11.3. Витрати, що пов'язані з розглядом справи

До складу витрат, що пов'язані з розглядом справи, належать:

- витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи;

- витрати на правову допомогу;

- витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду;

- витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів та проведенням судових експертиз;

- витрати, пов'язані з оглядом доказів за місцем їх перебування та вчи­ненням інших дій, важливих для розгляду справи.

1. Витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - це витрати, пов'язані з інформуванням учасників цивільного процесу про хід і результати розгляду справи, а також витрати, пов'язані з виготовлен­ням та видачею копій судових рішень (ст. 81 ЦПК України).

Залежно від категорії справи, розмір та порядок оплати витрат на ін­формаційно-технічне забезпечення встановлює Кабінет Міністрів України

постановою «Про затвердження Порядку оплати витрат з інформаційно- технічного забезпечення розгляду цивільних справ та їх розмірів».

Якщо позовна заява містить одночасно кілька вимог, що належать до різних категорій справ і для яких передбачено різні розміри оплати, то стягується оплата за справою з найбільшим розміром.

У разі об'єднання в одне провадження кількох однорідних вимог або їх роз'єднання перерахунок витрат не проводиться. За виділену у самостійне провадження справу витрати оплачуються в розмірі, передбаченому для подання заяви до суду першої інстанції.

За повторно подану позовну заяву, яку раніше було повернено, витрати оплачують повторно у тому ж розмірі.

За зустрічну позовну заяву, а також за заяву третьої особи, що заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, витрати оплачуються у розмірі, передбаченому для подання позовної заяви до суду першої інстанції.

Законодавець звільняє від сплати витрат на інформаційно-технічне забезпечення за звернення з позовом про поновлення на роботі; стягнення заробітної плати, компенсацій працівникам, вихідної допомоги, відшкоду­вання за затримку їх виплати; стягнення аліментів; визнання батьківства або материнства. Ці витрати покладають на сторони після розгляду справи судом. Отже, якщо позов буде задоволено, то витрати стягуватимуть із відповідача. Але якщо позов заявлено необгрунтовано, то позивач нестиме витрати у повному обсязі.

Заявники не сплачують витрат на інформаційно-технічне забезпечен­ня за жодних обставин у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання особи недієздатною, поновлення цивільної дієз­датності; надання неповнолітній особі повної дієздатності; надання особі психіатричної допомоги у примусовому порядку; обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самов­рядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду.

Також не підлягають оплаті витрати на інформаційно-технічне забез­печення у справах про захист прав малолітніх чи неповнолітніх осіб у ви­падках, якщо представництво їх інтересів у суді відповідно до закону або міжнародного договору, згоду на обов'язковість якого надано Верховною Радою України, здійснюють Міністерство юстиції України та/чи органи опіки та піклування або служби у справах дітей.

2. Витрати на правову допомогу - це витрати сторін та третіх осіб, які вони сплачують за адвокатські послуги або інші консультації в галузі права.

Відповідно до ст. 84 ЦПК України, витрати, пов'язані з оплатою пра­вової допомоги адвоката або іншого фахівця в галузі права, несуть сторони, крім випадків надання безоплатної правової допомоги.

Розмір оплати визначається за домовленістю між стороною й особою, яка надає правову допомогу, і має бути чітко визначений у письмовій угоді. У ній також може бути передбачено право на фактичне відшкодування вит­рат, пов'язаних із наданням правової допомоги (на переїзд, проживання, збирання доказів тош:о).

Витратами вважаються лише фактично сплачені кошти на підставі до­говору про правову допомогу. Стягнення суми у рахунок майбутніх оплат у вигляді судових витрат, чинним законодавством не передбачено. Тобто, якшо у договорі визначено оплату авансу, а решта гонорару сплачується після завершення розгляду справи по суті, то сума, якої ще не виплачено, відшкодуванню не підлягає, адже це не є витрати, які понесла сторона під час розгляду справи по суті.

