25. Джерела права та законодавство України в складі Речі Посполитої хvі — хvііі ст.

Внаслідок перебування українських земель у складі кількох сусідніх держав в Україні діяли різноманітні джерела права, які грунтувались, передусім, на джерелах права Київської Русі, а саме, на звичаєвому праві і Руській Правді. У цілому правова система оформилась на основі поєднання місцевого звичаєвого права українських земель.

З кінця 14 ст. почала розвиватись законодавча діяльність литовських князів, які видавали привілеї (з лат. privata– приватний закон). Привілеї поділялись на: 1. пожалувані – виділення землі, шляхетського титулу, посади тощо; 2. пільгові– звільняли від сплати податків, підсудності тощо; 3. охоронні – видавались при порушенні чиїхось особистих чи майнових прав. Існували також земські привілеї – про взаємовідносини шляхти з іншими верствами населення чи державними урядовцями.

Окремим джерелом були Земські устави – законодавчі акти для князівств, земель-намісництв, воєводств. Вони стосувались не осіб чи станів, а усієї землі, усього населення.

Судебник Великого князя Казимира затверджений на провінційному Сеймі у Вільні (Вільнюсі) у 1468 р. Судебник закріплював норми земельного, кримінального і судового права та стосувався порушень кордонів, наїздів, крадіжок, панського суду над селянами.

І Литовський Статут (Старий)був прийнятий при Сигізмунді І на Вальному сеймі у 1529 р. як виключно світський кодекс, і юридично закріплював основи існуючого суспільного і державного устрою. Він містив норми державного, адміністративного, цивільного, земельного, зобов`язального, сімейного, кримінального та інших галузей права.Він складався з 13 розділів і 264 артикулів (статей).

Внаслідок невдоволення шляхти І Статутом вже у 1544 р. на Сеймі постало питання про його перегляд. Для розробки проекту ІІ Литовського Статуту у 1551 р. було створено комісію з 10 осіб (5 католиків і 5 православних). Він набрав чинність лише з 1566 р. За рівнем кодифікаційної техніки він перевершував І Статут;поділявся на 14 розділів і 367 артикулів, містив норми різних галузей права. ІІ Статут закріплював соціально-економічні і політичні зміни, визначав становище Великого князя (господаря), захищав привілеї великих феодалів, встановлював права і вольності шляхти, обмежував права селян.

Після Люблінської унії 1569 р. постала потреба узгодження литовського законодавства із польським. За дорученням польського короля Стефана Баторія було створена кодифікаційна комісія на чолі з литовським підканцлером Стефаном Сапегою, яка розробила ІІІ Литовський Статут (Новий), що був затверджений привілеєм Сигізмунда ІІІ у 1588 р. і поширювався на усю Річ Посполиту.

Значного поширення в українських землях набуло магдебурзьке право у вигляді збірників німецького права у польському перекладі; це, передусім, “Статті магдебурзького права”, видані Бартоломеєм Троїцьким у 1556 р.

До джерел права належало і канонічне (церковне) право. Правовими джерелами православної церкви в українських землях були кормчі книги, зокрема збірник церковного права “Номоканон”, та церковні устави князів Володимира і Ярослава (“Сувій Ярослава”). Найвідомішою католицькою кодифікацією, що діяла у Великому князівстві Литовському, був “Звід канонічного права” 1532 р. Частково містили норми церковного права привілеї польських королів Сигізмунда І 1511 р. і Стефана Баторія 1588 р.

Джерелами права були також міждержавні договори, зокрема, між Великим князівством Литовським та Тевтонським і Лівонським орденами, з Новгородом, Псковом, Московським князівством, з Польським королівством.

Особливим джерелом права були гетьманські (Військові) артикули, які видавались у Великому князівстві Литовському, а згодом у Речі Посполитій;вони були першими збірниками військово-судового і військово-кримінального права.