6. Правописна проблема

Науково-технічна термінологія, як відомо, постійно поповнюється запозиченнями з чужих мов. Під час уведення до терміносистеми іншомовного слова виникає потреба його правильного написання. В українській термінології 1920-1930-х рр. щодо графічного оформлення запозичень діяв такий принцип: чуже слово передавати якнайближче до його звучання в мові-оригіналі, уникати "безграмотних провінціалізмів" (Проток засідання Номенклятурної хемічної комісії Української Господарської Академії). Цей принцип стосувався написання як загальних назв, так і прізвищ.

Після припинення чинності правопису 1929р., котрий досить чітко регулював передавання іншомовних запозичень, наукові назви в українській термінології почали записувати на російський взірець. Як вже було сказано, це призвело до появи низки правописних алогізмів, кількість яких далі більшає.

Спробою розв'язати частину правописних проблем в українській науковій мові є "Пропозиції щодо вдосконалення української науково-технічної термінології", вироблені на 1-й Міжнародній науковій конференції "Проблеми української науково-технічної термінології" (Львів, 1992) та "Термінологічна правописна конвенція", що її прийняли учасники Міжнародної конференції "Фізика в Україні" (Київ, 1993).

Однак жодні орфографічні рекомендації, навіть таких поважних наукових зібрань, об'єктивно не можуть замінити обов'язкового правописного закону. Правила написання іншомовних слів повинна узаконити "правописна конституція" -- офіційний "Український правопис", над виробленням нової редакції якого тепер працює Правописна комісія НАН.

А поки що українська термінологія переобтяжена правописними недоречностями, і її орфографічні проблеми зводяться до таких основних моментів.

1. Передавання звука. [g]. З відновленням в останній редакції "Українського правопису" (1993) літери Ґ це питання формально розв'язано. Але через відсутність повного переліку слів, у яких відповідно до мови-оригіналу треба писати цю букву, ефективне запровадження правильного написання запозичених слів з літерою Ґ поки що нереальне.

Щоправда, до згадуваної "Термінологічної правописної конвенції" додано орієнтовний відкритий список таких термінів; також у Львові 1993р. окремою книжечкою вийшов "Словник-довідник вживання літери Ґ" М.Паночка, але самих примірників цих, хай і суто ініціативних, матеріалів є мізерна кількість. Це по-перше. А по-друге, ніякі часткові рекомендації, як ми вже казали, не замінять нормативного словника в цій ділянці правопису.  2. Написання іншомовних буквосполучень ia,th,au. Такі сполучення літер термінологи пропонують передавати найближче до їх звучання у мові-джерелі (тобто згідно з вимогами "Українського правопису" 1929 року):  ia записувати як ія (потенціял);  th записувати як т (логаритм);  au  записувати як ав (авдіо).

Унормування правопису наведених буквосполучень підвищить системність наукової термінології -- забезпечить однакове графічне оформлення споріднених термінів, полегшить їх "пізнаваність", що важливо для навчального процесу: матерія -- матеріальний, ритм - алгоритм - логарифм - арифметика, автомат - автогенний та ін.

3. Усунення розбіжностей у написанні окремих термінів. Ми вже згадували, що в сучасній українській термінології співіснують такі терміни, як фтор - флуор - флюорид; целулоїд - целюлоза; магніт - магнетизм, а також  хімічна і хімічно-ядерна реакції та ін. Отож цілком сучасно звучать слова І.Горбачевського, що він їх сказав ще 1929р.; "... не можна чужих, але в усіх мовах уживаних слів переіначувати так, що  не можна їх пізнати".

Поки що фахівці найчіткіше визначилися лише щодо двох  останніх груп термінів: слова "хемія" та "магнет" часто беруть за основу для творення похідних термінологічних одиниць.

4. Повернення до притаманного українській мові написання окремих термінів. А саме: проєкт, йон, фільтер, метер і подібних.

5. Правопис прізвищ. Передусім термінологи намагаються унормувати правопис німецьких та англійських прізвищ, оскільки останні найчастіше трапляються в наукових текстах і від них утворено низку похідних слів-термінів. Сучасні рекомендації щодо правопису цієї групи слів також базуються на вимогах правопису 1929р.: передавати іншомовні прізвища відповідно до їх звучання у мові-джерелі. Отже,  - німецьке словосполучення ei передавати як ай: Айнштайн; після л - як яй: Кляйн;  - німецьке сполучення eu передавати як ой: Ойлер;  - латинські літери g та h у чужомовних прізвищах (якщо в них ці літери вимовляються) передавати відповідно українськими буквами ґ та ґ: Геґель.  - в англійських прізвищах літеру w передавати українською літерою в: Ват.

До менш обговорюваних належать проблеми адекватного передавання латинських l (алкоголь) та в (вісмут).

Треба зазначити, що окремі науковці мають цілком індивідуальні погляди на проблеми правопису запозичених термінів )напр. М.Вакуленко). Дискусія триває.

7. Проблема транслітерації

Крім питання правопису чужомовних власних назв українською абеткою, про що йшлося раніше, існує проблема протилежного характеру: запис українських власних назв латинкою. Так би мовити, проблема нашого виходу у світ.

У радянський період українські власні назви спочатку перекладали російською мовою, а потім уже передавали латинкою, наприклад: Львів - Львов - Lvov, Петро - Петр - Pjotr.

Сьогодні вже нікому не спаде на думку користуватися послугами мови-посередника, щоб відтворити власно мовні назви латинською абеткою. Завдання полягає у виробленні єдиної таблиці українсько-латинської транслітерації. Думки науковців розходяться не принципово, а лише щодо деяких конкретних моментів. найголовніші з них:  - український В передавати через V чи W;  - український Ц передавати через C чи TS;  - український Й передавати через J чи Y.

Українські Х,Ч,Ш,Ж більшість дослідників пропонує передавати загальноприйнятими латинськими знаками KH, CH, SH, ZH (Харків - Kharkiw, Черкаси - Cherkasy, Шевченко - Shewchenko, Житомир - Zhytomyr), хоч дехто радить користуватися для того латинськими літерами з різними спеціальними значками (т.зв. дашками).

Для розв'язання цієї важливої проблеми варто було б скористатися і досвідом Бібліотеки Конгресу США, де після проголошення незалежності України на урядовому рівні змінено російську транскрипцію (і транслітерацію) українських географічних назв на власне українську.

8. Проблема синонімії

Відродження термінологічної спадщини минулого, запозичення з інших мов, творення нових назв - усе це зумовлює збільшення кількості синонімів у сучасній українській науково-технічній термінології. Словники часто фіксують цілі ряди назв одного й того самого поняття, як-от: фотограція, знімок, світлина, знімка (лексичні синоніми); глушник, заглушувач, глушитель (словотворчі синоніми); хімія, химия (правописні синоніми).

Слушне зауваження з цього приводу: сьогодні "навряд чи можна виробити чіткі критерії можливості повернення млів до наукового обігу, тут величезної ваги набувають такі ненаукові категорії, як здоровий глузд або чуття мови" (О.Кочерга).

Саме тому укладачі багатьох сучасних словників свідомо творять їх у вигляді матеріалів для подальшої роботи. Автори таких праць наводять різні за походженням і за часом виникнення терміни, покладаючись на головного арбітра - практику вживання.