин під час попереднього судового засідання. Доповідь головуючого має важливе значення для визначення об'єму і меж дослід­ження справи у судовому засіданні. Це забезпечує можливість правильного і своєчасного розгляду і вирішення справи. Як правильно зазначає з цього приводу А. Федіна, правильна побудова доповіді спрямовує осіб, які беруть участь у справі, їх представників на ефективну участь у розгляді справи по суті. Доповідь має бути короткою, тезисною, у ній потрібно відобра­зити: суть вимог позивача і заперечень проти них відповідача; обставини.

які обґрунтовують позовні вимоги і заперечення; докази, подані у справі. Доповідач повідомляє інші відомості, які треба розглянути суду для пра­вильного вирішення справи. Якість доповіді безпосередньо залежить від того, наскільки ґрунтовно суддя здійснив підготовчі дії на стадії провад­ження у справі до судового розгляду.

Після доповіді з'ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти ми­рову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду. При цьому необхідно пам'ятати, що у деяких категоріях справ укладення миро­вої угоди не допускається, а ст. 6 Закону України «Про третейські суди» містить перелік категорій справ, які не можуть бути предметом розгляду і вирішення у третейському суді, у разі розгляду справи за відсутності від­повідача головуючий доповідає позицію останнього щодо заявлених вимог, викладених у письмових поясненнях. Якщо позивач змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. У разі часткового визнання позову відповідачем голо­вуючий з'ясовує, у якій саме частині позов визначено.

Волевиявлення сторін, спрямовані на припинення спору, мають бути чітко зафіксовані. Заява позивача про відмову від позову, заява відповідача про визнання позову, умови мирової угоди заносять до журналу судового засідання з підписами сторони або обох сторін. Якщо ці розпорядчі дії викладено в адресованих суду заявах у письмовій формі, їх приєднують до справи, про що обов'язково зазначають у журналі судового засідання.

Передусім, приймаючи відмову позивача від позову, мирову угоду від сторін, визнання відповідачем позову, суд зобов'язаний перевірити дотримання умов, передбачених ст. 174 та 175 ЦПК України, і роз'яснити сторонам правові наслідки здійснення зазначених дій (ст. 206, 223 ЦПК України).

Якщо сторони не бажають реалізувати вказаних розпорядчих дій або у разі неприйняття їх судом, розгляд справи по суті продовжується.

Суд заслуховує пояснення осіб, які беруть участь у справі, у такій послідовності: 1) Уповноважений Верховної Ради України з прав люди­ни, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядуван­ня, фізичні та юридичні особи - якщо провадження у справі відкрито за їхньою заявою, поданою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, або державних чи суспільних інтересів; 2) позивач, його представник (за клопотанням позивача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні позивача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 3) відповідач, його представник (за клопотанням відповідача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки

представник); 4) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник). Встановлена законом послідовність у заслуховуванні пояснень осіб, які беруть участь у справі, є обов'язковою для суду. Вона має зберігатися і у тому випадку, коли суд оголошує письмові пояснення осіб, які беруть участь у справі.

Якщо особи, які беруть участь у справі, висловлюються нечітко або з їх слів не можна дійти висновку про те, визнають вони обставини чи запе­речують проти них, суд може зажадати від цих осіб конкретної відповіді - «так» чи «ні» (ч. 4 ст. 176 ЦПК України).

Кожній особі, яка бере участь у справі, надано право ставити запитання один одному. Запитання задають із дозволу головуючого, який може від­хилити його, якщо воно не стосується справи. Особа, яка раніше ставила питання у встановленій послідовності, може просити головуючого знову надати їй можливість задати питання. Суддя вправі поставити питання у будь-який момент давання пояснення.

Після заслуховування пояснень осіб, які беруть участь у справі, голову­ючий встановлює порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються (ст. 177 ЦПК України). При цьому потрібно врахувати зміст спірних правовідносин, наявні у справі докази, особливості джерел доказової бази, а також думка осіб, які беруть участь у справі, які вправі пропонувати свої варіанти. Про порядок з'ясування обставин справи та дослідження доказів судом постановляється журнальна ухвала. У разі потреби встановлений порядок може бути змінено.

Найчастіше дослідження доказів розпочинається із допиту свідків. Відповідно до цивільного процесуального законодавства, свідком може бути кожна особа, якій відомі будь-які обставини, що стосуються справи (за винятком осіб, зазначених у ч. 1 ст. 51 ЦПК України). Кожного свідка у судовому засіданні допитують окремо.

Перед допитом повнолітнього свідка головуючий встановлює його осо­бу, вік, рід занять, місце проживання і стосунки із сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, роз'яснює його права і з'ясовує, чи не відмовляється свідок із встановлених законом підстав від давання пока­зань. Зокрема, відповідно до ст. 52 ЦПК України фізична особа має право відмовитися давати показання щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, пад­черка, брат, сестра, дід, баба, внук, внучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, член сім'ї або близький родич цих осіб). Особа, яка відмовляється давати показання, зобов'язана повідомити причини від­мови. У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя» вказано, що суд має

роз'яснити особам, які мають право відмовитися давати показання, таке їхнє право. Якщо суд не вчинив цієї процесуальної дії, то показання зазначених осіб мають визнаватися судом одержаними із порушенням закону, що має наслідком недопустимість їх використання як доказу. Про відмову від дачі показань, якщо вона приймається судом, потрібно постановити ухвалу.

Якщо перешкод для допиту свідка не встановлено, головуючий під розписку попереджає свідка про кримінальну відповідальність за завідомо неправдиве показання і відмову від дачі показань та приводить його до присяги, текст якої викладено у ч. 5 ст. 180 ЦПК України. Свідок підписує текст присяги, який разом із розпискою приєднують до справи.

Допит свідка розпочинається із пропозиції суду розповісти все, що йому особисто відомо у справі. Якщо свідок надає показання, одержані із іншого джерела, він зобов'язаний вказати джерело своєї обізнаності. Показання про обставини, які мають значення для справи, свідок повідомляє усно. У випадках, якщо показання пов'язані з будь-якими обчисленнями та ін­шими відомостями, які важко зберегти в пам'яті (наприклад, економічні, бухгалтерські, технічні розрахунки, креслення тощо), свідок, даючи пока­зання, може користуватися записами. Ці записи подають суду та особам, які беруть участь у справі, і можуть приєднувати до справи за журнальною ухвалою.

Після цього свідкові мають право поставити запитання особи, які беруть участь у справі, та суд. Першою запитує особа, за заявою якої викликано свідка, а потім інші особи, які беруть участь у справі (дотримується пос­лідовність, аналогічна послідовності давання пояснень особами, які беруть участь у справі). Суд ставить запитання свідкові останнім.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді свідка на запитання осіб, які беруть участь у справі. Головуючий має право за заявою осіб, які беруть участь у справі, знімати питання, поставлені свідку, якщо вони за змістом ображають честь чи гідність особи, є навідними або не стосуються предмета розгляду.

Після допиту свідок залишається у залі судового засідання до закін­чення розгляду справи. Суд за згодою сторін може дозволити допитаному свідкові залишити залу судового засідання до закінчення розгляду справи. З приводу цієї процесуальної дії постановляють журнальну ухвалу.

Слід зазначити, що ЦПК України не виключає можливості повторного допиту свідка. Повторний допит свідка може бути проведено в тому самому або наступному засіданні за його власною заявою, заявою осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду. Суд має право одночасно допитати свідків для з'ясування причин розходжень у їхніх показаннях. Водночас під час оцінки доказів суду потрібно враховувати те, що повторно допи­тані свідки могли дати показання під впливом відомих їм показань інших свідків.

Цивільним процесуальним законодавством передбачено певні особли­вості допиту малолітніх та неповнолітніх свідків (ст. 182 ЦПК України). Під час допиту малолітнього свідка на судове засідання обов'язково треба викликати педагога або батьків, усиновлювачів, опікунів, якщо вони не заінтересовані у справі. Участь педагога, батьків, усиновлювачів, піклу­вальників під час допиту неповнолітнього свідка залежить від розсуду суду. Педагогічний працівник, батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники вправі з дозволу суду ставити свідкові запитання, а також висловлювати свою думку стосовно особи свідка, змісту його показань.

