13.6. Забезпечення позову

Позивач, який звертається до суду з позовом, може вимагати від суду гарантій, що у випадку ухвалення рішення у справі на його користь, ос­таннє можна буде виконати у примусовому порядку, якщо відповідач буде ухилятися від добровільного його виконання. Тому суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, керуючись ст. 151 ЦПК України, монсе вжити заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову - це вжиття судом певних заходів, передбачених законом, що гарантують реальне виконання судового рішення.

Процесуальне законодавство передбачає загальні підстави, за яких суд може вжити заходи щодо забезпечення позову. Забезпечення позову допус­кається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпе­чення моясе утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Забезпечення позову здійснюється за письмовою заявою особи, яка бере участь у справі. З власної ініціативи суд забезпечувати позов не може.

Однак, відповідно до ст. 53 Закону України «Про авторське право і суміжні права», до завершення розгляду справи по суті суддя одноособово має право винести ухвалу про заборону відповідачеві, щодо якого є досить підстав вважати, що він є порушником авторського права і / або суміж­них прав, вчиняти до винесення рішення чи ухвали суду такі дії: виготов­лення, відтворення, продаж, здавання в найм, прокат, ввезення на митну територію України та ін. Передбачене цим Законом використання, а також транспортуваня, зберігання або володіння з метою введення у цивільний обіг примірників творів, зокрема комп'ютерних програм і баз даних, а також записаних виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення, щодо яких припускається, що вони є контрафактами, і засобів обходу технічних засобів захисту.

У заяві про забезпечення позову потрібно обов'язково зазначити:

- причини, у зв'язку з якими слід забезпечити позов, тобто обгрунтуван­ня, чому невжиття заходів щодо забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду і як саме. Тут заявник має виходити з припущень, а тому подання доказів не вимагають;

- вид забезпечення позову, який треба застосувати, з обґрунтувавши його бобв'язковість, тобто вказати на спосіб забезпечення, що, на думку заявника, буде найбільш адекватним;

- інші відомості, потрібні для забезпечення позову (наприклад, якщо заявник просить суд застосувати такий вид забезпечення позову, як забо­рона вчиняти певні дії, то в заяві слід зазначити, про які саме дії йде мова, місцезнаходження майна, найменування осіб, у яких знаходиться майно відповідача.

У разі подання заяви про забезпечення позову заявник має подати позов­ну заяву протягом 10 днів від дня постановлення ухвали про забезпечення позову. Однак ст. 151 ЦПК України не передбачає жодних наслідків непо­дання такої заяви, що може спричинити зловживання з боку заявника. На нашу думку, у разі спливу 10-денного строку, суд із власної ініціативи має скасувати заходи із забезпечення позову, якщо особа, за заявою якої вжито заходи, не надасть доказів звернення до суду з відповідним позовом.

Стаття 152 ЦПК України передбачає види забезпечення позову, при цьому законодавець як синоніми вживає терміни «способи забезпечення позову» і «заходи забезпечення позову».

На відміну від ЦПК 1963 p., чинний кодекс розширив види забезпечен­ня позовів, додавши такі: обов'язок вчинити певні дії, передача речі, що є предметом спору, на зберігання іншим особам.

Зазначимо також, що, крім видів забезпечення позову, новим є також положення про їх невичерпність, тобто у разі потреби суд може застосову­вати й інші види забезпечення позову, не передбачені в цій статті.

Передбачаючи різні види забезпечення позову, закон не передбачає, який вид у якій справі слід застосовувати. Це питання вирішує суд за заявою заявника (особи, яка бере участь у справі), враховуючи причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, характер спірних правовід­носин тощо.

Найпоширенішим видом забезпечення позову є накладення арешту на майно або грошові кошти, що належать відповідачеві і є в нього або в інших осіб.

Відповідно до Закону України «Про виконавче провадження», арешт майна полягає у проведенні його опису, оголошенні заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - в обмеженні права користуватися майном. Види, обся­ги і строк обмеження встановлює державний виконавець у кожному конкрет­ному випадку з урахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, потреби використання та інших обставин. Арешт накладають також на кошти та інші цінності боржника, що є на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах (ст. 55).

