103. «Кримінальне уложення Терезії»

ТЕРЕЗІАНА - ( Кримінальне уложення Терезії) — крим. і крим.-процес, кодекс Австрії, прийнятий 1768 за правління імп. Марії Терезії (1717— 80). Містив норми матеріального і процесс права. Декларував засади політики освіченого абсолютизму, які насправді перепліталися із залишками середньовічного інквізиційного права. Складався з двох частин: «Про кримінальне судочинство» і «Про злочини, що підлягають кримінальному розгляду, та їх покарання». У поняття і кваліфікацію кожного складу злочину кодекс вводив точну вимогу конкр. злочину: складом злочину вважалося те, що заборонялося конкр. законами саме в цій сфері. Окрім положень Заг. частини Т., кожна стаття Особливої частини вказувала, за якими доказами можна порушувати справу, а за якими слід вести допит з використанням тортур; пом'якшуючі та обтяжуючі обставини співвідносилися з кожним окр. складом злочину і не мали універсального значення: те, шо пом'якшувало або обтяжувало вину по одному складу, не мало значення для іншого. Відповідальність обтяжувалася за повтор, або груповий злочин і пом'якшувалася у разі вчинення злочину в юному віці, у стані афекту; докладно регламентувалися обставини, що виключали відповідальність. Кодекс звужував діапазон крим. репресії. Багато дрібних злочинів було віднесено до компетенції поліцейської адм. юстиції. Всі делікти кодекс поділяв на публічні й приватні. До перших належали злочини проти релігії, корони і д-ви, а також посад, злочини, до других — убивство, крадійство, злочини на секс, фунті, злочини проти моралі та сімейного укладу тощо. Хоча Т. і обмежувала тортури (точно вказувалися види дозволених тортур і підстави для їх застосування), однак у цій частині кодекс усе ще мав інквізиц. характер: передбачалися лещата для рук і ніг, «іспанські чоботи», припалювання свічками, розтягування на драбині (1776 тортури було скасовано). Кодекс виключив найжорстокіші види покарань (утоплення, розірвання кіньми, поховання живим), проте зберіг такі покарання, як спалення, четвертування, колесування, повішення, відрубування голови. Поряд зі смертною карою застосовувалися обтяжуючі покарання — проганяння крізь стрій, тюремне ув'язнення, заслання, фомад. роботи. Третім видом покарань були штрафи. Кодекс передбачав також покарання, що накладалися на розсуд судді: усунення з посади, позбавлення деяких прав тощо; дод. мірою покарання була конфіскація майна. Загалом Т. залишалася кодексом Середньовіччя. Реформа правосуддя у дусі Просвітництва була проведена сином Марії Терезії — імп. Иосифом II, під час правління якого було прийнято в 1787 Кримінальне уложения Иосифа II (Constitutio criminalis Josephi-niana).

104. «Указ Урядовому Сенату про доповнення деяких постанов діючих законів, що стосуються селянського землеволодіння і землекористування» 1906 р.

9 листопада 1906 видається (за ст. 87 Основних законів) головний законодавчий акт аграрної реформи - указ "Про доповнення деяких постанов чинного закону, що стосуються селянського землеволодіння та землекористування" ^[36]. Указом був проголошений широкий комплекс заходів щодо руйнування колективного землеволодіння сільського суспільства і створення класу селян - повноправних власників землі.

Указ проголошував, що "кожен домогосподар, що володіє землею на общинному праві, може в будь який час вимагати зміцнення за собою в особисту власність належної йому частини з зазначеної землі". Власність на колишні надільні землі залишалася, однак, пов'язаної деякими обмеженнями: земля могла бути продана лише селянам, їх громадам або товариствам; право приймати колишню надільну землю в заставу мав тільки Селянський поземельний банк ^[37]. Важливим моментом було те, що укріплена земля ставала особистою власністю селянина-господаря, а не колективної власністю селянської родини.

У тих суспільствах, де переділів общинної землі не було понад 24 років, кожен домогосподар міг безоплатно закріпити у власність ту ділянку землі, яким він користувався на постійній основі. У тих суспільствах, де переділи були, безоплатного закріплення у власність підлягав таку ділянку, який даному домогосподарству зараз слідував за тими принципами, за якими був проведений останній переділ (наприклад, за кількістю працівників в сім'ї); додаткова земля вже підлягала викупу у сільського суспільства.

При зміцненні у власність ділянок за новими власниками зберігалося колишнє право користування неподілюваний общинними землями (луки, пасовища, ліси, незручні землі, проїзди).

Домогосподарі, які бажають закріпити землю у власність, повинні були заявити про те сільському суспільству. Сільське суспільство було зобов'язано в місячний термін зібрати сільський сход і прийняти необхідне рішення, для чого було потрібно 2 / 3 голосів. Якщо таке рішення не було винесено, заявник міг звернутися до земського дільничного начальника, який далі приймав рішення про зміцнення своєю владою. Скарги на постанови сільських сходів і рішення земських начальників подавалися в повітові з'їзди.

Особлива увага приділялася тим селянам, які бажали отримати свої ділянки виділеними до одного місця, замість декількох смуг в різних полях (ці ділянки називалися "висівки", а якщо на ділянці стояв і будинок власника - "хуторами"). Якщо селянин бажав виділитися "на відруб", сільське суспільство в переважній більшості випадків технічно не могла це виконати шляхом часткової перекроювання існуючих смужок; потрібний повний переділ земель. Закон дозволяв сільському суспільству в такому разі відмовитися від повного переділу і надати бажаючому виділитися на вибір володіння тією черезсмужне землею, якою він вже користувався, або вихід з общини без землі з отриманням адекватної грошової компенсації. Але якщо громада приймала рішення провести переділ, вона повинна була відрізати ділянки до одного місця всім Домогосподарі, які про те просили.