5.3, Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору

Відповідно до ст. 35 ЦПК України, треті особи, які не заявляють само­стійних вимог щодо предмета спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача до ухвалення судом рішення, якщо рішення у справі може вплинути на їх права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Головна ознака, що відрізняє третіх осіб без самостійних вимог від третіх осіб, які заявляють самостійні вимоги, - це характер заінтересованості у справі. Вони заінтересовані не у предметі спору, а в результатах справи, оскільки рішення у справі може влинути на їхні взаємовідносини з однією із сторін. Тому за змістом їхній інтерес процесуальний.

У справу третіх осіб без самостійних вимог допускають із власної ініціа­тиви, але при цьому їм не потрібно писати позовну заяву. У змісті заяви про вступ у справу третьої особи без самостійних вимог досить зазначити її повне найменування та місце проживання (місце знаходження) й підстави залучення до участі у справі (ч. 2 ст. 36 ЦПК).

Залучити до участі у справі третю особу без самостійних вимог можна і за клопотанням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціа­тиви суду. Якщо учасники процесуальних відносин мають намір залучити до участі у справі третю особу, вони повинні подати на адресу суду заяву такого ж змісту, як було визначено для третіх осіб без самостійних вимог.

На відміну від відповідача, третьої особи без самостійних вимог не притягують до участі у процесі в обов'язковому порядку. Взяти участь у розгляді справи, у якій рішення може вплинути на її інтереси, - це право третьої особи без самостійних вимог. Тому, якщо третя особа без самостійних вимог не відреагувала на повідомлення суду про залучення Гї до участі у справі і не заявила про свою участь у провадженні, спір розглядають без її участі. Строк, упродовж якого третя особа має прийняти рішення про участь у справі і повідомити про це суд, закон не визначає, тому суд має брати за основу розумний строк.

Враховуючи диспозитивність права участі третіх осіб без самостійних ви­мог у справі, значною практичною помилкою позивача є притягнення третіх осіб без самостійних вимог у спір через позовну заяву. Якщо в позовній заяві позивач серед осіб, які беруть участь у справі (позивач, представник

позивача, відповідач), вказує на участь третьої особи без самостійних ви­мог, суд повинен заяву залишати без руху таку позовну, оскільки вона не відповідає вимогам ст. 119 ЦПК.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спо­ру, можуть взяти участь у справі на стороні і позивача, і відповідача. Первинно участь таких третіх осіб полягала у процесуальному забезпеченні права регресу учасників майнових правовідносин. Тому в більшості справ треті особи без самостійних вимог беруть участь на стороні відповідача. Так, відповідно до ст. 1172 ЦК України, а також згідно з рекомендаціями постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайно- вої) шкоди», передбачено, що за шкоду, яку заподіяв працівник під час виконання своїх трудових обов'язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а він відповідає перед нею в порядку регресу.

Попри те, що інститут третіх осіб був спрямований на забезпечен­ня права регресу, його застосування істотно розширилося - треті особи почали брати участь і у справах, не пов'язаних із регресними вимогами. Наприклад, у ході розгляду справи про стягнення аліментів на дітей суд, з'ясувавши, що відповідач сплачує аліменти за рішенням суду на користь інших дітей, може залучити законних представників останніх до участі у справі на стороні відповідача як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору. їхня заінтересованість у результатах справи очевидна: платоспроможність відповідача в разі, якщо суд покладе на нього обов'язок сплатити аліменти вдруге.

Рішення залучити у справу третю особу без самостійних вимог суд при­ймає у формі ухвали. Якщо особи, які беруть участь у справі, заперечують проти залучення чи допуску третьої особи до участі у справі, суд ухвалює рішення з врахуванням усіх обставин справи. Аналізуючи доцільність участі третіх осіб у справі, суд має враховувати обставини, які є підставою залу- ченння третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог:

1) наявність матеріально-нравових відносин між третьою особою та однією зі сторін (трудові, зобов'язальні, родинні);

2) матеріально-правові відносини випливають (є преюдиційні) із про­цесуальних, що склалися між позивачем і відповідачем у справі на предмет спору;

3) імовірність виникнення на основі цих відносин спору про право цивільне між третьою особою та цією стороною.

Власне наявність цих відносин дає нам змогу визначити заінтересо­ваність третьої особи у справі.

Кількість третіх осіб, що бажають взяти участь у справі на стороні позивача чи відповідача, законодавець не обмежує. Після вступу у справу

третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, розгляд справи продовжується.

Враховуючи вказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

- вступають у процес, що розпочатий позивачем;

- вступають у процес до ухвалення судом рішення;

- є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин;

- беруть участь у справі добровільно, з власної ініціативи, за клопотан­ням сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, або з ініціативи суду;

вступають у процес, не заявляючи самостійні вимог;

- беруть участь у справі на стороні позивача або відповідача;

- їхня заінтересованість у справі має процесуальний характер;

- третя особа не несе судових витрат.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, наділені всіма процесуальними правами та обов'язками осіб, які беруть участь у справі (ч. З ст. 35 ЦПК України). Як й інші суб'єкти процесуаль­них відносин, вони вправі ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, брати участь у дослідженні доказів, задавати питання іншим особам, які беруть участь у справі, давати пояснення, заявляти кло­потання та відводи тощо. Здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки треті особи зобов'язані добросовісно.