Арешт на майно боржника може накладати державний виконавець через:

- винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, яка накла­дає арешт на майно боржника та оголошує заборону на його відчуження;

- винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, ш:о є на рахунках і вкладах чи на зберіганні в банках або інших фінансових установах;

- винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення забо­рони на його відчуження;

- проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Державний виконавець за постановою про відкриття виконавчого про­вадження або про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчулсення може накладати арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами із врахуванням витрат на проведення виконавчих дій на все майно боржника або на окремо визначену його частину. У разі потреби постанову, за якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає до органу нотаріату та інших органів, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Копію постанови державного виконавця про арешт коштів чи май­на боржника надсилають не пізніше наступного дня після її винесення боржникові до банків чи відповідних фінансових установ. Боржник може оскаржити постанову державного виконавця про арешт коштів чи майна начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до суду у 10-денний термін.

Про проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту державний виконавець складає акт опису і арешту майна боржника. Під час проведення опису й арешту майна боржника державний виконавець вправі оголосити заборону розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмежити пра­ва користування майном або вилучити його у боржника та передати його на зберігання іншим особам, про ш;о зазначається в акті опису й арешту майна боржника. Види, обсяги і строк обмеження встановлює державний виконавець у коленому конкретному випадку з врахуванням властивостей майна, його значення для власника чи володільця, потреби використання та інших обставин.

Порушення заборони державного виконавця розпоряджатися або ко­ристуватися майном, на яке накладено арешт, тягне за собою відповідаль­ність зберігача майна, передбачену законом (ст. 388 КК України).

Виходячи з конституційних гарантій права власності, арешт у порядку забезпечення позову на всю сумісну власність подружжя або інших осіб, яким майно належить на праві спільної сумісної власності, може бути на­кладено лише тоді, коли учасники такої власності відповідають за законом своїм майном за зобов'язаннями, що виникають зі спірних правовідносин, і є відповідачами у справі.

Арешт коштів регулює додатково глава 10 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена Постановою Правління НБУ від 21.01.2004 р. № 22.

Виконання банком обмеження права клієнта ш;одо розпорядження кош­тами, ш:о зберігаються на його рахунку, у разі прийняття судом рішення про арешт коштів або примусового виконання рішення суду про стягнення коштів здійснюється за постановою державного виконавця про арешт кош­тів, прийнятою на підставі рішення суду.

Якш:о постанова надійшла до банку після закінчення операційного дня, то на ній ставлять штамп «вечірня», і забезпечення виконання цієї постанови банк здійснює у межах залишків коштів на рахунку на початку наступного операційного дня.

Якшо постанову оформлено з порушенням законодавства України, то банк не пізніше наступного робочого дня повертає її державному виконавцю без виконання разом із листом про причину повернення (з обов'язковим посиланням на нормативний акт, який порушено).

Залежно від наявності/відсутності коштів на рахунку клієнта банк здій­снює такі дії:

- якшіо на рахунку є кошти на суму, визначену постановою, то банк арешто­вує їх на цьому рахунку та продовжує виконання операцій за рахунком клієнта. Постанову банк обліковує на відповідному позабалансовому рахунку;

- якщо на рахунку клієнта недостатньо визначеної постановою суми коштів, то банк арештовує на цьому рахунку наявну суму коштів, обліко­вує постанову на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше, ніж наступного робочого дня, письмово повідомляє державного виконавця про недостатність коштів для виконання постанови;

- якщо на рахунку клієнта немає коштів для забезпечення виконання постанови, то банк обліковує її на відповідному позабалансовому рахунку і не пізніше, ніж наступного робочого дня, письмово повідомляє державного виконавця про відсутність коштів для виконання постанови.

Під час дії постанови банк протягом операційного дня арештовує всі надходження на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, зазначеної в постанові або до отримання постанови державного виконавця щодо звіль­нення коштів з-під арешту.

Якщо до банку надійде платіжна вимога на примусове списання коштів за тим виконавчим документом, для забезпечення виконання якого на кош­ти клієнта накладено арешт, банк виконує її в повній або частковій сумі в межах наявної арештованої суми на рахунку.