Свідкам, які не досягли шістнадцятирічного віку, головуючий роз'яснює обов'язок давати правдиві показання, не попереджуючи про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань і за завідомо неправдиві показання, і не приводить до присяги.

Щоб забезпечити спокійну психологічну атмосферу, у виняткових випад­ках, коли це потрібно для об'єктивного з'ясування обставин справи, на час допиту малолітніх або неповнолітніх свідків, із зали судового засідання за ухвалою суду можуть видалити ту чи іншу особу, яка бере участь у справі. Після повернення цієї особи до зали судового засідання головуючий пові­домляє її про показання цього свідка і надає можливість поставити йому за­питання. Законодавець обмежився вказівкою на можливість видалення лише осіб, які беруть участь у справі. Хоча доцільніше було б передбачити право видаляти із зали судового засідання на час допиту малолітніх або неповноліт­ніх свідків також і будь-кого з осіб, присутніх у залі судового засідання.

Після закінчення допиту свідкок, який не досяг шістнадцятирічного віку, видаляється із зали судового засідання. Проте суд може визнати не­обхідною присутність цього свідка в залі судового засідання (наприклад, у разі повторного допиту, очної ставки, для дослідження письмових доказів тощо). У такому разі потрібно постановити мотивовану журнальну ухвалу про залишення свідка у залі судового засідання.

Після допиту свідків, які з'явилися у судове засідання, головуючим оголошує показання свідків, зібрані за судовими дорученнями в порядку забезпечення доказів під час їх допиту за місцем проживання, або показан­ня, дані під час судового засідання, на якому ухвалено скасоване рішення, якщо участь цих свідків у новому судовому засіданні є неможливою. Особи, які беруть участь у справі, мають право висловити своє ставлення до цих показань і дати щодо них свої пояснення (ст. 183 ЦПК України).

Потреба оголосити ці показання полягає в тому, що для обґрунтування рішення суду суд може використати лише ті показання, які досліджено у судовому засіданні за участі осіб, які беруть участь у справі. Зазначені особи можуть давати пояснення щодо оголошених показань'.

' Див.: Цивільний процесуальний кодекс України : науково-практичиий коментар / за ред. В. В. Комарова. — X., 2001. - С. 393.

Якщо свідки, які дали показання суду, що виконував судове доручення, прибудуть до суду, який розглядає справу, вони зобов'язані давати пока­зання у загальному порядку (ч. 5 ст. 132 ЦПК України).

Верховний Суд України наголосив, що не можуть бути використані як показання свідка їх письмові пояснення, тому у відповідних випадках (нап­риклад, якщо пояснення таких осіб мають значення для справи і допитати їх неможливо) вони приймаються судом як письмові докази. Разом з тим, суд вправі при повторному розгляді справи після скасування раніше ухваленого ріщення оголосити й оцінити в сукупності з іншими показаннями свідків, що маюіть значення для вирішення справи, допитаних у судовому засіданні, в якому було ухвалено скасоване рішення, якщо участь таких свідків у ново­му судовому засіданні на підставі наданих доказів не вбачається можливою (внаслідок хвороби, тривалого відрядження тощо), за винятком випадку, якщо суд першої інстанції у своїй ухвалі зазначив, що мало місце порушен­ня норм процесуального закону при їх допиті (п. 27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуаль­ного законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Новелою ЦПК України є те, що пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників розцінюватимуть як докази лише тоді, коли їх одержані та дослідив суд у порядку, передбаченому для давання показань свідком. Тобто сторона, третя особа, їх представники можуть подати клопотання до суду про допит їх як свідків у розглядуваній цивільній справі. Суд має постановити журнальну ухвалу про допит зазначених осіб як свідків. Допит сторін, третіх осіб, їхніх представників як свідків здійснюють за правилами ст. 180-182 ЦПК України.

Дослідження письмових доказів відбувається у формі сприйняття і вив­чення відомостей про факти, що містяться в них". Додержуючи принципу ус­ності, письмові докази, зокрема одержані в порядку їх забезпечення, огляду на місці чи виконання судового доручення, потрібно оголосити (зачитати) в судовому засіданні повністю або в частині, яка містить відомості, що ма­ють значення для справи, та надані для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а в необхідних випадках - також експертам, спеціалістам і свідкам. Ознайомившись із формою і змістом письмового доказу, особи, які беруть участь у справі, можуть давати свої пояснення з приводу цього доказу або протоколу його огляду. Особи, які беруть участь у справі, з приводу зазначених доказів можуть ставити питання свідкам, експертам, спеціалістам. У п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення» вказано: коли докази, що є у справі, зібрано в порядку виконання судового доручення, суд може обґрунтовувати ними рішення

' Див.: Граждаїїское іюцессуальїгае право : учебішк / С. А. Алехииа, В. В. Блажеев и др. ; под ред. М. С. Шакаряи. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2004. - С. 254.

лише за умови, якщо він оголосив їх у судовому засіданні і їх досліджено в сукупності з іншими матеріалами справи.

З метою охорони гарантованої Конституцією України таємниці особис­тих паперів, листів, записів телефонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції фізичних осіб, зміст цих письмових доказів може бути оголошено і досліджено у відкритому судовому засіданні тільки за згодою осіб, власністю яких є зазначені документи. Без згоди цих осіб оголошення й дослідження таких доказів відбувається у закритому судовому засіданні, про що головуючий постановляє ухвалу. Це правило застосовується при дослідженні звуко- і відеозаписів такого самого характеру.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду особою, яка бере участь у справі, для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є фальшивим, особа, яка подала цей документ, може просити суд виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів (ч. 2 ст. 185 ЦПК України). Правильно зазначають В. Кравчук та О. Угриновська, що ця норма не передбачає, як має діяти суд, якщо заява про фальшивість надійшла, але особа, яка подала документ, не просить його виключити з числа доказів або заперечує фальшивість. Погоджуємося з їхньою позицією, що в цьому випадку пот­рібно керуватися загальною нормою про те, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ч. 1 ст. 61 ЦПК України). Оскільки сторона покликається на фальшивість документа, то вона й зобов'язана це доказати. У більшості випадків зробити це можна, провівши експертизу. Тому одночасно із по­данням такої заяви заінтерисована особа має подавати до суду клопотання про призначення відповідної експертизи. На думку А. Боннера, оскільки такий доказ не усуваються із числа доказів, він повинен бути досліджений і оцінений у сукупності з іншими доказами у справі^

З цього приводу Д. Лусненик зазначає, що доцільність ч. 2 ст. 185 ЦПК України є сумнівною. Вона фактично надає мол<ливість особі, яка подала фальшивий доказ, уникнути відповідальності за фальсифікацію у разі викриття цієї обставини. На думку суддів, у судовій практиці документ, щодо якого подано заяву про спір стосовно його фальшивості, не можна виключати з доказів, а навпаки, потрібно перевірити, дослідити й оцінити разом із наявними у справі доказами. Більше того, якщо буде підтверджено підроблення документа, суд вправі направити матеріали прокуророві для перевірки або порушення кримінальної справи^.

' Див.: Боннер, А. Т. Устаиовление обстоятельств граждаиских дел / А. Т. Бошіер. - М., 2000. - С. 251-280.

2 Див.: Луспеник, Д. Д. Розгляд судом заяв про фальшивість доказів відіговідіїо до нового Цивільного процесуальиого кодексу / Д. Д. Лусиеііик 11 Вісник Верховного Суду України. - 2004. - № 12. - С. 35.

Видається, що питання про фальсифікацію доказу можна порушити не тільки щодо письмових, але й речових доказів, звуко- й відеозаписів, поданих як докази. Під фальсифікацією доказу потрібно розуміти умисне спотворення його форми і змісту.

