- •22.1. Поняття та завдання інституту перегляду судових рішень
- •24.3. Особливості розгляду заяви про перегляд судових рішень
- •1.3. Метод правового регулювання цивільних процесуальних відносин
- •1.5. Цивільне судочинство і його стадії
- •1.6. Наука цивільного процесуального права
- •2.1. Поняття та значення принципів цивільного процесуального права
- •2.2. Система принципів цивільного процесуального права
- •3.2. Підстави виникнення цивільних процесуальних правовідносин
- •3.3. Елементи цивільних процесуальних відносин
- •4.1. Поняття сторін у цивільному процесі
- •4.2. Процесуальні права та обов'язки сторін
- •4.3. Процесуальна співучасть
- •5.1. Поняття третіх осіб
- •5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору
- •5.3, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору
- •6.3. Завдання і форми участі прокурора в цивільному процесі
- •7.1. Поняття представництва в суді
- •7.2. Види судового представництва
- •7.3. Повноваження процесуального представника
- •8.1. Поняття, значення і види процесуальних строків
- •8.2. Обчислення процесуальних строків
- •9.1. Поняття і види підвідомчості
- •9.2. Загальні правила визначення цивільної юрисдикції
- •10.2. Функціональна підсудність
- •10.3. Територіальна підсудність
- •10.4. Наслідки порушення правил про підсудність. Зміна підсудності
- •11,1. Поняття та види судових витрат
- •11.2. Судовий збір
- •11.3. Витрати, що пов'язані з розглядом справи
- •11.4. Розподіл витрат між сторонами
- •12.1. Поняття і мета судового доказування
- •12.2. Поняття судових доказів
- •12.3. Предмет доказування
- •12.4. Підстави звільнення від доказування
- •12.5. Процес доказування
- •12.6. Забезпечення доказів
- •13.1. Поняття позову
- •13.2. Елементи позову
- •13.3. Види позовів
- •13.6. Забезпечення позову
- •14.1. Порядок звернення зацікавленої особи до суду з позовною заявою
- •14.2. Позовна заява та її реквізити
- •15.1. Провадження у справі до судового розгляду як стадія цивільного процесу
- •15.2. Попереднє судове засідання
- •15.3. Підготовка справи до судового розгляду
- •15.4. Судові виклики і повідомлення
- •16.1. Поняття і значення стадії судового розгляду
- •16.2. Частини стадії судового розгляду
- •16.5. Фіксування цивільного процесу
- •17.1. Поняття і види судових рішень
- •17.2. Поняття, значення та зміст рішення суду
- •17.3. Вимоги, які пред'являються до рішення суду
- •17.4, Законна сила рішення суду
- •17.5, Ухвала суду як вид судового рішення
- •18.1. Поняття і значення заочного розгляду справи
- •18.2. Умови і порядок проведення заочного розгляду справи
- •18.3. Перегляд та оскарження заочного рішення
- •19.1. Поняття та характерні ознаки наказного провадження
- •19.3. Порядок видачі та зміст судового наказу
- •19.4. Скасування судового наказу
- •20.1. Особливості окремого провадження як виду цивільного судочинства
- •20.4. Розгляд судом справ про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення фізичної особи померлою
- •20.5. Розгляд судом справ про усиновлення
- •20.6. Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення
- •20.9. Розгляд судом справ про визнання спадщини відумерлою
- •20.10. Розгляд судом справ про надання фізичній особі психіатричної допомоги у примусовому порядку
- •20,11. Розгляд судом справ про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу
- •21.3. Підготовка та призначення справи для перегляду судового рішення
- •21.4. Особливості розгляду цивільної справи апеляційним судом
- •22.3. Особливості підготовки та розгляду цивільної справи з перегляду судового рішення касаційним судом
12.1. Поняття і мета судового доказування
Доказування становить основну частину процесуальної діяльності, спрямовану на отримання об'єктивних відомостеіі, потрібних для виконання мети і завдань цивільного судочинства.
Зміст доказової діяльності тісно пов'язаниіі із метою доказування. Мета доказування полягає у встановленні істини у справі. Однак питання про обсяг судової істини, про те, які явища об'єктивної дійсності має вивчити суд у результаті доказування, вирішується неоднозначно.
У теорії поширена позиція про те, що вимога досягнення істини стосується лише фактичних обставин справи, встановлених через доказування. Але є й думка, що зміст істини становить і висновок про спірне правовідношен- ня, а також права й обов'язки сторін. Ця думка є більш слушною, бо суд повинен з'ясувати і дійсні обставини справи, і права та обов'язки сторін.
Судове доказування охоплює процесуальну діяльність усіх осіб, які беруть участь у справі, попри те, що їх функції в доказуванні є різними (наприклад, суд у справах окремого провадження може витребувати докази, сторони зобов'язані довести ті обставини на які вони посилаються).
Крім того, правова оцінка фактів і висновки у справі є результатом процесуальної діяльності не лише суду, але й інших осіб, які беруть участь у справі. Встановлення дійсних фактичних обставин справи - це обов'язок суду, виконанню якого сприяє активна діяльність усіх інших суб'єктів доказування.
