7. Джерела Магдебурзького права в містах України хіv-XIX

агдебурзьке право не було єдиним зводом. Це фактично була узагальнена назва комплексу правових джерел, які в різний час використовувалися в органах міського самоврядування і міських судах. Відповідні привілеї створювали правову основу для використання власного міського права, але сам зміст його здебільшого визначали записи правових звичаїв, поширених у місті, збірники постанов суду шеффенів, який здійснював провадження на основі місцевого права, та акти органів самоврядування, своєрідні міські статути, так звані вількіри. В Саксонії використовувалось узагальнююче для всіх вищенаведених джерел поняття «вайхбільд» (близьке значенням до понять «міське право», «містоврядування»). Назву «вайхбільд» мав і ряд збірок Магдебурзького права. Міста з Магдебурзьким правом активно використовували і загальнонімецьке джерело права — «Саксонське зерцало» (1221—25) та його пізніші аналоги «Швабське зерцало», «Німецьке зерцало» тощо (див. Зерцало). В 13—14ст. міське право часто викладалось у формі повідомлень для інших міст, які прагнули його запозичити. З часом Магдебурзьке право систематизувалось у вигляді збірок, складених коментаторами. Приватні збірники Магдебурзького права виходили в Німеччині до 19 ст. В інших країнах також випускалися збірники Магдебурзького права, пристосовані до місцевих потреб. Так, у Польщі існували латинські переклади або переробки Магдебурзького права (переважно «Саксонського зерцала» і «Вайхбільда»), авторами яких були Конрад з Сандомира (1359), Й. С. Тухоленсіс (Ян Цервус Тухольчик, 1531), М.Яскер (1535), Й. К. Церазін (1629). Побачила світ і низка польськомовних видань Б. Гроїцького (починаючи з 1556), П. Щербича (1581), П. Кушевича(1623). Міста з Магдебурзьким правом отримували самоврядування, податковий і судовий імунітет, право власності на землю, пільги щодо ремесел і торгівлі та звільнялися від феодальних повинностей (окрім гужової). Магдебурзьке право встановлювало порядок обрання міської влади, її функції, основні норми цивільного і кримінального права, правила судочинства та оподаткування, визначало діяльність купецьких об'єднань, ремісничих цехів, порядок торгівлі тощо. Основними джерелами Магдебурзьке право, якими користувались у містах України, були збірник міського права польських юристів Б. Гроїцького (починаючи з 1566) та П. Щербича (1581), збірника хелмінського права П. Кушевича (1623), а також так звані підручні правні книги, складені юристами Гетьманщини на основі згаданих вище праць («Короткий покажчик магдебурзького права по книзі "Порядку"», «Коротенькі витяги з книги "Порядку"» та ін.). Для потреб кодифікації українського права, зокрема при підготовці відомого зводу «Права, за якими судиться малоросійський народ», було перекладено з латинської та польської мов праці М. Яскера, Б. Гроїцького, П. Кушевича, П. Щербича, проте ці переклади не тиражувалися і поза межами кодифікаційної комісії не застосовувалися.

8. Джерела права та законодавства Украхнської народної республіки

Початок реального конституційного процесу в Україні слід пов'язувати з поваленням самодержавства й організацією в березні 1917 р. Української Центральної Ради. І Універсал Центральної Ради започаткував становлення української державності і розглядався як "статут автономії України".

Віхою в розвитку конституційного процесу стало прийняття З липня 1917 р. П Універсалу Української Центральної Ради, який можна розглядати як договір про порозуміння між Центральною Радою і Тимчасовим урядом у Петрограді. В П Універсалі проголошувався намір підготувати проекти законів про автономний устрій України.

Важливим політико-правовим, кроком стало прийняття Центральною Радою 20 листопада 1917 р. Ш Універсалу, який проголошував встановлення вже не автономних, а федеративних стосунків із Росією. Але така позиція Центральної Ради не знайшла розуміння ні в російського Тимчасового уряду, ні в більшовицької влади, яка відхилила всі демократичні пропозиції України й почала проти Української Центральної Ради воєнні дії. За цих умов 9 січня 1918 р. був прийнятий IV Універсал Центральної Ради, у якому проголошувалося, що "однині Українська Народна Республіка стає самостійною і від нікого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".

Віддаючи перевагу мирним засобам розвитку держави, правової системи, Центральна Рада намагалася встановити в Україні справді демократичний устрій. Про це безпосередньо свідчить текст Конституції УНР 1918 року. З 5 по 20 статті в Конституції УНР закріплювалися демократичні права і свободи. Встановлювалися: а) громадянські права: на життя, честь і гідність, особисту недоторканість, свободу совісті, таємницю листування, свободи слова, друку, сумління, перемін місця перебування та ін.; б) політичні права: участі в управлінні державою, місцевим життям, участі у виборах державних органів і органів місцевого самоврядування та ін.; в) соціальні та культурні права: на освіту, користування національною культурою та ін.; г) економічні права: на працю, страйк та ін. Вона, на жаль, так і не набрала чинності, тому що в той самий день, коли була прийнята, в Київ увійшли німці і почалася доба українського Гетьманату Павла Скоропадського.