Дослідження речових доказів здійснюють шляхом безпосереднього огля­ду судом або дослідження в інший спосіб і пред'являють для ознайомлення особам, які беруть участь у справі, а у випадках - свідкам, експертам і спе­ціалістам. Під час проведення огляду можливим є використання різних тех­нічних засобів. Особи, які беруть участь в огляді речового доказу, можуть звертати увагу суду на характерні особливості досліджуваних предметів, па окремі особливості, які з'ясовуються під час огляду. Такі зауваження обов'язково зазначають у журналі судового засідання.

Речові докази, які оглядали поза судовим засіданням під час здійснення підготовчих дій у порядку виконання судового доручення або забезпечення доказів, досліджують у судовому засіданні шляхом оголошення результатів протоколу їх огляду. Особи, які беруть участь у справі, після оголошення цих протоколів мають право давати пояснення.

Особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання з приводу речових доказів свідкам, експертам, спеціалістам, які їх оглядали (ч. З от. 187 ЦПК України).

Речові докази після огляду та дослідження їх судом повертають особам, від яких їх одержано, якщо останні заявили про це клопотання і якщо його задоволення можливе без шкоди для розгляду справи. Речові докази, що є об'єктами, які вилучено з цивільного обороту або обмежено оборотоз- датні, передають відповідним підприємствам, установам або організаціям. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть передати їм на використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Речові докази повертають особам, від яких їх одержано, або передають особам, за якими суд визнає право на ці речі після набрання рішенням суду законної сили.

Звуко- чи відеозаписи досліджують через прослуховуванпя чи перегляд. Відтворення запису здійснюють або в залі судового засідання, або у спеціально обладнаному для цього приміщенні. У журналі судового засідання вказують оз­наки відтворюваних джерел доказів і час відтворення. Після цього суд заслухо­вує пояснення осіб, які беруть участь у справі, які можуть звернути увагу суду й інших осіб на окремі фрагменти запису. У будь-який момент дослідження запису, його відтворення може бути повторено повністю або в окремій частині за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 188 ЦПК України, з метою з'ясувати відомості, що містяться у матеріалах звуко- й відеозапису, а також у зв'язку з над­ходженням заяви про їх фальшивість суд може залучити спеціаліста або призначити експертизу.

При дослідженні в судовому засіданні таких доказів потрібно додержу­ватися конституційних положень про недоторканність приватної власності, право на особисту і сімейну таємницю, недопустимість розголошення ві­домостей про приватне життя особи без її згоди. Тому під час відтворення звукозапису, демонстрації відеозапису, що мають приватний характер, а також під час їхнього дослідження застосовують правила ЦПК України щодо оголошення і дослідження змісту особистих паперів, записів теле­фонних розмов, телеграм та інших видів кореспонденції (ст. б, 186 ЦПК •України).

Якщо у справі проведено експертизу, суд зобов'язаний у судовому засі­данні дослідити і цей доказ. Експерт дає свій висновок у письмовій формі, який потрібно оголосити на судовому засіданні. Участь експерта у судовому засіданні є необов'язковою. Проте, керуючись ч. 2 ст. 189 ЦПК України, ек­сперта можуть викликати на судове засідання для роз'яснення і доповнення висновку. З приводу цього йому можуть бути поставлені питання. Першою ставить запитання експертові особа, за заявою якої призначено експертизу, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якщо експертизу призначено за клопотанням обох сторін, першим ставить питання експертові позивач і (або) його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді експерта на питання осіб, які бе­руть участь у справі, а також ставити питання експертові після закінчення його допиту особами, які беруть участь у справі (ч. З ст. 189 ЦПК України).

Викладені письмово і підписані експертом роз'яснення і доповнення висновку долучають до справи.

Висновок експерта досліджують під час судового засідання поряд з іншими доказами. Він не має для суду наперед встановленої сили. Незгода суду з висновком експерта мусить бути мотивованою у рішенні суду. У випадках, передбачених у ст. 150 ЦПК України, ухвалою суд може при­значити додаткову або повторну експертизу.

Під час дослідження доказів суд може скористатися усними консульта­ціями або письмовими роз'ясненнями спеціалістів. Відразу зазначимо, що консультації та роз'яснення спеціаліста, відповідно до цивільного проце­суального законодавства, не є доказами у цивільному судочинстві. Проте у процесуальній науці з цього приводу висловлено протилежну думку - не можна не визнавати доказового значення за консультацією, яка містить відомості довідково-інформаційного чи досвідного характеру. Такі кон­сультації, занесені до протоколу судового засідання і приєднані до нього, виконують роль своєрідного письмового доказу. У випадках, коли спеціаліст надає допомогу суду у здійсненні певних процесуальних дій, наприклад під час фотографування, складення планів і схем, результати його діяльності самостійного доказового значення не мають.

Спеціаліст є самостійним суб'єктом цивільних процесуальних правовід­носин, який сприяє здійсненню правосуддя. Спеціаліст - це особа, яка во­лодіє спеціальними знаннями та навичками застосування технічних засобів і може надавати консультації під час вчинення процесуальних дій з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок. Як спеціалістів на судове засідання можуть викликати, наприклад, фотографів, відеооператорів, оцінювачів. Спеціаліст бере участь у здійсненні процесуальних дій, проте самостійного дослідження, спрямованого на одержання нових знань про фактичні обставини справи, на відміну від експерта, він не проводить. Його завдання полягає у наданні безпосередньої технічної чи довідково-консуль­таційної допомоги суду під час здійснення певних процесуальних дій.

Як правило, потреба залучати спеціаліста виникає під час дослідження доказів у суді: огляду письмових і речових доказів, відтворення звуко- і відеозаписів, призначення експертизи, допиту свідків. Його допомога може бути потрібна суду також під час здійснення інших процесуальних дій, наприклад, у разі оцінки майна.

Особа, викликана як спеціаліст на судове засідання, має з'явитися до суду, відповідати на поставлені їй запитання, давати консультації та роз'яснення, за потреби надавати суду технічну допомогу. Такі дії є фор­мами участі спеціаліста у цивільному судочинстві. Відповідальності за дачу завідомо неправдивих консультацій та роз'яснень для спеціаліста не перед­бачено, проте йому можуть заявити відвід з підстав та в порядку, визначених у ст. 20, 22-24 ЦПК України. Про залучення спеціаліста суд постановляє ухвалу. Як правило, це питання вирішують під час проведення підготовчих дій суду на стадії провадження у справі до судового розгляду.

Консультації спеціаліст дає усній, а роз'яснення - письмово. Роз'яснення, надані у письмовій формі і підписані спеціалістом, потрібно оголосити на су­довому засіданні і приєднати до матеріалів цивільної справи. Консультації, надані усно, - занести до журналу судового засідання.

Спеціалістові можуть поставити питання по суті наданих усних кон­сультацій чи письмових роз'яснень. Першою ставить питання особа, за клопотанням якої залучено спеціаліста, та її представник, а потім інші особи, які беруть участь у справі (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Якпхо спеціаліста залучено за клопотанням обох сторін або з ініціативи суду, першим ставить запитання спеціалістові позивач і / або його представник.

Суд має право з'ясовувати суть відповіді спеціаліста на питання осіб, які беруть участь у справі, а також давати запитання спеціалістові після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.

У контексті висвітлення питання про дослідження доказів у цивільно­му судочинстві окремої уваги потребує розгляд питання про дослідження висновків, наданих органами державної влади та органами місцевого са­

моврядування згідно зі ст. 46 ЦПК України. Варто зазначити, що ЦПК України не містить окремої регламентації, яка давала б відповідь, як, у якому порядку і коли потрібно дослідити такі висновки. Видається, що за розсудом суду їх досліджують поряд із письмовими доказами у справі, або суд встановлює окремиіі порядок їх дослідження. Такі висновки треба оголосити в судовому засіданні та надати для ознайомлення всім особам, які беруть участь у справі. Представник органу державної влади та органу місцевого самоврядування має право висловити свою думку щодо вирішення справи по суті.

