13.1. Поняття позову

Важливою гарантією прав та свобод людини і громадянина є пра­во на її захист. Міжнародний пакт про громадянські та політичні права зобов'язує державу забезпечити будь-якій особі ефективний засіб правового захисту у випадках порушення її прав та свобод. Відповідно до положень Конституції України, права, свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суди, як органи державної вла­ди, зобов'язані вчасно і дієво захищати ці права та свободи через розгляд цивільних справ.

Процесуальним засобом порушення судової діяльності щодо захис­ту прав фізичних і юридичних осіб у позовному провадженні є позов, у якому зацікавлена особа (позивач) викладає свої вимоги до порушника суб'єктивних прав (відповідача). Звертаючись до суду із позовом, позивач просить ухвалити рішення, згідно з яким привести поведінку відповідача у відповідність із вимогами норм права. Вимоги позивача можуть бути спрямовані на визнання його прав; відновлення становища, яке існувало до порушення права, і припинення дій, які порушують право; присудження до виконаня обов'язку в нату-рі; припинення або зміну правовідношення; стягнення з відповідача збитків тощо.

Поняття позову, звичайно, визначають як звернення заінтересованої або іншої уповноваженої особи до суду з проханням про розгляд цивіль­но-правового спору і захист суб'єктивних прав. Однак таке визначення поняття позову не зовсім відображає його правову природу. Будучи засо­

бом порушення процесуальної діяльності, а отже, за юридичною природою процесуальним поняттям, позов тісно пов'язаний із суб'єктивним матеріаль­ним правом, на захист його пред'явлено. Без спірної матеріально-правової вимоги позивача до відповідача немає позову. Тільки завдяки матеріаль­но-правовій стороні позову в цивільному процесі існують такі інститути: визнання позову, відмова від позову, забезпечення позову, мирова угода та ін. Матеріально-правова вимога позивача до відповідача стає позовом тоді, коли її звернено до відповідного суду, де підлягає розгляду у позовному провадженні з дотриманням певних процесуальних гарантій. Тому суть позову може бути правильно визначена тільки з урахуванням єдності його матеріальної та процесуальної сторони. Позов, крім процесуальної сторони - вимоги до суду про розгляд і вирішення спору про право цивільне, має і матерільно-правову сторону - вимогу позивача до відповідача про віднов­лення порушеного права.

Отже, позов - це вимога позивача до відповідача, звернена через суд, про захист порушенного, невизнаного чи оспорюваного суб'єктивного пра­ва або охоронюваного законом інтересу, який здійснюється, визначеній законом процесуальній формі.

13.2. Елементи позову

Для того, щоб позов міг виконувати роль засобу порушення позовно­го провадження, він має містити визначені складові частини (елементи). Елементи позову визначають зміст судової діяльності, індивідуалізують позови.

За елементами позови класифікують на види, встановлюють межі су­дового розгляду, предмет доказування. Елементи позову мають важливе значення для організації захисту відповідача проти позову, вирішення пи­тання про прийняття позову до судового провадження. Вони визначають суть вимоги, на яку суд має дати відповідь у своєму рішенні.

Кожен позов складається з трьох елементів: предмета, підстави і змісту.

Предмет позову - матеріально-правова вимога позивача до відповіда­ча, стосовно якої суд повинен ухвалити рішення. Ця вимога мусить мати правовий характер, тобто бути врегульованою нормою матеріального права, а також підлягати розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

У процесі розгляду та вирішення цивільної справи по суті позивач має право змінити предмет позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, замінити її на іншу. Таке право позивача забезпечує швидкість

і оперативність розгляду справи. Однак зміна предмета позову можлива лише до ухвалення рішення в суді першої інстанції і в межах спірного правовідношення (підстави позову залишаються незмінними).

Правильне визначення предмета позову має важливе практичне значен­ня, оскільки предмет позову визначає суть вимоги, на яку суд зобов'язаний дати відповідь у своєму рішенні. За предметом позову можна визначити юрисдикцію цієї справи, а також її підсудність.

Матеріально-правова вимога позивача має опиратися на підставу позову.

