8.2. Обчислення процесуальних строків

Відповідно до ст. 68 ЦПК України, процесуальні строки обчислюють роками, місяцями, днями. Це правило поширене на всі види процесуальних строків.

Строк також можуть визначати за вказівкою на подію, яка неминуче настане. Передбачену нормою процесуального права відповідну дію вва­жатимуть виконаною вчасно, якщо вона вчинена до настання події, з якою пов'язано перебіг процесуального строку. Наприклад, треті особи, що заяв­ляють самостійні вимоги щодо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду (ч. 1 ст. 34 ЦПК України).

Перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його

початок (ст. 69 ЦПК України). В обох випадках початком відліку строку буде наступний день після відповідної дати чи події, що настала. Наприклад, якщо заяву про видачу судового наказу суд прийняв 10 вересня 2008 року, закон надає суду три дні, щоб видати судовий наказ по суті заявлених ви­мог (ч. 1 ст. 102 ЦПК України). Отже, суд повинен видати цей наказ не пізніше, ніж 13 вересня 2008 р.

Як правило, більшість процесуальних строків починають перебіг від події, визначеної законом. Подія, з якою законодавець пов'язує перебіг строку, може бути причиною і дії, і бездіяльності. Наприклад, суд скасовує судовий наказ протягом п'яти днів від дня надходження заяви борлсника за умови, якщо її подано у визначений законом строк (ч. 1 ст. 106 ЦПК). Як бачимо, для скасування судового наказу боржникові треба вчасно подати заяву відповідного змісту, тобто законодавець спонукає боржника вчинити активну дію, наслідком якої буде скасування судового наказу. Якщо борж­ник буде пасивним, тобто не подасть заяву про скасування судового наказу у встановлений строк, судовий наказ набирає законної сили через три дні після закінчення строку на подання заяви (ст. 105 ЦПК України).

Строк, що обчислюється роками, закінчується відповідного місяця і дня останнього року цього строку. Строк, що обчислюється місяцями, закін­чується відповідного числа останнього місяця відповідного строку. Якщо закінчення строку, обчислюваного місяцями, припадає на місяць, у якому немає відповідного числа, строк закінчується в останній день цього місяця. Наприклад, рішення апеляційного суду, проголошене 31 грудня 2008 року, мол<е бути оскаржене в касаційному порядку до 28 лютого 2009 року.

Останній день строку триває до 24 години. Це означає, що особа до 24 години останнього дня визначеного строку вправі вчинити відповідну дію. Наприклад, касаційну скаргу, яку треба було подати до 28 лютого 2009 p., скориставшись поштовими послугами, можна надіслати, до 24 години цьо­го ж дня. Квитанція про направлення листа чи штамп на конверті будуть підтвердженням того, що скарга направлена 28 лютого 2009 р. Строк не вважають пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші доку­менти чи матеріали або грошові кошти здано на пошту або передано іншими відповідними засобами зв'язку (ч. 6 ст. 70 ЦПК України). Однак це прави­ло стосується дій, які ми можемо вчинити поза межами суду. У разі, якщо процесуальну дію дозволено вчинити лише в суді, строк закінчується із закінченням робочого часу відповідного суду (ч. 5 ст. 70 ЦПК України).

Якщо обчислення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останній день строку є перший після нього робочий день (ч. з ст. 70 ЦПК України). Наприклад, суд встановив для сторін строк подання доказів, перебіг якого закінчується 7 вересня 2008 р. Оскільки цей день припадає на неділю, а, за загальним правилом, неділя є вихід­

ним (ст. 67 КЗпП України), останній день подання доказів переносять на 8 вересня 2008 р.

Перебіг строку, закінчення якого пов'язане з подією, яка має неминуче настати, закінчується наступного дня після її настаня.

8.3. Зупинення, поновлення та продовження процесуальних строків

Зупинення провадження у справі зупиняє перебіг процесуальних строків (ст. 71 ЦПК України). Підстави для зупинення процесуальних строків є ті ж, що і для зупинення провадження у справі. Суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках, передбачених у ст. 201 ЦПК України: смерть або оголошення особи померлою, яка була стороною у справі, якщо спірні правовідносини допускають правонаступництво; реорганізація юри­дичної особи, що є строною у справі; перебування сторони у складі Збройних Сил України чи інших військових формувань, які переведено на воєнний стан; неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи в суді; призначення, заміна законного представника.