Заслухавши висновок органу державної влади або органу місцевого самоврядування, головуючий має з'ясувати в осіб, які беруть участь у справі, чи не бажають вони виступити з додатковими поясненнями та чи є у них питання до представників зазначених органів (черговість запитань має бути аналогічна до дачі пояснень особами, які беруть участь у справі). Суд має право ставити запитання представникам органів державної влади та органів місцевого самоврядування з приводу наданого ними висновку після закінчення його опитування особами, які беруть участь у справі.

Після з'ясування всіх обставин справи та перевірки їх доказами головую­чий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові пояснення, які можуть доповнити матеріали справи. У зв'язку з додатковими поясненнями особи, яка бере участь у справі, суд може ставити питання іншим особам, залученим до розгляду цивільної справи.

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє журнальну ухвалу про закінчення з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів.

Судові дебати - це самостійна частина стадії судового розгляду, у якій особи, які беруть участь у справі, у своїх усних промовах і репліках аналі­зують, оцінюють усі докази, перевірені та досліджені у судовому засіданні, і на основі цього висловлюють свої прохання до суду. У цій частині особи, які беруть участь у справі, дають правову оцінку фактам, обґрунтовують свою позицію у справі, висловлюють міркування про те, чи підлягає заявлена вимога задоволенню. Так підсумовується дослідження фактичних обставин і доказів, що допомагає суду повно і всебічно розглянути справу.

Процедура судових дебатів допомагає суду з різних позицій проаналі­зувати досліджені обставини справи, зіставити різні позиції стосовно до­сліджених доказів, прав та обов'язків учасників спірних матеріальних правовідносин, застосування належних норм регулятивного законодавства, сформувати своє внутрішнє переконання з приводу цих питань. Завданням цієї частини є надати допомогу суду у правильному встановленні фак­тичних обставин справи та юридичної кваліфікації спірних матеріальних правовідносин.

З урахування принципу диспозитивності ЦПК України (ст. 193) виз­начає черговість виступів із промовами в судових дебатах осіб, які беруть участь у справі. Суд заслуховує промови осіб, які беруть участь у справі, у такій послідовності: 1) Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самовряду­вання, фізичні та юридичні особи - якщо провадження у справі відкрито за їхньою заявою, поданою про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, державних чи суспільних інтересів; 2) позивач, його представник (за клопотанням позивача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні позивача, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 3) відповідач, його представник (за клопотанням відповідача пояснення може давати тільки представник), третя особа, яка бере участь на стороні відповідача, ї"ї представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник); 4) третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, її представник (за клопотанням третьої особи пояснення може давати тільки представник).

Промова особи, яка бере участь у справі, передбачає розгорнутий аналіз одержаної під час судового засідання інформації з позиції власних інте­ресів. По суті, промова особи має включати проект майбутнього рішення, обґрунтування своєї правової позиції і критику позиції протилежної сторони. Як правило, виступаючи в судових дебатах, позивач добивається визнання чи задоволення позовних вимог до відповідача, а відповідач намагається заперечити, нейтралізувати вимоги позивача.

У процесуальній науці у змісті виступів осіб, які беруть участь у справі, в судових дебатах виділяють такі моменти:

1) аргументація законності вимоги чи заперечення сторони (третьої особи) - його правової позиції;

2) пропозиція власного варіанту оцінки досліджених в судовому за­сіданні доказів на предмет їх допустимості і належності, достатності й достовірності, як таких, що обґрунтовують позицію у справі, так і таких, що підривають довіру до версії протилежної сторони;

3) обґрунтування правильності вибору тої чи іншої регулятивної норми, оскільки саме її диспозиція найбільше підходить до фабули конкретної спра­ви, і на їх комплексному застосуванні побудована повна позиція у справі.

Суть промови може бути іншою, ніж початкове звернення до суду. Цивільне процесуальне законодавство надає особам, які беруть участь у справі, широкий спектр прийомів, які дозволяють заявляти і змінювати свою позицію (наприклад, зустрічний позов, зміна предмета або підстави позову, збільшення або зменшення розміру позовних вимог тощо). Сторони можуть відмовитись від власних позицій і шляхом взаємних поступок, виро­бивши єдину позицію, заявити її у формі мирової угоди. Всі ці розпорядчі

дії заінтересованих осіб можуть відобразитися у промовах, оголошуваних у судових дебатах.

Формально суд не може обмежувати тривалість судових дебатів виз­наченим часом. Проте головуючий може зупинити промовця тоді, коли він виходить за межі справи, яку розглядає суд, оскільки учасники судових дебатів у своїх промовах не вправі посилатися на обставини, які судом не з'ясовувались, і докази, які не досліджувались у судовому засіданні. Крім цього, головуючий має право зупинити промовця, якщо той повторюється. Зміст усіх промов фіксують у журналі судового засідання.

Із дозволу суду після виступів учасники дебатів можуть обмінюватися репліками. Репліка - це повторний виступ осіб, які беруть участь у справі, з усіх питань, які обговорено раніше. Репліка - це коротка відповідь на почуте у судовій промові протилежної сторони. Репліка стосується конк­ретної особи. Видається, що оскільки такий виступ завжди пов'язаний із сказаним раніше, то правом на репліку може скористатися тільки особа, яка виступала в дебатах. Право останньої репліки завжди належить від­повідачеві та його представникові (ч. 7 ст. 193 ЦПК України).

Якщо під час судових дебатів виникає потреба з'ясувати нові обставини, що мають значення для справи, або дослідити нові докази, суд постановляє журнальну ухвалу про повернення до з'ясування обставин у справі. Після закінчення з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами судові дебати проводять у загальному порядку (ст. 194 ЦПК України).

Ухвалення і проголошення рішення - це завершальна частина стадії судового розгляду. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнане для ухвалення судових рішень приміщення - наразі таким приміщенням, як правило, є кабінет судді) для ухвалення рішення, оголосивши орієнтовний час його проголошення.

Порядок ухвалення рішення суду побудовано так, щоб гарантувати законне і обґрунтоване вирішення цивільної справи. Рішення ухвалюють тільки в нарадчій кімнаті. Присутність інших осіб, крім суддів, які входять до складу суду, не допускається. До ухвалення рішення суддям (судді), які перебувають у нарадчій кімнаті, заборонено який-небудь контакт з ін­шими суддями чи іншими особами (наприклад, по телефону, прийняття і передання будь-яких письмових матеріалів тощо). Водночас справедливи­ми є зауваження з цього приводу, висловлені у науковій літературі. Так, А. Федіна' правильно зазначає, що цивільне процесуальне законодавство не регламентує поведінки суду у випадках, коли ухвалення рішення вимагає затрати значного часу. За рамками закону залишаються питання: де може і мусить перебувати суддя весь цей час, вправі суд у той період розглядати

' Див.: Граждаиское процессуальїіое право : учебіїик / ііод ред. ироф. Л. В. Тумаїювой. - М. : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2008. - С. 309.

іншу справу, які права у судді є в такій ситуації. У ЦПК України (ч. 2 ст. 196) зазначено, що під час перебування в нарадчій кімнаті суддя не має права розглядати інші судові справи. Отже, якщо суддя ухвалює рішення протягом одного місяця у конкретній цивільній справі (а це цілком реально на практиці), то протягом усього цього часу він не має права розглядати інші справи. Але чи так це є на практиці? Напевно, що ні.

Однак заради справедливості варто зазначити, що закон орієнтує суд на потребу негайного ухвалення рішення і таким чином фактично зобов'язує суддів обмежуватися проголошенням вступної та резолютивної частин, залишаючи, у виняткових випадках, його складання в кінцевому вигляді на наступні 5 днів від дня закінчення розгляду справи (ч. З ст. 209 ЦПК України).

Рішення, відповідно до принципу безпосередності, мають ухвалити судді (суддя), які розглядали справу від початку до кінця. Рішення ухвалюють іменем України негайно після закінчення судового розгляду судді більшіс­тю голосів і оформлюють письмово. Якщо розгляд справи відбувається у колегіальному складі, головуючий голосує останнім. Під час прийняття рішення з кожного питання, зокрема ухвалення рішення суду чи постанов- лення ухвали, жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали (ч. 2 ст. 19 ЦПК України). Суддя, не згодний із рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Цього документа не оголошують на судовому засіданні, але його мусять долучити до справи. Він є відкритий для ознайомлення.