Підстава позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Цими обставинами можуть бути лише юридичні факти, тобто ті, які тягнуть за собою правові наслідки: виникнення, зміну чи припинення правовідносин. Тому підставою позову не можуть бути обставини, які є доказами у справі. З ними закон не пов'язує виникнення чи припинення правовідносин. Вони лише підтверджують наявність чи відсутність юридичних фактів, які на­лежать до підстави позову. Наприклад, фактом буде народження дитини в шлюбі, а доказом, що підтверджує цей факт, - свідоцтво про народження дитини.

У підставу позову може входити один або декілька юридичних фактів. Однак для обґрунтування вимоги позивач завжди зобов'язаний наводити увесь комплекс фактів. Відсутність одного з них порушує логічний ряд, що обґрунтовує підставу вимоги позивача і може слугувати причиною відмови суду в задоволенні позовних вимог. Наприклад, у позові про стягнення аліментів на дитину підставою є факт перебування позивача і відповідача у шлюбі, факт народження дитини в цьому шлюбі, факт перебування дитини на утриманні в позивача. Тільки за наявності цього комплексу (складу) фактів позовну вимогу можна вважати обґрунтованою.

До підстави позову належать ті юридичні факти, які підтверджують наявність чи відсутність спірних правовідносин, а також факти, які підтвер­джують порушення прав позивача (причина, що спонукає до пред'явлення позову). Юридичні факти, покладені в підставу позову, свідчать про те, що між сторонами існують правовідносини і внаслідок певних дій відпові­дача вони стали спірними. Від характеру спірних правовідносин залежить правова кваліфікація спору.

Зауважимо, що чинне процесуальне законодавство не вимагає від по­зивача обґрунтування своїх вимог відповідними нормами права. На суд покладено обов'язок встановити спірні правовідношення і застосувати до них відповідні норми матеріального права.

Підстава позову має важливе практичне значення. Правильне її вста­новлення визначає межі доказування, а також є гарантією прав відповідача на захист проти позову.

Підставу позову формулюють у позовній заяві. Однак упродовж всього часу розгляду справи по суті позивач має право уточнити, а також змінити

підставу позову. Це право передбачено чинним законодавством для вста­новлення об'єктивної дійсності і дійсних взаємовідносин між позивачем і відповідачем. Змінюючи підставу позову, позивач також не може виходити за межі спірних правовідносин. Реалізація права на зміну підстави позову можлива лише до ухвалення рішення в суді першої інстанції.

У теорії процесуального права немає єдності щодо складових частин (елементів) позову. Одні процесуалісти вважають, що нема потреби виділяти зміст позову як окремий елемент, оскільки його охоплюють предмет і підстава позову, інші - що зміст варто виділяти в окремий елемент позову.

Виділення змісту позову як його елемента є обов'язкове, оскільки в позові мають відобразити дві вимоги позивача; вимога до суду про захист порушенного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного зако­ном інтересу і вимога до відповідача. Тому під змістом позову варто розуміти вид судового захисту, з яким позивач звертається до суду. Позивач може просити суд ухвалити рішення про: присудження йому певної речі; понов­лення порушеного права; визнання наявності чи відсутності суб'єктивних прав; зміну чи припинення наявного правовідношення. Вимога про при­судження, визнання чи перетворення певних правовідносин і є змістом кожного позову.

Виділення змісту позову як вимоги позивача про здійснення певних дій, направленої до суду, має важливе практичне значення. Зміст позову допомагає визначити юрисдикцію цієї справи суду, а також встановити межі дослідження справи в судовому засіданні і ухвалити конкретне, повне і доступне рішення, що є підставою для швидкого і правильного відновлення порушеного права. За змістом позови можна класифікувати на види.

Всі елементи позову перебувають у тісному зв'язку між собою. Юридичні факти, що підтверджують суб'єктивне матеріальне право і є підставою позову, визначають юридичну природу матеріально-правових вимог, які формують предмет позову. Водночас матеріально-правова вимога визначає процесуальну форму захисту, тобто зміст позову.