Після списання за платіжною вимогою суми в розмірі, який визначено постановою, банк списує цю постанову з відповідного позабалансового рахунку та, якщо немає на обліку за позабалансовим рахунком інших пос­танов, проводить операції за рахунком клієнта.

Заборону вчиняти певні дії застосовують, якщо потрібно обмежити право відповідача чи будь-якої іншої особи вчиняти певні фактичні чи юридичні дії, що стосуються предмета спору, наприклад, укладати договір, прово­дити платежі, передавати майно. При цьому не допускається заборона дій, вчинення яких не утруднює виконання рішення у майбутньому. Зокрема, недозволеним є забезпечення позову через заборону органам управління юридичних осіб приймати рішення, виконувати статутні функції, здійсню­вати господарську діяльність.

Закон не визначає кола осіб, яким можна заборонити вчиняти дії щодо предмета спору. Тому, за загальним правилом, заборонити вчиняти певні дії щодо предмета спору можна й тим, хто зобов'язаний вчинити їх за іншим судовим рішенням. На практиці трапляються випадки, коли у порядку за­безпечення позову суд забороняє державним виконавцям або іншим особам (наприклад, відповідачам) вчиняти дії, спрямовані на виконання іншого судового рішення.

У разі виникнення конфлікту судових рішень (коли виконання одного судового рішення порушує інше), державний виконавець має звертатися за роз'ясненням до суду або обох судів на підставі ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження» і, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 35 цього Закону, зупиняти провадження.

У порядку забезпечення позову не можна заборняти вчиняти дії, які під час розгляду спору прямо дозволені законом. Так, відповідно до ч. 8 ст. 351 ЦК України, до набуття законної сили рішенням суду про викуп земельної ділянки у зв'язку із суспільною потребою, власник має право розпоряджатися житловим будинком, іншими будівлями, спорудами, на­садженнями, що розміщені на цій земельній ділянці, на власний розсуд. Тому в цьому разі не допускається забезпечення позову через встановлення заборни відчужувати відповідні будівлі.

Якщо заборона вчиняти дії обмежує активну поведінку, то встановлен­ня обов'язку вчинити якусь дію має на меті обмежити пасивну поведінку особи, щодо якої вжито заходи щодо забезпечення позову.

При цьому ухвалою про забезпечення позову суд не може вирішувати спір по суті. Наприклад, якщо предметом позову є виселення відповідача із житлового приміщення, то суд не може виселити відповідача звідти в порядку забезпечення позову, адже це було б вирішенням спору по суті і за відмови у цьому позові спонукало б до нового спору про вселення.

Заборона іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання стосується не відповідача, а осіб, які, як правило, не є учасниками спору. Неможливість виконання рішення суду в майбутньому може бути зумовлена тим, що від­повідач витратить або знищить одержане.

Зупинення продажу описаного майна, ящо подано позов про право

власності на це майно або про виключення його з онису, є спеціальним способом забезпечення, який застосовують лише у справах за позовами про визнання права власності або про виключення майна з онису.

Особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржнику, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ст. 59 ЗУ «Про виконавче провадження»).

Ще один спеціальний засіб забезпечення позову - зупинення стягнення на підставі виконавчого документу, який оскаржує боржник у судовому порядку.

Поширеною є практика оскарження виконавчих документів для стри­мування примусового виконання. Гарантована затримка - не менше, ніж на 2 місяці.

Відповідно до п. 2-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27.08.1978 р. «Про судову практику в справах про виключення майна з опису», прийнявши заяву про виключення майна з опису, суддя має зупинити виконання рішення, за яким звернено стягнення на майно. Якш;о виконавче провадження перебуває в іншому суді, потрібно повідомити цей суд про пред'явлення позову про зупинення виконавчого провадження.

На нашу думку, суд зобов'язаний застосувати спеціальний захід забез­печення позову в усіх випадках, коли про це надійшла відповідна заява від позивача.

