5.1. Поняття третіх осіб

У результатах цивільної справи молсуть бути зацікавлені не лише сто­рони, а й інші особи, які не є суб'єктами спору, переданого на розгляд і вирішення суду. Вони і є третіми особами в цивільних процесуальних відносинах.

Цивільне процесуальне законодавство передбачає два візди третіх осіб - ті, що заявляють самостійні вимоги стосовно предмета спору, і ті, які його не заявляють.

Треті особи із самостійними вимогами - це особи, котрі звертаються до суду з власною позовною заявою, яка стосується предмета спору сторін. Вони вступають у справу до закінчення судового розгляду і послуговуються всіма правами та обов'язками позивача.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог стосовно предмета спору, вступають у процес на стороні позивача чи відповідача до ухвалення судом рішення, якщо це рішення може вплинути на їхні права або обов'язки щодо однієї із сторін.

Юридичний інтерес третіх осіб у процесі відрізняється від інтересу сторін. Він полягає в тому, що рішення у справі стосується прав чи охоро- нюванних законом інтересів власне третіх осіб або рішення суду побічно вплине на їхні суб'єктивні права чи охоронювані законом інтереси.

Отож треті особи близькі за своєю заінтересованістю до правового по­ложення сторін, але метою їхньої участі є захист своїх прав та інтересів, а не прав сторін.

Участь третіх осіб у процесі забезпечує більш швидкий розгляд справи. Завдяки їх участі розширюється предмет і межі доказування, шіо в свою чергу сприяє об'єктивному встановленню істини.

Отже, треті особи у цивільному судочинстві - це особи, які вступили у розпочатий процес для захисту своїх суб'єктивних прав чи охоронюваних законом інтересів, відмінних від прав й охоронюваних законом інтересів позивача та відповідача.

Названі виш;е ознаки характерні для третіх осіб стосовно сторін. Однак між третіми особами, які заявляють самостійні вимоги, і третіми особами, які таких вимог не заявляють, є суттєва відмінність, яку ми проаналізуємо в наступних параграфах цієї теми.

5.2. Треті особи, які заявляють самостійні вимоги щодо предмета спору

Відповідно до ст. 34 ЦПК України, треті особи, які заявляють вимоги ш;одо предмета спору, можуть вступити у справу до закінчення судового розгляду, пред'явивши позов до однієї або двох сторін. Ці особи мають усі процесуальні права й обов'язки позивача.

Треті особи із самостійними вимогами заінтересовані у вирішенні справи і вступають у процес, порушений позивачем, оскільки вважають, що права чи охоронювані законом інтереси, з приводу яких виник спір між сторонами, належать їм. Заявляючи самостійні вимоги ш,одо предмета спору, вони тим самим заявляють про наявність у них самостійних прав, які відрізняються і не залежать від прав сторін. Тому вступ у справу третьої особи не тягне за собою виникнення процесуальної співучасті.

Якш:о третя особа заявила самостійну вимогу, суд розглядає спільно дві заяви - позивача та третьої особи. Ці вимоги можна було б розглянуті і в самостійних провадженнях. Однак обидві заяви поєднує єдиний предмет спору. Це обов'язкова вимога, яку мусить враховувати суд, вирішуючи питання про вступ третьої особи у процес.

Вимога третьої особи має бути самостійною (відмінною) від вимоги позивача, а також зустрічних вимог відповідача, але стосуватися предмета спору. Якщо третя особа пред'являє вимоги до позивача чи відповідача або навіть до обох сторін, однак ці вимоги не стосуються предмета спору між сторонами, суд має розглянути вимогу третьої особи у самостійному провадженні. Така вимога третьої особи не має стосунку до предмета спору і юридичної заінтересованості в цій справі. Наприклад, у спорі про виселен­

ня, поділ будинку через розірвання шлюбу, не варто допускати до участі у справі третю особу - кредитора, який просить позивача повернути йому кредиторську заборгованість. Чи у спорі про право на виховання дитини допускати до участі третю особу, яка не має правових підстав на її вихо­вання, тобто юридично не заінтересована. Якщо вимога третьої особи не стосується предмета спору, її слід подати як позовну заяву. У такому разі особа, яка мала намір захищати свої права як третя особа, матиме статус позивача в самостійному провадженні.

Формою вступу третьої особи у процес, як випливає зі ст. 34 ЦПК України, є пред'явлення позовної заяви. Ця заява має відповідати вимогам, передбаченим у ст. 119 ЦПК України. В заяві потрібно вказати, що її подаєї третя особа у справі, в якій відкрито судове провадження. Позовну заяву адресують тому, хто, на думку третьої особи, порушив її права. Наприклад, позови третіх осіб про визнання прав подають до позивача і відповідача у справі, що розпочата. Віндикаційні позови адресують, як правило, первин­ному відповідачеві. Незалежно від того, до кого звертається з позовною вимогою третя особа, сторону відповідача треба персоніфікувати.

