10.2. Функціональна підсудність

Ця підсудність визначає компетенцію окремих ланок судової системи України на підставі наданих їм функцій. За цією підсудністю районні, районні у містах, міські та міськрайоні суди є судами першої інстанції, що уповноважені:

1) розглядати і вирішувати усі справи цивільної юрисдикції по суті (ст. 107 ЦПК України);

2) переглядати рішення та ухвали, прийняті ними, у зв'язку з новови- явленими обставинами (ст. 363 ЦПК України).

Апеляційні суди Автономної Республіки Крим, обласні, Київський, Севастопольський міські суди вповноважені:

1) перевіряти в апеляційному порядку законність й обґрунтованість рішень, ухвал суду першої інстанції (ст. 292 ЦПК України);

2) переглядати у зв'язку з нововиявленими обставинами ухвалені ними судові рішення, що набули законної сили (ст. 363 ЦПК України);

Верховний Суд України діє як суд касаційної інстанції, переглядає рішення за винятковими обставинами, а також здійснює інші надані йому повноваження (ст. 353 ЦПК України).

10.3. Територіальна підсудність

Територіальна підсудність необхідна в цивільному судочинстві, щоб розділити справи, що належать до цивільної юрисдикції між судами однієї ланки. Це розмежування відбувається з урахуванням території, на яку поширюється юрисдикція кожного із цих судів.

Існує територіальна підсудність кількох видів: загальна, альтернативна, договірна, виключна, за зв'язком вимог та за ухвалою суду.

Встановлюючи ці види підсудності, законодавець надає сторонам піль­ги у виборі суду (альтернативна, договірна підсудність), а також створює найбільш сприятливі умови для вирішення цивільного спору (підсудність загальна, виключна, за вказівкою суду та за зв'язком вимог). Завдяки цьому реалізовується мета, пов'язана зі створення максимальних гарантій (можливостей) особи:

- реалізувати своє право на судовий захист;

- захистити своє порушене суб'єктивне право чи законний інтерес.

Загальна підсудність - це умовна назва загального правила територіаль­ної підсудності, встановленого у ст. 109 ЦПК України. Сторони вправі застосовувати правило загальної підсудності у всіх спорах, крім справ, на які поширюється виключна підсудність та підсудність за зв'язком вимог.

За загальним правилом позови до фізичної особи пред'являються в суд за місцем її проживання, а позови до юридичних осіб пред'являють у суд за їхнім місцезнаходженням. Отже, позивач звертається до суду за місцем знаходження відповідача.

У зв'язку з відміною інституту прописки в житловому праві варто роз­межовувати поняття «місце проживання» та «місце перебування» фізичної особи.

Місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання, у якому фізична особа проживає постійно (переважно). Місцем проживання фізичних осіб віком до 14 років

та недієздатних осіб є місце проживання їхніх батьків (усиновлювачів, опі­кунів) або одного з них, з ким вони проживають (ст. 29 ЦК України).

Коли особа перебуває на тривалому лікуванні, у відрядженні, у місці позбавлення волі, позов до неї мають пред'являти за місцем тимчасового перебування у випадках, якщо це прямо передбачено в законі. Наприклад, заяви про обмеження цивільної дієзданості фізичної особи чи визнання її недієзданою подають до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному чи психіатричному закладі - за місцем знаходження цього закладу (ст. 236 ЦПК України).

Якщо особа має на праві власності чи володіє на інших законних під­ставах кількома квартирами, будинками, що дає підстави говорити про множинність місця її проживання, то місцем її проживання слід вважати місце її фактичного проживання або реєстрації.

Місце знаходження юридичної особи є адреса органу або особи, які, відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону, виступають від її імені (ч. 1 ст. 93 ЦК України). Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприєм­ців» місцезнаходженням юридичної особи є місцезнаходження постійного виконавчого органу, а в разі його відсутності -іншого органу чи особи, уповноваженої діяти від імені юридичної особи без довіреності, за певною адресою, яку вказали засновники (учасники) в установчих документах і за якою здійснюється зв'язок з юридичною особою. Місцезнаходження юридичної особи вказується в її установчих документах (ч. 2 ст. 93 ЦК України).