Судді не мають права розголошувати хід обговорення та ухвалення рішення в нарадчій кімнаті, зокрема власні, навіть ті, які не знайшли ві­дображення у судовому рішенні. Це правило гарантує незалежність суддів. Таємницю нарадчої кімнати потрібно зберігати і після того, як рішення про­голошено. Порушення таємниці обговорення справи суддями є безумовною підставою для скасування рішення.

Якщо під час ухвалення рішення виникає потреба з'ясувати будь-яку обставину через повторний допит свідків або вчинення іншої процесуальної дії, суд, не ухвалюючи рішення, постановляє ухвалу про поновлення судо­вого розгляду. На нашу думку, таку ухвалу варто оформлювати як окремий процесуальний документ і не піддавати оскарженню. У таких випадках розгляд справи відбувається виключно в межах з'ясування обставин, що потребують додаткової перевірки. Після закінчення поновленого розгляду справи суд, залежно від його результатів, відкриває судові дебати з при­воду додатково досліджених обставин і виходить до нарадчої кімнати для ухвалення рішення або, якщо вчинення необхідних процесуальних дій у цьому судовому засіданні виявилося неможливим, постановляє ухвалу про відкладення розгляду справи чи оголошує перерву (ч. 2-4 ст. 195 ЦПК України).

Після ухвалення і підписання рішення суд повертається до зали су­дового засідання, головуючий проголошує рішення суду або його вступну та резолютивну частини. Головуючий роз'яснює зміст рішення, порядок і строк його оскарлсення. У разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли особи, які беруть участь у справі, зможуть ознайомитися з повним рішенням суду. Рішення суду проголошується публічно, крім випадків, коли розгляд справи проводився у закритому судовому засіданні (у таких випадках рішення про­голошують також у закритому судовому засіданні). Зміст проголошуваного рішення заслуховують стоячи усі особи, присутні у залі судового засідання, за винятком тих, кому суд дозволив відступити від цього правила.

Після проголошення рішення суд, який його ухвалив, не може сам скасувати або змінити рішення (ч. 2 ст. 218 ЦПК України).

16.3. Відкладення розгляду справи, оголошення перерви в розгляді справи. Зупинення провадження у справі

Не завжди цивільну справу можна розглянути у визначений час, в одно­му безперервному процесі. Часто виникає потреба перенести розгляд справи на інший час. У цивільному судочинстві під час розгляду справи можуть виникати обставини, які є підставами для відкладення розгляду цивільної справи, для оголошення перерви в розгляді цивільної справи або для зу­пинення провадження у цивільній справі. Загальні правила відкладення розгляду цивільної справи сформульовано у ст. 191 ЦПК України.

Відкладення розгляду справи - це перенесення її розгляду в іншому судовому засіданні, призначеному судом на точно визначений час.

Суд може відкласти розгляд справи у випадках, встановлених ЦПК України, а також у разі неможливості розгляду справи у зв'язку з необхідніс­тю замінити відведеного суддю або залучити до участі у справі інших осіб.

Так, відповідно до ст. 158 ЦПК України, розгляд судом цивільної справи відбувається у судовому засіданні з обов'язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Це означає, що зазначеним суб'єктам треба обов'язково завчасно повідомити про майбутнє судове засідання, яке має відбуватися за участі всіх осіб, які беруть участь у справі. Але оскільки забезпечити реальну участь усіх цих осіб не завжди вдається, законодавець врегулював це питання, включивши у ЦПК України ст. 169, де визначив правові наслідки неявки на судове засідання особи, яка бере згчасть у справі.

Це стосується й випадків неявки в судове засідання свідка, експерта, спе­ціаліста, перекладача (ст. 170 ЦПК України).

Суд відкладає розгляд справи у разі зміни позивачем підстав або предме­та позову (ч. З ст. 224 ЦПК України), призначення подружжю строку для примирення у справі про розірвання шлюбу (ч. 5 ст. 191 ЦПК України).

Вважаємо, що підставою для відкладення розгляду справи може бути подання відповідачем зустрічного позову на стадії судового розгляду. Хоча ч. 1 ст. 123 ЦПК України встановлює часові межі подання зустрічного позо­ву (до або під час попереднього судового засідання), це зовсім не означає, що відповідач, вказавши на поважність причин пропуску цього строку, не має права подати після його закінчення зустрічний позов. У такому разі суд зобов'язаний відкласти розгляд цивільної справи, розглянути заяву про поновлення пропущеного строку, а саме визначити поважність причин пропуску, з'ясувати можливість спільного розгляду обох позовів. Якщо підстави пропуску суд визнає поважними, умови звернення із зустрічним позовом дотримано - суд повинен постановити ухвалу про поновлення пропущеного строку і прийняти зустрічний позов для спільного розгляду із первісним.

Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють самостій­ні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї чи обох сторін. Згідно зі ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або від­повідача до ухвалення судом рішення. У цих випадках суд має відкладати розгляд справи для вирішення питання про можливість вступу зазначених осіб у цивільну справу.

Відкладення розгляду справи потрібно відрізняти від оголошення пере­рви в її розгляді, оскільки під час відкладення справи її розгляд починаєть­ся спочатку, тобто з підготовчої частини, а після перерви розгляд справи продовжують від того моменту, коли його було перервано.

Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України, у разі неможливості продов­ження розгляду справи у зв'язку з потребою подання нових доказів суд оголошує перерву на час, необхідний для цього. Цю норму варто тлумачити у поєднанні з положеннями ст. 131 ЦПК України. Так, ч. 1 ст. 131 ЦПК України зобов'язує сторони подати докази чи повідомити про них суду до або під час попереднього судового засідання у справі. Водночас ч. 2 цієї статті надає можливість подати докази і після закінчення встановленого строку, якщо особа доведе, що докази подано несвоєчасно з поважних причин. У таких випадках особі, яка подає докази після закінчення вста­новленого для подання доказів строку, необхідно подати до суду заяву про поновлення пропущеного строку, у якій вказати на поважність причини пропуску, а також долучити до неї доказ, який не подано вчасно. Для того,

щоб суд мав можливість вирішити питання про прийняття цього доказу, він має вирішити питання про рух справи, а саме постановити ухвалу про оголошення перерви у її розгляді.

Зазначимо, ш;о це не єдина підстава, коли суд може оголосити перерву у розгляді цивільної справи. На практиці перерву оголошують і в інших ви­падках. Отже, можна стверджувати, що перерва у розгляді цивільної справи - це відстрочення судового засідання на короткий строк з причин, що можуть бути усунені без спеціальних зусиль (потреба відпочинку, обіду, виникнення технічних обставин, що перешкоджають продовженню процесу тощо).

Суд, відкладаючи розгляд справи або оголошуючи перерву в і"і розгляді, призначає день нового судового засідання або його продовження, про що ознайомлює під розписку учасників цивільного процесу, присутніх у судо­вому засіданні. Учасників цивільного процесу, які не з'явилися або яких суд вперше залучає до участі в процесі, викликають на судове засідання на призначений день (ч. З ст. 191 ЦПК України). В ухвалі про відкладення розгляду справи або оголошення перерви у її розгляді вказують причини вчинення таких процесуальних дій, дії, які треба вчинити, щоб забезпе­чити можливість розгляду справи у наступному судовому засіданні, час і місце його проведення. День нового судового засідання у справі має бути призначений з урахуванням часу для виклику учасників процесу, подання доказів або вчинення інших дій. Ухвала про відкладення розгляду справи та про оголошення перерви у розгляді справи оскарженню не підлягає.

Якщо розгляд цивільної справи відкладали, суд зобов'язаний допитати свідків, які з'явилися. Як бачимо, допит свідків у такому разі є обов'язком, а не правом суду. Тільки у виняткових випадках за ухвалою суду свідків не допитують і викликають знову. Винятковість таких випадків визначає суд.