Позовну заяву подають до суду, що розглядає справу, на предмет якої заявляє свою самостійну вимогу третя особа. Кількість копій позовної заяви має відповідати кількості осіб, які беруть участь у справі. Подаючи заяву, третя особа сплачує судовий збір та витрати на інформаційно-технічне за­безпечення розгляду справи.

Процесуальні наслідки недотримання вимог закону про порядок по­дання позовної заяви третьою особою ЦПК України передбачено частко­во. Відповідно до ст. 125 ЦПК України, до позовної заяви третьої особи, поданої з порушенням вимог ст. 119, 120 ЦПК України, застововуються положення ст. 121 ЦПК України. Правильне вирішення цього питання гарантує право третій особі на судовий захист. Якщо під час вирішення питання про допуск третьої особи у справу застосувати інститут залишення заяви без руху (ст. 121 ЦПК України), то варто пам'ятати, що треті осо­би вступають у вже розпочатий процес і розгляд спору між сторонами не можна ставити у пряму залежність від права третьої особи на виправлення недоліків. Застосування таких процесуальних санкцій може бути виправда­ним, якщо строк на виправлення недоліків не перевищує строку розгляду цивільної справи.

Якщо ж третя особа виконала усі вимоги ст. 119, 120 ЦПК України, сплатила судові витрати у повному обсязі, однак її вимога не стосується предмета спору, суд не вправі повернути їй позовну заяву, керуючись по­ложеннями ст. 121 ЦПК України. Суд також не уповноважений законодав­цем застосувати положення ст. 122 ЦПК України і відмовити у відкритті провадження у справі. По-перше, ця стаття містить вичерпний перелік під­став відмови у відкритті провадження у справі - серед них немає підстави

відмовити у прийнятті заяви через невідповідність предмета вимоги третьої особи до предмета вимог у справі, в якій вона хотіла брати участь. По-друге, третя особа вступає в розпочатий процес, тобто провадження у справі вже розпочалося з ініціативи позивача, і відмовляти у відкритті провадження було б недоречно. Єдиний вихід із цієї ситуації - залучити третю особу у справу і постановити ухвалу про роз'єднання позовів, керуючись ст. 126 ЦПК України. Так суд уникне потреби розглядати вимоги, що стосуються різних предметів спору в одному провадженні, утім забезпечить право на захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав чи інтересів третьої особи.

Треті особи із самостійними вимогами молсуть вступати у справу тіль­ки з власної ініціативи. Якщо їй стало відомо про розгляд у суді справи, предмет якої заторкує її інтереси, рішення вступити у процес вона приймає самостійно. Про залучення третьої особи у справу суд постановляє ухвалу. За клопотанням цієї особи справа розглядається спочатку (ч. 2 ст. 34 ЦПК України). Кількість третіх осіб, які можуть вступити в розпочатий процес на стороні позивача чи відповідача у справі, законодавчо не обмелсена.

Підсумувавши сказане, можна виділити такі ознаки третіх осіб із са­мостійними вимогами:

- вступають у процес, розпочатий позивачем;

- вступають у процес до закінчення судового розгляду;

- є суб'єктами спірних матеріальних правовідносин;

- беруть участь у справі добровільно та з власної ініціативи;

- вступають у процес, заявляючи самостійні вимоги на предмет спору;

- їхні інтереси самостійні і, як правило, відмінні від інтересів сторін;

- їхні позовні вимоги звернені до однієї або обох сторін;

- заінтересованість у справі має матеріально-процесуальний характер;

- несуть судові витрати, пов'язані з розглядом їхніх вимог.

Треті особи із самостійними вимогами наділені усіма процесуальними правами та обов'язками позивача (ст. 34 ЦПК України). Однак реалізувати всі ці права треті особи не завжди можуть. Наприклад, не можуть клопотати про заміну неналежної сторони, якщо позов звернено до позивача у справі. Відповідача третя особа вибирає з того вузького кола сторін, які беруть участь у справі. Вона не може клопотати про залучення співвідповідачів у справі й вибирати підсудність. Дискусійним питанням є реалізація третьою особою права на укладення мирової угоди. Відповідно до ч. 1 ст. 175 ЦПК України, мирову угоду укладають сторони. Однак, на нашу думку, якщо сторони мають намір закінчити спір, уклавши мирову угоду, третя особа із самостійними вимогами на претмет спору, що бере участь у справі, може долучатися до погодження умов мирової угоди і стати третьою стороною цієї угоди. Наприклад, у справі про поділ будинку кожна із сторін претендує на 2/3 частки цього будинку. У справі бере участь також третя особа, яка вимагає визнання за нею права власності на 1/2 цього ж будинку. У мировій

угоді особи, які беруть участь у справі, погодилися визнати за кожним із учасників спору право власності на 1/3 спірного майна.