7.2. Види судового представництва

Керуючись змістом положень ст. 38 ЦПК, можна виділити два види процесуального представництва: фізичних осіб та юридичних осіб. У ст. 39 ЦПК України наведено ще один вид представництва - законне, що здійс­нюється в інтересах недієздатних осіб, а також осіб, цивільну дієздатність яких обмежено. Отже, законодавець не наводить чіткого критерію класифі­

кації процесуального представництва на види. Тому нам варто звернутися до досліджень цього інституту в науковій літературі.

У науковіії літературі процесуальне представництво класифікують за кількома критеріями. Так, за критерієм осіб, в інтересах яких здійс­нюється представництво - представництво фізичних осіб і представництво юридичних осіб має загальний характер й узгоджується із законодавчо виз­наченим колом учасників процесу, які мають право на представництво.

За підставою виникнення процесуальне представництво поділяють на законне і договірне. Підставою виникнення першого є закон (матеріальні норми права), адміністративний чи судовий акт. Законне представництво можливе за наявності таких юридичних фактів як; спорідненість, усинов­лення, встановлення опіки чи піклування тощо. Як випливає зі змісту ст. 39 ЦПК України, законне представництво здійснюють батьки, усиновлювачі, опікуни, піклувальники чи інші особи, яких закон уповноважує здійсню­вати представництво.

Це положення ЦПК України підтверджує норми СК України, відповідно до яких захист прав і інтересів дитини або особи, дієздатність якої обмеже­но, покладається на батьків або опікунів. Сімейні права недієздатної особи здійснює її опікун (ст. 14 СК України).

Інтереси осіб, визнані судом безвісно відсутніми, представляє осо­ба, яку призначив опікун майна. Опіку над майном встановлює нотаріус. Підставами для встановлення опіки нотаріусом над майном є положення ст. 44 ЦК України та рішення суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою. Таку опіку також може встановити нотаріус за заявою заін­тересованої особи або органу опіки і піклування над майном особи, місце перебування якої невідоме, до ухвалення судом відповідного рішення.

Особа, яка є виконавцем заповіту, або особа, яка вживає заходи для збереження майна спадкодавця, буде законним представником у справі в інтересах спадкодавця чи особи, яку оголошено померлою. Охоронця спадкового майна призначає нотаріус за місцем відкриття спадщини, а в населених пунктах, де немає нотаріуса, - відповідні органи місцевого са­моврядування, на прохання спадкоємців чи з власної ініціативи (ст. 1283 ЦК України).

Як випливає зі сказаного, закон передбачає наявність процесуальних представників в осіб, які не взмозі через свій вік чи фізичний стан здійс­нити процесуальні права чи обов'язки в суді самостійно. Особи, наділені процесуальною правоздатністю, які не мають процесуальної дієздатності, можуть повною мірою захистити свої права чи інтереси через визначених законом осіб.

Якщо у сторони чи третьої особи, не наділеної процесуальною дієздатніс­тю, з різних причин такого законного представника немає, суд за поданням органу опіки і піклування, ухвалою призначає опікуна або піклувальника

і залучає його до участі у справі як законного представника (ст. 43 ЦПК України). Це гарантує конституційне право на захист порушених, невиз­наних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів усіх осіб.

Закон передбачає випадки, у яких законного представника позбавляють права здійснювати представництво свого довірителя в суді. Наприклад, опікун (піклувальник), його чоловік (дружина) та близькі родичі не мають права представляти осіб, що перебувають у них під опікою (піклуванням), у суді у справах за участі підопічної особи й чоловіка (дружини), близьких родичів законного представника. У такому разі суд за поданням органу опіки й піклування, ухвалою замінює законного представника. Суд також може призначити або замінити законного представника за клопотанням малолітньої або неповнолітньої особи, якщо це відповідає її інтересам.

Слід зазначити, що перелік підстав заміни законного представника є вичерпним. Суд не може замінити законного представника, наприклад, мотивуючи своє рішення похилим віком чи низьким рівнем правової сві­домості опікуна (піклувальника). Якщо законний представник здійснює процесуальне представництво з порушенням інтересів свого підопічного, суд може залучати до участі у справі орган опіки і піклування.

Договірне представництво виникає на підставі добровільно укладеного цивільного договору (доручення). Договірне представництво може також виникти на підставі трудового договору, членства у громадській організації тощо. У літературі представництво, що виникло на таких підставах, назива­ють ще статутним. До осіб, які здійснюють процесуальне представництво на підставі договору, як правило, належать адвокати, юрисконсульти, керівни­ки підприємств (установ, оргнізацій). Обмеження у здійсненні процесуаль­ного представництва на основі договору, визначенні в положеннях ст. 40, 41 ЦПК України (про це йшлося в § 1 цієї теми), тому представниками, за договором, можуть бути будь-які особи, яких суд допустив до участі у справі на правах представника (родичі, співробітники, друзі, тощо).

Для виникненя договірного представництва обов'язкова взаємна згода учасників процесуальних відносин - того, хто буде здійснювати представ­ництво, та того, хто має право на представника. Особа, наділена процесуаль­ною правоздатністю, вправі користуватися послугами представника (ст. 27 ЦПК України). Суд чи закон не може змусити учасника процесуальних відносин, що володіє процесуальною дієздатністю, здійснювати свої проце­суальні права за участі представника. Наприклад, суб'єкт процесуальних відносин є членом громадської організації, однак підставою для виникнен­ня процесуального представництва в уповноваженого цієї організації буде волевиявлення особи, яка потребує такої послуги. За відсутності її згоди особу, що має намір надати правову допомогу, суд не допустить до здійс­нення функції процесуального представництва.

У справах, де є кілька позивачів чи відповідачів, співучасники можуть

доручити ведення справи одному із дієздатних співучасників (ст. 32 ЦПК України). Такий співучасник буде поєднувати виконання функцій сторони і процесуального представника іншого співучасника.

За способом виникнення процесуальне представництво можна поділи­ти на добровільне й обов'язкове. Види цього критерію поділу практично збігаються за змістом із поділом представництва за підставою виникнення. Обов'язкове представництво покладає на представника обов'язок представ­ляти в суді інтереси свого довірителя (затверджує закон). Добровільне представництво може виникти лише на підставі договору. Представник за згодою бере на себе повноваження здійснювати представництво в суді інтересів свого довірителя.

Процесуальне представництво можна також поділяти за статусом осіб, інтереси яких представляють, на представництво позивача, відповідача, третіх осіб. Цей критерій поділу не має практичного застосування, бо жоден із цих видів не вирізняється істотними ознаками.

Поділ представників за ознаками осіб, які здійснюють процесуальне представництво, на адвокатів, юрисконсультів, інших працівників органі­зацій, працівників профспілок та інших громадських організацій, батьків, опікунів та інших також не має широкого практичного застосування. У процесуальних відносинах представникові надають усі повноваження не­залежно від рівня освіти чи кваліфікації.