З метою процесуальної економії у випадках, коли сторони не наполяга­ють на повторенні пояснень учасників цивільного процесу, наданих раніше, знайомі з матеріалами справи, зокрема з поясненнями учасників цивільного процесу, якщо склад суду не змінився і до участі у справі не залучено ін­ших осіб, суд має право надати учасникам цивільного процесу можливість підтвердити раніше надані пояснення без повторення, доповнити їх і пос­тавити додаткові запитання (ч. 7 ст. 191 ЦПК України). Видається, що у таких випадках мова йде не про всіх учасників цивільного судочинства, а лише про осіб, які беруть участь у справі.

Зупинення провадження у цивільній справі - це тимчасове припинен­ня судом процесуальних дій, викликане об'єктивними, тобто незалежними від суду і осіб, які беруть участь у справі, причинами, що перешкоджають подальшому розвитку процесу і стосовно яких не можна визначити, коли їх усунуть і коли настане можливість поновити провадження у справі.

ЦПК України передбачає два види зупинення провадження у справі: обов'язкове і факультативне. Вид зупинення провадження у справі залежить

від підстав для вчинення такої процесуальної дії. Перелік підстав для зу­пинення провадження у справі, визначений ЦПК України, є вичерпним.

Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі (ч. 1 cm. 201 ЦПК України):

1. смерті або оголошення фізичної особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво. Цю підставу стосовно суб'єктного складу слід тлумачити ширше. На нашу дум­ку, мова має йти не тільки про смерть або оголошення померлою фізичної особи-сторони у справі, але й про смерть або оголошення померлою третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. Питання про те, чи можливим є правонаступництво у цій справі у зв'язку зі смертю або оголошенням фізичної особи померлою, має вирішувати суд, виходячи з характеру спірних матеріальних правовідносин, які є предметом розгляду у суді. Якщо суд дійде висновку, що правонаступництво можливе, провад­ження у цивільній справі зупиняється. Провадження у справі зупиняється до залучення у справу правонаступника;

2. злиття, приєднання, поділу, перетворення юридичної особи, яка була стороною у справі. Як і щодо попередньої підстави, питання про те, чи можливим є правонаступництво у цій справі у зв'язку із злиттям, при­єднанням, поділом, перетворенням юридичної особи, яка була стороною у справі, має вирішувати суд, виходячи з характеру спірних матеріальних правовідносин, які є предметом розгляду у суді. Якщо суд дійде висновку, що правонаступництво можливе, провадження у цивільній справі зупи­няється. Провадження у справі зупиняється до залучення у справу право­наступника;

3. перебування позивача або відповідача у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що пере­ведені на воєнний стан. Провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан;

4. неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного, цивільного, господарського, кримінального чи адміністративного судочинства. Ця підстава викликана потребою встановлення фактів, які мають преюдиційне значення для цієї справи. Тобто між двома розглядуваними справами існує тісний зв'язок. Видається, що цю підставу треба застосовувати за умови, що конкретного факту не може встановити суд у рамках розглядуваної справи, якщо, нап­риклад, встановлення факту не входить до юрисдикції суду, який розглядає цивільну справу, або коли законодавством встановлює інший процесуальний порядок його встановлення. Провадження у справі зупиняється до набрання законної сили судовим рішенням, від якого залежить вирішення справи;

5. призначення або заміни законного представника у випадках, пере­дбачених у ч. 1-3 ст. 43 ЦПК України. Провадження у справі зупиняють до залучення у справу законного представника.

Суд може за заявою особи, яка бере участь у справі, а також із влас­ної ініціативи зупинити провадження у справі в таких випадках (ч. 1 ст. 202 ЦПК України):

1. перебування сторони на строковій військовій службі або альтерна­тивній (невійськовій) службі не за місцем проживання. Поняття строкової військової служби наведено в Законі Україні від 25.03.1992 р. (у редакції Закону від 04.04.2006 р.) «Про загальний військовий обов'язок і військову службу».

Відповідно до ст. 2 Закону, військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях є державною службою особ­ливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни. Поняття альтернативної (невійськової) служби наведено у ст. 1 Закону України від 12.12.1991 р. «Про альтернативну (невійськову) служ­бу»: альтернативна (невійськова) служба є службою, що запроваджується замість проходження строкової військової служби і має на меті виконання обов'язку перед суспільством.

Альтернативну (невійськову) службу проходять громадяни України, для яких виконання військового обов'язку суперечить їхнім релігійним пе­реконанням, і ці громадяни належать до діючих, згідно із законодавством, релігійних організацій, віровчення яких не допускає користуватися зброєю. Провадження у справі зупиняється до припинення перебування сторони па строковій військовій службі або альтернативній (невійськовій) службі.

2. захворювання сторони, підтвердженого медичною довідкою, що виключає можливість явки до суду протягом тривалого часу.

Цю підставу суд може застосувати для зупинення провадження у справі за наявності двох умов: а) захворювання сторони повинно виключати мож­ливість її явки до суду протягом тривалого часу; б) захворювання сторони має бути підтверджене медичною довідкою.

Такими, що виключають молсливість явки до суду, є захворювання, внаслідок яких особа не може пересуватися, розмовляти, не усвідомлює значення своїх дій або не може керувати ними, а також інфекційні захворю­вання, що створюють загрозу для оточуючих, та захворювання, лікування яких потребує створення спеціальних умов для хворого (за призначенням лікаря)'. Провадження у справі зупиняють на час хвороби сторони.

3. перебування сторони у тривалому службовому відрядженні.

' Див.: Кравчук, В. М., Угриновська, О. І. Науково-практичиий коментар Цивільного процесуального кодексу України / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 560.

Згідно з Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордоном службовим відрядженням є поїздка працівника за розпорядженням керівника підприємства, об'єднання, установи, організації на визначений строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи. У спеціальній літературі висловлено таку думку, якщо термін службового відрядження визначений, то суд по­винен вчинити таку процесуальну дію, як відкладення розгляду справи з урахуванням терміну відрядження та часу на повідомлення сторони про місце і час нового судового засідання^ Провадження у справі зупиняють до припинення перебування сторони у службовому відрядженні.

4. розшуку відповідача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності.

Коли місцеперебування відповідача невідоме, виникає потреба у його розшуку. Розрізняють два види розшуку відповідача: обов'язкове і факуль­тативне. У кожному конкретному випадку, коли виникає така потреба, суд повинен виходити з обставин конкретної справи. Так, обов'язковий вид розшуку відповідача передбачений у ст. 78 ЦПК України, відповідно до якої, якщо місцеперебування відповідача у справах за позовами про стяг­нення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук, провадження у справі зупиняють до розшуку від­повідача.

5. призначення судом експертизи. Провадження у справі зупиняється на час проведення експертизи.

Відповідно до ч. 2 ст. 202 ЦПК України, суд не зупиняє провадження у випадках, встановлених у пунктах 1-3 ч. 1 ст. 202 ЦПК України, якщо відсутня сторона веде справу через свого представника. Проте, це правило не повинно застосовуватись, якщо суд викликає позивача або відповідача для особистих пояснень. Крім цього, застосовуючи п. 2, З, 5 ч. 1 ст. 202 ЦПК України відповідно про зупинення провадження у справі у зв'язку із захворюванням сторони, перебуванням її у тривалому службовому відряд­женні чи призначенням судом експертизи, суд повинен виходити з того, що у таких випадках відповідно до змісту ст. 157 ЦПК України, провадження у справі може бути зупинено, якщо передбачається, що зазначена відсутність сторони або проведення експертизи триватиме понад установлені строки розгляду справи (п. 33 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Факультативний вид зупинення провадження у справі може відбуватися

' Див.: Цивільний процесуальний кодекс України коментар / за ред. В. В. Комарова. - X., 2001. - С. 455.