Суд має право зупинити провадження у справі за заявою особи, яка бере участь у справі, у таких випадках перебування на строковій військовій службі; захворювання сторони, підтверджене відповідними медичними довідками; перебування сторони у тривалому відрядженні; розшуку відпові­дача в разі неможливості розгляду справи за його відсутності; призначення судової експертизи (ст. 202 ЦПК України).

Якщо суд постановив ухвалу про зупинення провадження у справі, про­цесуальні строки зупиняють не з моменту прийняття ухвали, а з настанням події, що була підставою для зупинення провадження. Звернемо увагу на те, що, на відміну від загального правила обчислення строків, встановле­ного у ст. 69 ЦПК України (перебіг процесуального строку починається з наступного дня після настання події, з якою пов'язано її початок), на підставі ухвали про зупинення провадження у справі, строк зупиняється негайно в день події, що спричинила зупинення.

Перебіг процесуальних строків продовжують від дня відновлення про­вадження у справі (ч. 2 ст. 204 ЦПК України). За заявою особи, яка бере участь у справі, або з власної ініціативи суд постановляє відповідну ухвалу, якщо усунено обставини, що спричинили зупинення строку. Час, на який зупинялося провадження у справі, не входить до процесуального строку.

Строки, встановлені законом або судом, повинні стимулювати учасників процесуальних відносин вчиняти відповідні дії вчасно.

Якщо учасники процесуальних відносин зобов'язані вчасно здійснити свої права та виконати обов'язки, то за пропущення визначеного на це строку передбачено відповідальність. Судді несуть дисциплінарну відпові­дальність, передбачену в Законі України «Про статус суддів». Відповідно до ст. 31 цього закону, невиконання обов'язку суду дотримуватися вста­новлених законом строків, є підставою дисциплінарної відповідальності суддів. Таку позицію обстоює і Пленум Верховного Суду України. У його постанові від 1 квітня 1994 р. № З «Про строки розгляду судами України цивільних і кримінальних справ» зазначено, що навмисне порушення про­цесуального закону чи несумлінність судді, які спричинили несвоєчасний розгляд і тяганину під час розгляду кримінальних або цивільних справ та суттєво обмежили права й законні інтереси громадян, треба розглядати з урахуванням конкретних обставин як неналежне виконання професійних обов'язків.

Для інших суб'єктів відносин встановлюється процесуальна відпові­дальність. Із закінченням строку право на вчинення процесуальної дії втра­чається, а документи, які подала особа, залишаються без розгляду, якщо суд за її клопотанням не знайде підстав для поновлення або продовження пропущеного строку.

За невиконання процесуального обов'язку у визначений законом або судом строк особа несе процесуальну відповідальність. Специфіка цивіль­ної процесуальної відповідальності у тому, що негативні наслідки для по­рушника - це, як правило, рішення суду не на його користь. Наприклад, відповідно до ст. 131 ЦПК України, сторони зобов'язані подати докази чи повідомити про них у визначений судом строк. Докази, подані з порушенням цієї вимоги, суд не приймає. Оскільки в цивільному процесі діє принцип змагальності, суд не залучає до справи доказів із власної ініціативи. Рішення ухвалюють на підставі наявних відомостей. Тож сторона, що знехтувала своїм обов'язком і не надала суду доказів, що підверджують чи спростову­ють вимоги позивача, не посприяє суду у встановлені об'єктивної істини. Рішення у справі буде на користь тієї зі сторін, що сумлінно виконала свої обов'язки.

Суд може поновити або продовжити строк, встановлений відповідно законом або судом за клопотанням сторони або іншої особи у разі його пропущеня з поважних причин (ст. 73 ЦПК України).