Самої угоди про надання правової допомоги для компенсації судових витрат недостатньо. Таку допомогу мають надавати фактично (наприклад, адвокат зобов'язаний брати участь у судових засіданнях, складати проце­суальні документи в інтересах свого клієнта тош;о).

Законодавець має встановлювати граничний розмір компенсації витрат на правову допомогу. Принаймні таке передбачено у ст. 84 ЦПК України. Однак відповідного закону на цей час немає і на практиці такий розмір на сьогодні визначає суд.

Відповідно до постанови КМУ від 27.04.2006 р. «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ і порядок їх компенсації за рахунок держави», передбачено такі гра­ничні розміри компенсації витрат на правову допомогу:

- якщо компенсацію сплачує інша сторона - граничний розмір не пере­вищує суму, що обчислюється, виходячи з того, що зазначеній особі випла­чується 40% розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи;

- якщо компенсацію, відповідно до закону, сплачують за рахунок де­ржави - граничний розмір не перевищує суми, яку обчислюють, виходячи з того, що особі, яка надає правову допомогу, виплачено 5% розміру міні­мальної заробітної плати за повний робочий день.

3. Витрати сторін та їхніх представників, пов'язані з явкою до суду - це витрати на переїзд до іншого населеного пункту та найм житла, до­бові, а також компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять (ст. 85 ЦПК України). Право на компенсацію мають сторони та їхні представники. Тому варто розмежовувати витрати на правову допомогу і компенсацію представнику витрат, пов'язаних із явкою до суду.

Спеціального закону, що регулював би розрахунок розмірів цих витрат

у процесуальних відносинах, немає, тому ми користуємося положеннями Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон.

Відповідно до п. 1.7 цієї Інструкції, витрати на проїзд до місця від­рядження і назад відшкодовують у розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним, автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїз­них квитків і користування постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті.

Відрядженому працівникові виплачують витрати на проїзд транспортом загального користування (крім таксі) до станції, аеропорту, якщо нони роз­ташовані за межами населенного пункту, де постійно працює відряджений, або до місця перебування у відрядженні.

Підприємство за наявності підтверджуючих документів (оригіналів) відшкодовує витрати відрядним працівникам на наймання житлового нри- міш;ення у розмірі фактичних витрат з урахуванням побутових послуг, що надають у готелях (прання, чистка, лагодження та прасування одягу), за коригування холодильником, телевізором, телефоном (крім витрат на те­лефонні переговори) (п. 1.6 Інструкції).

На загальних підставах витрати на наймання житлового приміщення відшкодовуються в разі тимчасової непрацездатності працівника (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному ліку­ванні). Йому сплачують добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового обов'язку або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк не більше двох місяців.

Добові виплачують за кожен день перебування працівника у відряджен­ні, включаючи день приїзду та від'їзду, а також вихідні, святкові і неробочі дні, час перебування в дорозі (разом із вимушеними зупинками). Добові - це витрати на харчування, міський проїзд та інші витрати, пов'язані з перебуванням в іншому населенному пункті. Розмір добових визначено в Інструкції.

Порядок виплати та розмір компенсацій за втрачений заробіток чи відрив від звичайних занять законодавцем теж не визначено. На практиці питання про компенсацію втраченого заробітку при поданні заяви до суду майже не виникає. Виклик до суду - це поважна причина відсутності на роботі. За такою особою зберігають середній заробіток. Це, в основному, втрати роботодавця. Сторона потерпає від таких втрат у випадку, якщо пра­цює приватним підприємцем і її присутність на роботі прямо пропорційна доходу від діяльністі, яку вона здійснює. У будь-якому випадку, поклас­ти на сторону, яка заявила безпідставний позов, обов'язок компенсувати витрати відповідачеві було б не зайвим. Це якоюсь мірою компенсувало б безпідставний позов і покарало недобросовісного позивача.