науково-практичиии

з ініціативи осіб, які беруть участь, подавши відповідну заяву, з ініціативи суду. Наявність факультативної підстави надає суду право, а не зобов'язує, зупиняти провадження у справі.

Із питань зупинення провадження у справі суд постановляє ухвалу, яка підлягає оскарженню.

Провадження у справі відновлюється ухвалою суду, яка не підлягає оскарженню, за заявою особи, яка бере участь у справі, або з ініціативи суду після усунення обставин, що викликали його зупинення. Від дня віднов­лення провадження у справі перебіг процесуальних строків продовжується. Після відновлення провадження у справі суд викликає сторони та інших осіб, які беруть участь у справі, і продовжує судовий розгляд цивільної справи (ст. 204 ЦПК України).

Виникає запитання, у який строк має бути вирішено питання про по­новлення провадження у справі та розглянуто цивільну справу. Вважаємо, ш;о провадження у справі має бути відновлено негайно (у той самий день або на наступний день) після того, як суду стало відомо про те, що обста­вини, які викликали зупинення провадження у справі, усунено. У зв'язку з цим, слушною є правова позиція Верховного Суду України - врахову­ючи, що ст. 203 ЦПК України пов'язує строки зупинення провадження у справі з обставинами, після усунення яких суд зобов'язаний відновити провадження у справі, то суддя повинен періодично перевіряти, чи не усунені ці обставини, що викликали його зупинення. Суду також слід роз'яснити особам, які беруть участь у справі, їх процесуальний обов'язок інформувати суд про усунення обставин, що викликали його зупинення (п. 34 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»). Щодо строку розгляду справи, то оскільки цей строк є службовим, видається, що у такому випадку мають застосовувати правила ст. 157 ЦПК України. Перебіг строку розгляду справи починатиметься з моменту відновлення провадження у справі і час, який минув з моменту зупинення провадлсення у справі і до його відновлення, не включається до строку розгляду справи.

Зупинення провадження у цивільній справі відрізняється від відкла­дення розгляду справи за такими ознаками:

за підставами: підстави зупинення провадження чітко визначено в ЦПК України, який дає вичерпний їх перелік, а перелік підстав д.?ія відкладення розгляду справи не є вичерпним;

за строками: провадження у справі зупиняють на невизначений строк, а відкладення розгляду справи завжди передбачає встановлення конкрет­ного строку, тобто суд зобов'язаний визначити час наступного судового засідання;

за суттю: зупинення провадження у цивільній справі означає тимча­

сове припинення всіх процесуальних дій, а відкладення розгляду справи не виключає, а навпаки передбачає вчинення яких-небудь процесуальних дій. Однак варто пам'ятати, що під час зупинення провадження у справі зберігають своє значення і вчиняються усі дії, пов'язані із забезпеченням позову чи доказів, виконуються ті процесуальні дії, для здійснення яких зупинено провадження у справі - проведення експертизи, розшук відпові­дача, призначення або заміна законного представника;

за можливістю оскарження ухвали', ухвала про зупинення провадження у цивільній справі може бути оскаржена, а ухвала про відкладення розгляду справи не підлягає оскарженню;

за впливом на перебіг строків: у зв'язку із зупиненням провадження у справі зупиняється перебіг усіх незакінчених процесуальних строків; відкладення розгляду справи не зупиняє перебіг процесуальних строків.

16.4. Закриття провадження у справі. Залишення заяви без розгляду

Здебільшого розгляд цивільної справи закінчується ухваленням рішен­ня. Проте можливими є ситуації, коли під час розгляду справи виникають обставини, що створюють неможливість або недоцільність подальшого її розгляду і ухвалення рішення. У такому разі розгляд справи закінчується без ухвалення рішення.

У цивільному судочинстві передбачено дві форми припинення прова­дження у справі без ухвалення рішення: 1) закриття провадження у справі (ст. 205-206 ЦПК України); 2) залишення заяви без розгляду (ст. 207 ЦПК України). Ці форми відрізняються одна від одної підставами і наслідками їх застосування. Зазначені форми припинення провадження у справі без ухвалення рішення застосовуються і під час провадження справи у суді першої інстанції, і в судах апеляційної та касаційної інстанцій. Крім того, у положеннях Закону України «Про виконавче провадження» передбачено закінчення виконавчого провадження (ст. 37, 38).

Норми, які регулюють закриття провадження у справі та залишення ^заяви без розгляду, можуть застосовувати не тільки в позовному, але й у наказному та окремому провадженнях. Закриття провадження у справі та залишення заяви без розгляду можливе і під час судового розгляду, і на стадії провадження у справі до судового розгляду.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення цивільної спра­ви без ухвалення рішення суду у зв'язку з відсутністю в особи права на

звернення до суду чи добровільним врегулюванням спору після відкриття провадження у справі або з незалежних від учасників цивільних проце­суальних правовідносин і суду обставин, наслідком яких є неможливість повторного звернення до суду у тотожній справі.

Усі підстави закриття провадження у справі, передбачені ст. 205 ЦПК України, можна умовно поділити на дві групи:

1) Обставини, які свідчать про відсутність у позивача (заявника) права на звернення до суду для розгляду і вирішення справи у цивільному су­дочинстві (ч. 1 п. 1, 2, 5 ст. 205 ЦПК України). У теорії цивільного про­цесуального права вони називаються передумовами права на пред'явлення позову і передбачають відсутність в особи права на звернення до суду першої інстанції за судовим захистом'. Як правило, ці обставини існували вже на момент звернення особи до суду, але суд встановив їх лише після відкрит­тя провадження у справі. Якш.о будь-яку з цих обставин було встановлено до відкриття провадження у справі, суддя мав би відмовити у відкритті провадження у справі (ст. 122 ЦПК України).

Зважаючи на часту зміну національного законодавства, можливими є випадки, коли деякі з цих обставин можуть виникнути і після відкриття провадження у справі, але до вирішення справи по суті. Мова йде про зміну юрисдикційності справи. За загальним правилом дії процесуальних норм у часі, до юрисдикції справи потрібно застосовувати норми, які діють па момент звернення особи до суду, зміна цих норм після відкриття про­вадження у справі не має перешкоджати розгляду справи по суті і бути підставою для закриття провадлсення у справі.

2) Обставини, які виникають після відкриття провадження у справі і свідчать про добровільне врегулювання спору про право самими заінтересо­ваними особами на основі їхнього вільного волевиявлення (ч. 1 п. З, 4 ЦПК України). Цивільне процесуальне законодавство, утверджуючи дію при­нципу диспозитивності, надає право заінтересованим особам - позивачеві, відповідачеві, третій особі, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору - добровільно врегулювати спірні правовідносини між ними. Таке право можливо реалізувати, здійснивши відповідні розпорядчі дії - відмову від позову, укладення мирової угоди.

Однак в інтересах дії принципу законності суд не приймає відмови пози­вача від позову, не визнає мирової угоди у справі, в якій особу представляє її законний представник; якш,о його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє (ч. 5 ст. 174, ч. 6 ст. 175 ЦПК України). Крім того, наслідки відмови позивача від позову, стосуються лише позивача і не стосуються відповідача. Відповідач не може бути позбавлений права на звернення в майбутньому до суду з аналогічним позовом до позивача.

' Див., иапр.: Пушкар, Є. Г. Позов /Є. Г. Пушкар // Цивільне процесуальне право України / за ред. проф. В. В. Комарова. - X., 1999. - С. 215-230.

3) Обставини, які не залежать ні від волі заінтересованих осіб, ні від суду, але виникли в ході провадження у справі (ч. 1 п. 6, 7 ЦПК України). У разі смерті фізичної особи (мова має йти і про випадки оголошення фі­зичної особи померлою) або ліквідації юридичної особи, яка була однією із сторін (варто поширювати цю норму і на третіх осіб, які заявляють само­стійні вимоги) у справі, якщо спірні матеріальні правовідносини не допус­кають правонаступництва, суд закриває провадження у справі. Протилежне має наслідком зупинення провадження у справі (ч.І п. 1, 2 ст. 201 ЦПК України).

