7.1. Поняття представництва в суді

Відповідно до ст. 38 ЦПК, особи можуть брати у часть у справі осо­бисто або через представника (крім справ про усиновлення). Перелік осіб, що можуть скористатися правом на представництво, визначено у ч. 1 ст. 38 ЦПК України. Це сторони, треті особи, особи, які, відповідно до закону, захищають права й інтереси інших осіб, а також заявники та інші зацікав­лені особи у справах окремого провадження.

Інститут представництва відомий у матеріальному праві. Власне тому в науці цивільного процесуального права порівнюють ці інститути за спільни­ми і відмінними ознаками. Таке порівняння процесуального представництва з представництвом у цивільних відносинах можна схематично зобразити так:

Предмет (критерій) розмежування	Процесуальне представництво	Матеріальне представництво
межі представництва	здійснення процесуальних прав і обов'язків у межах цивільної справи, яку розгля­дає суд	вчинення правочинів, право на вчинення яких має дові­ритель.
мета представнитва	допомогти особі, яка бере участь у справі, захистити права й інтереси, реалізувати її процесуальні права	вчинення представником правочинів від імені сторо­ни, яку він представляє
право па «перепред- ставпицтво»	допускається т. зв. «пере- представпицтво», наприклад, коли, законний представник доручає ведення справи пред­ставникові за договором (це ще називають «подвійним представпивпицтвом» )	представник може передати свої повноваження, у випад­ку, якщо він був вимушений це вчинити 3 метою охорони інтересів довірителя. Це право повинно бути пере­дбачено договором і в разі його здійснення представ­ник повідомляє про це осо­бу довірителя.
статус представника	процесуальний представник має самостійний обсяг проце­суальних прав та обов'язків, що передбачені у ст. 27 ЦПК України	предствапик па підставі до­говору наділяється правами і обов'язками, які належать довірителю. Самостійних прав і обов'язків у відноси­нах за участю представника представник не має
підстави виникнення повноважень у пред­ставника	статус представника визна­чається процесуальним зако­нодавством і може бути обме­жене довіреністю	обсяг прав і обов'язків представника за договором визначається довіреністю, що видається довірителем. Статус представників за законом регулюється норма­тивними актами.
участь довірителя у відносинах представ­ництва	поряд із представником у процесі може, а у справах про усиновлення повинен брати участь довіритель	якщо довіритель бере участь у вчиненні правочшіу осо­бисто, не має потреби в участі представника в таких відносинах

Порівнюючи процесуальний інститут представництва із представниц­твом в цивільних відносинах, можна зробити висновок, що процесуальне представництво - це самостійний правовий інститут.

Судове представництво - це правовідношення, відповідно до якого одна особа - представник - здійснює в суді процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи з метою надати допомогу в захисті прав й інтересів свого довірителя.

Представник у процесі є самостійним учасником відносин, попри те, що представляє інтереси інших осіб. Має самостійний обсяг прав та обов'язків у процесі. У літературі висловлено думку про те, що представники не мають належати до кола осіб, які беруть участь у справі, оскільки їхні процесу­альні дії не мають самостійного характеру. Однак це твердження хибне з огляду на те, що представники мають юридичну заінтересованість у справі. За змістом ця заінтересованість має процесуальний характер. Беручи участь

у справі, представник заінтерисований, щоб рішення, яке приймає суд, було на користь особи, чиї інтереси він представляє.

Якщо участь у справі бере сторона чи третя особа, то це не позбавляє їх права паралельно скористатися послугами представника. У такому випад­ку представник не замінює свого довірителя у справі, а діє поряд із ним, захищаючи його суб'єктивні права й інтереси.