Позивач зобов'язаний вказати в змісті позовної заяви своє місце знаход­ження, а також місце знаходження відповідача (ст. 119 ЦПК України).

Альтернативна підсудність - це пільгова для позивача підсудність, що дає йому можливість обирати один із кількох, запропонованих зако­нодавчо судів, що уповноважений розглянути його спір. Оскільки вибір у таких справах уповноважений робити позивач, то ст. 110 ЦПК України, що регулює цей вид підсудності, називає її підсудністю справ за вибором позивача.

Альтернативну підсудність встановлено для незначної кількості справ, що мають важливе значення для осіб. Правила, що визначають альтерна­тивну територіальну підсудність, не завжди одинаково вирішують питання про альтернативу.

Перша група правил альтернативної підсудності складається з випадків, де один із двох судів,з-поміж яких може вибрати позивач, є суд за місцем проживання позивача. Сюди належать позови про стягнення аліментів, про визнання батьківства, позови, що виникають із трудових правовідносин (ч. 1 ст. 110 ЦПК України); позови про розірвання шлюбу, якщо позивач утримує малолітніх або неповнолітніх дітей або якщо позивач не може

виїхати до місця проживання відповідача через стан здоров'я чи з інших поважних причин, а також за домовленістю з відповідачем (ч. 2 ст. 110 ЦПК України); позови щодо відшкодування шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду (ч. 4 ст. 110 ЦПК України).

Друга група правил про альтернативну підсудність не передбачає се­ред одного з двох можливих судів, яким підсудна цивільна справа, суд за місцем проживання позивача. Це стосується позовів про відшкодування шкоди, завданої майну фізичних чи юридичних осіб, їх пред'являють за місцем заподіяння шкоди (ч. 6 ст. 110 ЦПК України); позовів, що вини­кають із діяльності філії чи представництва юридичної особи - можуть пред'являтися за місцем знаходження цієї філії чи представництва (ч. 7 ст. 110 ЦПК України); позовів, що виникають із договорів, у яких зазна­чено місце виконання або виконати які через їх особливості можна тільки в певному місці, можуть пред'являтися за місцем виконання цих договорів (ч. 8 ст. 110 ЦПК України); позовів до стягувача про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, або про повернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса - можуть пред'являтися за місцем його виконання (ч. 12 ст. 110 ЦПК України).

До третьої групи категорій справ з альтернативною підсудністю нале­жать позови, у яких позивач вправі обирати один із трьох запропонова­них законодавцем судів. Це позови про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодл<енням здоров'я або смертю фізичної особи, чи шкоди внаслідок вчинення злочину, що можна пред'являти за місцем про­живання позивача, відповідача і за місцем скоєння шкоди (ч. З ст. 110 ЦПК України). Позови про захист прав споживачів можна пред'являти за місцем проживання споживача, відповідача, за місцем заподіяння шко­ди, а також за місцем виконання договору (ч. 5 ст. 110 ЦПК України). Позови до відповідача, місце перебування якого невідоме або який не має в Україні місця проживання, пред'являють за місцем знаходження майна відповідача або за останнім відомим місцем проживання чи місцем його постійного занаття (роботи) (ч. 9, 10 ст. 110 ЦПК України). Позови про відшкодування збитків, завданих зіткненням суден, а також про стягнен­ня сум винагороди за рятування на морі можуть пред'являтися також за місцезнаходженням судна відповідача або порту реєстрації судна (ч. 11 ст. 110 ЦПК України).

Альтернативна підсудність має місце і у справах окремого проваджен­ня. У справах про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою заяву подають за останнім відомим місцем проживання фізичної особи, місце перебування якої невідоме, або за місцезнаходженям її майна (ст. 246 ЦПК України). Заяви про відновлення прав на втрачені цінні па­пери на пред'явника та векселі подаються за місцезнаходженням емітента

цінного паперу або за місцем платежу за векселем (ст. 260 ЦПК України). Справи про обов'язкову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу підсудні судам за місцем знаходження протитуберкульозного закладу, який здійснює медичний (диспансерний) нагляд за хворим, або суду за місцем виявлення такого хворого (ст. 283 ЦПК України).

