11,1. Поняття та види судових витрат

Закон покладає на сторони і третіх осіб, що заявляють самостійні вимо­ги щодо предмета спору, обов'язок по сплаті судових витрат. Це витрати, пов'язані із провадженням у конкретній справі.

Судові витрати - це фактичні грошові витрат.и, які несуть особи, які беруть участь у справі, та інші учасники процесу у зв'язку зі звер­ненням до суду та розглядом справи в суді.

Відповідно до ч. 1 ст. 79 ЦПК України, судові витрати можуть бути двох видів:

- судовий збір;

- витрати, пов'язані з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати і звільнення від сплати встановлює закон. Сьогодні відповідного закону ще не прийнято, тому згідно з п. 5 Перехідних положень ЦПК України, суди України керуються правилами Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито».

Судовий збір (державне мито) буває двох видів: простий або пропор­ційний. Простий судовий збір оплачують у фіксованих грошових сумах. Наприклад, під час подання позовної заяви про розірвання шлюбу спла­чується судовий збір розміром 0,5 неоподаткованого мінімуму доходів гро­мадян, а при повторному зверненні із тим же предметом вимоги, позивач зобов'язаний сплатити 1 неоподаткований мінімум доходів громадян.

Розмір пропорційного судового збору залежить від ціни позову. Наприклад, позивач, подаючи позовну заяву про захист своїх прав на зе­

мельну частку (пай), сплачує 0,1% від ціни позову. Правила визначення ціни позову передбачені у ст. 80 ЦПК України. Правильне визначення ціни позову сприяє сплаті розміру судового збору у повному обсязі, що сприяє розгляду справи по суті.

У позовах про стягнення грошових коштів ціною позову є сума, що стягується. Якщо цю суму коштів зазначено в іноземній валюті, її встанов­люють у національній валюті (гривнях) за курсом Національного Банку на час звернення з позовом до суду.

Позови, предметом яких є визнання права власності на майно або його витребування, ціною позову є вартість цього майна. При цьому за основу вартості береться ринкова ціна, а не нормативна. Позивач зобов'язаний обґрунтувати вартість майна, що є предметом спору. Це правило поширюєть­ся також на позови про право власності на нерухоме майно, що належить фізичним особам на праві приватної власності. Якщо предметом спору є нерухоме майно, що належить на праві власності юридичній особі, ціна позову повинна бути не нижча балансової вартості об'єкту нерухомості.

У позовах про стягнення аліментів ціна позову визначається сукупністю усіх виплат, але сума стягнень повинна бути не більше як за шість місяців. Попри те, що позивач у таких позовах звільняється від сплати судового збору, ціну позову потрібно визначити тому, що суд розподіляє судові витрати між стропами, ухвалюючи рішення у справі.

Для позовів про строкові або безстрокові платежі і видачі встановлюють ціну позову, яку визначають сукупністю всіх платежів або видач, але не більше, ніж за три роки.

Якщо предметом спору є зменшення, збільшення чи припинення пла­тежів або видач, ціну позову визначають сумою, на яку зменшується або збільшується відповідний платіж, або сукупністю видач, що залишилися, але не більше, як за один рік.

У позовах про розірвання договору найму (оренди) або договору найму (оренди) житла ціна позову становить сукупність платежів за користування майном або житлом протягом строку, що залишився до кінця дії договору, але не більше, як за три роки.

Якщо предметом позову є кілька вимог, і ціну позову для кол<ної з них визначають за іншими правилами, ціна позову становитиме суму усіх цих вимог.

Піну позову встановлюють лише щодо майнових вимог, тобто тих, які мають грошову оцінку. В окремих випадках позовні вимоги можуть бути оцінені у грошах, але ввжаються немайновими. Наприклад, не належать до майнових вимог позови про відшкодування моральної шкоди.

Позивач управі змінювати ціну позову впородовж розгляду справи по суті. Це має важливе практичне значення для позивача. Наприклад, пода­ючи віндикаційний позов, заявник розраховує повернути своє майно і тому

не приділяє значної уваги визначенню його вартості, але якщо у процесі розгляду справи з'ясується, що це майно не збереглося, тоді позивач буде вимагати відшкодування втраченої речі в грошовому еквіваленті і наполяга­тиме на максимально високій ціні позову. За зменшення позивачем позовних вимог сплачений судовий збір не повертається. За збільшення ціни позову судовий збір доплачують пропорційно до збільшеної суми позову.

Законодавець вимагає визначати ціну позову в позовній заяві (ст. 119 ЦПК України). Позивач при цьому мотивує свою оцінку. Якщо ціна позову, на думку суду, невмотивована, тобто суттєво не відповідає його реальній вартості, або якщо на момент пред'явлення позову дійсну вартість встановити неможливо, суд попередньо сам визначає ціну позову із наступним стягненням додаткових коштів чи поверненням зайвих. Зазначимо, що розбіжність між заявленою ціною і фактичною (ринковою), має бути суттєвою.

Якщо суд у процесі прийняття позовної заяви дійшов висновку, що ціну позову суттєво занижено, і це є причиною недоплати судового збору, суддя, керуючись положеннями ч. 1 ст. 121 ЦПК України, постановляє ухвалу про залишення заяви без руху і надає позивачеві строк для усунення недоліків. Така ухвала не підлягає апеляційному оскарженню.

Окремо від рішення суду можна оскаржувати ухвалу суду першої інстан­ції про визначення розміру судових витрат (п. 9 ч. 1 ст. 293 ЦПК України). Із цього положення можна зробити висновок, що таку ухвалу має поста­новляти суд самостійно від ухвали про залишення позовної заяви без руху. Оскільки одна підстава підлягає оскарженню, а інша - ні, недопустимо, щоб їх об'єднували в одній ухвалі. Оскільки законодавець не регулює цього питання, припускаємо, що в цій ситуації суддя має відкрити провадження у справі і відразу ж наступною ухвалою вирішити питання про визначення розміру судового збору, встановивши час для його сплати.

Якщо на момент пред'явлення позову встановити ціну позову немож­ливо, позивач має обґрунтувати причини невизначення ціни позову і пара­лельно з поданням заяви просити суд встановити вартість позовних вимог. Відсутність клопотання про визначення ціни позову дає суду підставу залишити заяву без руху.

Надлишок судового збору повертають позивачеві відповідно до зави­щеної ціни позову.