Право на представництво мають і юридичні особи. Вони також ма­ють право бути позивачами, відповідачами в суді (ст. 80 ЦК України). Відповідно до ст. 92 ЦК України, юридичні особи набувають цивільних прав та обов'язків і здійснюють їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Отже, набувати цивільних процесу­альних прав і обов'язків підприємства, установи, організації можуть також через свої органи. Органи, що представляють юридичних осіб у справі, - це процесуальні представники, які вчиняють дії від імені і в інтересах юридичної особи. Юридична особа, яку вони представляють, при цьому зберігає стасус позивача, відповідача, третьої особи.

Відповідно до ч. 4 ст. 38 ЦПК України, державу представляють від­повідні органи державної влади, у межах їх компетенції. Це представництво здійснюють представники. Так виникає «подвійне представництво» - де­ржаву представляють органи державної влади, а від імені органу державної влади участь у справі бере її представник. Наприклад, у Європейському Суді з прав людини участь у справі бере Міністерство юстиції України. Працівників Міністерства юстиції уповноважують здійснювати це представ­ництво відповідними процесуальними документами.

Закон надає значному колу осіб право здійснювати процесуальне пред­ставництво. Згідно зі ст. 40 ЦПК України, є лише три загальні вимоги до договірних представників: вік 18 років, цивільно-процесуальна дієздатність і належно посвідчені повноваження на участь у справі. Отож інших обме­жень, як-от рівень і вид освіти, стаж роботи, наявність спеціальних дозволів (ліцензій), закон не встановлює.

Проте положеннями ЦПК України передбачають перелік осіб, які не можуть бути представниками в суді на підставі договору (ст. 41 ЦПК України). До таких осіб належить секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Обмеження їх у праві бути представниками в суді є відносним. Це забезпечує принцип інституту судового розгляду, що полягає в неможливості процесуального сумісництва суб'єктів відносин. Право бути процесуальними представниками ці особи мають у провадженні, в якому вони не беруть участі як секретар судового засідання, перекладач, експерт, спеціаліст, свідок. Очевидним упущенням законодавця є те, що в переліку обмежень не зазначено судового розпорядника. Цю помилку варто виправити внесенням змін у положення ст. 41 ЦПК України.

Свідок не молсе бути представником у справі. Але якщо особа вступила

у справу як представник, а згодом виникла потреба допитати її як свідка, за­конодавець допускає таку можливість. Керуючись положеннями ст. 184 ЦПК України, суд може допитати представника у справі як свідка, якщо факти, які мають значення для справи, відомі йому особисто і він дає на це згоду. Отже, принцип неможливості процесуального сумісництва треба застосову­вати з урахуванням того, в якій ролі особа з'явилася в процесі вперше.

Беручи до уваги, що перелік у ст. 41 ЦПК є вичерпний, можна, напри­клад, уповноважити, особу, яка бере участь у справі на правах третьої особи, бути водночас і представником відповідача. Такі випадки трапляються в су­довій практиці. Наприклад, у справі за позовом працівника про поновлення на роботу беруть участь підприємство (відповідач) та керівник, який видав наказ, оспорюваний у суді (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача). Керівник, який бере участь у справі як третя особа, одночасно може бути представником юридичної особи. Таким правом його наділяє статут підприємства. За тих же умов від імені та в інтересах юридичної особи участь у справі може брати юрисконсульт, який одночасно має право представляти інтереси директора в суді, якщо останній належно посвідчить повноваження на здійснення процесуального представництва. Однак, поєднуючи в одній особі право на представництво кількох суб'єктів процесуальних відносин, потрібно керуватися правилом про те, що особа не може бути одночасно представником іншої сторони, третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору або беруть участь у справі на другій стороні (ч. 2 ст. 40 ЦПК України).

Не можуть бути процесуальними представниками за договором судді, слідчі, прокурори. Ці особи вправі здійснювати статутне чи законне пред­ставництво у випадках, коли діють як представники відповідного органу, що є стороною або третьою особою у справі чи як законні представники (ч. 2 ст. 41 ЦПК України).

Кількість представників у справі не обмежена, як і представників, що можуть представляти одну особу, не обмежено.