9.2. Загальні правила визначення цивільної юрисдикції

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, шо ви­никають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд відбувається за правилами іншого судочинства (ст. 15 ЦПК України).

Законодавець не встановлює вичерпного переліку справ, які розгляда­ють у судах цивільної юрисдикції. Тому, щоб визначити, які правовідно­сини, крім зазначених у ст. 15 ЦПК України, будуть розглядатися в судах цивільної юрисдикції, нам треба розмежувати компетенцію (юрисдикцію) Конституційного Суду України, господарського та адміністративного судів. Для цього варто пригадати повноваження кожного з цих судів.

Конституційний Суд України діє відповідно до Конституції України та Закону України «Про Конституційний Суд України». Це єдиний орган конс­титуційної юрисдикції. Конституційний Суд України розглядає справи про:

- конституційність законів та інших правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, Верховної Ради Автономномної Республіки Крим;

' Див.: Штефан, М. Й. Цивільне процесуальне право України. Академічний курс / М. Й. Штефан - К., 2005. - С. 190-191.

- відповідність чинних міжнародно-нравових договорів України або тих міжнародних договорів, що вносяться до Верховної Ради України, Конституції України для надання згоди на обов'язковість;

- додержання конституційної процедури розслідування і розгляду справи нро усунення Президента України з носта у порядку імпічменту у межах, визначених ст. 111, 151 Конституції України;

- офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Із перерахованого випливає, що єдиним способом захисту прав громадян є звернення до Конституційного Суду України за офіційним тлумаченням закону та Конституції України. Звернення з індивідуальними скаргиами осіб до єдиного органу конституційної юрисдикції законом не передбачено, хоч у спеціальній літературі ведеться мова про таку потребу.

Адміністративні суди - це спеціалізовані суди системи судів загальної юрисдикції, що розглядають справи, які виникають з адміністративно-нра- вових відносин.

Справи адміністративної юрисдикції, згідно зі ст. З Кодексу Адмі­ністративного Судочинства України (КАС України), - це переданий на вирі­шення адміністративнго суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі зако­нодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень. Тобто справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністратив­ного суду спір, що виник між двома (кількома) суб'єктами відносин стосовно їхніх прав та обов'язків. У цих спірних правовідносинах хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою інших.

До спорів, які розглядають адміністративні суди, у ст. 17 КАС України віднесено:

- спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

- спори між суб'єктами владних повноважень щодо реалізації їхньої компетенції у сфері управління, зокрема делегованих повноважень, а також спори, які виникають із приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

- спори за зверненням суб'єктів владних повноважень у випадках, встановлених законом;

- спори щодо правовідносин, пов'язаних із виборчим процесом чи про­цесом референдуму.

Учасником усіх цих категорій спорів є суб'єкт владних повноважень. Відповідно до ст. З КАС України, це органи державної влади, органи міс­цевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інші суб'єкти, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства, зокрема на виконання делегованих повноважень.

Юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлено інший порядок судового вирішення (ч. 2 ст. 4 КАС України). Наприклад, відповідно до ст. 60 Закону України «Про захист економічної конкуренції», заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету до господарського суду у довомісячний строк з дня одержання рішення.

Господарські суди - це спеціалізовані суди системи судів загальної юрисдикції, що розглядають господарські спори, які виникають між юри­дичними особами, державними та іншими органами, крім винятків, вста­новлених законом.

Перелік справ, що є юрисдикцією господарських судів, передбачено у ст. 12 Господарського процесуального кодексу України (ГПК України):

- справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і ви­конанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім:

спорів про приватизацію державного житлового фонду;

спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов

спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи і відповідно до законо­давства не можуть бути встановлені за угодою сторін;

спорів, що виникають із публічно-нравових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів;

інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжна­родних договорів України віднесено до відання інших органів;

- справи про банкрутство;

- справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції;

- справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між госпо­дарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому чис­лі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів;

- справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери.

На практиці розмежування цивільної і господарської юрисдикції прово­диться з урахуванням суб'єктного складу та характеру відносин. Учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, якими, за ст. 55 Господарського кодексу (ГК) України, є господарські організації, фізичні особи, що здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці, а також структурні одиниці господарських організацій, утворені для здійснення господарської діяльності.

Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини (ч. 4 ст. З

ГК України). Такий критерій для розмежування висновлено у спільному листі Верховного Суду України та Вищого арбітражного суду України від 14-20 липня 1995 p., у якому зазначено, що підвідомчість цивільних справ та господарських спорів визначається законодавством України. Однак, якщо у законодавчих актах підвідомчість спорів визначена нечітко, слід брати до уваги суб'єктний склад учасників спору. Цю позицію підтримала Президія Вищого арбітражного суду України у своєму роз'ясненні «Про деякі питаня підвідомчості і підсудності справ господарським судам».

Отже, якщо проаналізувати сказане, можна виділити два критерії виз­начення юрисдикції:

1. предмет правовідносин - господарські, адміністративні (публічні), цивільні, земельні, житлові, трудові, сімейні тощо;

2. суб'єкт відносин, що є предметом розгляду в суді (ідеться про статус такого суб'єкта) - суб'єкти владних повноважень, суб'єкти господарювання, фізичні особи.

У науковій літературі ще називають третій критерій такого розмежуван­ня - наявність спору про право. На нашу думку, у цьому критерії є надто багато винятків, щоб брати його до уваги. В судах цивільної юрисдикції спір про право не допустимий у справах окремого провадження та справах наказного провадження. У господарських процесуальних відносинах від­сутній спір про право у справах щодо банкрутства.

Враховуючи зміни в чинному законодавстві, наявність спору про право втрачає актуальність. Якщо суд загальної юрисдикції, керуючись нормою ст. 15 ЦПК України, розглядає в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інте­ресів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудо­вих відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства. Це означає, що нормою ст. 15 ЦПК України встановлено універсальну (загальну) цивільну юрисдикцію і з'ясувати, чи розглядається справа в порядку цивільного су­дочинства, можна тільки послідовно проаналізувавши підвідомчість справи іншим судам. Правило поширення юрисдикції судів на усі правовідносини (ст. 124 Конституції України) не означає вирішення в судовому порядку лише спорів. Спірні правовідносини становлять лише частину процесуаль­них відносин, що належать до юрисдикції суду.

Суди цивільної (загальної) юрисдикції розглядають справи, що виника­ють із цивільних, сімейних, трудових, житлових, земельних, інших правовід­носин, якщо хоча б однією зі сторін у спорі є фізична особа, крім випадків, коли вирішення таких спорів віднесено до відання інших органів.

За змістом відносини, що є юрисдикцією цивільного судочинства, крім зазначених, можуть бути й інші, якщо це передбачено в законі. Прикладами таких справ є:

- справи про припинення діяльності релігійної організації за заявою органу, уповноваженого здійснювати реєстрацію статуту цієї організації, або прокурора (ст. 16 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»);

- справи про оскарження рішення державних органів із питань володіння та користування культовими будівлями і майном ( ст. 17 ЗУ «Про свободу совісті та релігійні організації»);

- спори між іноземними інвесторами та державою щодо державного регулювання іноземних інвестицій і діяльності підприємств з іноземними інвестиціями, якщо інше не визначено міжнародним договором (ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про режим іноземного інвестування»). Керуючись правовими пози­ціями Верховного Суду, ці спори зараховують до юрисдикції цивільного суду, якщо іноземним інвестором є фізична особа;

- справи у спорах про припинення випуску друкованого засобу масо­вої інформації, вил5гчення тиражу чи окремої його частини; оскарження відмови державної реєстрації друкованого засоби масової інформації або рішення про припинення цього випуску; вимоги громадян, юридичних осіб та державних органів про спростування опублікованої інформації (п. 2.9 роз'яснення Вищого господарського суду України «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»);

- справи про зміну засновника, складу засновників (ст. 20 ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні).

Отже, попри те, що юрисдикція є інститутом процесуального права, правила цього інституту у конкретних категоріях справ можуть передбачати також у нормах матеріального права.

Питання про юрисдикцію справи суддя вирішує одноособово на стадії відкриття провадження у цивільній справи. При цьому враховують статус суб'єктів правовідносин, а також предмет спору. Якщо суддя дійде виснов­ку, що справа не підпадає під юрисдикцію суду, він відмовляє у відкритті провадження у справі, постановляючи про це мотивовану ухвалу (п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України). Законодавець не зобов'язує суддьі інформувати заявника, до юрисдикції якого органу належить розгляд таких справ.