Обов'язок суду - правова оцінка фактів і висновок у справі. Але це не означає, що інші особи, які беруть участь у справі, позбавляються пра
ва висловлювати суду свою думку щодо кваліфікації фактів, відношень і того, як, на їхню думку, потрібно вирішити справу. Ця думка для суду не обов'язкова, але її аналіз може сприяти прийняттю правильного рішення. У всіх випадках - чи це встановлення фактів, чи, радше, правова кваліфікація, коли діяльність суду має владно-розпоряджувальний характер, а діяльність інших осіб, які беруть участь у справі, є рекомендаційною.
Як підсумок процесуальної діяльності усіх осіб - є досягнення об'єктивної істини у справі. Розділяти єдиний процес пізнання судової істини у справі загалом на доказування фактів з одного боку і пізнання з іншого - не зовсім доцільно, не виправдано інтересами практики.
Отже, судове доказування - це процесуальна діяльншпь суду й осіб, які беруть участь у справі, спрямована на встановлення істини з конкретної справи.
У сучасній юридичній літературі виділяють і відмежовують поняття «доказування» і «докази». Тому потрібно зосередити увагу на визначенні основних понять процесу доказування, засобах доказування та доказах, які аналізуватимуть надалі.
Як зазначає чимало науковців, поняття доказування нині проблемне (дискусійне), оскільки є багато підходів до його визначення і не існує єдиної концепції. Характерно, ш,о в дореволюційному законодавстві та теорії цивільного процесу також було відсутнє визначення поняття «доказування».
Один із засновників цивільного процесу Є. В. Васьковський, визначив доказування у процесуальному значенні як встановлення правильності тверджень сторін перед компетентним судом у передбаченій законом формі. У цьому визначенні бракує таких основних ознак процесу доказування як предмет, зміст та суб'єкти. Крім того, це визначення не враховує, що в цивільному процесі можуть брати участь не лише сторони, а й заявники та заінтересовані особи, твердження яких також може перевіряти суд. Тому таке визначення можна вважати лише загальним.
Цікавим є визначення процесу доказування через докази, запропоноване М. С. Шакарян: «Доказування - це діяльність, спрямована на встановлення обставин справи за допомогою судових доказів». Однак термін «судові докази» не конкретизує останніх, а, навпаки, сам потребує додаткового тлумачення. Але в цьому визначенні, на відміну від інших, пропонується об'єднати процес доказування з поняттям «доказу» як його необхідного складового елементу. Тобто сам корінь слова «доказування» свідчить про нерозривний зв'язок доказу з процесом доказування.
Останнім часом у юридичній літературі трапляються висловлювання про необхідність визначення нового самостійного напряму дослідження, який називатиметься «доказовим правом» або «теорією доказів». Деякі науковці вважають цей напрям дослідження досить перспективним, однак дискусійним є застосування саме таких термінів. Із цього приводу варто
зауважити, що некоректно вживати термін «доказове право», оскільки в разі звернення позивача до суду він зобов'язаний довести своє право (ст. 60 ЦПК України). А позиція відповідача в порушеній справі здебільшого пасивна, якщо він не заперечує проти позовних вимог або не звертається до позивача із зустрічним позовом. Отже, загалом у цивільному процесі у зв'язку з порушенням цивільної справи виникатиме обов'язок доказуван ня, а не право.
Чимало науковців є прихильниками концепції про надання поняттю доказування статусу міжгалузевого інституту. Цю позицію аргументує процесуаліст І. В. Решетнікова, зазначаючи, що:
- в основі будь-якого доказування лежить процес пізнання;
- докази - це завжди відомості про обставини, які встановлюються одними і тими самими засобами доказування;
- підхід до достовірності та достатності доказів також має подібність, що сягає корінням у гносеологічні процеси;
- засоби доказування однакові для будь-якого процесу дослідження доказів в сфері правозастосування;
порядок дослідження доказів має загальні риси, що зумовлено правовими та психологічними ознаками.
Отож загальні риси в процесі доказування можна знайти, але, трансфор- муючи цю позицію па практиці цивільного або кримінального судочинства, можна віднайти й відмінні риси, на які звертають увагу інші вчені.
Встановлюючи мету процесу доказування, деякі науковці вважають за потрібне відокремити поняття «факт» та «обставина», що в подальшому надасть можливість більш чітко розмежовувати доказовий процес на різних стадіях цивільного судочинства, визначити поняття «предмет доказування» тощо. Деякі автори не тільки розрізняють ці поняття, але й створили теоретичну модель їх застосування для справ окремого провадження. Так, С. Я. Фурса зазначає, що в окремому провадженні засобом захисту охо- ронюваних законом інтересів є рішення суду про констатацію юридичного факту, тобто з набуттям законної сили судового рішення юридичні обставини перетворюються на юридичні факти, а охоронюваний законом інтерес стає підставою для одержання особою певних прав, які визначаються законом на підставі встановленого юридичного факту.
Тому метою доказування є встановлення обставин та фактів, що мають значення для справи.