9.1. Поняття і види підвідомчості

у першій темі наших лекцій мова йшла про те, що є чотири способи захисту суб'єктивних прав: громадський, адміністративний, нотаріальний і судовий. Відповідно суд, третейський суд, нотаріат, комісії з трудових спорів тош,о уповноважені розглядати звернення осіб й ухвалювати рішен­ня в межах своєї компетенції. Такий розподіл повноважень між різними державними органами регулюють правила інституту підвідомчості.

Цивільний процесуальний кодекс не дає визначення цього поняття, тому за основу дефініції ми можемо взяти рекомендації президії Вищого арбітражного суду України. Відповідно до роз'яснення В АСУ від 8 лютого 1996 р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам», підвідомчість - це передбачена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції.

Залежно від органів, до компетенції яких належить розгляд і вирішення справ, розрізняють такі види підвідомчості:

1. Загальна - встановлена для більшості цивільних справ. Відповідно до Конституції України особа, яка вважає, що її суб'єктивне право пору­шено, вправі звернутися за його захистом до суду. За загальним правилом, звертатися до суду можна з будь-яких правових питань. Загальна підві­домчість цивільних справ безпосередньо пов'язана з правом на судовий захист. Необгрунтована відмова судді прийняти заяву у цивільній справі за непідвідомчістю варто розцінювати як відмову у правосудді.

У правових позиціях Верховного Суду України щодо положення

Конституції України про поширення юрисдикції судів на всі правовідно­сини в державі зазначено два винятки;

- заінтересовані особи зобов'язані звертатися за вирішенням відповідних питань до компетентного органу. Наприклад, із заявою про надання земель­ної ділянки для фермерського господарства фермер повинен звернутися до відповідної сільської (селищної) ради; про відновлення прав реабілітованих жертв політичних репресій потерпіла особа звертається до комісії з питань встановлення прав реабілітованих;

- закон уповноважує визначене коло осіб звертатися до суду по захист прав та інтересів інших осіб. Наприклад, право звернутися із заявою про обмеження дієздатності фізичної особи належить членам її сім'ї, органові опіки і піклування, наркологічному або психіатричному закладові (ст. 237 ЦПК України).

Отже, у правилі про загальну підвідомчість треба враховувати два винятки: не всі права й інтереси захищає безпосередньо суд; у визначених законом випадках до суду може звернутися заявник, прав якого не пору­шено, щоб захистити інтереси іншої особи.

2. Альтернативна підвідомчість має місце в тих випадках, коли одну й ту саму справу можуть вирішувати різні органи. Заявник вправі само­стійно обирати спосіб захисту своїх прав. Наприклад, відповідно до ст. 221 КЗпП України трудові спори розглядають у комісіях із трудових спорів (КТС) або в районних (міських) судах. Працівник, який хоче захистити свої трудові права, може самостійно обирати, куди звертатися за захистом - до суду чи громадського органу, за винятком тих справ, які КТС не уповноважена розглядати.

Використавши в альтернативній підвідомчості право звернутися за за­хистом в альтернативний до суду орган, заявник може залишитися незадо- волений рішенням, яке цей орган прийняв. У такому випадку ця особа може скористатися правом на судовий захист. Тож в альтернативній підвідомчості завжди зберігається правило загальної підвідомчості - право на захист у судовому порядку.

3. Договірна підвідомчість. Її встановлюють за взаємною домовленістю між сторонами спору. Відповідно до Закону України «Про третейські суди», сторони за взаємною угодою можуть передати будь-який спір, який виник між ними, на вирішеня третейського суду, за винятком окремих категорій спорів, передбачених у ст. 6 цього ж закону. Спеціальних вимог до зміс­ту такого договору закон не встановлює. Важливо, щоб це була взаємна добровільна згода розглянути спір в альтернативний судовому захисту спосіб. У цьому і полягає основна відмінність договірної підвідочості від альтернативної.

У спеціальній літературі називають інші види підвідомчості. Наприклад, коли розгляд спору відповідним органом зумовлює визначена законом

умова. На думку М. Й. Штефана, це умовна підвідомчість'. Однак вимогу чоловіка, яку М. Й. Штефан наводить як приклад до умовної підвідомчості, розірвати шлюб із вагітною жінкою без її згоди доцільніше вважати непра- вовою. Підвідомчість у такій категорії справ залишається загальною.

Конституційні положення ст. 124 інститут підвідомчості сьогодні від­сувають на другий план. Як бачимо із видів підвідомчості, заявник, маючи альтернативні можливості захисту своїх прав (альтернативна, договірна підвідомчість), завжди може скористатися правом на судовий захист. У про­цесі судової реформи в системі судів загальної юрисдикції було виділено два спеціалізованих суди - господарський та адміністративний. Розмежування компетенції між цими судами - це основне завдання судової юрисдикції. Тому в науці цивільного процесуального права інститут підвідомчості по­ступово замінюється інститутом судової юрисдикції. Це підтверджується і змінами в положеннях ЦПК України. На відміну від ЦПК 1963 p., де гла­ва З мала назву «Підвідомчість цивільних справ судам», глава 2 в чинному Кодексі називається «Цивільна юрисдикція».