Застосування правила про поновлення та продовження процесуальних строків залежить від виду процесуального строку. Пропущений строк, встановлений судом, можуть продовжити. Продовження строку передбачає встановлення нового строку, потрібного для вчинення тієї процесуальної дії, якої з поважних причин не вчинено у первісно зазначений строк. Якщо процесуальну дію з поважних причин не було вчинено в межах строку, встановленого законом, суд вправі поновити його. Суд не вправі продов­

жити встановлений законом строк, оскільки ніхто, навіть суд, не має права змінювати тривалість строків, встановлених законодавчо.

Суд, залежно від обставин конкретної справи, встановлює поважність причини пропуску встановленого строку. Законодавець не зазначає переліку поважних причин. Це дає змогу суду оцінювати ситуацію у кожній справі індивідуально. Кожну причину, залежно від обставин, можуть оцінити як поважну в одному випадку і не брати до уваги в іншому. Наприклад, про­хання відповідача, який перебував у відрядженні, продовжити строк для подання доказів суд може задовільнити. Водночас аналогічне клопотання позивача суд може відхилити. Адже позивач, готуючись до звернення в суд з позовною заявою повинен зібрати докази на підтвердження своїх вимог (п. б ч. 2 ст. 119 ЦПК України). Позивач не має бути зацікавлений у зволіканні розгляду справи, адже очікує на рішення, яке відновить чи визнає його право. Суд має право розцінити клопотання позивача як зло­вживання своїми правами.

На теоретичному рівні можна встановити загальні ознаки для причин пропуску строків, які варто вважати поважними:

- обставина або кілька обставин, які безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк;

- обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк;

- ця причина виникла протягом строку, який пропущено;

- обставину підтверджують належні і допустимі засоби доказування".

Усі ці обставини мають бути наявні одночасно. Відсутність однієї з них

породжує сумніви ш;одо поважності причини пропущення строку.

Право заявляти клопотання про поновлення чи продовження процесу­альних строків мають сторони та інші особи, які беруть участь у справі. Своє клопотання зацікавлена особа подає до суду, у якому слід було вчинити процесуальну дію або до якого порібно було подати документи чи доказ. Одночасно з клопотанням заявник повинен вчинити відповідну дію або подати документ чи доказ. Клопотання про поновлення чи продовження строку розглядають у місці і час, встановленьї судом, про що повідомляють осіб, які беруть участь у справі. Проте, як зазначено у ч. 2 ст. 73 ЦПК України, явка цих осіб є не обов'язковою.

За результами розгляду клопотання суд, визнавши причину пропуску строку поважною, постановляє ухвалу про поновлення чи продовження пропущеного строку. Якщо, на думку суду, підстав для поновлення чи

' Див.: Кравчук, Б. М., Угриновська, О. І. Науково-практичиий коментар Цивільного процесуального кодексу Україии / В. М. Кравчук, О. І. Угриновська. - К. : Істина, 2006. - С. 239.

продовження строку немає, суд своєю ухвалою відмовляє заявникові і продовжує розгляд справи по суті.

Ухвалу про відмову у поновленні чи продовженні пропущеного строку можна оскаржити окремо від рішення суду в апеляційному порядку (п. 7 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Ухвалу, за якою пропущений строк поновлюється або продовжується, можна оскаржити в апеляційному порядку лише разом із рішенням суду. Як виняток, окремо оскаржується ухвала про поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого документа до виконання (п. 19 ч. 1 ст. 293 ЦПК України).

Завдання для самоконтролю

1. Яку відповідальність несуть суб'єкти процесуальних відносин у разі пропущепня строку, визначеного для вчинення відповідної процесуальної дії?

2. У яких випадках суд має право відмовити особі, що заявила клопотання про­довжити (поновити) пропущений строк?

3. Суд, керуючись н. 1 ч. 1 ст. 201 ЦПК, 10 лютого 2008 р. постановив ухвалу про зупинення проваджеіпія у справі е зв'язку зі смертю позивача, що сталася 28 січня 2008 р. З якого моменту зупиняться перебіг процесуального строку?

4. Суддя 14 серпня 2008 р. встановив, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 119 ЦПК і, керуючись ч. 1 ст. 121 ЦПК України, надав позивачу строк 10 днів для виправлення недоліків. Коли закінчується встановлений судом строк?

Розділ 9

ав