Правила альтернативної територіальної підсудності застосовують й у справах наказного провадження (ст. 97 ЦПК України). Зокрема, заявлені вимоги про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати можна також подавати до суду за місцем проживання заявника (ч. 1 ст. 110 ЦПК України). За місцезнаходженням боржника можна подавати заяви, які виникають із діяльності філій або представництв юридичної особи (ч. 7 ст. 110 ЦПК України). Якщо місце проживання боржника невідоме або боржник не має в Україні місця проживання, за­яви про видачу судового наказу можна подавати за місцезнаходженням його майна чи за місцем його перебування або останнім відомим місцем проживання (ч. 9, 10 ст. 110 ЦПК України). Якщо заявлено вимогу, яка ґрунтується на правочині, що передбачає місце виконання зобов'язання, то судовий наказ також може видати суд за місцем виконання цьго договору (ч. 8 ст. 110 ЦПК України).

Договірна підсудність - це підсудність, яка дозволяє сторонам домови­тися (укласти договір) про підсудність конкретної справи. її ще називають добровільною. Сторони вправі самостійно обирати суд, що розглядатиме спір, але їхня взаємна згода не може порушувати прав функціональної та виключної підсудності (ст. 112 ЦПК України).

Домовленості про підсудність справи досягають сторони у формі пись­мового договору. Закон не ставить вимоги щодо змісту цього договору, тому можна приписутити, що це може бути і будь-який вид зобов'язального договору, у якому передбачено умову підсудності, і договір, що стосується лише місця розгляду справи.

Договір про визначення територіальної підсудності можна укладати безпосередньо перед зверненням із позовною заявою до суду, а також до виникнення спірних процесуальних відносин. Наприклад, у зобов'язанні про виконання робіт (надання послуг) сторони передбачають параграф такого змісту: «у разі виникнення спору щодо виконання зобов'язання за цим договором спір буде вирішуватися в місцевому суді Шевченківського району м. Львова».

Правило про договірну підсудність передбачено й у ч. 2 ст. 110 ЦПК України, де подружжю надається право пред'явити за згодою позов про розірвання шлюбу за місцем проживання будь-кого з них.

Скористатися можливостями договірної підсудності - право сторони. Однак у разі, якщо сторона добровільно дала згоду на розгляд справи в тому чи іншому суді, вона зобов'язана дотримуватися досягненої домовленості.

До договору про встановлення територіальної підсудності застосовую- ються ті ж правила, що і до правочинів у матеріальних відносинах. Такий договір може бути розірвано за взаємною згодою (ч. 2 ст. 214 ЦК України), а також визнано судом недійсним на підставі ст. 221-235 ЦК України. Недійсним також буде правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). Якщо договір про підсудність буде розірвано або визнано недійсним, суд застосовує до справи правила про територіальну підсудність, визначені у законі.

Виключна підсудність. У низці категорій справ закон встановлює лише один суд, що вправі розглядати заяви з відповідним предметом вимоги, виключаючи можливість застосовувати загальну, альтернативну чи договір­ну територіальну підсудність. Правила виключної підсудності, передбачені у ст. 114 ЦПК України, передбачають один суд, що уповноважений роз­глядати відповідну категорію справ.

Перша категорія справ виключної підсудності стосується позовів, пред­метом яких є об'єкти нерухомості. Якщо спори виникають стосовно нерухо­мого майна, позови у таких справах пред'являють за місцем знаходження цього майна або основної його частини. Позиція законодавця у цьому разі дозволяє без зайвих судових витрат та затягування процесуальних строків вирішити спір по суті. Адже у процесі розгляду справи суд досліджує докази безпосередньо, а також може вчиняти інші дії, пов'язані з об'єктом нерухо­мості (призначати судову експертизу, вживати заходи щодо забезпечення позову тощо). Якщо спір виник стосовно кількох об'єктів нерухомості, то на розсуд позивача позов подається в один із судів, юрисдикція якого поширюється на місцезнаходження цього майна.

Друга категорія справ виключної підсудності стосується заяв про виклю­чення майна з опису. Позови цієї категорії справ пред'являють за місцем знаходження майна або основної його частини. Причини накладення аре­шту на майно у цих випадках до уваги не беруть. Це може бути виконання вироку у кримінальній справі, забезпечення позову тощо.

