5. Джерела права України в складі Російської імперії кінець 19-20 ст..

У цілому право залишалось феодальним, та у нього все більш впроваджувались принципи і норми буржуазного характеру. Російська бюрократія негативно ставилась до видання чітких галузевих кодексів, у яких вбачала можливе обмеження дій властей, тож роботи кодифікаційних комісій тривали десятиліттями, внаслідок чого підготовані проекти кодексів до кінця століття так і не набрали чинності.

Основні джерела правау другій половині 19 ст. не змінились – діяло Повне зібрання законів Російської імперії (було опубліковано його 2-е і 3-є видання) і Звід законів Російської імперії (було видано його 16-ий том). У галузікримінального права діяла більшість положень Уложення про покарання кримінальні і виправні 1845 р. у новихредакціях 1866 і 1885 рр. Основним джерелом цивільного права був 10-ий том Зводу законів Російської імперії, а також Судові статути 1864 р. (Установлення судових установ, Статут цивільного судочинства, Статут кримінального судочинства, Статут про покарання, що накладаються мировими суддями), Тимчасові правила про волосний суд та ін. реформенні акти, які були джерелом і процесуального права.

Розвиток робітничого руху зумовив розробку фабричного законодавства: закони “Про малолітніх працюючих на заводах, фабриках і мануфактурах” 1882 р., “Про заборону нічної праці неповнолітнім і жінкам на фабриках, заводах і мануфактурах” 1885 р., “Про нагляд за закладами фабричної промисловості та про взаємні відносини фабрикантів і робітників” 1886 р., “Про тривалість та розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської промисловості” 1897 р. Норми фабричних законів, які захищали інтереси робітників, часто мали декларативний характер.

У галузі адміністративного законодавства основним було Положення про заходи по охороні державного порядку і громадського спокою 1881 р. - прийняте як тимчасовий звхід на 3 р., воно постійно доповнювалось і проіснувало до повалення царату у 1917 р.

В обмеженому вигляді зберігав значення джерела права звичай – звичаєве право застосовувалось волосними судами при розгляді майнових спорів селян та дрібних проступків у торгівельно-промислових правовідносинах. Звичаями послуговувались за відсутності норми закону, та при тому використання звичаю не повинно було суперечити загальним вимогам закону. У судочинстві щодо осіб духовного звання зберігався вплив церковного права.

З 1883 р. стало видаватись періодичне “Зібрання узаконень і розпоряджень уряду”. Значну роль у закріпленні принципівбуржуазного права відігравали департаменти Сенату; тлумачачи закони, Сенат поступово пристосовував їхнізастаріліположення до капіталістичних умов іпотреб суспільства.

Цивільне право.Після звільнення селян від кріпосної залежності поширились сфера застосування цивільного права, селяни поступово ставали активними учасниками цивільних правовідносин. Низка законів і Сенатських рішень другої половини 19 ст. були спрямовані на регулювання поземельних відносин у Правобережній Україні – встановлювались пільги або обмеження на придбання землі залежно від національної приналежності покупців.Продовжували діяти деякі норми звичаєвого права, які обмежували права селян, передусім право власності їх на землю – селяни не могли вільно розпоряджатсь своїми земельними наділами; більшість угод, пов`язаних із землею, укладались лише за наявності згоди селянської громади.Зобов`язальне правогрунтувалось на принципі договірної свободи, хоча дворяни і буржуазія нав`язували селянам і робітникам кабальні умови. 

Кримінальне право.Редакцією Уложення про покарання кримінальні і виправні 1885 р. було запроваджено низкупринципів буржуазного кримінального права. Злочином визнавалось діяння, прямо вказане у законі. Проголошувався принцип вини й формі умислу і необережності.Нечітке трактування об`єкта злочину відобразилось наструктуріУложення1885 р. – воно містило склади, між якими не було принципової відмінності: вбивство у бійці, вбивство родичів, батьковбивство тощо. Було докладно закріплені усі види посягань на особу, власність, посадові злочини, злочини проти порядку управління та ін.; найнебезпечнішими вважались політичні злочини – бунт, державна зрада тощо; за посягання на царя або членів його сім`ї передбачалась смертна кара. 

проголошено принцип презумпції невинності, за яким особа вважалась невинною, поки її винність не була доведена вироком суду. Система феодальних доказів була замінена системою вільної оцінки доказів суддями за їхнім внутрішнім переконанням.

Законодавство детально регламентувало процесуальний порядок розгляду кримінальних справ окружними судами за участю присяжних засідателів – винесенню вироку передував вердикт присяжних про винність чи невинність підсудного.