12.6. Забезпечення доказів

Особи, які беруть участь у справі, і вважають, що подання потрібних доказів є неможливим або існують складнощі їх подання, мають право заяви­ти клопотання про забезпечення цих доказів (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

Докази, як і будь-яка інша інформація, недовговічні, залежать від типу носія і підпадають під ризик передчасної втрати. Свідки з часом забувають деталі події, речові докази тощо. Джерела доказів або нищаться або стають недоступними. Забезпечення доказів у цивільному процесі (запобігання втрати чи викривлення доказової інформації до моменту використання її в суді) є способом захисту цієї інформації. Підстави, суб'єкти, зміст і форма такої діяльності врегульовані процесуальним законодавством.

Підставою забезпечення доказів у цивільному судочинстві є заява осіб, які беруть участь у справі. У заяві про забезпечення доказів потрібно

зазначати докази, які необхідно забезпечити; обставини, що можуть бути підтверджені цими доказами; обставини, які свідчать про те, що подання цих доказів може стати неможливим або ускладненим, а також справа, для якої потрібні ці докази або з якою метою варто їх забезпечити. Якщо особа не дотримується вимог щодо змісту чи форми заяви, то суд застосовує пра­вило ст. 121 ЦПК України - залишає її без розгляду, надавши строк для усунення недоліків. Заяву вважають неподаною і повертають заявникові, якщо він не усунув недоліків у визначенні! судом строк.

Заяву про забезпечення доказів розглядають упродовж п'яти днів від дня Гі надходження. Про це повідомляють осіб, які беруть участь у справі. Однак їхня присутність не є перешкодою у прийнятті рішення судом.

Заяву про забезпечення доказів можуть розглядати невідкладно, якщо заявник обґрунтував у нііі таку потребу, або якщо неможливо встановити, до кого згодом можна буде пред'явити позов. У таких випадках заяву роз­глядають лише за участі заявника.

За заявою заінтересованої особи суд може забезпечити докази до пред'явлення нею позову. У такому разі заявник має подати позовну за­яву впродовж десяти днів від дня постановлення ухвали про забезпечен­ня доказів. Якщо у цей строк позовної заяви не буде подано, особа, яка ініціювала забезпечення доказів, зобов'язана відшкодувати судові витрати, а також збитки, заподіяні у зв'язку із забезпеченням доказів.

Суб'єктами забезпечення доказів, як і в будь-яких процесуальних тюсинах, є суд та особа, яка бере участь у справі, заінтересована в забез­печенні доказів. Вона подає заяву про забезпечення доказів до суду, який розглядає справу. Якщо позов ще не пред'явлено, заяву потрібно подати до місцевого загального суду, в межах територіальної підсудності якого можуть бути вчинені процесуальні дії щодо забезпечення доказів.

Рішення суду формулюють у формі ухвали. Суд має право відмовити заявникові у забезпеченні доказів. Відповідно до ч. 4 ст. 135 ЦПК України, оскарження ухвали про забезпечення доказів не зупиняє Гі виконання, а також не перешкоджає розглядові справи. Однак у переліку ухвал, на які можна подавати скарги окремо від рішення суду, визначені у ст. 293 ЦПК України, такого виду ухвали не передбачено. Ми вважаємо, що ухвалу про відмову у забезпеченні доказів можна оскаржувати окремо від рішення суду, однак для цього потрібно внести відповідні зміни в ст. 293 ЦПК України.

Змістом забезпечення доказів є процесуальнії дії судді щодо забезпе­чення доказів, а також права та дії щодо їх здійснення особою, яка бере участь у справі.

Способами забезпечення доказів є допит свідків, призначення експерти­зи, витребування та (або) огляд доказів, зокрема за їх місцезнаходженням. Перелік способів забезпечення доказів не вичерпний, оскільки суд у разі потреби може застосувати інші способи забезпечення доказів.

Правила вчинення дій щодо забезпечення доказів такі, як і щодо їх дослідження в судовому засіданні.

У випадках, коли забезпечення доказів потрібно здійснити поза ме­жами юрисдикції суду, який розглядає справу, додатково застосовують норми, що регулюють порядок здійснення судових доручень (ст. 132 ЦПК України).

Забезпечення доказів - це лише форма їх закріплення. Під час здійс­нення дій щодо забезпечення доказів не оцінюють ані їх достовірності, ані достатності. Однак їх допустимість і належність потрібно оцінити до того, як суддя буде вчиняти дії щодо їх забезпечення. Така оцінка молсе бути підставою для відмови в забезпеченні доказів.

Результатом забезпечення доказів є протоколи вчинення відповідних процесуальних дій, а також матеріали (документи, речі, аудіо- і відеоза- писи), додані до цих протоколів. Якщо після вчинення процесуальних дій щодо забезпечення доказів позовну заяву подано до іншого суду, протоколи та інші матеріали щодо забезпечення доказів надсилають до суду, який роз­глядає справу. Ці процесуальні документи є письмовими доказами у справі, що мають бути досліджені в судовому засіданні тому, що їх першоджерела дослідити неможливо.

Завдання для самоконтролю

1. Яка мета судового доказуваная?

2. З яких елементів складається процес доказування?

3. Що таке преюдиційний факт?

4. Які докази є належними?

5. Що таке допустимість засобів доказування?

Сс

Розділ 13

І030В