Новим видом забезпечення позову є передача речі, яка є предметом спору на зберігання іншим особам. Цей спосіб може виявитися ефективним, коли особа, яка володіє спірною річчю, умисно затягує розгляд справи. Вигода для неї очевидна - доти, доки рішення суду не набуде законної сили, вона користується спірною річчю, її захищає презумпція правомірності во­лодіння. Коли ж річ вилучать із володіння, то затягування втрачає сенс.

ЦПК України допускає можливість застосування судом інших видів забезпечення, надаючи суду право визначати, які саме можуть бути ці види. Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову одночасно або послідовно. Водночас, виходячи із принципу змагальності та вимог до змісту заяви про забезпечення позову, а також враховуючи те, що у зв'язку із забезпеченням позову виникає право на відшкодування завданої цим шкоди, вважаємо, що саме заявник повинен обґрунтувати, які саме заходи забезпечення позову варто застосувати суду, а суд не має права застосовувати інші заходи.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 34 Закону України «Про виконавче про­вадження» виконавче провадження підлягає обов'язковому зупиненню у випадках зупинення судом стягнення на підставі виконавчого документа. Отже, зупинення стягнення на підставі виконавчого документа є спеціаль­ним видом забезпечення позову.

Види забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими вимо­гами позивача. Співмірність, зокрема, полягає в тому, щоб засіб забезпе­чення відповідав предмету позову за вартістю. Так, арештовуючи грошові кошти на рахунку, суд має обмежуватися сумою, ш,о не перевиш:ує розміру ціни позову та судових витрат.

Застосування деяких видів забезпечення позову обмежує закон. Так, не допускається забезпечення позову через:

- накладення арешту на заробітну плату, соціальні виплати, допомогу, яку виплачують каси взаємодопомоги, благодійні організації;

- накладення арешту на предмети, що швидко псуються;

- зупинення тимчасової адміністрації або ліквідації банку, заборони або встановлення обов'язку вчиняти певні дії тимчасовому адміністратору, ліквідатору банку або НБУ під час здійснення тимчасової адміністрації або ліквідації банку.

Процесуальний порядок розгляду заяви про забезпечення позову і ви­конання ухвали про забезпечення позову регулює ст. 153 ЦПК України.

Відповідно до ст. 154 ЦПК України, суд також може за заявою однієї із сторін, зважаючи на пояснення другої сторони, допустити заміну одного способу забезпечення позову на інший.

У цій же статті також передбачено випадки, коли суд може скасувати заходи забезпечення позову:

- якщо особу, щодо якої вжито заходи щодо забезпечення позову, не було повідомлено про розгляд щодо неї цього питання, вона протягом 10 днів від дня отримання копії відповідної ухвали може подати до суду заяву про скасування таких заходів. Цю заяву суд розглядає впродовлс 2 днів;

- у зв'язку зі зміною умов, що існували на момент постановлення ухвали про забезпечення позову;

- суд може одночасно з ухваленням рішення або після цього постанови­ти ухвалу про скасування заходів забезпечення позову. Якщо в судовому рішенні про це не згадати, то ці заходи є чинними до вступу рішення в законну силу.

Вжиті заходи до подання позовної заяви суд скасовує у разі:

- неподаня заявником відповідної позовної вимоги у відповідності з вимогами ч. 5 ст. 151 ЦПК України;

- повернення позовної заяви;

- відмови у відкритті провадження у справі.

У разі скасування заходів забезпечення позову, набрання законої сили рішенням про відмову в задоволенні позову чи ухвалою про закриття про­вадження у справі або залишення заяви без розгляду особа, щодо якої вжито заходи забезпечення позову, керуючись ст. 155 ЦПК України, має право на відшкодування збитків, завданих забезпеченням позову.

Завдання для самоконтролю

1. Позивач звернувся із позовною заявою про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки. Сформулюйте елементи позову.

2. До якого виду позовів належать: позов про визнання батьківства, позов про виділення часток у спільній власності, позов про виключення майна з опису, позов про стягнення аліментів.

3. Які можливості у відповідача захистити свої інтереси від заявлепного позову?

4. Який порядок здійснення права па забезпечення іюзову?

Розділ 14

фт позову, Df рига щщт у справі