2.1. Моральні ідеї в культурі Стародавнього Єгипту

Усім культурам Стародавнього світу властиві пам’ятки заупокійної літератури, як „нагадування ” мертвих про свою сумлінність щодо моральних приписів. Для прикладу, давньоєгипетська Книга мертвих містить перелік великої кількості доброчесностей, якими володів покійний, а також числа моральних вад, яких він уникав: „Я не чинив підступно зла ніякій людині. Я не примушував голодувати. Я не призвів нікого до сліз!!!”

У Стародавньому Єгипті були розроблені, систематизовані та записані правила (закони) Маат, які містили у собі такі етичні ідеї як: істина, справедливість, доброчесність.

Маат – богиня правди і порядку, дочка бога Ра, згідно з міфом брала участь у створенні світу, коли був знищений хаос і встановлений порядок. Маат бере участь у загробному суді Осіріса, де на одні шальки ваг кладеться душа покійного, а на другі – статуетка Маат. Рівновага Означає виправдання покійного і він гідний блаженства в світі Осіріса.

Правила Маат сприяли зміцненню традиційно існуючих суспільних відносин. Для селянина слідування правилам Маат означало сумлінну працю, а для посадової особи – справедливе рішення. Правила Маат закликали до милосердя, зобов’язуючи багатих допомагати бідним, привчали до культури поведінки, скромності, стриманості.

2.2. Етика Стародавнього Вавилону

У XVIII ст. до н. е. у Вавилонському царстві створено законодавчий документ, названий „Закони царя Хаммурапі”. На кам’яному стовпі висотою 2,5 м аркадським клинописом вирізьблено 282 закони (існують різні версії щодо їх кількості), що регламентують державне, суспільне та придворне життя. Закони згруповані за основними сферами, що регулюються ними: захист власності храмів, власності палацу, общинної та приватної власності, майна, отриманого від царя за службу, закони про землеволодіння та нерухомість, торгівлю, норми сімейного права, покарання за злодіяння. За законами Хаммурапі злочинцям завдавали такої ж шкоди, якої вони завдали іншим. Наприклад: якщо людина вибила зуб іншій людині, то їй самій належить також вибити зуб; якщо син вдарив батька, йому належить відрубати руку. Більшість злочинів каралися смертю, за незначні провини належало сплатити штраф або відбутися тілесними покараннями.

2.3. Етика Стародавньої Індії

Світогляд представників Стародавньої Індії був спрямований на чуттєво-духовне осягнення світу, який виражав себе:

• відречення від світу як шлях звільнення від страждань (Ньяя);

• моральне самопізнання (Санкх’я);

• усвідомлення моральних правил та їх виконання (Міманса);

• гармонійність тілесного і духовного, моральний аскетизм (Йога);

• занурення у власне „Я”, покірність (Веданта).

Соціальний устрій Стародавньої Індії визначався регламентацією характеру стосунків кастовим поділом:

1. Перша варна – Брахмани (служителі культу) → одягалися в біле;

2. Друга варна – Кшатрії (воїни і владці) → одягалися в червоне;

3. Третя варна – Вайшії (землеробці і ремісники) → одягалися в жовте;

4. Четверта варна – Шудри (соціально-безправне населення) → одягалися в чорне.

Існувала також позакастова група людей, яких називали недоторкані, нечисті (тобто прибиральники, могильники, кати).

В традиціях існувало переконання про абсолютну покору і відданість чоловікові. Наприклад, традиція Саті (самоспалення вдови) виражає прагнення жінки в іншому світі бути зі своїм „богом”, тобто чоловіком.

Ідея відплати за добро і зло в потойбічному світі базувалася на понятті „реінкарнації” (перевтілення, переродження) душі людини після її смерті. Винагородою за доброчесне життя і дотримання законів є перевтілення душі в представника вищої варни. Звідси і інша традиція – вегетаріанський спосіб харчування. Оскільки душу мають не лише люди, а й тварини, то було заборонено вживати їжу тваринного походження, щоб не заподіяти шкоди будь-якій живій істоті.

Характерною рисою давньоіндійського світогляду є те, що він розвивався тут у рамках певних філософських шкіл. Більшість цих шкіл були ортодоксальними, бо спирались на авторитет „Вед”. До них належать:

а) санкх’я;

б) ньяя;

в) йога;

г) вайшешика;

ґ) міманса;

д) веданта та ін.

Однак у багатьох з них (буддизм, джайнізм, чарвака-локаята) з-під зовнішньої релігійно-етичної форми виступає матеріалістична тенденція.

Філософські школи Стародавньої Індії.

Філософія санкх’я (той, хто добре рахує). Санкх’я – вчення про те, що „основа світу є дещо, що позбавлене свідомості”. Філософська концепція санкх’ї заснована на основних світоглядних ідеях „Бгаґавадґіти” (наприклад вчення про належну дію, поведінку). Санкх’я головною мудрістю вважає пізнання шляхів і засобів, які ведуть до повного звільнення людини від страждань і нещасть. Вчення санкх’я передбачає два початки (отже має дуалістичний характер):

• матеріальний – пракриті (вічна, всюдисуща, активна, але позбавлена свідомості);

• духовний – пуруша.

