12.2. Поняття судових доказів

Докази - це будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення

сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 57 ЦПК України).

Із цього визначення можна виділити ряд ознак, що дозволить нам вста­новити суттєві властивості судових доказів.

По-перше, доказами є фактичні дані, тобто це різновид інформації. Закон України «Про інформацію» в ст. 1 дає визначення інформації як «документованих або публічно оголошених відомостей про події та явиш;а, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому середовищі».

На відміну від цього узагальненого визначення, доказами є інформа­ція про реальну дійсність (фактичні обставини), з якими закон пов'язує настання правових наслідків.

Докази, як свідчення про обставини, є відтворенням фактичної дій­сності, що дозволяє аналізувати зміст цих обставин після того, як вони відбулися. За допомогою одних доказів ми можемо зробити прямі висновки про обставини справи. Наприклад, укладений договір підтверджує факт взяття на себе сторонами обов'язків, визначених у його змісті. Інші докази дозволяють лише опосередковано судити про обставини справи. Наприклад, грошовий переказ може бути підтвердженням виконання договору позики, однак грошова сума, яку боржник перевів на рахунок кредитора, могла бути і передоплатою в іншому зобов'язанні.

По-друге, для доказів важливе значення має форма надання інформа­ції про обставини справи. Відповідно з ч. 2 ст. 57 ЦПК України, ці дані встановлюють на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експерта. Встановлений процесу­альним законом перелік засобів доказування є вичерпний.

По-третє, цивільне процесуальне законодавство надає велике значення порядку отримання цієї інформації. Встановлені чіткі правила зібрання, до­слідження і оцінки доказів. Докази, отримані з порушенням закону, не мають юридичної сили і не можуть бути покладені в основу рішення суду (ст. 59 ЦПК України). Порушенням закону є як порушення гарантованих Конституцією прав людини під час збирання та дослідження доказів, і здійснення доказу­вання неналежною особою чи органом. Крім того, закон передбачає порядок одержання доказів для того, щоб отримані свідчення про факти мали доказову силу. Наприклад, порядок допиту свідка (ст. 180-182 ЦПК України).

Отже, можна зробити висновок, що судовим доказам притаманні ха­рактерні ознаки щодо їхнього:

- змісту (інформація про обставини справи);

- процесуальної форми (засобів доказування);

- регламентованого законом порядоку отримання і дослідження дока­зової інформації і засобів доказування.

Ці три ознаки характеризують правову природу судових доказів.

Відсутність однієї з них унеможливлює дослідження й оцінку інформації в суді як доказу у справі.

Судові докази, як зазначає М. К. Треушніков, - єдине поняття, в яко­му взаємопов'язані зміст та процесуальна форма, фактичні дані та засоби доказування'.

Якщо свідченням про факти не надано відповідної процесуальної форми, тобто їх не одержано з передбачених законом засобів доказування, і якщо цей засіб доказування не містить відомостей про факти, то вони не можуть бути використані як судові докази.

Докази можна класифікувати за різними критеріями. Залежно від ха­рактеру зв'язку змісту доказів із фактами, які необхідно встановити в тій чи іншій справі, докази поділяютья на прямі і непрямі (опосередковані). Докази вважають прямими, коли вони безпосередньо вказують на факт, який має значення для справи. Прямими доказами будуть показання свідка, що був очевидцем події; акт, складений про факт нещасного випадку на виробництві тощо.

До непрямих належать докази, які прямо не вказують на обставини, які лежать в основі вимог і заперечень сторін, а встановлюють лише побічні факти, які в сукупності і взаємозв'язку дозволяють зробити правильний висновок про обставини справи. Непрямими доказами можуть бути квитанція про поштовий переказ, визнання відповідачем батьківства, ретроспективна експертиза.

Суд має враховувати під час дослідження доказів, до якого виду вони належать. Краще, коли в основу рішення лягають прямі докази, але коли їх зібрати неможливо, коло непрямих доказів потрібно розширити, аби уникнути збігів та випадковостей.

Залежно від засобу утворення доказів, вони поділяються на первісні та похідні. Первісні - це докази, одержані з першоджерел (оригінали до­кументів, речові докази тощо).

Докази, одержані з інших джерел, називаються похідними (копії до­кументів, показання свідків зі слів інших осіб тощо).

Суд повинен враховувати, що непрямі докази відображають обставини опосередковано. Від використання похідних доказів збільшується ймовір­ність неправильного встановлення фактів. Тому вони вимагають більш ретельної перевірки.

Докази можна класифікувати і за джерелом. Залежно від того, що є джерелом доказів, докази поділяють на особисті, речові, отримані за до­помогою технічних засобів і змішані. Така класифікація тісно пов'язана з процесуальною формою (засобами доказування). До особистих доказів належать пояснення сторін і третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показання свідків. До речових - письмові й речові докази. Докази,

' Див.: Треушников, М. К. Судебиьіе доказательства / М. К. Треушииков. - М., 1997. - С. 80.

одержані за допомогою технічних засобів, - це звуко- та відеозаписи. Змішаними доказами є висновки експерта.