Наприклад, відповідно до ст. 608 ЦК України, зобов'язання припи­няється смертю боржника, якщо воно нерозривно пов'язане з його особою і у зв'язку з цим не може бути виконане іншою особою. Зобов'язання при­пиняється смертю кредитора, якщо воно нерозривно пов'язане з особою кредитора.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовує особа, яка її завдала, за наявності її вини. Тобто право вимагати компенса­ції моральної шкоди пов'язане з потерпілою особою і носить особистісний характер. Якщо особа, яка пред'явила вимогу про компенсацію моральної шкоди, померла (була оголошена померлою), була ліквідована до ухвалення рішення, провадження у справі слід закривати. Якщо ж позивачеві прису­дити компенсацію моральної шкоди, але він помер (оголошений померлим), юридичну особу-позивача ліквідовано, не встигнувши її одержати, то стя­гувану суму компенсації вводять до складу спадщини і можуть одержати його правонаступники (ч. З ст. 1230 ЦК України). Частина 2 ст. 1231 ЦК України передбачає, що до спадкоємця переходить обов'язок відшкодувати моральну шкоду, завдану спадкодавцем, як це присудив суд зі спадкодавця за його життя.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу. її можна оскаржити. В ухвалі обов'язково зазначають підставу для закриття про­вадження у справі з посиланням на закон, яким керувався суд, вказівку на повернення судового збору (якщо його сплачено), про відміну способів за­безпечення позову (якщо мали місце ці процесуальні дії) тощо. Головуючий має роз'яснити порядок і строк оскарження ухвали. В ухвалі про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди викладаються також умови мирової угоди. Відповідно до ч. 2 ст. 206 ЦПК України, якщо провадження у справі закривають тому, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, суд має повідомити заявникові, до юрис­дикції якого суду належить розгляд таких справ. Ця інформація також має бути включена до змісту ухвали про закриття провадження у справі.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Це означає, що ухвала суду про за­

криття провадження у справі, яка набрала законної сили, набуває ознак обов'язковості, виключності та преюдиційності, а ухвала про закриття провадження у справі у зв'язку з укладенням мирової угоди - також озна­ки виконання. Проте, як уже зазначалося, наявність ухвали про закриття провадження у справі у зв'язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача у цій справі права на звернення до суду за вирі­шенням цього спору.

Залишення заяви без розгляду - це форма закінчення цивільної справи без ухвалення рішення, яку застосовують, як правило, у зв'язку з пору­шенням заінтересованими особами умов реалізації права на звернення до суду, але яка не перешкоджає повторному зверненню до суду з тотожною вимогою.

Усі підстави залишення заяви без розгляду, передбачені у ст. 207 ЦПК України, можна умовно поділити на такі групи:

1) Обставини, які свідчать про порушення позивачем (заявником) встановленого законодавством права на звернення до суду і помилкового відкриття провадження у справі (ч. 1 п. 1, 2, 4, 8 ст. 207 ЦПК України). Вони існували вже на момент відкриття провадження у справі, але з різних причин не були виявлені судом під час відкриття провадження у справі. Якщо б ці обставини виявили під час відкриття провадження у справі, то позовну заяву (заяву) повернули б або у відкритті провадження у справі відмовили б.

Недієздатність або обмеження дієздатності фізичних осіб має бути під- твердлсена копією відповідного рішення суду, яке набрало законної сили. Видається, що у разі з'ясування відсутності в особи цивільної процесуальної дієздатності, суд має не тільки залишити заяву без розгляду, але й вжити заходів для повідомлення законних представників про їх можливість звер­нутися до суду в інтересах їх підопічного. Такий порядок залишення заяви без розгляду у разі відсутності в особи цивільної процесуальної дієздатності в повній мірі відповідає захисту її прав, свобод та інтересів.

Під час звернення до суду в інтересах іншої особи суб'єкт звернення має підтвердити наявність у нього повноважень на таке звернення. Наприклад, представники органів місцевого самоврядування можуть звертатися до суду в інтересах певної особи, якщо таке право для них передбачено безпосередньо законом. Із власної ініціативи, якщо закон не містить прямої вказівки про це, зазначені органи не мають права звертатися до суду в інтересах інших осіб. Тобто не мають повноважень на ведення справи.

Для попередження можливості ухвалити повторне рішення у тотожній вимозі підставою для залишення заяви без розгляду є розгляд спору між тими ж сторонами про той самий предмет і з тих самих підстав в іншому суді (мова може йти про розгляд тотожної справи і в цьому ж суді).

2) Обставини, які виникають уже після відкриття провадження у справі

і свідчать про те, що позивач (третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору) без поважних причин не виконує покладених на неї процесуальних обов'язків щодо явки до суду для участі у судовому засіданні (ч. 1 п. 3 ст. 207 ЦПК України). На думку декотрих учених-процесуалістів, цю підставу залишення заяви без розгляду можна розглядати як цивільну процесуальну санкцію стосовно недобросовісних осіб, які не з'явилися у судове засідання, або ж як вираз добровільного волевиявлення матеріально заінтересованих осіб на закінчення справи без ухвалення рішення.

3) Обставини, які свідчать про наявність укладеного між сторонами договору про передачу спору на вирішення до третейського суду (ч. 1 п. 6 ст. 207 ЦПК України). Ця обставина буде підставою для залишення заяви без розгляду, якщо до початку з'ясування обставин у справі та перевірки їх доказами до суду надійшло заперечення відповідача проти вирішення спору в суді. Заперечення може бути висловлене усно (тоді інформація за­носиться до журналу судового засідання) чи викладене в письмовій формі (приєднується до матеріалів справи).

4) Обставини, які унеможливлюють подальший розгляд цивільної спра­ви у зв'язку з волевиявленням заінтересованої особи (ч. 1 п. 5, 7, 9 ст. 207 ЦПК України). Зазначені підстави є відображенням подальшого розвитку принципу диспозитивності. Позивач може подати заяву про залишення по­зову без розгляду. Не варто ототожнювати цю процесуальну дію з відмовою позивача від позову. Відмова позивача від позову, як уже зазначалося, є підставою для закриття провадження у справі, має наслідком неможливість для позивача звертатися з тотожною вимогою для її повторного вирішення. Подання ж заяви позивачем про залишення позову без розгляду означає відмову позивача від цього судового процесу і надає йому можливість пов­торно звернутися із тотожною вимогою до суду.

Згідно з ч. з ст. 46 ЦПК України, якщо особа, яка має цивільну про­цесуальну дієздатність (курсив наш. - С. С.) і в інтересах якої подано заяву, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду.

Можуть траплятися випадки, коли позивач до закінчення розгляду справи покидає судове засідання і не подає до суду заяви про розгляд спра­ви за його відсутності. Таку ситуацію унеможливлює подальший розгляд справи, має обов'язково бути зафіксована у журналі судового засідання і є підставою для залишення заяви без розгляду.

5) Обставини, які свідчать про неможливість розгляду заяви в цьому виді провадження на підставі прямої вказівки закону. Так, якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішують у порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах (ч. 6 ст. 235 ЦПК України).

Такою, що може бути запозичена, є норма ЦПК РФ про те, що суд за

клопотанням позивача чи відповідача {згідно ЦПК України таке положення могло б стосуватись лише позивача. - С. С.) скасовує свою ухвалу про залишення заяви без розгляду у зв'язку з неявкою позивача або сторін у судове засідання за повторним викликом, якщо сторони нададуть докази, які підтверджують поважність причин відсутності їх у судовому засіданні, і неможливість повідомлення суду про них.

Про залишення заяви без розгляду суд постановляє ухвалу, яка підлягає оскарженню. В ухвалі зазначають підстави для залишення заяви без розгля­ду з посиланням на закон, яким керувався суд, способи усунення обставин, що були підставами для залишення заяви без розгляду, зазначається строк та роз'яснюється порядок оскарження ухвали.

Після усунення умов, що були підставою для залишення заяви без розгляду, особа має право звернутися до суду повторно (ч. 2 ст. 207 ЦПК України).