Йога (від поєднувати, концентрувати увагу). Засновником вважається мудрець Паранджам. Шлях Йоги – постійний контроль над почуттями, розумом, волею, інтелектом. Йога – це метод і система правил для тіла і розуму, за допомогою яких людина опановує всі свої стани і навчається ними керувати. Звідси випливає опис правил психологічно орієнтованого тренування. Ступені тренувань:

1. Самовладання (яма);

2. Оволодіння диханням за певних положень тіла;

3. Ізоляцію почуттів від зовнішнього впливу (прат’яхара);

4. Концентрацію думки (дха-рана);

5. Медитація (дх’яна);

6. Стан зосередження (самад-хи) – звільнення від тілесної оболонки.

Коментатори пишуть: „Коли почуття вгамовані, коли розум у спокої, коли інтелект не коливається – тоді досягнуто найвищої стадії єднання з Богом”. Йога вчить, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об’єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу і досягнення особливого психічного стану „самад-хи” (зосередження), коли згасають усі бажання, мислення застигає на якійсь внутрішній точці. Таким чином з’являється інтуїтивне бачення істини.

Чарвака-локаята – матеріалістична філософська течія в Індії. Буття, весь об’єктивний світ складається з матеріальних першоелементів. Все, що недоступне для сприйняття (Бог, душа, рай) – це все неправда. Речі природи складаються з повітря (або вітрів), вогню (або світла), води і землі. В людині немає нічого, що пережило б смерть. Отже необхідно користуватись реальним життям, прагнучи звести до мінімуму страждання, а насолоду зробити максимальною. Свідомість – властивість живого реального матеріального тіла, що усвідомлюється сприйняттям. Матеріалістичне вчення про світ і свідомість виключає віру в Бога.

Крім матеріальних першоелементів і законів їх поєднання, немає жодної іншої реальності.

Міманса – система певних правил-рекомендацій, що розвивалися як коментар до розуміння Вед. Джерелом пізнання вважались: логічний висновок, порівняння, авторитет свідчення священних книг.

Веданта – учень повинен покірно наслідувати вчителя (що був присвячений до мудрості веданти), брав участь у спогляданні та постійних роздумах над джерелом істини, доти, поки не досягне істини.

Буддизм виникає у VI ст. до н. е. Вчення буддизму ґрунтується на легенді про засновника релігії – принца Сіддхартха Гаутами. Засновник Будда не цікавиться проблемами створення світу, виникнення душі й тіла, а прагне довести, що життя невіддільне від страждання. Кожна людина повинна усвідомити чотири основних принципи:

• життя сповнене стражданням;

• страждання має першопричину – це потяг до існування, насолоди;

• життя має причину від якої потрібно звільнитися;

• людина повинна знайти спосіб звільнитися від страждань.

Отже життя – це суцільна низка страждань. Перша спроба систематизації буддизму надана у так званій книзі „Трипітака” (Три кошики вчень), у третій з цих книг розглядаються філософські питання. Смерть не веде до припинення страждань, бо за нею настає нове переродження. Подолати страждання, врятуватися від вічного кола перевтілення (сансари) можна тільки шляхом подолання в собі потягу до насолод.

Нірвана – мета буддистів. Нірвана – стан блаженного небуття, звільненого від усього, що приносить біль, страждання.

Метою морального самовдосконалення є досягнення людиною такого стану, в якому повністю долаються ворожнеча і чуттєва прихильність до світу і який реалізується в однаково доброзичливому ставленні до всіх живих істот³.

Під впливом етичного вчення буддизму великого поширення набуло чернецтво. Монахи повинні були виконувати ряд правил: не вбивати живих істот, навіть ненароком (наприклад, щоб не наступити на комашку, монахи використовували спеціальні віники, якими обмітали перед собою дорогу); бути цнотливими, не брехати, не красти, не вживати жодного алкоголю, уникати розваг і надмірностей в їжі, вести стриманий спосіб життя.

Ньяя – Засновником ньяя (правила міркування, логічний висновок) вважається мудрець Гаутама.

Джайнізм. Мета вчення джайнізму – звільнення від страждання. В своїй основі джайнізм – етичне вчення. На відміну від брахманізму, джайнізм стверджує, що закони карми не можна подолати жертвою богам, а необхідна ще при земному житті правильна поведінка. Вміння підкорити власні пристрасті дає людині шанс на звільнення її душі від тягарів гріха.

Джайнізм джерелом мудрості вважає не Бога, а святих, які своїм досконалим життям і правильною поведінкою досягли щастя.

Космос, згідно з джайнізмом, вічний і ніким нестворений, і не може бути знищений. До неживих субстанцій відносять: матерію, простір, час, а також умови руху і спокою.

Основною ознакою душі джайнізм вважає свідомість, яка за своєю природою досконала і має необмежені можливості. Проте душа має здатність ототожнювати себе з тілом. Отже, якщо людина не вміє оперувати своїми бажаннями, пристрастями, а, отже й тілом, то й душа автоматично підпадає в неволю.

Щоб досягти особистого спасіння, треба було відповідати правилам „трьох коштовностей”: правильно розуміти (завдяки правильній вірі), правильно пізнавати та правильно жити, а практичному досягненню мети – звільненню від карми – допомагають аскеза та благі дії. Незнання законів життя → покора бажанням → підпорядкування тілу душі → обмеженість душі.

Для того, щоб позбутися залежності душі, людина мусить приборкувати свої пристрасті і бажання, прагнути до пізнання, опиратись на вчення і досвід святих.