Завдання для самоконтролю

1. Проаналізуйте відмішіість третіх осіб, які заявляють вимоги на предмет сиору, від співучасників у процесі.

2. У спорі між батьками про право на участь одного з батьків у вихованні дитини заяву як третьі особи без самостійних вимог подали дід і баба. Які дії маз вчи­нити суд?

3. Змоделюйте ситуацію, у якій третя особа бере участь у справі на стороні пози­вача.

4. Чи може суд змусити брати участь у справі третю особу без її згоди, якщо спір виник між працівником і підприємством на предмет незаконного звільнення з роботи? Аргументуйте свою відповідь.

Розділ 6

Участі у цивільному процесі оргаш іа осіб II законом надано право зашага права, CBofoi іа ініеоеси інших осіб

6.1. правові підстави участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Особи, які володіють правом звернення з вимогою про захист своїх по­рушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, із вагомих об'єктивних причин, не завжди можуть самостійно реалізувати надане їм право. Хвороба, майновий стан, правова неграмотність - це далеко не всі причини, що можуть завадити особі здійснити своє право на судовий захист. Щоб норми ст. 55, 124 Конституції не стали для цих осіб декларативними, ЦПК України наділяє правом участі у цивільному судочинстві органи та осіб, уповноважених законом захищати права, свободи та інтереси осіб, які не в змозі здійснити свої процесуальні права самостійно.

Першим у переліку органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, ст. 45 ЦПК України називає Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (надалі Уповноважений). Це поса­дова особа, статус якої визначають Конституція України, Закон України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та Закон України «Про державну службу». Уповноважений здійснює свою діяльність

Розділ 6. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право ... (j^

З метою запобігання порушень, а в разі потреби - захисту прав і свобод людини та громадянина (ст. З ЗУ «Про Уповноваженого ВРУ з прав лю­дини»). Цю діяльність Уповноваженого суттєвою мірою доповнюють наявні способи захисту прав і свобод особи (судовиіі, нотаріальний, громадський). Тому, здійснюючи свої завдання, Уповноважений не вправі скасовувати рішення чи переглядати компетенцію інших державних органів, які забез­печують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Як випливає з положень Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», є дві форми участі Уповноваженого в цивіль­них процесуальних відносинах: це присутність на судових засіданнях судів усіх інстанцій (п. 9 ч. 1 ст. 13); звернення до суду із заявами про захист прав і свобод людини та громадянина (п.ІОч.Іст.13).

Щодо першої форми участі Уповноваженого у процесуальних відно­синах, то він може бути присутній із власної ініціативи або на прохання осіб, які беруть участь у справі. Закон не передбачає справ, у яких участь Уповноваженого у справі була б обов'язковою, тому залучення його до спра­ви в обов'язковому порядку з ініціативи сторін чи суду є недопустимим.

Наділяючи правом присутності Уповноваженого на судових засіданнях, вважаємо, законодавець допустив прикру помилку, якою суттєво обмежив статус Уповноваженого в суді. Як випливає з норм цивільного процесу­ального кодексу, брати участь у розгляді справи і бути присутнім - не одне і те ж. Особи, які беруть участь у цивільному судочинстві, володіють процесуальними правами, визначеними у ст. 27 ЦПК України, тож можуть активно впливати на хід судового засідання - ознайомлюватись із матеріа­лами справи, брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим особам, які беруть участь у справі; давати пояснення; заявляти клопотання чи відводи тощо. Присутність у судовому засіданні -всього лише пасивне спостереження за ходом розгляду цивільної справи. Керуючись положен­нями ст. 6 ЦПК України, принципом гласності та відкритості судового розгляду, право бути присутнім на судовому засіданні має будь-яка особа. Єдина перевага Уповноваженого у цьому праві - це можливість бути при­сутнім і на закритих судових засіданнях за згодою суб'єкта відносин, в інтересах якого судовий розгляд оголошено закритим.

Вочевидь, законодавець несвідомо допустився цієї термінологічної по­милки, адясе пасивна присутність Уповноваженого нівелює доцільність його участі в судовому засіданні й обмежує його можливості здійснити свою мету. Однак допоки не буде внесено змін до п. 9 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», це положення не даватиме змоги Уповноваженому повною мірою реалізувати свої повноваження у процесі.

Що стосується другої форми участі Уповноваженого у процесі, то звер­нення до суду по захист прав і свобод людини та громадянина відбуваються

на підставі подання Уповноваженим заяви, яка за змістом і формою повинна відповідати ст. 119, 120 ЦПК України. Позовну заяву в інтересах людини чи громадянина Уповноважений вправі подавати у випадку, якщо ця особа не може самостійно здійснити свого права на захист через стан здоров'я або з інших поважних причин. За фактом такого звернення особа, в інте­ресах якої це звернення подається, набуває статусу позивача в процесі, а Уповноважений, відповідно до ч. З ст. 26 ЦПК - особою, яка бере участь у справі. Крім прав та обов'язків, визначених у ст. 27 ЦПК, Уповноважений може особисто або через свого представника брати участь у судовому про­цесі (п. 10 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»); знайомитися з документами, зокрема і секретними (таємними), та отримувати їхні копії (п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»). При цьому він зобов'язаний не розголошувати отримані відомості про осо­бисте життя заявника та інших осіб, причетних до справи без їхньої згоди (ст. 14 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»).