Третя категорія справ виключної підсудності - це позови кредиторів спадкодавця, які подають до прийняття спадщини спадкоємцями на вимогу законодавця (пред'являються за місцем знаходження цього майна або основ­ної його частини). Звернемо увагу, що правило виключної територіальної підсудності застосовують у цих справах, якщо спадкоємці ще не прийняли спадщини. Якщо ж права на спадкове майно перейшли до спадкоємців, то позови кредиторів пред'являють за правилами загальної підсудності.

Остання категорія справ виключної підсудності стосується позовів до перевізників про виконання договорів перевезення вантажів, багажу, паса­жирів, пошти. Ці позови пред'являють за місцем знаходження перевізника (транспортної організації).

Правила виключної підсудності встановлено і для справ окремого про­

вадження. Заяви про всиновлення подають за місцем проживання дити­ни (ст. 251 ЦПК України). Заяви про встановлення фактів, що мають юридичне значення, розглядають за місцем проживання особи, яка хоче встановити цей факт через суд (ст. 257 ЦПК України). У справах про пе­редачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність заяву подають до суду за місцезнаходженням цього майна (ст. 269 ЦПК України). Заяви про визнання спадщини відумерлою подають до суду за місцем відкриття спадщини (ст. 274 ЦПК України). Заяви про розкриття банками інформа­ції, що містить банківську таємницю, розглядаються за місцезнаходженням банку, що обслуговує заявника (ст. 287 ЦПК України).

Виключну територіальну підсудність застосовують у справах наказного провадження, якщо предметом заяви про видачу судового наказу є вимога, яка ґрунтується на правочині, об'єктом якого є нерухоме майно (ч. 1 ст. 114 ЦПК України).

Підсудність за зв'язком вимог. Цей вид територіальної підсудності, встановлений процесуальним кодексом, щоб створити сприятливі умови для з'ясування фактичних взаємовідносин між учасниками спору, а також економії процесуальних витрат та часу.

Правила територіальної підсудності за зв'язком вимог поширюються на справи за участі кількох відповідачів. У таких справах із пасивною співу­частю позивач обирає суд за місцезнаходженням одного з відповідачів, де буде розглядатися спір по суті (ч. 1 ст. 113 ЦПК України).

Якщо відповідач скористався своїм правом на зустрічний позов, то, від­повідно до ч. 2 ст. 113 ЦПК України, його треба подати до суду за місцем розгляду первісного позову.

Аналогічне правило територіальної підсудності за зв'язком вимог поши­рюються на справи з участю третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору. Ці вимоги пред'являють до суду, у провадженні якого перебуває спірна справа сторін (ст. 125 ЦПК України).

Підсудність за ухвалою суду. Відповідно до ст. 108 ЦПК України, під­судність справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя цього суду, визначає ухвалою суддя суду вищої інстанції без виклику сторін. Визначаючи місце розгляду такої справи, суд вищої інстанції не уповноважений змінювати правила функціональної підсудності. Закон не регулює процедури звернення із заявою про визначення підсудності у таких справах. Очевидно, право на звернення має сам позивач чи уповноважена законом або договором особа, яка діє від його імені (процесуальний представник). Це звернення мало б бути письмовим за формою, адресаване суду вищої інстанції, що уповно­важений своєю ухвалою визначити підсудність справи за участі судді чи суду. Суд, що встановлює підсудність цього спору, не вправі одночасно розглядати інші питання, пов'язані з відкриттям провадження у справі (про

залишення заяви без руху або залишенням заяви без розгляду; про вжиття заходів шодо забезпечення позову або доказів тощо).

Якш,о одна із сторін у спорі - Верховний Суд України або суддя цього суду, підсудність такої справи визначають за загальним правилом (ч. 2 ст. 108 ЦПК України).

За клопотанням позивача ухвалою суддя Верховного Суду України визначає підсудність справи про спір між громадянами України, якщо оби­дві сторони проживають за її межами, а також спір про розірвання шлюбу між громадянином України та іноземцем або особою без громадянства, які проживають за межами України (ст. 111 ЦПК України).