Суддя зобов'язаний закрити провадження по справі, якщо заява не під­лягає розгляду в порядку цивільного судочинства, але суд помилково прий- ня і"і до свого провадження (п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України). Постановляючи мотивовану ухвалу, суд зобов'язаний повідомити заявникові, до юрисдикції якого суду належить розгляд таких справ (ч. 2 ст. 206 ЦПК України).

Кожну із цих ухвал можна оскаржити в апеляційному порядку (п. 4 та 14 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Цивільний процесуальний кодекс не допускає об'єднання в одне провад­ження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинс­тва, якщо інше не встановлено законом (ст. 16 ЦПК України). Аналогічне правило встановлено й у ст. 21 КАС України.

Якщо під час розгляду справи в порядку окремого провадження вини­кає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд, керуючись ч. 6 ст. 235 ЦПК України, залишає заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам право подати позов на загальних під­ставах.

Завдання для самоконтролю

1. Як може захистити свої права особа, якщо суд постаиовив ухвалу про відмову у відкритті провадження у справі, мотивуючи тим, що заява пе підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства?

2. Якими критеріями керується суд, виріщуючи питання про підвідомчість заяви цивільній юрисдикції?

3. Визначіть суб'єктний склад в справах цивільної юрисдикції.

4. Які ще правовідносини, крім цивільних, житлових, земельних, трудових, роз­глядають суди в порядку цивільного судочинства?

Розділ 10

ftcpc!b щ\ш copai

10.1. Поняття та види підсудності

Закон України «Про судоустрій України» передбачає, що в Україні суди здійснюють судочинство на різних рівнях судової системи. Верховний Суд України, апеляційні суди, місцеві суди уповноважені здійснювати право­суддя у цивільних справах у межах своєї компетенції. Правила підсудності визначають, у який суд цивільної юрисдикції вправі звернутися особа, щоб захистити свої права.

На відміну від підвідомчості, яка розмежовує компетенцію державних і громадських органів щодо вирішення цивільних справ, підсудність розме­жовує компетенцію у тій же сфері (щодо вирішення цивільних справ), але між різними ланками судової системи. Тому дехто ще називає підсудність колом справ, вирішення яких належить до компетенції визначеного суду.

Законодавець не дає визначення поняття підсуності, тому ми використає­мо для цього напрацювання в науковій літературі. По-перще, підсудність розглядають як інститут цивільного процесуального права, що виник у зв'язку з визначенням відповідного суду під час звернення з позовом чи за­явою. По-друге, під підсудністю треба розуміти стан вирішення відповідної справи, в силу чого вона підлягає розгляду в суді відповідного рівня. Тому підсудність - це розмежування компетенції між окремими ланками судо­вої системи і судами однієї ланки щодо розгляду та вирішення цивільних справ, які належать до їхньої юрисдикції.

Застосовувати правило про підсудність слід на стадії подання заяви. Позивач або заявник мають вибрати відповідний суд, керуючись нормами ЦПК України.

Визначення компетенції різних судів системи відбувається залежно від виконуваних ними функцій, роду (предмета) справи, суб'єктів спору, який підлягає розгляду, і місця (території), на яку поширюється діяльність певного суду. Враховуючи це, підсудність поділяють на:

- функціональну;

- територіальну, яка поділяється на: загальну; альтернативну; виключну; договірну; за зв'язком вимог; за ухвалою суду.

У паковій літературі трапляється ще один вид підсудності - родова. Ця підсудність широко застосовувалася в ЦПК 1963 р. Тоді обласним судам, як судам першої інстанції, були підсудні справи про розірвання шлюбу, залізничні і повітряні перевезення на суму понад 10 тис. руб. тощо. Із прийняттям 2004 року ЦПК України, цей вид підсудності втратив значення. Законодавець, застосовуючи принцип раціональної процесуальної форми, пе­редав на розгляд усі категорії справ незалежно від предмета чи ціни позову, у місцевий суд, як суд першої інстанції. Для осіб, які не мають спеціальної правової освіти, це значно спрощує завдання визначення підсудності своєї заяви, а отже, і захист порушеного права стає для них доступнішим.

Основне правило сучасної родової підсудності передбачено у ст. 107 ЦПК України - усі справи, які підлягають вирішенню в порядку цивільного судочинства, розглядають районні, районні у містах, міські та міськрайонні суди.