6.2. Підстави і форми участі органів державної влади та місцевого самоврадування

Відповідно до ст. з ЦПК України, будь яка особа чи орган державної влади та місцевого самоврядування, має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів.

Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі у статусі позивачів, відповідачів. Наприклад, управління комунального майна подають позов про розірвання договору оренди майна, що є об'єктом комунальної власності. У таких випадках управління наділене статусом позивача, а звернення з позовною заявою спрямоване на здійснення функцій управління майном. Із позовом про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди на неприбраній від снігу трасі, потерпіла особа вправі звернутися до дорожньо-транспортного управління, на яке покладено обов'язок щодо утримання цієї ділянки дороги.

Органи державної влади та місцевого самоврядування можуть брати участь у справі як треті особи. Наприклад, суд розглянув спір за позовом житлово-будівельного кооперативу до районної адміністрації та міської ради про визнання права на об'єкт комунальної власності. Департамет економіч-

ної ПОЛІТИКИ МІСЬКОЇ ради прийняв участь у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача.

У процесі виконання своїх повноважень державні органи та органи місцевого самоврядування в межах своєї компетенції уповноважені брати участь у цивільному судочинстві від імені та в інтересах фізичних і юри­дичних осіб. Відповідно до положень ч. з ст. 26 ЦПК України, ці органи належать до осіб, які беруть участь у справі, а отже, їхній обсяг прав та обов'язків визначено у ст. 27 ЦПК України.

Маючи статус осіб, які беруть участь у справі, органи державної влади та місцевого самоврядування також наділені процесуальною заінтересо­ваністю, однак за змістом їхня заінтересованість у справі відрізняється від інтересу сторін чи третіх осіб. Вона не має особистого характеру, а є, як правило, службовою чи посадовою, визначається місцем у структурі державних органів та їхньою компетенцією. Беручи участь у цивільному судочинстві органи державної влади та місцевого самоврядування мають на меті здійснити покладені на них функціональні обов'язки.

До органів державної влади, що найчастіше беруть участь у цивільних справах, належать Державний комітет України у справах захисту прав споживачів і його органи на місцях, комітет із нагляду за охороною праці, органи державного пожежного нагляду й управління пожежної охорони на місцях Міністерства внутрішніх справ України, органи та заклади санітар- но-епідемічпої служби Міністерства охорони здоров'я України.

Серед органів місцевого самоврядування, що беруть участь у судових справах в інтересах інших осіб, найчастіше трапляються управління кому­нального майна органів місцевого самоврядування, органи опіки і піклу­вання, структурні підрозділи органів місцевого самоврядування з питань захисту прав споживачів.

Як випливає зі ст. 45 ЦПК України, є дві форми участі органів де­ржавної влади та місцевого самоврядування в цивільних процесуальних відносинах, під час здійснення права на захист прав, свобод чи інтересів інших осіб: звернення з позовом в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах, участь у справі для подання висновків на виконання своїх повноважень.

Позов в інтересах дитини можуть подати органи опіки і піклування, по­рушуючи справу про позбавлення батьківських прав, про скасування чи виз­нання усиновленння недійсним, про відібрання дитини від батьків тощо.

Реалізовуючи своє право на звернення до суду в інтересах інших осіб, орган державної влади чи місцевого самоврядування набуває статусу осо­би, в інтересах якої він діє, крім права укладати мирову угоду (ч. 1 ст. 46 ЦПК України).

Застосовуючи таку форму участі, закон не позбавляє права брати участь у справі і осіб, в інтересах яких було порушено провадження у справі. Якщо

така особа наділена процесуальною дієздатністю, вона може скористатися правом не підтримати позову. У такому разі на підставі п. 7 ч. 1 ст. 207 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення заяви без розгляду. Якщо від позову відмовляються органи та інші особи, які звернулися до суду в інтересах інших осіб, це не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи та вирішення вимоги в первісному її обсязі.

Участь у справі органу державної влади та органу місцевого самовряду­вання для подання висновків на виконання своїх повноважень допускається з їхньої власної ініціативи або на вимогу суду. У судовій практиці такі справи найчастіше відбуваються за участі органів опіки та піклування. Ці органи надають суду висновки ш:одо доцільності усиновлення у справах про усиновлення. У справах про участь у вихованні дитини висновки подають стосовно умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажать про­живати з дитиною та брати участь у її вихованні. Орган державної влади та орган місцевого самоврядування, що надав суду висновок на виконання своїх повноважень, не звільняється від обов'язку брати участь у справі, якщо на підставі закону така участь є обов'язковою.