Порядок визначення середньомісячного заробітку передбачено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку об­числення середньомісячної заробітної плати». Середньомісячну заробітну плату визначають, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Якщо працівник працював менше, ніж два місяці, то середньомісячну плату на­раховують за фактично відпрацьований час. Якщо останні два місяці пра­цівник не працював, за основу обрахунку беруть останній період роботи. Часу, за який працівник, відповідно до закону, не працював, але за ним зберігався заробіток повністю чи частково до розрахункового періоду не враховують.

Отже, якщо явка до суду відбувалася у різні місяці, то потрібно обра­ховувати компесацію за кожну явку окремо.

Подавати докази і клопотати про компенсацію має сторона, зацікавлена у такій виплаті.

За відрив від звичайних справ отримуватиме компенсацію сторона, яка не працює. Тоді слід за основу розрахунку брати мінімальну заробітну плату.

4. Витрати на залучення свідків, спеціалістів, перекладачів та про­ведення судових експертиз.

Усі ці витрати, відповідно до ст. 86 ЦПК України, несе сторона, яка заявила клопотання про виклик свідків, залучення спеціаліста, перекладачів чи проведення судової експертизи.

Із заявою про призначення експертизи може звертатися і сторона, й інші особи, які беруть участь у справі. Незрозуміло, чому ці витрати ст. 86 ЦПК України покладає на сторону.

Якщо кілька учасників справи зацікавлені в проведенні експертизи, то витрати вони можуть нести порівну. Це слід узгодити і зазначити в ухвалі про призначення експертизи.

Строк оплати за проведення експертизи встановлює суд ухвалою. Доцільно було б визначати такий строк не конкретною календарною датою, а кількістю днів від часу отримання рахунку експертної установи про оп­лату. За невиконання обов'язку з оплати послуг експерта закон передбачає можливість скасування ухвали про призначення експертизи. При цьому не допускається стягнення зі сторони вартості експертизи та покладення обов'язку щодо оплати на іншу сторону. Суд не контролює оплати стороною витрат на проведення експертизи. Інформацію про оплату він отримує від експертної установи.

Що стосується витрат, пов'язаних із переїздом в іншу місцевість свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів і супутніми витратами на житло, то їх несуть сторони, зацікавлені в участі відповідних осіб у справі.

Добові та компенсація за втрачений заробіток чи відрив від звичайних

занять свідкам, спеціалістам, експертам, перекладачам сплачує сторона, не на користь якої прийнято рішення. Розрахунок цих витрат проводять аналогічно до розрахунку витрат сторін, пов'язаних із явкою до суду.

Якщо у справах окремого провадження виклик свідків, призначення експертизи, залучення спеціаліста здіііснюється з ініціативи суду, а також у випадках звільнення від судових витрат або зменшення їх розміру, від­повідні витрати відшкодовують із Державного бюджету України.

5. Витрати на проведення огляду доказів за їхнім місцем знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи.

До цих витрат належать:

- витрати на проїзд суду та осіб, які беруть участь у справі, до місцяз- находження доказів;

- витрати на фотографування, відеозапис, копіювання;

- витрати на вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи. Потребу у вчиненні інших дій визначає суд, а не сторони. Якщо сторони самостійно без суду вчиняють інші дії, то їх не зараховують до складу судових витрат.

Витрати, пов'язані з проведенням огляду доказів за їх місцезнаходжен­ням несе сторона, яка завила клопотання про вчинення відповідних дій. Якщо клопотання подали інші особи (представник, третя особа без самостій­них вимог і т. д.), то витрати несе сторона, яка пітримала це клопотання.

Граничний розмір компенсації витрат на проведення огляду доказів за їхнім місцем знаходження та вчинення інших дій, необхідних для розгляду справи, визначено в Постанові КМУ «Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави» і не може перевищувати 50% розміру мінімальної заробітної плати за сукупність дій, необхідних для розгляду справи.